УДК 94 : 323.2 (94) «ХІХ/ХХ»

Вітер Ірина Ігорівна,

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, 

доцент, провідний науковий співробітник 

Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України», 

Київ, Україна

 

 Анотація. В статті проаналізовано роль народної освіти у становленні та розвитку держави Австралія з кінця ХІХ ст. по 70-ті рр. ХХ ст. Охарактеризовано п’ять періодів у розвитку шкільної освіти Австралії. Доведено, що прогрес у розвитку шкільної освіти сприяв побудові соціальної держави та держави «загального добробуту» як її найвищої форми.

 Ключові слова: Австралія, кінець ХІХ – 70-ті рр. ХХ ст., народна освіта, шкільна освіта, соціальна держава.

 

 Австралія – одна з провідних країн світу, яка характеризується соціально-політичною стабільністю, високим рівнем економічного розвитку, суспільного добробуту, надійністю і комфортністю для життя. Такі успіхи країни значною мірою пояснюються проведенням послідовної соціальної політики, яку ось уже понад століття проводить австралійська держава. 

 І дійсно, основи сучасної системи соціального забезпечення були закладені ще на початку ХХ ст., а передумови – створені ще раніше, за колоніальних часів. Основними особливостями соціально-економічного розвитку країни напередодні утворення Австралійського Союзу (АС) були значна роль держави в управлінні соціальними та економічними процесами та прогресивне соціальне законодавство. Австралія по суті виступала однією з країн – «соціальних лабораторій» для Старого Світу, де втілювалася в життя широка програма соціальних реформ. Активне втручання державного апарату майже в усі найважливіші галузі регулювання соціального та економічного життя країни стало приводом для більшості європейських спостерігачів назвати Австралію країною, де на практиці був введений «соціалізм без доктрин» [1, с. 65]. Саме ці особливості великою мірою визначили подальший розвиток країни.

 Після утворення федерації курс на соціальні реформи був продовжений урядом АС, соціальна політика якого охоплювала всі сторони суспільного життя населення – освіту, охорону здоров’я, пенсійне забезпечення тощо. Саме це значною мірою сприяло становленню держави Австралія, побудові в ній соціальної держави та держави «загального добробуту» як її найвищої форми. Значне місце в цьому процесі належить народній освіті. Отже тема статті, присвячена дослідженню ролі освіти у становленні та розвитку держави Австралія з кінця ХІХ ст. по 70-ті рр. ХХ ст., є актуальною. 

 Сьогодні демократичність, гуманістична орієнтованість і доступність шкільної освіти – найважливіші традиції Австралії, необхідні напрямки освіти XXI ст., децентралізація управління шкільною освітою – традиція австралійської освіти, що істотно впливає на її розвиток [2, с.7]. Витоки сучасної системи освіти можна спостерігати ще за колоніальних часів.

 І дійсно, просвітництво виступало важливим виявом формування соціальної держави в Австралії ще наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Підкріплена державою широка система народної освіти, обов’язкове і світське початкове навчання, розгалужена мережа бібліотек зробили безграмотність в кінці ХІХ ст. вельми рідкісним в Австралії явищем.

