Золотова Юлія Віталіївна
магістр з музеєзнавства, пам’яткознавства
Україна, м. Харків
Анотація: статтю присвячено огляду сучасного стану об’єктів культового народного зодчества в Україні, зокрема дерев'яного. Показано, що культове народне зодчество – історичне й культурне явище, що розвивалося в руслі загальнолюдської цивілізації і, як галузь, недостатньо вивчена, становить багатий ґрунт для нових досліджень.
Ключові слова: об’єкти культового народного зодчества, дерев’яне зодчество, історичне і культурне явище.
Тема культового народного зодчества в контексті історії культури України завжди буде дуже актуальною, оскільки культове народне зодчество – це та книга буття нашого народу, на сторінках якої можна знайти і його вміння вносити естетику у свої життєві потреби, і здатність економними засобами творити упредметнену гру уяви, і звернення до сакральних висот духу українського народу.
У традиціях зведення й облаштування храмів закладена безмежна творча сила українського народу, його глибинний будівельний досвід, вишуканий художній смак і природний талант до знань [2, с.5].
В історії традиційного дерев’яного зодчества найяскравішу і широко представлену сторінку займає культова архітектура. Не секрет, що культове зодчество займає особливе місце в народній архітектурі будь-якої країни, будь-якої держави. Воно відрізняється від всіх інших видів зодчества тим, що несе в собі загальнонаціональний заряд культури окремого народу, пов’язаний з його віруваннями, сподіваннями, з його найпотаємнішим і найдорожчим.
Кажуть, що «найціннішою перлиною» українського дерев’яного зодчества є українська церква. Загальновідомі різноманіття і краса українських дерев’яних церков. Україна винятково багата дерев'яним зодчеством. Українські церкви, як правило, невеликі, але їх багато. Усього на території України відомо близько 3000 дерев’яних культових споруд, і лише десять з них костьоли, решта - православні та уніатські церкви. Дерев’яні храми в різних регіонах України звичайно ж відрізняються один від одного, але все одно не можна заперечити той факт, що подібностей між дерев’яними церквами на Дніпрі або на Дністрі, в карпатських горах і чернігівських болотах все одно більше, аніж відмінностей [2, с. 14].
Традиційне дерев’яне зодчество становить значну частину української культури і багато в чому визначає її національну своєрідність. Протягом багатьох століть дерево було головним будівельним матеріалом. За цей час був накопичений величезний досвід, вироблені найбільш раціональні архітектурно-конструктивні прийоми. Поширення з часом кам’яного будівництва, зміна художніх смаків і архітектурних стилів сприяли зникненню традиційних дерев’яних будівель [14, с. 122].
Як відомо, дерев’яні споруди не довговічні. Наші уявлення про цей найцікавіший напрям в українському народному зодчестві будуються на основі досить обмеженої кількості пам’яток. Збереглося дуже мало відомих культових споруд. Вони відносяться переважно до XVII - XIX ст. Всі інші відомості про культові споруди, які звісно не збереглися до наших часів, ми звичайно ж отримуємо з різних історичних джерел [11, с. 221].
Історія дерев’яних церков мало досліджена, нею цікавляться в основному архітектори, а не історики. Точний період виникнення дерев’яних храмів на території України не відомий. Найімовірніше, що дерев’яні храми існували ще до християнства на території України як язичницькі святилища. Такі святилища існували в Карпатах, де місцеві майстри обробляли деревину ялинки і будували з неї будинки і храми.
В епоху прийняття християнства дерев’яні храми споруджували переважно в лісистій і лісостеповій місцевості, де було багато деревини.
Одним з найперших письмових згадок і відомостей про дерев’яні культові споруди в Україні була згадка про дерев’яну церкву Іллі в Києві на Подолі, яка була побудована в першій половині Х століття. Цю згадку про дерев’яну церкву знаходимо в угоді київського князя Ігоря з візантійською імперією 944 р.
З ХІ століття відомості про дерев’яне церковне будівництво з’являються все частіше і частіше. У 1020-1026 роках князь Ярослав Мудрий над могилою Бориса і Гліба побудував велику п’ятиярусну церкву. Трохи пізніше в Вишгороді була побудована ще одна одноповерхова дерев’яна Борисоглібська церква [9, с. 107-109].
Про характер дерев’яної культової архітектури Київської держави того часу і найближчих наступних століть детально нічого невідомо і можна тільки шляхом аналогій, в загальних контурах здогадуватися про основні риси та напрямки її розвитку. Про вишуканість, архітектурну пишність культових будівель того часу залишилося чимало згадок в народній усній поезії, але ні документально-точні описи, ні зображення їх до нас, на жаль, не дійшли [11, с. 269].
Більше стає відомо про культові споруди в Україні вже в XVII-XVIII століттях. У записках іноземців, які подорожували в той час по Україні, дана висока оцінка архітектурним дерев’яним пам’яткам в Україні, підкреслено високий художній і творчий рівень українських майстрів. Багато відомих мандрівників згадують красу, вишуканість, пишність, висоту українських церков з їх численними вікнами, через які проникало багато світла і цей світ буквально заливав інтер’єр храмів. Деякі дослідники і мандрівники підкреслювали складність конструкцій і форм українських церков і храмів. Іноді храми були зроблені так, що на перший погляд їх було не відрізнити від мармурових, хоча насправді вони, звичайно ж, були дерев’яними, лише пофарбовані «під мармур». І це викликало подив і захоплення іноземців [4, с. 11-12].
