Нарожна Вікторія Павлівна,
магістр з музейної справи та охорони
пам’яток історії та культури,
Україна, м. Харків
Анотація: стаття присвячена колишньому Куряжському Преображенському монастирю і Георгієвсько-Петропавлівського храму як його складової, що дійшла до нашого часу, та зберегла свої автентичні риси.
Ключові слова: Куряж, монастир, розписи, колонія, об’єкт культурної спадщини.
Постановка проблеми. Взимку 2015 р. спеціалістами ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» була розпочата робота щодо дослідження потенційного об’єкта культурної спадщини – будівлі Георгієвсько-Петропавлівського храму колишнього Куряжського Преображенського монастиря.
Аналіз джерельної бази. Натурні дослідження, аналіз джерельно-літературної бази та опрацювання іконографічних та ілюстративних матеріалів, дали можливість вибудувати наступну хронологію створення, функціонування та занепаду будівлі Георгієвсько-Петропавлівського храму колишнього Куряжського Преображенського монастиря.
Свою назву монастир запозичив від прізвища Олексія Курязького, пасіка якого стояла на тому місці, а землі, які були придбані у Курязького, згодом продані полковнику Донцю під монастир.
Куряжський Старохарківський Преображенський монастир заснований в 1663 р. харківським полковником Григорієм Єрофійовичем Донцом.
В обителі було всього 4 храми: Соборний в честь Преображення Господнього, Георгієвсько-Петропавлівський, в ім’я преподобного Онуфрія та дзвіниця.
В 1788 р. Курязький монастир було закрито після розпорядженням Катерини ІІ.
У жовтні 1793 р. Куряж був приписаний до Солоницівської церкви, а з 1790-х рр. тут розташовувався «рекрутский лазарет» і «магазин життєвих припасів».
Завдяки генерал-губернатору Харківському і Воронезькому А. Я. Леванідову та за сприянням дійсного таємного радника П. Сабурова, Курязький монастир в 1796 (1797) р. був відновлений зі званням заштатної пустині – храми відреставровані, перебудовано багато монастирських будівель, облагороджено територію.
В сер. XIX ст. монастирські будівлі обнесли масивною білокам’яною огорожею з круглими баштами і високою трьохярусною дзвіницею над входом.
Храм Преображення Господнього являвся головним і найбільшим у Куряжському комплексі. Спочатку він був дерев’яним, але до 1760 р. прийшов в занепад, і Калязинський архімандрит Варлаам Андрієвський за власний рахунок побудував кам’яний величний храм, який освятили в честь Преображення Господнього.
Хрестоподібний храм (23,47 х 29,87 м) був п'ятиглавим, потім — з трьома банями, мав 52 вікна і 7 дзвонів. Він продовжив розповсюджену в Україні традицію зведення 5-иглавих хрестоподібних храмів із 5 куполами, і став в Слобідській Україні третьою подібною побудовою.
У 1875 р. при настоятелі архімандриті Веніаміні ввесь живопис в іконостасі Преображенської церкви переписаний живописцем Бунаковим.
У 1876 р., по обидва боки Преображенського храму зведено дві прибудови з восьмигранними куполами, один правий, в честь чудотворної ікони Озерянської Божої Матері, другий – в честь Святого Цілителя.
В 1882 р. храм перебудували: малі глави зняли і замінили 2-а масивними по кутах. В такому вигляді храм проіснував до 30-х років ХХ ст.
Під горою, за монастирем, біля джерел цілющої води розташовувався дерев’яний скит з храмом преподобного Онуфрія з келіями, побудований в ХVII ст. Із землі било одразу три джерела: одне називали «очною водою», друге — від внутрішніх хвороб, а третє було «жіночим». Кам’яний храм преподобного Онуфрія у стилі барокко будували в 1750-1753 рр.
Мал. 1. Храм Преподобного Онуфрія, який не зберігся
Від соборного храму до скита розміщувались великі широкі кам’яні сходи з дахом, який підтримували різні стовпці. Джерельна вода під амвоном скита спеціальними трубами подавалась за монастирську огорожу і нею наповнювали ванни для хворих.
Під час першого закриття монастиря в 1788 р. печери біля церкви преподобного Онуфрія були запущені і завалені, але при архімандриті Ізраїлі (1848-1851) були відновлені.
У 1876 р. в Онуфріївській церкві іконостас був перероблений, переписані ікони.
Під час перебудови храму Преображення Господнього побудували й інший, теплий храм, з трапезною в честь великомученика Георгія.
Мал. 2. Кам’яна двоповерхова трапезна Георгіївської церкви монастиря (1709 р). Малюнок Таранушенка С. Фото 1914 р.
Храм великомученика Георгія (храм старо-черкаської кам’яної побудови) був дерев'яним до 1687 р., кам'яним став у 1709-му. Кам’яний храм являє собою однонефну базиліку в стилі барокко з перекритою конхою вівтарною частиною, увінчаною однією главою. У 1904 р. храм реконструйовано.
Трапезна 2-поверхового храму побудована при архімандриті Сильвестрі. На її 1-у поверсі розміщувався теплий храм Святого Великомученика Георгія, а на 2-у – Святих Апостолів Петра і Павла.
У 1759 р. відновлений храм Георгія Побідоносця являв собою двоповерхову споруду з восьмеричним куполом і хрестом на ньому. Пов’язаною із нижнім храмом була влаштована в один поверх кам'яна братська трапезна з великими підвалами внизу, для господарських і продовольчих запасів і кухнею. У 1862 р. над трапезною зробили надбудову в 2 поверхи для спочивалень настоятелів.
