Паращишин Наталія Юріївна,

 студентка IV курсу факультету педагогічної освіти

Львівський національний університет імені Івана Франка

Україна, м. Львів

 

Науковий керівник: Шукатка Оксана Василівна

доктор педагогічних наук, професор, 

професор кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

Україна, м. Львів

 

 Анотація. У статті здійснено дефінітивний аналіз поняття інновації, інноваційні педагогічні технології. З’ясовано, що інновації є фактором змін, результатом діяльності, що втілюються в нових, або вдосконалених продуктах чи технологіях. Визначено, що інноваційні педагогічні технології покращують результати навчання, перетворюючи навчальний процес на цікаву та продуктивну взаємодію, на відміну від традиційної організації навчання.

 Ключові слова: технології навчання, інновації, інноваційні педагогічні технології.

 

 Закон України «Інноваційна діяльність» визначає правові, організаційні та економічні засади національного інноваційного нагляду та встановлює національні стимули інноваційного процесу. Закон трактує визначення інновації як новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукти чи послуги, а також промислові, адміністративні, комерційні чи інші організаційно-технічні рішення, які можуть істотно покращити структуру та якість виробництва або соціальної сфери [2].

 Інновації – це процес або кінцевий результат, що веде до чогось нового. Сфера інновацій є всеохоплюючою, вона охоплює не тільки практичне застосування технологічних розробок і винаходів, а й зміни в продуктах, процесах, маркетингу та організації. Інновації є фактором змін, результатом діяльності, що втілюється в нових або вдосконалених продуктах, технологічних процесах, нових послугах, нових методах покращення умов життя. Термін «інновація» тлумачиться як «будь-який новий метод розробки, виробництва або продажу товарів, що дозволяє інноватору, або його компанії отримати перевагу над конкурентами».

 Дослідники інноваційної проблематики навчання (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються поєднати нові концепції у навчанні з передовими, сучасними та позитивними характеристиками, корисними та прогресивними. Зокрема, В. Загвязинський вважає, що група елементів або окремі елементи навчального процесу – це нові речі у навчанні, а не просто ідеї, методи, методи та прийоми, які не використовувалися в цьому поєднанні. Ці елементи мають поступовий початок і можуть ефективно вирішувати проблеми виховання та навчання за умов і обставин, що постійно змінюються [1].

 Інноваційна діяльність становить – основу і зміст інноваційних освітніх процесів, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесення чогось нового у традиційну систему, до якої усі звикли. Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних раніше педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості.

 Інноваційні технології це зовсім нові або вдосконаленні технології, які вдосконалюють систему роблячи її новішою та простішою. В свою чергу інноваційні педагогічні технології – це певна система вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів. Ми повинні звернути увагу також на поняття «технологія», що воно походить із двох грецьких слів – мистецтво, майстерність і слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлена майстерність. 

 Інноваційна спрямованість роботи вчителів визначається критеріями педагогічних інновацій, до яких належать: 

 1) новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни; 

 2) оптимальність, який сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних, розумових сил; 

 3) результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності вчителя; 

 4) можливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніх закладах. 

 У сучасній українській школі використовують як традиційні технології навчання так і нові технології навчання. Групові технології застосовувалися ще в середні віки. Групова технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями у групах. Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання, формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації, сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах дає найбільший ефект у засвоєнні знань.

 Технології індивідуалізації процесу навчання передбачають організацію навчально-виховного процесу та вибір методів навчання індивідуально до кожного учня. Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи та темпи навчальної діяльності дитини до його особливостей та потреб, слідкувати за кожною дією та операцією при вирішенні конкретних завдань, за його рухом від незнання до знання, вносити вчасно необхідні корективи в діяльність як учня, так і вчителя. В сучасній вітчизняній педагогічній теорії та практиці найбільш суттєвими прикладами технологій індивідуалізації навчання є: 

 1) проектні технології навчання; 

 2) технологія продуктивного навчання; 

 3) технологія індивідуального навчання І. Унт; 

 4) адаптивна система навчання; 

 5) навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану. 

 За Й. Гейзингом, технології ігрового навчання передбачають організацію навчального процесу за допомогою гри, що в свою чергу сприяє продуктивнішій роботі учнів та стимулює більший інтерес до навчання. Метою навчальних ігор є надання права учням самовизначатись, розвивати їхні творчі здібності, також не потрібно забувати, що ігри мають навчальну мету, засвоєння навчального матеріалу та навичок навчання [4]. 

 Технології інтегрованого навчання (П. Ерднієв) припускають, що вчитель за можливості чітко визначає поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою різних підходів допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно. Мультимедійні технології пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням, не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки [3]. 

 Інтерактивне навчання є особливою формою пізнавальної діяльності, метою якої є створення комфортних умов для навчання, коли кожен учень відчуває власний успіх і інтелектуальні здібності, навчальний процес здійснюється за умови безперервної та активної взаємодії всіх учнів, викладач і учні є рівноправними суб’єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню дисциплін та загальних умінь і навичок, розвитку життєвих цінностей, створенню атмосфери співпраці та взаємодії, розвитку якості спілкування. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем. Інтерактивне навчання – це розмовне навчання, в якому учасники навчального процесу взаємодіють, щоб зрозуміти один одного, спільно вирішувати навчальні проблеми, виховувати особистісні якості учнів [5].

 Отже, одним з найважливіших процесів навчання та досягнення кращих результатів є модернізація, оновлення різних процесів навчання. Інновація є невід’ємною частиною освітнього процесу, за допомогою яких ми рухаємось вперед, вони допомагають розробити різні системи, які покращать освітній процес. Зробить його доступнішим та зрозумілішим.

 

Література:

  1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. К., 2004. C. 19–20.
  2. Закон України «Про інноваційну діяльність» – 4 липня 2002 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15#Text 
  3. Остапчук О.Є. Інноваційні процеси в освіті: пошук істини триває. Підручник для директора. 2003. №4. С. 3–8.
  4. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник. К.: ІЗМН, 1996. 236 с.
  5. Сафіулін В.І. Інноваційний пошук нових технологій навчання. Інноваційні пошуки в сучасній освіті. К.: Логос, 2004. С. 53–64.