 Як зазначає англійський дослідник того часу Г. де Уокер, «на народну освіту Австралазія (колонії Австралії та Нової Зеландії – І. В.) витрачає більше 22 млн. руб. на рік (1899-1900 рр.), тобто трохи менше ніж Росія, що витрачає на цей предмет 26 млн. р. Витрати Австралазії на народну освіту, в середньому, на кожного жителя становлять 5 р. 10 коп. Якби Росія витрачала стільки ж, її витрати на народну освіту повинні були б перевищити 650.000.000 рублів». «Завдяки цим великим витратам казни безграмотність стала в Австралазії явищем вельми рідкісним, – продовжує автор. – В даний час (1901 р. – І. В.) на сто дорослих австралійців обох статей знайдеться не більше однієї людини, що не вміє підписати свого прізвища, і не більше 3-4 чоловік, які б не вміли читати. До кінця 1899 р. в усіх семи колоніях було 8.343 початкових шкіл; в них навчало 17.860 вчителів і вчительок і навчалося 736.778 дітей обох статей. Понад те, там було 2.774 приватних і церковних шкіл (на кінець 1896 р.) з 8,057 тих, що навчають, і 151,009 учнями». В окремих колоніях існують особливі закони про народну освіту, що відрізняються один від одного. Але всі ці закони встановлюють принцип обов’язковості і світськості початкового навчання. У Вікторії, Квінсленді, Новій Зеландії та Південній Австралії це навчання дається в державних школах безкоштовно. У Новому Південному Уельсі, Західній Австралії і Тасманії стягується невелика плата за навчання; але надання свідоцтва про бідність звільняє від неї. Обов’язкове відвідування школи пропонується законом для дітей такого віку: в Новому Південному Уельсі та Західній Австралії – від 6 до 14 років, у Вікторії – від 6 до 13 років, у Квінсленді – від 6 до 12 років, у Південній Австралії, Тасманії і Новій Зеландії – від 7 до 13 років [3, с. ХХХІІІ, ХХХV].

 Система державних шкіл привела до того, що на початку ХХ ст. 84% населення країни вміли читати і писати, а частка повністю неписьменних становила всього 10% [1, с. 10]; з’явилися перші університети в столицях Нового Південного Уельсу, Тасманії і Вікторії, які патронувалися урядами колоній; були закладені основи національної літератури (Г. Лоусон, Е. Б. «Банджо» Патерсон) і живопису (Гейдельберзька школа). В Австралазії на початок 1901 р. нараховувалось 1359 публічних бібліотек з 2.434 052 книг (дані за 1896 р.) [3, с. ХХХV]. 

 Народна (шкільна) освіта продовжує успішно розвиватися в рамках Австралійського Союзу. Разом з розвитком економіки країни зростала потреба у кваліфікованих кадрах. Особливо це проявилося в період після Другої світової війни. У повоєнні роки в Австралії значно збільшилася кількість учнів шкіл та університетів. Якщо у 1939 р. у початкових і середніх школах навчалося 1178 тис. чол., то у 1975 р. – 2919 тис. чол. За цей час кількість учнів у технічних школах і коледжах збільшилася з 90 тис. до 671 тис., а студентів університетів – з 14,2 тис. до 148,4 тис.чол. [4, с. 27; 5, 1976, № 61, с. 663, 664, 669]. 

 70-ті рр. ХХ ст. в Австралії можна назвати «бурхливими». У ці роки країна бачила широкі антивоєнні виступи, потужну страйкову боротьбу, небачене напруження передвиборчих боїв, численні загальноавстралійські рухи [6, с. 389-390]. В цей період проходила загальнонаціональна кампанія за демократизацію освіти, а питання освіти служили предметом гострих дискусій під час виборчих кампаній та вирішувалися в залежності від поглядів керівництва країни.

 На виборах у грудні 1972 р. перевагу було віддано Австралійській лейбористській партії (АЛП), до керівництва якої прийшло молоде покоління політиків на чолі з Е. Г. Уітлемом. На 29-й Всеавстралійській конференції, що відбулася в серпні 1971 р., було прийнято платформу, конституцію та затверджено правила АЛП. Платформа містила численні обіцянки покращити соціально-економічні умови життя австралійських трудящих, у тому числі – удосконалити та розширити шкільну та університетську систему освіти. У своїй передвиборній програмній промові 1 листопада 1972 р. Г. Уітлем обіцяв у разі приходу до влади лейбористського уряду розробити план розбудови освіти в країні, щоб надати всім, незалежно від походження, віросповідання та місця проживання, рівні можливості для здобуття середньої та вищої освіти [6, с. 237-238, 243].

