Тельпуховська Юлія Миколаївна,

кандидат педагогічних наук, доцент. 

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди.

Україна, місто Харків

 Анотація. Ідеться про необхідність спеціальної якісної мовної та мовленнєвої підготовки майбутніх учителів, передусім, учителів початкових класів, щодо формування в них нормативного професійного мовлення, яким вони будуть послуговуватися в професійній діяльності впродовж щоденного спілкування з учнями на уроках. Мовлення вчителя має бути зразком, який будуть наслідувати учні.

 Ключові слова: культура мовлення, правильність мовлення, професійне мовлення вчителя, мовні норми.

Зміст наукової роботи

 Проблема підвищення культури мовлення є актуальною не тільки для нашої країни, але й для всього світу. Мова є унікальним явищем за своєю специфікою й соціальною значущістю. Вона – засіб спілкування, джерело духовної культури народу. Завдяки мові зберігаються, засвоюються й передаються знання. 

 Особливо важливою є ця проблема для освіти. Те, як відбувається навчання української мови й культури українського мовлення в освітніх закладах усіх типів, має вирішальний вплив на реальну грамотність населення та культуру мовлення суспільства в цілому. Саме через це українська мова як навчальний предмет виділяється серед інших предметів. 

 Якість і рівень сформованості в людини мовної та мовленнєвої грамотності характеризуються такими показниками: оволодіння людиною знаннями основ науки про мову, її ролі в житті людини й суспільства; засвоєння нею комплексу лінгвістичних понять; наявність уявлення про те, як рідна мова влаштована, що та як у ній змінюється і т.п.; наявність у людини вмінь і навичок використання мови в процесі спілкування, обізнаність у нормах української літературної мови на всіх рівнях й уміння їх дотримуватися, вільне володіння письмовим та усним мовленням та ін. 

 Розв’язання цієї проблеми в сфері освіти набуває особливої значущості й вирішується за рахунок підготовки вчителя, оскільки найважливішим, визначальним показником загальної і професійної культури особистості, професійної компетентності майбутнього педагога є ставлення до рідної мови, знання української мови як мови викладання, а також професійне володіння українським мовленням. Мовна культура вчителя повинна розвиватися випереджаючими темпами в порівнянні з рівнем інших членів соціуму, оскільки вчитель - це людина, яка формує майбутнє.

 У сучасному динамічному суспільстві, в умовах корінних змін української освіти проблема підготовки висококваліфікованих фахівців для школи набуває особливої актуальності. Тільки вчитель з широкою й глибокою професійною підготовкою може розв’язувати освітні та виховні завдання, що постають перед школою в умовах її реформування. 

 У системі шкільного навчання важлива роль належить учителю початкових класів. Від його знань, кругозору, педагогічної майстерності багато в чому залежить подальша доля дитини, його ставлення до навчання, життєва позиція. Це зобов'язує вчителя початкових класів однаковою мірою володіти всіма шкільними предметами початкового навчання, методикою їх викладання, а також мовою їх викладання. 

 Українська мова є не тільки головним навчальним предметом в початковій школі, а й мовою навчання. Прекрасне знання мови й володіння мовленням дозволяє вчителеві вирішувати завдання навчання й виховання учнів, пояснювати явища й факти не тільки сучасної української мови, а й усіх предметів, що викладаються в початковій школі, визначає успіх з усіх навчальних дисциплін, служить основою пізнання, освіти, розвитку.

 Мовленнєва підготовка вчителя особливо важлива для початкової школи ще й тому, що саме в ній закладається фундамент для подальшого формування та розвитку мовної культури учнів. Це найбільш відповідальний період навчання, коли відбувається засвоєння норм рідної мови, і від того, як учитель володіє українською літературною мовою, багато в чому буде залежати рівень мовної культури його учнів, оскільки мовлення педагога - зразок, який діти, постійно чуючи, будуть засвоювати й відтворювати.