Коли, де і як складалися схеми планів українських дерев’яних церков? Де витоки їх походження? Якими шляхами і в якому порядку йшов розвиток цих схем? Це дуже важливе і складне історико-архітектурне завдання, яке можна в цілому вирішити тільки після глибокого вивчення пам’яток дерев’яного будівництва всієї України.
Однією з характерних особливостей традиційного храмобудування в Україні є те, що український простий люд завжди сприймав храм як духовну святиню. Древні храмові споруди, які «дожили» до наших днів, зберегли не тільки архітектурно-будівельні традиції, а й допомогли сучасникам зрозуміти духовний світ людей тієї історичної епохи, їх світогляд і творчі уподобання [7, с. 48].
Духовне «зачаття» храму в ті далекі часи починалося з визначенням громадськістю місця під будівництво і з його освячення. Як правило, вибирали найбільші місця поселень, естетично виразні і домінуючі в навколишньому середовищі, тобто енергетично наповнені. У самих формах храмових споруд, в їх планово-просторової організації навіть на початкових етапах храмобудування простежуються ознаки сакральності.
Відповідно до канонів християнської літургії сформувалася і функціональна структура християнських храмів. Храм став розділятися на три приміщення - вівтар, неф і притвор. Свята святих храму - це вівтар. Він на кілька сходинок вище нефа і відділений від нього іконостасом. У центрі вівтаря стоїть престол, якому відводиться особлива роль в духовному (сакральному) оснащенні храму [8, с. 56].
Освячення храму відбувалося в день відповідного християнського свята або святого і потім кожен рік цю подія громадськість відзначала як храмове або престольне свято.
Найчастіше в Україні храми споруджували на честь свят, які пов’язані з прославлянням імені Ісуса Христа. В Україні дуже поширені храми Різдва Христового, Богоявлення, Стрітення, Воскресіння, Преображіння, Вознесіння. Значне місце займають храми на честь Богородиці Пречистої Діви Марії, Благовіщення, Успіння, а також багато храмів названі в честь шанованих великомучеників - Миколи, Георгія, Параскеви, Василя, Андрія, Варвари, апостолів Петра і Павла. В Україні також багато храмів названі в честь Покрова і Трійці [12, с. 23].
Дерев'яні церкви України... В короткому реченні і любов, і біль народу. Ці намолені століттями місця нашої країни страждають від розграбування, знищуються в вогні, пропадають в руйнівних процесах часу, так і не дочекавшись гідного до себе ставлення. Лише поодинокі з них збережені в первозданному вигляді.
Культові будівлі пройшли складний шлях розвитку, ввібравши в себе риси язичницьких храмів і будівельні традиції народних майстрів. На народну архітектуру, особливо культову, вплив мала стильова архітектура. Однак це більше відбивалося на зовнішніх формах, в основі все ж залишалися традиційні планувальні та об’ємно-просторові рішення.
Отже, культове народне зодчество – історичне і багатовимірне явище, яке розвивалося в руслі розвитку загальнолюдської цивілізації. Воно постійно відчувало вплив різних чинників суспільного, соціально-економічного та морального характеру, обираючи на вікових шляхах цінне і формуючи принципи і тенденції будівництва, які визначали зовнішній вигляд і регіональну багатоваріантність.
Культове народне зодчество, будучи галуззю недостатньо вивченою, становить багатий ґрунт для нових досліджень. Заглиблюючись в його вивчення, доводиться стикатися з багатьма невирішеними питаннями, особливо що стосуються еволюції, походження тих чи інших форм, взаємозв'язку з кам'яною архітектурою. В процесі роботи народжуються нові припущення і гіпотези, завдяки яким вдається по-новому поглянути на вже відомі положення, проблеми, явища.
Література:
- Геврик Т. Дерев’яні храми України: альбом шедеврів архітектури. Нью-Йорк: Український музей, 1987. 112 с.
- Народне зодчество: альбом / авт. тексту та упоряд. Л. Прибєга, фотозйомка А. Прибєги. – К.: Мистецтво, 2009. 320 с.
- Вечерський В.В. Українські дерев’яні храми. Київ: Наш час, 2007. 271 с.
- Гудченко З.С. Народні традиції в сільській архітектурі // Народна творчість та етнографія. – 1985. – № 4. с. 23-40.
- Данилюк А.Г. Давня архітектура українського села: етнографічний нарис. – К.: Техніка, 2008. 256 с.
- Драган М. Українські дерев'яні церкви. Ч. 1. Львів, 1931. 135 с.
- Історія української архітектури / за ред. В.Тимофієнка К.; 2003р. 472 с.
- Історія української культури / за ред. Крип’якевича. К.; 1993р. 205 с.
- Прибега Л.В. Народное зодчество Украины: охрана и реставрация. Киев: Будівельник, 1987. 102 с.
- Прибєга Л.В. Народна дерев'яна архітектура. Історія української архітектури. Київ: Техніка, 2003. С. 372-378; 387-399.
- Прибєга Л.В. Традиційні дерев'яні храми України: типологічний аспект. Мистецькі обрії. Вип. 7. Київ, 2005. С.268-281.
- Прибєга Л.В. Дерев'яні храми Українських Карпат. Київ: Техніка, 2007. 168 с.
- Самойлович В.П. Народна архітектура України в ілюстраціях. – Київ: Абрис, 1999. 281 с.
- Таранушенко С. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України . – К.: Будівельник, 1976. 334 с.
- Тарас Я.М. Українська сакральна дерев'яна архітектура. – Львів: Ін-т народознавства НАНУ, 2006. 582 с.
