Свідерський Юрій Миколайович

студент магістратури 

“Вінницького   соціально-економічного інституту 

Університету “Україна””, м. Вінниця

 

Керівник  професор Корчинський В. С.

 

 Анотація: В науковій праці розглянуто комплексне застосування засобів лфк при міофасциальному синдромі (мфс) в поперековому відділі хребта. Дана методика допоможе зменшити біль в поперековому відділі хребта або взагалі її позбутись, а також збільшити амплітуду рухів та поліпшити якість життя.

 Ключові слова: комплекс вправ , міофасциальний больовий синдром (мфс) в поперековому відділі, лфк.

 

 Вступ

 Міофасціальний больовий синдром (МФБС), як хронічний процес, обумовлений дисфункцією міофасціальних тканин, за оцінкою більшості дослідників виявляється в 2/3 пацієнтів із больовими синдромами в області тулуба та кінцівок, а за міжнародними даними, займає провідне місце серед основних больових синдромів у медичній практиці (Зозуля І. С., Бредихин А. В., 2011; Воробьева О. В., 2013; Болдин А. В. и соавт., 2015).

 Фізична реабілітація хворих, засобами ЛФК спрямована, перш за все на:

1. Виключення несприятливих статико-динамічних навантажень на поперековий відділ хребта. На першому етапі періоду декомпенсації необхідні розвантаження і спокій поперекового відділу хребта;
2. Вплив на фіксаційні структури поперекового відділу хребта, а також м'язів, що оточують його. В кінцевому підсумку такий підхід забезпечує захисну фіксацію ураженого ХРС, тобто впливає на основне вогнище захворювання;
3. Вплив на позахребетні патологічні осередки, які беруть участь у формуванні патологічної картини. Важливо домогтися стійкої ремісії, з таким станом сполучнотканинних, м'язових, нервових і судинних елементів, з такою фіксацією хребта, які б забезпечили профілактику загострень.

 Необхідною умовою перед проведенням занять ЛФК є усунення тригерних феноменів МФС. Диференційоване застосування засобів фізичної реабілітації будується з урахуванням ступеня МФС в поперековому відділі хребта на підставі:

 1) клініко-біомеханічних змін ОРА, що виникають при МФС ураженого ПДС хребта;

 2) розроблених ультрасонографічних даних за ступенями МФС при ураженні фіксаційних структур хребта;

 3) періоду захворювання, ступеня давності МФС, віку і толерантності до фізичних навантажень хворого.

 Подібні феномени формуються, як правило, в періоді загострення хвороби під впливом поширеної патогенеруючої декомпенсованої міофіксації, вікарно-постуральних перенавантажень при спонтанному виході із загострення.

 Застосування засобів ЛФК в процесі відновного лікування передбачає:

 1. Попередню підготовку м'язово-зв'язкового апарату до фізичного навантаження:

• розвантаження ураженого відділу хребта (постільний режим, фіксуючі корсети);
• корекцію положенням ураженого відділу хребта;
• лікувальний масаж м'язів тулуба і кінцівок (в седативному режимі) показаний всім хворим;
• теплові процедури за відсутності протипоказань;
• психотерапія.

 2. Безпосередню підготовку:

• міореалаксація - злам порочного статокінетичного стереотипу;
• міокоррекція - створення компенсованого статокінетичного стереотипу;
• міотонізація - закріплення нових стато-локомоторних установок.

 3. Застосування засобів ФР на стаціонарно-поліклінічному етапі відновного лікування.

 Основними положеннями кожної методики ЛФК є робоча систематизація фізичних вправ:

 а) спеціальні вправи;

 б) вправи, що виконують допоміжні функції;

в ) визначення неприйнятних і протипоказаних видів моторної діяльності; г) вправи, що сприяють відновленню оптимального рухового стереотипу. При підборі фізичних вправ, спрямованих на зменшення м’язово-тонічного синдрому і зміцнення зв'язкового-м'язового апарату поперекового відділу хребта, дотримуються наступних положень:

1. ФВ не повинні викликати у хворого явища дискомфорту або больових відчуттів, тому що в цьому випадку можливий розвиток декомпенсації в  біокінематичному ланцюгу «хребет - кінцівки»;
2. При загостренні протипоказані ФВ, спрямовані на збільшення мобільності ураженого ХРС хребта;
3. Міофіксація є компонентом рухового стереотипу, що форсується.

