Бабій Ірина
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Куц Олександра Олександрівна
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова,
м.Вінниця
Зважаючи на складність своєї анатомічної будови і біомеханіки колінний суглоб серед усіх великих суглобів пошкоджується найбільш часто і має схильність до значного ризику посттравматичних ускладнень. Більше 70 % кістково-м'язових уражень припадає саме на колінний суглоб [4]. Результати здійсненого у ході дослідження теоретичного аналізу свідчать про невпинне зростання кількості випадків травми передньої хрестоподібної зв'язки колінного суглоба до 80-85 випадків на 100 000 чоловік, особливо серед молоді [3]. Велике значення в розробці методів лікування пошкоджень ПХЗ мають артроскопічні оперативні втручання, а найбільш прогресивним методом відновлення її функції, на сьогодні, є реконструкція [1]. Такі операції дозволяють не лише зберегти нормальну біомеханіку колінного суглоба, але й запобігти ранньому розвитку посттравматичного гонартрозу [2]. При цьому кількість оперативних втручань з приводу пластики передньої хрестоподібної зв'язки колінного суглоба становить 34 на 100 000 населення [4].
До сих пір немає єдиної думки про терміни відновлення зв'язок. Незважаючи на заклики деяких травматологів [1] проводити оперативне відновлення пошкоджених зв'язкових структур якомога раніше, інші автори [3] рекомендують активне оперативне втручання вже при хронічній нестабільності колінного суглоба. Відтворення багатофункціонального, складного за будовою зв'язкового апарату колінного суглоба є актуальною проблемою сучасної травматології та ортопедії. При відновленні хрестоподібних зв'язок застосовуються внутрісуглобні, позасуглобні і комбіновані оперативні втручання з використанням ауто-, алло, і синтетичних матеріалів [4]. Взяття у якості аутотрансплантанту сухожилля напівсухожилкового і ніжного м'язів призводить до додаткового пошкодження стабілізуючого апарату колінного суглоба. Необхідність тривалих термінів іммобілізації для досягнення зрощення і перебудови сухожилкової тканини призводить до атрофії м'язів стегна, гомілки, обмеження обсягу рухів в колінному суглобі внаслідок артрофіброза, що вимагає додаткового і тривалого реабілітаційного лікування [1]. До переваг алопластики можна віднести відсутність донорської рани і всіх пов'язаних з цим ускладнень, скорочення часу оперативного втручання і зниження його травматичності, варіабельність розмірів [1,2]. До загальних недоліків застосування ауто- і алотрансплантантів відноситься також прогнозоване ослаблення тканин після імплантації внаслідок некрозу, реваскулярізаціі, яка слідує за частковою резорбцією трансплантанту зв'язки. Ослаблення тканин починається через 2 - 3 тижні після операції, коли починається реваскуляризація і триває 9 - 12 місяців, поки не завершиться процес клітинного заселення і ремоделяції, що призводить до міцності тканин, близької до нормальної міцності хрестоподібних зв'язок. В цьому часовому проміжку трансплантат зв'язки залишається відносно уразливим до зайвого навантаження, що вельми актуально при активній реабілітації в післяопераційному періоді [2]. Необхідність тривалих термінів іммобілізації веде до розвитку ряду патофізіологічних процесів, що призводять до зниження кровотоку і розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів у м'язах і тканинах кінцівки. М'язи втрачають здатність скорочуватися, зменшується їх еластичність. Волокна сухожиль втрачають свою прямолінійність, коротшають. Між сухожиллями і листками сухожильних піхв утворюються спайки. Гіаліновий хрящ стоншується, заміщається волокнистим хрящем і кісткою. З синовіальної оболонки в порожнину суглоба вростає сполучна тканина - паннус. Суглобова капсула зморщується, трансформується в сполучну тканину, утворюється фіброзний анкілоз [1]. При тривалій іммобілізації колінного суглоба виявляються такі закономірності: три тижні його фіксації викликає зниження обсягу чотириголового м'яза стегна на 2 %, відновлення її обсягу вимагає 6 тижнів, 12 тижнів викликає зниження обсягу чотириголового м'яза на 9%, для відновлення необхідно 20 тижнів [1 3]. Зі сказаного випливає, що лікування хворих з внутрішньосуглобовими ушкодженнями необхідно проводити з обов'язковим урахуванням анатомофункціональних особливостей, використовувати методи раннього і повноцінного відновлення пошкоджених структур суглоба, прагнути до підбору відновлювальних операцій, що не вимагають іммобілізації суглоба.