 Пізніше, у своєму виступі 18 березня 1973 р., він піддав суворій критиці дії уряду ліберально-аграрної коаліції в галузі освіти. До останнього часу, – зазначив прем’єр-міністр, – існувала кричуща різниця в рівні освіти та можливостях її отримання. У державних школах стипендії отримували 4% учнів, у католицьких – 7%, у той час як у приватних «незалежних» школах з найбільш заможним контингентом учнів стипендії видавалися 15% учнів. Завершували курс середньої освіти лише 3 з кожних 10 учнів державних і католицьких шкіл, а в приватних некатолицьких школах – 8 з десяти [6, с. 243-244].

 Ліберально-аграрна коаліція, бачачи зрозумілість і популярність гасел лейбористів, вирішила перехопити ідеї конкурентів і накреслити їхні гасла на своїх прапорах. Більше того, уряд ліберально-аграрної коаліції запропонував безпрецедентний проект бюджету на 1972/73 р., у якому передбачалося збільшення асигнувань на соціальне забезпечення, житлове будівництво та освіту на 89 млн. австрал. дол., зниження прибуткового податку на 10%, підвищення пенсій на 1 австрал. дол. на тиждень [6, с. 238]. Проте австралійці віддали свої голоси за лейбористів. 

 Зроблені Уітлемом кроки продемонстрували масштабність програми перетворень, націлених на зміцнення внутрішньополітичної ситуації та міжнародного становища країни. За перший рік перебування при владі його кабінет ухвалив понад тисячу рішень та заснував близько 100 експертних комісій практично з кожного аспекту життя нації. У сфері внутрішньої політики було взято курс на всебічний розвиток соціальних реформ [7, с. 140-141].

Особлива увага була приділена модернізації освіти: запроваджувалися державні субсидії державним і приватним школам та університетам; скасовувалась плата за навчання у вузах та технічних коледжах; закладалися основи системи середньої спеціальної освіти. Виплата допомоги учням середньої школи, включаючи дітей аборигенів, робила цей ступінь освіти доступним практично для всіх. За роки правління Уітлема витрати на освіту зросли у два з лишком рази [7, с. 141]. У березні 1973 р. за рішенням лейбористського уряду було створено Комітет з питань освіти.

 У тому ж році створено федеральний департамент у справах аборигенів, який розгорнув активну роботу з поліпшення життя корінних австралійців. Для них будувалися шпиталі та школи, де викладання велося їх рідними мовами, фінансувалося створення кооперативів з розвитку традиційних промислів та ремесел [7, с.143].

 21 серпня 1973 р. міністр фінансів Ф. Крін представив на розгляд федерального парламенту новий бюджет країни на 1973/74 р., назвавши його «бюджетом реформ». У ньому було значно збільшено витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, житлове будівництво, на потреби аборигенів. Зокрема, на освіту асигнувалось 843 млн. австрал. дол., тобто на 92% більше, ніж у попередньому бюджеті [6, c. 246].

 У травні 1975 р. на 31-й Всеавстралійській конференції АЛП були прийняті нові платформа та конституція. У платформі докладно викладалися наміри партії у галузі економіки, соціальних відносин, освіти, наукових досліджень, охорони навколишнього середовища, охорони здоров’я, імміграції, громадянських свобод, розвитку міст і сільськогосподарських районів, індустріалізації Північної території країни тощо. [6, с. 250-251]. Політиці партії щодо аборигенів було присвячено спеціальний розділ, в якому, зокрема, зазначалося покращання системи їхньої освіти. У документі було записано, що «кожна австралійська дитина вивчатиме історію та культуру аборигенів Австралії та суміжних островів як складову частину історії країни» [8, с. 43-44].

 У 1975 р. до влади прийшов ліберальний уряд М. Фрейзера, й ставлення до соціальних питань змінилося. Так, у бюджеті на 1978/79 р. було остаточно ліквідовано державну систему медичного страхування «Медібенк», запроваджену лейбористським урядом, а також – зменшено асигнування державним школам, скорочено допомоги на дітей та кошти, що виділялись на потреби аборигенів [6, c. 266].

