Панасюк Віталій

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Куц Олександра Олександрівна

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, 

м.Вінниця 

 Запобігання ускладнень під час перинатального періоду – актуальне завдання медицини в цілому і фізичної реабілітації зокрема [3]. Одна з провідних причин перинатальної захворюваності – різні патології органів і систем, що викликають рухові порушення [4]. Чим вище ступінь недоношеності, тим вище ймовірність захворювань і недорозвиненість опорно-рухового апарату і, тим складніше виникає, внаслідок цього, патологія [1]. А якщо при цьому, внаслідок гіпоксії плода або інших чинників, відбувається ураження головного мозку, то необхідність якнайшвидшого виведення дитини з цього стану є головним завданням фізичної реабілітації [2]. Ліквідація цих наслідків, вимагає серйозної уваги [4]. Також необхідно вдосконалювати тактику лікування і реабілітації у наступний період після виведення дитини зі стану, що загрожував життю.

 Раннє призначення фізичної реабілітації і запуск відновних процесів у тканинах головного мозку дозволяють знизити ступінь ризику грубих порушень розвитку недоношеної дитини [4]. Рання реабілітація з перших днів і тижнів життя на високому професійному рівні дозволяє досягти великих успіхів у відновленні порушених функцій [3].

 У медичних центрах Європи в даний час найбільш визнаними є такі системи лікування церебральних паралічів [2]: метод нейророзвиваючої терапії Карела і Берти Бобат [4], метод рефлекс-локомоції Вацлава

 Войти [3], метод динамічної пропріоцептивної корекції Ксенії Семенової [4], метод кондуктивної педагогіки Андраша Петьо і метод інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації Володимира Козявкіна [4].

 Яцик Г. В. вказує на необхідність розуміння і застосування принципів фізичної реабілітації недоношених дітей [1]:

1. Ранній початок реабілітації ‒ другий-третій тиждень життя (включаючи вкрай маловагових дітей).
2. Індівідуальний підхід до хворої дитини (в залежності від віку, зрілості, тяжкості основної патології, характеру супутніх захворювань, індивідуальних конституційно-генетичних характеристик).
3. Підхід з позицій цілісного організму дитини.
4. Комплексне використання різних засобів – хірургічних, медикаментозних, фізичних, психолого-педагогічних.
5. Послідовність заходів реабілітації на різних етапах надання допомоги.
6. Етапність реабілітаційних заходів – послідовність у використанні різних прийомів і способів корекції.

 Бобат–терапія. Засновниками Бобат-терапії є Берта і Карел Бобат, які розробили принципи реабілітації, що базуються на їх власних клінічних спостереженнях, ще в 30–40 х роках ХХ століття. Бобат-концепція «нейророзвиваючої терапії» пояснювалася з позиції теорії ієрархічного дозрівання нервової системи. Згідно Бобат-концепції, моторні проблеми при церебральних паралічах виникають внаслідок ураження структур мозку, що відповідають за становлення антигравітаційних, постуральних механізмів, в результаті чого сповільнюється і спотворюється нормальний розвиток моторики [1, 2].

 Метод Бобат-терапії базується на теорії блоків та шляхів їх розблокування:

• шийний відділ хребта ‒ терапія спрямована на підготовку актівності м’язів потіліці и тулуба;
• плечі, лопатки, руки и кінцівки рук ‒ терапія спрямована на забезпечення вільної рухлівості в плечовому, ліктьовому и променево-зап’ястковому суглобах;
• поперековий відділ хребта, таз, стегна, коліна и стопи ніг ‒ забезпечення вільної рухливості в стегнах, колінах и стопах;
• тулуб ‒ терапія спрямована на активне розгинання хребта и підготовки для актівізації стану рівновагі [1,4].

 Лікування спрямоване на відновлення систем, які найбільш ймовірно порушуються при пошкодженні ЦНС. Особлива увага приділялася сенсорно- моторному контролю роботи м’язів, м’язовому тонусу, моторній пам’яті, а також механізмам постурального контролю. Практичними завданнями були зниження м’язової спастики, профілактика контрактур і деформацій, пригнічення активності патологічних рефлексів, усунення нефізіологічних рухових моделей. Для стимуляції моторного розвитку дитини, вироблення нормальних реакцій рівноваги і фізіологічних рухових моделей використовувалися різні сенсорні стимули.

Література:

1. Василенко Е. В. Особенности физической реабилитации недоношенных детей с поражением опорно-двигательного апарата, вызванного наследственными заболеваниями скелета / Е. В. Василенко // Здоровьесберегающие технологии, рекреация и реабилитация : матер. VIII Междун. научной конф., посвященной памяти проф. В. П. Зайцева, 23–24 декабря 2015 г. – Харьков, 2015. – С. 5–7.
2. Виноградова И.В.Катамнестическое наблюдение за детьми сэкстремально низкой массой тела при рождении / И. В. Виноградова, М. В. Краснов, Л. Г. Ногтева // Практическая медицина. – 2008. – № 31. – С. 67–69.
3. Войта В. Принцип Войты. Игра мышц при рефлекторном поступательном движении и в двигательном онтогенезе / В. Войта, А. Петерс. – 3-е изд. – Springer, 2007. – C. 172. – ISBN 978–5–7659–0792–4.
4. Знаменська Т.К. Організація та перспективи розвитку перинатальної допомоги в Україні / Organization and prospects of development of perinatal care in Ukraine / Т. К. Знаменська, О. В. Воробйова, Т. Ю. Дубініна // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. – 2017. –Т. VII. – № 4 (26). – С. 5–11.