 Специфіка професійної діяльності вчителя початкових класів вимагає наявності в нього високого рівня мовної компетенції, яка, в першу чергу, виявляється у сформованості професійного мовлення. Учитель повинен володіти мовою такою мірою, щоб на високому професійному рівні викладати цілу низку навчальних предметів, кожен з яких має свою систему понять, образів, особливостей розкриття фактів, що вивчаються. Оскільки в дітей молодшого шкільного віку ще недостатньо розвинена мовленнєва діяльність, особливо такі її види, як читання й письмо, а також несформований активний словник, учительське мовлення є джерелом для розвитку мовленнєвої діяльності на рецептивно-імітаційному рівні, а також на репродуктивному завдяки прийому наслідування. Таким чином, мовлення вчителя для молодших школярів є складовою частиною їхньої мовленнєвої діяльності, змістом навчання й тому повинно бути правильним, бездоганним, взірцевим.

 Разом із тим викликає занепокоєння відсутність повноцінного комплексу важливих компонентів, що відповідають за успішність професійної діяльності вчителів. Результати досліджень вчених і практика свідчать, що випускники педагогічних вишів і навіть учителі, що працюють з дітьми, не мають необхідного рівня сформованості мовної й мовленнєвої грамотності. Їхнє мовлення збіднене, часто не відповідає мовним нормам, містить багато мовленнєвих огріхів, у ньому трапляються трафаретні, штамповані фрази та кальки, а також інтерферентні помилки, викликані впливом російської мови. 

 Особливості мовної ситуації в певних регіонах України, вплив російської мови, яка залишається мовою спілкування в побуті, вимагають обов’язкової наявності в учителів початкових класів білінгвістичного мислення. Це зумовлює специфіку професійної мовної підготовки студентів у цих регіонах.

 Нами були визначені складові частини мовної компетенції учителя початкових класів, які забезпечують необхідний рівень володіння українською мовою як мовою викладання в умовах впливу російської мови. До них ми віднесли:

 1) володіння системою мови, тобто знання особливостей фонетичної, орфоепічної, лексичної, словотворчої, граматичної та правописної систем, опанування лінгвістичних понять, фактів і закономірностей, які забезпечують необхідний обсяг знань з української мови, що є основою для формування правильного уявлення про її структуру та забезпечує нормативність мовлення; 

 2) сформованість активного словника, обов’язкового для вчителя початкової школи та необхідного для проведення уроків; 

 3) вільне оперування професійною лексикою — термінологією тих навчальних предметів, основи яких викладаються в початковій школі, а також уміння будувати висловлювання наукового стилю в різних ситуаціях професійного спілкування; 

 4) стилістична вправність мовлення, яка передбачає мовленнєве забезпечення кожної з ситуацій, до яких потрапляє вчитель у своїй професійній діяльності: навчальній, виховній, офіційній, побутовій, ситуації спілкування зі своїми колегами, батьками учнів тощо. Це диктує необхідність майстерно змінювати характер мовлення залежно від умов спілкування, уміння пристосовувати його до конкретної мовленнєвої ситуації, користуватися мовними засобами, властивими й науковому, й публіцистичному, й художньому, й розмовному стилям; 

 5) уміння здійснювати контроль власного й чужого мовлення щодо виявлення в ньому граматичних, лексичних, орфоепічних, орфографічних і стилістичних помилок, у тому числі інтерферентних, а також уміння прогнозувати місця можливого виникнення помилок з метою їхнього попередження;

 6) сформованість автономного білінгвізму й білінгвістичного мислення;

 7) наявність розвиненого чуття мови й міжмовного чуття; здатність користуватися мовами, що функціонують на території проживання, та на елементарному рівні сприймати інші мови, які спеціально не вивчалися; 

 8) уміння організувати спеціальну методичну роботу з учнями щодо формування в них норм літературного українського мовлення в урочній, позаурочній, гуртковій роботі;

 9) сформованість професійного вчительського мовлення, а саме набору конструкцій, які вчитель початкових класів використовує щоденно на кожному уроці протягом чотирьох років перебування дітей у школі, забезпечуючи навчальну діяльність і виховання школярів. 

 Розгляньмо детальніше останню складову, яку слід вважати чи не найважливішою вимогою до професійної компетенції майбутнього вчителя будь-якої спеціалізації.