 Так чи інакше, до 1980 р. у країні була вже досить широка мережа шкіл, як державних, так і недержавних, переважно релігійних. Останні становили понад 20% від загальної кількості шкіл. Понад 80% школярів, які займалися у релігійних навчальних закладах, відвідували католицькі школи. Більшість інших недержавних шкіл (приватних чи незалежних) була пов’язана з англіканською, лютеранською, методистською, пресвітерианською церквою. У великих містах були і єврейські школи [6, с. 227].

 Взагалі шкільна освіта Австралії в своєму розвитку пройшла декілька етапів, обумовлених різною соціально-економічною ситуацією, політикою держави в галузі освіти, взаємозв’язком традицій та нновацій тощо [2, с. 7]. Аналіз розвитку шкільної освіти в Австралії з моменту утворення колоній і до середини 90-х рр. XX ст. дозволяє виділити п’ять періодів [2, с. 10]:

 1-й період (колоніальний) – з кінця XVIII до середини XIX ст. Це період становлення і розвитку початкової освіти в Австралії (цей період передує розглядуваним нами у статті рокам, проте саме в ці роки закладаються самі основи та принципи народної освіти);

 2-й період (колоніальний) – з середини XIX до початку XX ст. Характерною рисою цього періоду є занепад конфесійної освіти і розширення державної системи початкової освіти. В цей період починає повністю розкриватися роль держави щодо просвітництва як складової її соціальної політики.

 3-й період (період становлення середньої школи) – з початку XX ст. до середини 40-х рр. XX ст. Цей період характеризується різким підвищенням соціального попиту на освіту, викликаного економічними і політичними причинами. Саме в ці роки в Австралії закладаються основи соціальної держави і визначається роль освіти у цьому процесі;

 4-й період (період «вибуху в освіті») – із середини 40-х – до середини 70-х рр. XX ст. Характеризується переходом до масової середньої освіти. Цей період співпав із побудовою суспільства «загального добробуту», яке не можна собі уявити без обов’язкової та якісної середньої освіти.

 5-й період (період «зльоту» полікультури в освіті) – середина 70-х – середина 90-х рр. XX ст. – відбувався за умов зростання темпів глобалізації та характеризується іншими тенденціями (цей період також виходить за часові рамки нашого дослідження).

 У процесі становлення централізованої держави (1-й – 4-й періоди) найбільш важливі інновації в організації австралійського шкільної освіти ініціювалися, ідеологічно і організаційно оформлялися окремими особистостями, в той час як інновації 5-го періоду ініціювалися державою. Політика «рівності можливостей» в галузі шкільної освіти як ключова ідея, яка давала можливість успішно модернізувати систему освіти Австралії з середини 40-х до середини 70-х рр. XX ст. (4-й період), не могла так само успішно вирішувати ці проблеми в період з середини 70-х до середини 90-х рр. XX ст. (5-й період) з огляду на зміни економічної і демографічної ситуації. Найважливішою інновацією в багатонаціональній державі є її полікультурна освіта і як засіб виховання толерантності, і як умова існування держави, і як мотивація до отримання освіти [2, с. 7-8].

 Аналіз еволюції та розвитку шкільної освіти в Австралії дозволив виявити наступні закономірності: розвиток промисловості сприяв збільшенню частки асигнувань на освіту, зростання кількості іммігрантів приводило до збільшення числа шкіл і вчителів. У той же час спад промисловості привертав увагу до якості знань випускників шкіл, що, в свою чергу, приводило до зростання фінансування приватних шкіл, які зазвичай дають більш якісну освіту [2, с. 10].

