Колісніченко Людмила

Здобувач 2 курсу магістратури

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Анотація. Обгрунтовано клініко-фізіологічі критерії застосування лікувальної фізичної культури у комплексному лікуванні хворих на реактивний артрит. 

 Ключові слова: реактивний артрит, лікувальна фізкультура, види вправ. 

 Актуальність проблеми реактивного артриту (РеА) обумовлена тим, що клінічно подібні з ним ураження суглобів у ряді випадків є початком інших більш тяжких системних захворювань. У даний час РеА розгля¬дається як мультифакторне захворювання, пов’я¬зане з хронічною інфекцією, у розвитку якого значну роль відіграють не тільки мікроорганізми, але й їх стан [2, с.42]. До реактивних артритів відно¬сять запальні негнійні захворювання суглобів, які розвиваються внаслідок імунних порушень після перенесеної урогенітальної, кишкової чи респіра¬торної інфекції [1, с.57;4, с.9]. 

 Лікувальна фізкультура - це один з часто застосовуваних засобів при реабілітації, його застосування повинно ґрунтуватися на суворих показаннях, на  дозуванні у зв’язку зі станом хворого, на фізіотерапії та відпочинку. Лікувальна фізкультура переслідує три головні задачі: запобігання від деформації у суглобах, підтримування м’язової сили, підтримування амплітуди рухів у суглобах. Лікувально-фізкультурні вправи бувають наступних видів: статичні, пасивні, активні з допомогою, активні з опором.

 Статичні вправи застосовують у гострій стадії артриту, коли хворий лежить у ліжку, і метою є попередження розвитку неактивної атрофії м’язів. Статичні вправи показані найчастіше для посилення сідничних м’язів та розгиначів коліна. Ці вправи треба виконувати 6-12 разів на день.

 Пасивні вправи призначають у гострій стадії захворювання і мають за мету збереження об’єму рухів у враженому суглобі. Ці вправи роблять медичні працівники або родичі хворого. Пасивні вправи треба виконувати до тих пір, поки не буде досягнута максимальна амплітуда руху по всім осям руху суглобів. Їх треба виконувати декілька раз на день.

 Активні вправи з допомогою необхідні у тих випадках, коли хворий не може виконувати їх сам. Вони є переходом до виконання активних вправ без допомоги. Зовнішня допомога може бути виконана при виконанні вправ за допомогою блока або дошки.

 Активні вправи без зайвої допомоги призначають, коли амплітуда рухів у суглобах та м’язова сила достатні. Активні вправи з опором призначають, коли покращала амплітуда рухів. Опір рухам виконують вручну фізіотерапевтом або за допомогою механічного опору.

 ЛФК для хворих РеА показана на всіх стадіях захворювання після купірування гострого процесу. Хворим з високою активністю процесу показано лікування положенням, корекція зведень кисті, дихальні вправи і т.п. [3].

 Протипоказання до призначення ЛФК у хворих РеА:

• протипоказано призначення ЛФК при високій (III ступені) активності процесу, з вираженим больовим синдромом і великими ексудатавними явищами в суглобах.
• не показано призначення ЛФК при виражених ураженнях внутрішніх органів з недостатністю їх функцій (плеврити, пневмонії,  нефрити, васкулити) і ін.
• враховуються і загальні протипоказання до призначення ЛФК: інфекції, лихоманка, гострі і підгострі захворювання внутрішніх органів, серцево-судинна недостатність II-III ступеня і ін.

 Проведення ЛФК у хворих РеА рекомендується після прийому анальгетиків і міорелаксантів, які зменшують вранішню скутість і больовий синдром.

 Основними засобами, які має в своєму розпорядженні лікувальна фізкультура, є фізичні вправи. Вони можуть використовуватися у вигляді трьох методів: індивідуального, групового і консультативного. Фізичні вправи звичайно виконуються без предметів і з предметами: палиці, скакалки, кеглі, м'ячі, кульки, конуси. Крім того використовуються лавки і гімнастичні стінки. Останнім часом використовуються спеціальні установки, де виконання вправ проводиться за допомогою підвісів, блоків і вантажів (УГУЛь - універсальний гімнастичний кабінет і РУП - реабілітаційна установка приліжкова). 