В 1772 р., за розпорядженням архімандрита Наркіса, відремонтували занедбаний Петропавлівський храм.
В 1799 були перебудовані стеля та дах вівтаря Петропавлівського храму, а всі храми комплексу знову прикрасили якісним живописом.
В 1804 р. гонтовий дах замінили залізним, в 1806 р., під керівництвом арх. П. Ярославського, виконано ремонт стін. Чергові ремонтні роботи відбувались 1825 та 1833 рр. В 1833 р. замінили іконостас Георгіївського храму, в 1841 р. відремонтували Петропавлівську церкву, замінили підлогу та іконостас. Нові розписи та капітальний ремонт іконостаса в Георгієвському храмі були виконані в 1866 р. єпископом Германом, а Петропавлівську церкву підремонтували в 1870 р. В 1876 р. іконостас Петропавлівського храму був оновлений, ймовірно, іконописцем Бунаковим, який цього ж року оновив іконостас Преображенського храму. У цьому ж році до храму з північної сторони вівтаря над пономаркою Гіоргієвської церкви надбудована кам'яна ризниця з пономаркою для Петропавлівської церкви. 1899 р. оновлено ікони і розписи Георгієвського храму. В 1902 р., через тріщини, які постійно з’являлись на фасаді храму, почались капітальні ремонтні роботи під керівництвом І. Немкіна (замінено перекриття, перештукатурено стіни, перероблено дах, замінено іконостаси).
Завершували ансамбль Куряжського монастиря трьохярусна дзвіниця і масивна білокам’яна стіна, побудована в сер. ХIХ ст. Крім храмів, на території монастиря були й інші побудови – дім архімандрита, келії для монахів, готель, монастирське училище та ін.
Протягом радянського часу наземні монастирські побудови були розібрані, уцілів лише Георгієвсько-Петропавлівский храм, перетворений на актову залу та кінотеатр. З часом на будівлі знесли купол, убрали ліпний декор, а між 1-м та 2-м поверхами з’явився ще один. Вся внутрішня оздоба була знищена.
Мал. 3. Георгієвсько-Петропавлівський храм в сер. ХХ ст.
У 1970-х роках, під час ремонту музею (в молитовні колишньої церкви Петра і Павла), розмили стіни і виявили церковні розписи, які частково відновили в 1992 році.
Приміщення верхнього храму Петра і Павла, на даний момент, виведено з експлуатації, з нього винесено меблі і демонтовано систему опалення. Огляд стін дозволив встановити, що частина збережених розписів були некваліфіковано розкриті, ймовірно, в 1990-і рр. У місцях втрат орнаменту віконних відкосів виявлені фрагменти більш раннього орнаменту, виконаного із застосуванням сусального золота.
Мал. 4. Інтер’єр Петропавлівського храму. Вівтарна частина
Зараз в будівлі Георгієвсько-Петропавлівського храму розташовані кабінети керівництва, на місці вівтаря – сцена великої актової зали з відмінною акустикою, на останньому поверсі збереглися фрески із зображенням ликів святих.
Мал. 5. Сучасний вигляд Георгіївсько-Петропавлівського храму
На території монастиря поховані десятки відомих людей Слобідської України, серед них настоятелі монастиря, його засновник Г.Є. Донець-Захаржевський, губернатор П.Ф. Сабуров, генерал-лейтенант О. Д. Засядько.
З монастирем різним чином пов'язані долі багатьох визначних людей, зокрема, письменника Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, єпископа Христофора (Сулими), архієпископа Іоанна (Максимовича), педагога А. Макаренка, письменника Максима Горького та багатьох ін.
Результати роботи. За результатами дослідження було встановлено, що будівля являє собою рідкісний для архітектури Слобожанщини зразок храму старо-черкаської кам’яної побудови поч. ХVІІІ ст. Крім цього, в будівлі Георгієвсько-Петропавлівського храму колишнього Куряжського Преображенського монастиря значною мірою збережено об’ємно-просторове рішення, стилістику фасадів, виразне архітектурне рішенню екстер’єру, в тому числі – фрагментів автентичних розписів на 3-у поверсі, що дало змогу розробити на зазначений об’єкт облікову документацію, та направити її до Міністерства культури України з пропозицією включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Сьогодні ж будівля Георгієвсько-Петропавлівського храму колишнього Куряжського Преображенського монастиря має статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини (п. 340 додатку до розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 23.11.2020 № 745) з відповідними пам’яткоохоронними та режимоутворюючими нормами.
Література:
- Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. – М., 1857 – 1859 (розділ «Курязький Преображенський монастир»).
- Зверинский В. В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи. – Т. 1., СПб., 1890.
- Стефан [Архангельський], епископ. Старо-Харьковская Куряжская обитель и ея Георгиевско-Петропавловский храм. – Х. 1904.
- Денисов Л.И. Православные монастыри Российской империи. – М., 1908.
- Таранушенко С. Пам'ятники архітектури Слобожанщини XVII–XVIII віків. В кн.: Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959.
- Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. – К., 2002.
- Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії. – Х., Університетська друкарня, 1882.
- Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. 2-е переиздание. — Х.: Сага, 2007.
- Муратов Ф. История Куряжа от монастыря до колонии. – Х: Мачулин, 2006.