 Зазначимо, що протягом усього цього часу уряд і суспільство прагнули зробити шкільну освіту доступною і демократичною. Основними тенденціями розвитку освіти були: прагнення до загальної початкової освіти (1-й, 2-й період), до неповної середньої освіти (3-й період), до загальної повної середньої освіти (4-й період). Закономірності та тенденції розвитку шкільної освіти були зумовлені наступними економічними і політичними факторами – характером державності, що змінювався (1-й, 3-й період), економічним зростанням, політичною стабільністю, соціально-економічними наслідками світових воєн, технічною революцією (4-й період), різким припливом іммігрантів (4-й період), Законом 1967 р. щодо визнання аборигенів рівноправними громадянами Австралії. Загальним для всіх періодів стало прагнення до доступності, демократичності, гуманності шкільної освіти [2, с. 10-11].

 Зазначимо, що, будучи колонією Великої Британії, на перших порах Австралія організовувала шкільну освіту за зразком цієї країни. В той же час певна специфіка соціально-економічного і політичного розвитку Австралії на різних історичних етапах проявилася в низці характерних для Австралії особливостей: основні функції щодо фінансування та управління освітою були покладені на адміністрації штатів; досить довго потреба у фахівцях вищої ланки задовольнялася за рахунок метрополії; в Австралії держава стала приймати певну участь в організації шкільної освіти з перших кроків існування колоній, на відміну від Англії, де просвіта була справою церкви, благодійних товариств і приватної ініціативи, і тільки в середині XIX – на поч. XX ст. стала державним завданням; в становленні шкільної освіти в Австралії велику роль зіграли державні, громадські, релігійні діячі, науковці-педагоги. Приклад Австралії показує, що поняття єдності і різноманітності не взаємовиключають одне одного, а тісно переплетені. Це, на думку дослідників, найважливіший висновок в питаннях політики освіти [2, c. 11-12].

 Географічні особливості Австраліїї – величина території і нерівномірність розподілу населення, – з одного боку, і розвиток техніки і традиційна спрямованість політики в галузі освіти на максимальну її доступність, загальність і демократичність, – з іншого – привели до появи унікальної форми – дистантної шкільної освіти, яка створює можливість отримання якісної освіти дітям, які проживають у віддалених районах Австралії. Ця інноваційна форма освіти зажадала створення абсолютно нової технології навчання, породила потребу у вчителях нового типу, особливому навчально-методичному забезпеченні. Обмежений вплив сім’ї на дітей в умовах інтернату визначив необхідність відкриття дистантних шкіл і для старших школярів. Використання двостороннього радіозв’язку і двостороннього телебачення привнесло в навчання на відстані відчуття особистого контакту [2, c. 13].

 Однією з особливостей держави Австралії від самого початку її становлення є наявність аборигенів – найбільш маргінальної соціально-економічної групи, культура якої сильно відрізнялася від європейської, а спосіб життя в багатьох випадках мало чим відрізнявся від способу життя людини кам’яного віку. Саме тому важливою особливістю австралійської шкільної освітньої системи була необхідність створення умов для навчання дітей аборигенів, яке б не травмувало їх, а давало можливість подальшої соціалізації в сучасному суспільстві [2, c. 19].

Аналіз еволюції політики щодо іммігрантів (від шовінізму XIX ст. до створення австралійської моделі імміграції та введення полікультурної політики) дозволяє зробити такі висновки:

 1) на етапі формування єдиної держави (1901-1950 рр.) традиція працювала на асиміляцію іммігрантів в англомовний, англокультурний народ [2, с. 14]; (зазначимо, що частина цього етапу, а саме 1901-1930 рр., відносяться до періоду так званого «інституційного расизму» (1860-1930 рр.), коли аборигени були змушені проживати в резерваціях, розташованих в географічно віддалених місцевостях, і не мали ані прав, ані можливостей отримувати повноцінну освіту (Австралійська Конституція 1901 р., частина 51 (26)). Процес навчання і виховання дітей-аборигенів в цей період також здійснюється в школах-інтернатах, куди їх забирали з сімей насильно.