 Так, є певні слова й конструкції, які на уроках будь-якого циклу – літературно-лінгвістичного, математично-природничого тощо – учитель використовує постійно, кожного дня, на кожному уроці. Результатом неправильного вживання таких фраз, недотримання ним орфоепічних, лексичних, граматичних норм є стійкі помилки, які закарбовуються в пам’яті учнів. 

 Наприклад, якщо учитель постійно вимовляє певні слова, порушуючи акцентологічні норми, в учнів формується стійкий неправильний звуковий образ цих слів. Їх школярі будуть відтворювати, також неправильно наголошуючи, наслідуючи вчителя. Наведемо декілька таких часто вживаних слів, потенційно небезпечних з боку їх наголошення: «черговиʹй», «новиʹй», «завдаʹння», «запитаʹння», «ознаʹка», «вимоʹга», «у віʹрші», «вимоʹва», «вираʹзно», «зруʹчний», «завершиʹти», «помилкиʹ», «котриʹй», «прошуʹ», «сереʹдина», «навестиʹ приклад», числівники «одинаʹдцять», «чотирнаʹдцять», «сімдесяʹт», «вісімдесяʹт» та інші. 

 Закріплені вади вимови важко викорінити, оскільки, як вважають методисти, помилки набагато важче виправляти, ніж попереджати, і потрібна спеціальна наполеглива робота, щоб подолати неправильно сформовану навичку. Невипадковими є приклади численних порушень норм мовлення, у тому числі наголошення слів, публічними, часто освіченими, людьми: «прийняли закон у другому чиʹтанні», «перед урядом стоять слідуючі завданняʹ», «у листоʹпаді» та ін. 

 Постійне щоурочне використання кличної форми іменників на позначення імен учнів під час звертання до них за умови постійного правильного вживання на уроках може започаткувати формування стійкої мовленнєвої навички: «Олю, відповідай», «Сергійку, підійди, будь ласка, до мене» та ін. Однак, на жаль, багато вчителів ігнорують цю мовну норму й не демонструють учням зразок правильного звертання на ім’я по-українськи. 

 Кожного уроку учні чують від учителя фрази: «Розгорніть (неправильно «відкрийте») зошити», «загорніть (неправильно «закрийте») підручники», «на наступному (неправильно «на слідуючому») уроці», «твоя відповідь правильна» (неправильно «вірна»), «ставити (неправильно «задавати») питання», «допустити (неправильно «припустити») помилку», «це виняток» (неправильно «виключення»), «зробити оголошення» (неправильно «об’яву»), «підбити (неправильно «підвести») підсумок уроку» та багато інших. І якщо вчитель, не володіючи нормами вживання цих і подібних конструкцій, постійно продукує їх з помилками, то своїм мовленням не навчає, а навпаки, негативно впливає на процес становлення мовлення учнів і сприяє стійким помилкам. 

 Мовлення вчителя повинно буди бездоганним щодо вживання термінології усіх навчальних предметів, основи яких засвоюють учні в початкових класах: «знак оклику» (неправильно «окличний знак»), «розбір слова за будовою» (неправильно «за складом»), «розв’яжіть рівняння» (неправильно «вирішіть»), «обчисліть зручним способом» (неправильно «вичисліть»), «листяні дерева» (неправильно «листвені»), «свійські тварини» (неправильно «домашні»), «біле латаття» (неправильно «біла кувшинка»). 

 Узагальнюючи вищесказане, вважаємо: мовна й мовленнєва компетенції вчителя є запорукою успішного формування нормативного мовлення учнів. Крім надання дисциплінам лінгвістичного циклу пріоритетного статусу серед інших предметів навчального плану, також варто на всіх факультетах підготовки вчителів, а передусім на факультетах, де готують майбутніх учителів початкових класів, запровадити обов’язковий курс «Культура мовлення вчителя». Окрім розкриття й формування загальновідомих вимог до мовлення вчителя, таких, як зрозумілість, точність, виразність, чистота, багатство й різноманітність, у процесі проведення цього курсу слід робити акцент на формуванні фонетичної, орфоепічної, лексичної та граматичної правильності мовлення. 

Література:

1. Бабич Н.Д.Навчи мене, вчителю, розмовляти. – К.: Знання, 1992.

2. Береза Т. Гарна мова – одним словом. Словник вишуканої української мови. – Львів: Апріорі, , 2015.