Лікувальна дія фізичних реабілітаційних вправ здійснюється за рахунок основних механізмів: тонізуючого впливу фізичних вправ, трофічної дії фізичних вправ, механізму формування тимчасових та постійних компенсацій і механізму нормалізації функцій колінного суглобу [2,4]. Існуючі комплекси фізичної реабілітації при повному розриві зв’язок колінного суглобу цих хворих ще не повністю досконалі та повні, тому пошук нових комплексних програм фізичної реабілітації цих хворих є актуальною проблемою, яка потребує наукового вирішення. У зв’язку з цим, подальші дослідження з цієї тематики мають певні перспективи. Оцінка клінічного стану хворих із ушкодженням ПХЗ традиційно проводиться з обліком двох основних факторів: больових відчуттів і функціональних можливостей ураженого суглоба й нижніх кінцівок у цілому. Для об'єктивної оцінки клініко-функціонального статусу пацієнтів запропоновані численні клінічні, біомеханічні й электроміографічні методики. Однак жодна з них не дозволяє одержати подання про те, наскільки травма обмежує життєдіяльність хворого. Одним з нових критеріїв ефективності лікування, що одержали в останні 25 роки широке поширення, є дослідження показників якості життя [2,4].
Велике значення для відновлення функції суглоба має раннє призначення лікувальної гімнастики, масажу і фізіотерапії. Після операції 29 інструктори з фізичної реабілітації навчають пацієнтів стандартної реабілітаційної програми, що включає ізометричні скорочення м'язів, пасивну мобілізацію надколінка, активні рухи стопою. З метою розробки рухів в колінному суглобі, профілактики розвитку артрофіброза рекомендується застосовувати вправи з відкритим кінематичним ланцюгом, в тому числі з обтяженням.
Крім того, для професійних спортсменів необхідна ще одна фаза - повернення до спортивних навантажень, а для хворих з значними функціональними порушеннями та ушкодженнями - передопераційна фаза. Тривалість фаз буде не однаковою після різних ушкоджень та типів оперативного лікування, але загальна тенденція однакова [2].
Література:
- Никаноров А. К. Физическая реабилитация спортсменов с повреждением передней крестообразной связки коленного сустава (на примере игровых видов спорта): [монография] / А. К. Никаноров. – К. : Командитне Товариство «Забєліна–Фільковська Т.С. і компанія Київська нотна фабрика», 2015. – 304 с.
- Ніканоров О. К. Застосування засобів фізичної реабілітації у спортсменів ігрових видів спорту після реконструкції передньої схрещеної зв'язки (на прикладі дослідження тонусу чотириголового м'яза стегна) / О. К. Ніканоров // Теорія і методика фіз. виховання і спорту. – 2014. – № 1. – С. 61– 65.
- Ніканоров О. К. Особливості порушення рухової функції колінного суглоба при ушкодженні передньої хрестоподібної зв’язки та роль засобів фізичної реабілітації в її відновленні / О. К. Ніканоров // Молодіж. наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Фіз. виховання і спорт. – 2015. – Вип. 18. – С. 158–162.
- Париш Мохаммад Реза. Особенности повреждения передней крестообразной связки коленного сустава у футболистов / Париш Мохаммад Реза, А. К. Никаноров // Физ. воспитание студ. – 2012. – № 2. – С. 78–81.