 Надалі відбуваються значні зміни у навчанні та вихованні аборигенів. У 1930-1960 рр. в Австралії були прийняті закони, які визнавали представників корінних народів рівноправними громадянами (Закон про захист прав австралійських аборигенів 1943 р., «Маніфест аборигенів Австралії» 1937 р., Австралійський референдум 1967 р.). Освіта аборигенів стала складовою освітньої політики австралійської держави і сферою відповідальності федерального центру (доповідь спільної комісії у справах аборигенів Канади та Австралії 1948 р., комітет з освіти австралійських аборигенів 1970 р.).

 Таким чином, корінні народи Австралії, будучи найбільш маргінальною в економічному та соціальному відношенні групою, привертали увагу держави до своїх проблем і вимагали їхнього невідкладного вирішення [9, с. 12-13];

 2) різке розширення потоку іммігрантів після Другої світової війни перетворило інноваційні на першому етапі підходи у навчанні (появу класів з елементами етнічної культури, потім – етнічних шкіл, розширення спектру іноземних мов, перепідготовку вчителів у напрямі полікультурності) на традиційні для 1980-1990-х рр. методи інтеграції етносів у полікультурну спільність [2, с. 14].

 На думку І. Майорової, розвиток тенденції навчання і виховання аборигенів в Австралії до середини XX в. пройшов три етапи і відображає основні напрями державної політики [9, с. 11]: 

• навчання дітей-аборигенів в закритих навчальних закладах: місіонерських школах, школах-інтернатах (відокремлення від сімей, відмова від рідної мови і культури, нав’язування методів виховання, норм життя білої більшості, сувора регламентація життя, скорочені навчальні програми, придбання професійних навичок некваліфікованої праці);
• спільне навчання дітей з метою асиміляції з європейською більшістю (відмова від рідної мови і культури, білінгвальне навчання з подальшим переходом на англійську мову), обумовлене бажанням деяких представників корінних народів інтегруватися в біле співтовариство; однак ця форма не набула великого поширення через ізольоване проживання аборигенів і опір білої більшості;
• відкриття шкіл для корінного населення, надання громадам аборигенів прав на свій саморозвиток (контроль і управління школами представниками громади, навчання вчителями – представниками корінних народів, відродження мов, культурних традицій, подолання відставання).

 Експериментальні школи як традиційний напрямок зарубіжної педагогіки отримали особливу актуальність в Австралії в 70-80-х рр. XX ст. Провідним принципом діяльності експериментальної школи стала увага до особистості дитини, створення всіх необхідних умов для розкриття її внутрішніх сил. Змішаний національний склад у школах Австралії визначає пошуки шляхів виховання толерантності, створення необхідного мікроклімату. Саме ця обставина є головною метою в кожній експериментальній школі Австралії, незалежно від характеру експерименту. Зразком експериментальної роботи з дітьми молодшого та середнього шкільного віку стали так звані «відкриті школи». Центральна ідея відкритого навчання – самореалізація школяра на основі співвідношення змісту та темпів засвоєння навчальної програми з інтелектуальними та психофізичними можливостями кожної дитини. Сама ідея не нова, але для Австралії – це інновація, що породила новий виток руху суспільства назустріч школі [2, с. 14].

 Зазначимо, що особливості австралійської системи освіти викликають значний науковий інтерес дослідників, а досвід Австралії щодо організації та методів освіти може бути використаний іншими країнами.

 Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Основи освітньої політики, закладені першими іммігрантами, вихідцями з Англії та Ірландії наприкінці XVIII – на початку XIX ст., значною мірою копіювали англійську систему освіти того часу і були визначальними до початку Другої світової війни, проте з перших кроків відрізнялися більшою доступністю для широких верств населення і дітей обох статей, більшою релігійною терпимістю в порівнянні з ситуацією в Англії та Ірландії.
2. Особливістю розвитку освіти в Австралії є значна роль держави у розвитку шкільної освіти з перших кроків існування колоній (основні функції щодо фінансування та управління освітою були покладені на адміністрації штатів). Великий і часто вирішальний вплив на становлення освіти спочатку в колоніях, потім – в штатах спричинили окремі особистості – державні, громадські, релігійні діячі, науковці-педагоги, – які акумулювали основні ідеї і були здатні їх реалізувати, що стало традицією і зберігалося до 70-х рр. XX ст.
3. У розвитку шкільної освіти Австралії можна умовно виділити п’ять періодів: з кінця XVIII до середини ХІХ  ст. – період становлення і розвитку початкової освіти в Австралії; з середини ХІХ ст. до 1901 р. – період занепаду конфесійної освіти і розширення державної системи початкової освіти; з 1901 р. до середини 40-х  рр. XX  ст. – період підвищення соціального попиту на освіту; з середини 40-х – до середини 70-х рр. XX ст. – період «вибуху в освіті» – переходу до масової середньої освіти; з середини 70-х до середини 90 рр. ХХ ст. – період «зльоту» полікультури в освіті.
4. Прогрес у розвитку шкільної освіти протягом всього ХХ ст. виступав складовою соціальної політики, сприяв становленню та розвитку держави Австралія, побудові в ній соціальної держави та держави «загального добробуту» як її найвищої форми. Велику роль у цьому процесі відіграли принципи мультикультурності та демократизації, на яких від самого початку розвитку базувалась освіта Австралії.

 

Використана література:

1. Скоробогатых Н. С. История Австралии. ХХ век / Отв. ред. В. П. Николаев; Институт востоковедения РАН. – М.: ИВ РАН, 2015. 452 с.
2. Волкова А. А. Традиции и инновации в развитии школьного образования Австралии. Автореф. дис. … канд. пед. наук. Новосибирск, 2004. 22 с.
3. Уокеръ Г. де. Развитіе австралійской демократии / Г. де-Уокеръ // Переводъ съ англійскаго, со вступительной статьей и дополненіями Д. Сатурина. С.-Петербургъ: Изданіе Л. Ф. Пантелѣева, 1901. – 301 с. URL: https://www.twirpx.com/file/2489847/
4. Australian Society. Melbourne, 1965.
5. Official Year Book of the Commonwealth of Australia. Canberra, 1914-1977.
6. Малаховский К. В. История Австралии. М.: Наука, 1980. 400 с.
7. Скоробогатых Н.С. История Австралии. М., Институт стран Востока, 2011. – 240 с.
8. Australian Labour Party. Platform, Constitution and Rules. Barton, 1975.
9. Майорова И.И. Тенденции развития обучения и воспитания коренных народов Канады и Австралии (XIX-XX вв.). Автореф. дис. … канд. пед. наук. Москва, 2010. 22 с.

 

Витер И.И. Роль народного образования в становлении и развитии государства Австралия (конец ХІХ –70-е гг. ХХ ст.)

 Аннотация. В статье проанализирована роль народного образования в становлении и развитии государства Австралия с конца XIX в. по 70-е гг. ХХ ст. Охарактеризованы пять периодов в развитии школьного образования Австралии. Доказано, что прогресс в развитии школьного образования способствовал построению социального государства и государства «всеобщего благосостояния» как его наивысшей формы.

 Ключевые слова: Австралия, конец ХІХ –70-х гг. ХХ ст., народное образование, школьное образование, социальное государство.

 

Viter I.I. The role of public education in the formation and development of the state of Australia (late 19th – 70s of the 20th century)

 Annotation. The article analyzes the role of public education in the formation and development of the state of Australia since the end of the 19th century. to the 70s. XX century Five periods in the development of school education in Australia are characterized. It is proved that progress in the development of school education contributed to the construction of a social state and a state of «general welfare» as its highest form.

 Keywords: Australia, late 19th –70s. XX century, public education, school education, welfare state.