Корнійчук Кирило
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Куц Олександра Олександрівна
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова,
м.Вінниця
Романенко Олександр Іванович
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова,
м.Вінниця
Інсульт – це гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК), що спричиняє ушкодження тканин мозку і розлади його функцій. До інсультів відносять інфаркт мозку він найпоширеніший тип інсульту, виникає в результаті утворення тромбу в судинах головного мозку або через атеросклероз (жирові відкладення чи бляшки, які вкривають стінки судин), що блокує постачання крові до частини мозку.
Геморагічний інсульт, що виникає внаслідок крововиливу в речовину головного мозку або в підоболонковий простір, супроводжується структурними та морфологічними змінами в тканинах мозку і стійкими органічними неврологічними симптомами. Причинами геморагічного інсульту можуть бути ангіодистонічні зміни та збільшення проникності судинних стінок. Спочатку розвивається субендотеліальна серозна інфільтрація, що супроводжується переваскулярною транссудацією. Швидке внутрішньостінкове насищення може викликати гостре аневризматичне розширення судин, розрив структурних елементів стінки, її еластичних мембран. Плазматичне насищення стінок судин може також сприяти їх ущільнення за рахунок фібриноїдної субстанції, мікрогіалінозу, в наслідок чого можуть розвиватись розшаровуючі аневризми, які є основною причиною виникнення кровотечі при розриві судини. Інсульт – друга за частотою причина смерті людей в усьому світі і основна причина довготривалої непрацездатності [ 2,3 ].
Реабілітація після інсульту займає вагому частину лікування. Етапність реабілітації хворого з мозковим інсультом означає, що її починають проводити з перших днів хвороби (якщо дозволяє стан хворого) для відновлення порушених функцій, запобігання розвитку вторинних ускладнень. Ранню реабілітацію при інсульті починають одразу в приймальному відділенні лікарні. Вона передбачає повноцінне, сучасне та адекватне лікування інсульту, профілактику його ускладнень, розширення рухового режиму та адаптації хворих у побуті до їх стану залежно від функціональних порушень, які виникли внаслідок інсульту.
Основними завданнями реабілітації хворих, які перенесли інсульт, є адаптація в соціальному середовищі, в родині, побуті, досягнення незалежності пацієнта від сторонньої допомоги та його збереження як особистості. Заняття лікувальною фізкультурою розпочинають у перші дні після інсульту. Розпочинають із пасивної гімнастики легкі рухи без напруження спочатку у здорових кінцівках, потім у паретичних. Перші пасивні рухи з метою поліпшення рухливості суглобів здійснюються в перші години перебування в стаціонарі. Їх виконують під керівництвом інструктора з лікувальної фізкультури, медсестри, родичів у годину відвідування пацієнта. Рухи мають бути плавними, повільними, ізольованими в кожному суглобі в усіх площинах, не спричиняти болючих відчуттів. Рухи виконуються щодня, повторюючи їх у кожному суглобі 10 – 15 разів. Пасивну гімнастику проводять спочатку на здоровому боці. При тяжкому інсульті пасивні рухи починають з кисті і стопи, оскільки рух дрібних суглобів майже не відображується на загальному кровообігу. Дихальна гімнастика спрямована на запобігання розвитку застійних явищ. Масаж виконують у напрямку від дистальних відділів до проксимальних, починають з верхніх кінцівок, потім переходять до нижніх, завжди починають масаж зі здорових кінцівок. У м’язах з підвищеним тонусом застосовують погладжування в повільному темпі, розтирання, а у м’язах зі зниженим тонусом — розминання м’язів[ 2,3 ].
Дрібна моторика — це сукупність скоординованих дій нервової, м’язової і кісткової систем, часто — в поєднанні із зоровою системою для виконання точних рухів кистями і пальцями рук та ніг. Для відновлення функції руки необхідно виконувати вправи для розроблення м’язів кисті, відновлення координації рухів пальців. Для відновлення дрібної моторики в неврологічному відділенні для хворих з ГПМК виконують вправи з різними предметами. Для відновлення самообслуговування спочатку навчають навикам самообслуговування (самостійний прийом їжі, особиста гігієна). У лікарнях є маніпуляційні дошки, за допомогою яких пацієнти відновлюють певні побутові навички. Когнітивна реабілітація. У більшості хворих порушуються пам’ять, увага та інші когнітивні функції. Щоб відновити їх, потрібно постійно тренувати пам’ять (вчити фрази, вірші, згадувати події з минулого, читати та переказувати прочитане вголос). Для контролю за динамікою когнітивної дисфункції використовують шкалу MMSE (Mini-Mental State Exam ination) або Монреальську шкалу когнітивної оцінки. Психологічна та соціальна реабілітація особливо важлива для осіб молодого та працездатного віку, коли хворі не можуть обійтися без сторонньої допомоги, виконувати звичні дії, брати участь у громадському житті, схильні до депресій, замкнутості. Завдання родичів та оточення — підтримати хворого, за потреби звернутися по допомогу до психотерапевта.
Реабілітація — це спільна праця багатьох людей, які оточують хворого! Наслідки захворювання залежать від терпіння, завзятості медперсоналу та рідних хворого, а також від бажання самого пацієнта вилікуватися[ 1 ].
Література
- М. В. Тарарощенко, Н. В. Бабкіна, Д. О. Алійник, В. М. Коваленко, В. І. Янголь. Рання реабілітація хворих з інсультом в умовах неврологічного відділення. 2015.№2.С.77 – 81.
- Назар П. С. Загальний та спеціальний догляд за хворими з елементами фізичної реабілітації : навч. посіб. / П. С. Назар, Л. Г. Шахліна. – Київ : Олімп. література, 2007. – 239 с. – ISBN 966-7133-79-6.
- Марченко О. К. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи : навч. посіб. / О. К. Марченко. – Київ : [Олімп. література], 2006. – 194 с. – ISBN 966-7133-83-4.