 Початкове положення для хворих РеА може бути: лежачи, сидячи, лежачи на боку, лежачи на животі. Обов'язковими умовами ЛФК є - регулярність, систематичність і спадкоємність занять (стаціонар, поліклініка, курорт, завдання вдома). Величина фізичного навантаження при заняттях ЛФК залежить від безлічі різноманітних чинників, але вона завжди повинна відповідати можливостям пацієнта, його віку і стану здоров'я.

 Для підвищення навантаження слід збільшити число повторень вправ і темп їх виконання. Для зниження навантаження - зменшити число вправ, кількість повторень і темп їх виконання. Навантаження може вважатися за правильне, якщо після занять відчувається прилив енергії, бадьорості, зменшується скутість в суглобах і м'язах.

 Для правильності визначення навантаження проводять підрахунок пульсу до і після занять, це дозволяє визначити правильність побудови комплексу. Пульс до і після занять може бути на одному рівні. Якщо пульс після навантаження підвищується в межах 16-20 ударів в 1 хв. або знизився після навантаження - це норма. Якщо пульс підвищується в межах 30-40 ударів в 1 хв., слід звернути увагу на дозування вправ, темп і правильність поєднання вправ з диханням.

 У заняттях ЛФК розрізняють 3 періоди:

1. Підготовчий період - продовжується 10-15 хв, протягом 2-3 днів.
2. Основний або тренуючий період - тривалість занять 25-30 хв., 10-15 днів.
3. Завершальний період - проводиться за 3-5 днів до виписки із стаціонару і дається завдання додому.

 Ранні заняття ЛФК сприяють попередженню обмежень і відновленню рухової функції.

 У гострому періоді захворювання і при загостренні хронічних поліартритів, в період високої активності процесу проводиться лікування положенням. У міру зниження активності і за наявності схильності до контрактур слід виконувати пасивні вправи за допомогою методиста.

 Провідні фахівці рекомендують використовувати фізичні вправи, що збільшують амплітуду рухів, м'язову силу, а також вправи аеробної спрямованості, враховуючи індивідуальні можливості кожного хворого і забезпечуючи адекватний відпочинок [5].

 Доцільність виконання вправ, що підвищують м'язову силу, обумовлена тим, що слабкість м'язів спостерігається приблизно у 80 % хворих, страждаючих реактивним артритом. Іншою причиною може бути вельми обмежений рівень рухової активності. У разі повної іммобілізації, наприклад при призначенні постільного режиму, рівень м'язової сили може знижуватися з інтенсивністю близько 3 % у день в перший тиждень.

 Виконання вправ аеробної спрямованості не вимагає великої сили або швидкості, разом з тим надає тренуючу дію на серцево-судинну систему. Серед безлічі видів вправ аеробної спрямованості, найбільш популярними, мабуть, можна рахувати швидку ходьбу, біг, плавання, танці, їзду на велосипеді. Одне із завдань цього виду фізичних вправ - збільшення максимальної кількості кисню, який може бути використаний організмом для утворення енергії в процесі роботи. Це дозволяє людині виконувати більший об'єм роботи при меншому стомленні.

 Результати численних досліджень показали позитивний вплив фізичних вправ на стан здоров'я більшості хворих, с реактивним артритом, без посилювання больових відчуттів. Регулярні заняття знижують ступінь тяжкості захворювання, викликаючи ослаблення больових відчуттів, зменшуючи кількість хворих суглобів.

Література

1. Бойчак М.П., Спаська Г.О. Особливості змін ендоталіальної функції та клапанів серця у хворих на реактивні артрити . Лікарська справа . 2010. №7-8.  С.57-60. 
2. Бондаренко Г.М. Современные данные о распросраненности болезни Рейтера . Дерматология и венерология. 2002. №3, Т.17.С. 42-45
3. Коваленко В.Н. Шуба Н.М. Ревматические болезни: номенклатура, классификация,стандарты диагностики и лечения. Киев. 2002. С.121-122. 
4. Лила А.М. Реактивный артрит: клиника, диагностика, лечение. Семейный врач.  2002.  №6, Т.4. С. 9-16.  

5. Петровська Н.Г., Кубнова Г.Ф. Режим рухів у хворих на ревматоїдний артрит. Український ревматологічний журнал. 2000. №2. С.29-30.