 В заняттях ЛФК використовуються ФВ, які охоплюють неуражені ділянки локомоторного апарату, з метою посилення м'язово-тонічних реакцій в уражених ПДС хребта.

 Для зменшення МФС і зміцнення м'язового корсету в поперековому відділі хребта, підвищення працездатності організму і формування функціонального фізіологічного рухового стереотипу важливою умовою є раціональне чергування м'язових напруг і розслаблень. Робота м'язів в ізометричному режимі (вольове розслаблення і активна напруга) і вироблення у хворого цієї навички є обов'язковими умовами застосування вправ в ізоме- тричному режимі, що дозволяє отримати найбільший ефект міорелаксації.

 Ізометричні вправи дозволяють створити у хворих з МФС надійний «м'язовий» корсет. Вправи включаються в заняття ЛГ з перших днів лікування хворого. При цьому їх характер і обсяг залежать від ступеня МФС, стадії захворювання, віку хворого, а також його толерантності до фізичних навантажень. Вправи ізометричного характеру застосовуються при затримці дихання на фазі вдиху і при затримці дихання на фазі видиху.

 Вправи, зорієнтовані на активне розслаблення різних груп м'язів, сприяють нормалізації підвищеного тонусу м'язів при різних проявах патології (напружена група м'язів або м'яз, пов'язана з больовим феноменом) і поліпшенню загальної координації рухів.

 Дані вправи поділяються на:

• розслаблення окремих груп м'язів, що знаходяться в спокої, у вихідних положеннях лежачи, сидячи, стоячи;
• розслаблення окремих м'язів або м'язів окремих сегментів тіла після їх ізометричного навантаження або після виконання ізотонічної роботи;
• розслаблення окремих груп м'язів або м'язів окремих сегментів тіла в поєднанні з активними рухами, що здійснюються іншими м'язами;
• розслаблення м'язів окремих сегментів тіла, поєднаних з пасивними ру- хами в цих сегментах;
• розслаблення всієї мускулатури, що знаходиться в спокої, в початковому положенні лежачи (релаксація всієї мускулатури тулуба і кінцівок).

 Дихальні вправи, під час виконання яких довільно (за словесною інструкцією) регулюється механізм та інші деталі дихального акту так впливають на інші системи організму:

• заповільнення і рідше активізування впливу на коркові процеси;
• сприяння поліпшенню кровообігу;
• зниження підвищених (після застосування інших фізичних вправ) вегетативних функцій.

 Для ефективного пасивного розтягнення м'яза один його кінець повинен бути зафіксований таким чином, щоб лікар міг здійснити процедуру, використовуючи усю його м’язову масу. Найчастіше для фіксації одного кінця м'яза використовується маса пацієнта, але в інколи йому пропонують триматися руками за край кушетки або спинки стільця.

 Для повноцінної дезактивації чутливих точок м'яз повинен бути розтягнутий на його нормальну довжину. Зазвичай розтягнення саме по собі викликає біль і рефлекторний спазм м'яза, який перешкоджає розтягуванню. Попередній масаж (прийоми погладжування і розтирання), релаксація м'язів блокують дані випадки. Проводять повільне безперервне розтягнення ураженого м'яза, збільшуючи прикладені для цього зусилля. Хворий при цьому відчуває деякий дискомфорт. Однак інтенсивність цього відчуття не повинна досягати такого рівня, при якому рефлекторно у відповідь на розтягнення розвивається спазм м'яза. Якщо м'яз рефлекторно напружується, фахівець плавно послаблює прикладені до нього зусилля, щоб зберегти в ньому вихідний рівень напруги. Після повного розтягування м'яза його зворотне скорочення повинно бути плавним і поступовим. За умови, якщо м'яз після прийому розтягування відчувається ригідним і рух залишається обмеженим, то замість повторення тієї ж процедури слід виконати наступні прийоми:

 а) Ритмічну стабілізацію, спрямовану на збільшення обсягу руху, що розтягує м'яз. Пацієнт поперемінно скорочує агоністичні і антагоністичні групи м'язів, рука фахівця перешкоджає рухам, що викликає скорочення цих м'язів, підтримуючи таким чином ізометричне напруження. Чередування навантаження то однієї, то іншої групи м'язів сприяє поступовому подо вженню ураженого м'яза. В основі цього механізму лежить реципрокне гальмування;

 б) Переривчасту стабілізацію, яка полягає в поступовому активному розтягуванні ураженого м'яза при багаторазових перешкодах (рукою лікаря) руху;

 в) ПІР включає в себе елементи процедур пасивного розтягнення м'яза і ритмічну стабілізацію. Процедуру повторюють до тих пір, поки не припиниться подовження м'яза при пасивному розтягуванні. Цей прийом ефективний за тієї умови, якщо в пасивне розтягування і активне ізометричне напруження буде залучена саме та група м'язових волокон, яка в результаті активності чутливих точок виявилася напруженою і скороченою.

Основні причини неефективності прийому розтягування:

• Неправильне (методично) розтягнення м'яза. Больові відчуття залишаються, якщо пасивне розтягнення м'яза проводити недостатньо плавно. Сильне або різке розтягнення може викликати хворобливий спазм м'яза;
• Неповне розтягнення. Якщо уражений м'яз розтягнутий не на повну довжину, то в ньому залишається резидуальне ущільнення, що провокує надалі больові відчуття;
• Лікувальні наслідки. Якщо після процедури розтягування шкірні покриви не зігріти гарячим компресом, то хворий відчує біль в ураженому м'язі, як лікувальний наслідок. Значна ймовірність рецидиву активації чутливих точок виникає в тих випадках, якщо пацієнт після процедури не провів комплекс активних рухів, що забезпечують повне скорочення і розтягнення ураженого м'яза для відновлення його нормальної функції.[1,3,5]

 Для зручності розуміння етапності комплексного підходу лікування засобами лфк міофасціального больового синдрому поперекового відділу хребта складено таблицю №1

Таблиця №1 

  

 Висновки: Комплексне застосування засобів лфк при міофасциальному синдромі  в поперековому відділі хребта, сприяє  зменшенню болю, профілактиці прогресування захворювання, розтягненню та  розслабленню перенапружених м’язів.

 

Література:

1. Епифанов В.А. Медицинская реабилитация: Руководство для врачей / Под ред. В.А. Епифанова. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. – 328 с.
2. Морозова О. Г. Патогенетический подход к терапии миофасциальной болевой дисфункции / О. Г. Морозова, А. А. Ярошевский // Международный неврологический журнал. – 2009. – № 3. – 2009. – С. 1–4.
3. Морозова О. Г. Миофасциальная болевая дисфункция: принципы диагностики и терапии / О. Г. Морозова, А. А. Ярошевский // Здоров’я України. – 2008. – № 13–14. – С.1–7.
4. Могендович М.Р., Темкин И.Б. Физиологические основы лечебной физической культуры. - Ижевск: Удмуртия, 1975. - 199
5. [Електронний ресурс] https://www.google.com.ua /url?sa= t&rct=j&q=&esrc =s&source=web&cd=&cad =rja&uact=8&ved =2ahUKEwiOn  M3c0IH1AhWHyYsKH q7A3AQFnoEC AQQAQ&url=https%3A%2F%2Fela.kp i.ua%2Fbitstrea m%2F12345 6789%2 F29310%2F1%2F Honcharov_bakalavr. pdf&usg=A OvVaw2EcCex k6_iikshZJf1 BY8K