Чегринець Святослав Віталійович 

Студент ІІІ курсу Історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна 

Харків

  Анотація: У статті розглянуто репрезентацію пам’яті про Другу світову у міському Харкова та Донецька у 1943 - 2020 рр., а саме образи військових формувань. У даній статті встановлено співвідношення образів військових формувань Другої світової війни у Харкові та Донецьку. Стаття досліджує історичну політику, яка присвячена військовим образам Другої світової війни, у Харкові та Донецьку часів СРСР та незалежної України. 

 Ключові слова: військові конструктори, військові медики, військові формування, воїни-автомобілісти, воїни-студенти, воїни-шахтарі, міська ідентичність.

 Зміст наукової роботи. «Місця пам’яті» про Другу світову є ретрансляторами особливостей історичної політики про події війни у місті, де вони знаходяться. Це дозволяє досліджувати історію міст та ідентичність їхніх жителів. У свою чергу, це є складовою дослідження історії української нації та її ідентичності. На тлі сучасного конфлікту пам’ятей в Україні і процесів декомунізації переосмислення образу Другої світової/Великої Вітчизняної у комеморативних практиках у міських просторах є актуальним завданням для більш глибшого розуміння формування сучасної моделі культурної пам’яті в Україні. Дослідження особливостей практик репрезентації пам’яті про Другу світову війну у міських просторах Харкова та Донецька може показати принципові відмінності у складниках ідентичності міських еліт та самих містян, які призвели до сучасного становища на Донбасі та Сході України.

 Метою роботи є дослідити «місця пам’яті», що присвячені образам військових формувань Другої світової війни у Харкові та Донецьку.

 Новизна дослідження полягає у тому, що в цій роботі зроблено компаративний аналіз «місць пам’яті» що присвячені саме образам військових формувань Другої світової війни у Харкові та Донецьку. Дослідження дає можливість зрозуміти особливість військових моментів репрезентації пам’яті про Другу світову у Харкові та Донецьку і визначити їхню схожість та відмінність. Також, це дозволяє зрозуміти особливості/специфіку в ідентичностях жителів міст та як це проявилося під час так званої «Російської весни». Робота дозволяє у подальшому проводити компаративний аналіз з іншими містами України і встановити регіональні особливості колективної та історичної пам’яті, «конфлікти пам’ятей» навколо конкретних постатей і подій на мікро рівні, аналізувати практики пригадування і забуття.

 Історіографічна база представлена двома групами робіт. До першої групи належать праці А. Горбунов [3] А. Ларін [6], М. Свинцова [10], П. Фроклін [13] та А. Ханікова [14]. Вищезгадану групу робіт складають дослідження, що присвячені вивченню конкретних подій та героїв війни у Харкові і Донецьку. Друга група робіт об’єднує дослідження з вивчення саме політики пам’яті, образу Другої світової і Великої вітчизняної війни з точки зору сучасних memory studies. До цієї групи належать дослідження С. Бунтовський [1] О. Попиляк [7] та Ф. Турченко [12]. 

 Джерельна база дослідження представлена репрезентативним комплексом, що складається з кількох видів джерел: довідникові, періодика та діловодні. До довідникових належать путівники Харковом авторства С. Посохова, О. Денисенко, Г. Андрєєвої, В. Олійника та «Памятники и памятные знаки // Всё о Донецке.: Справочное пособие». До періодики належать місцеві електронні портали: «Путеводитель по Харькову» та «Донбасс информационной – путеводитель по Донецкой области». З діловодних джерел використано державні реєстри пам’яток: Перелік пам’яток історії та монументального мистецтва в Харківській області, включених до списків (переліків) пам’яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» та «Реєстр культурного надбання Донецької області (пам’ятки історії та культури)».

 Протягом 1943 – 1990-х рр. пам’ять про Другу світову відіграла важливу роль у формуванні образу Харкова та Донецька, як міст військової слави. В СРСР використовували образ Великої Вітчизняної війни як основу радянської ідентичності і спільного минулого в межах концепції єдиної радянської. Пам’ять про Другу світову формувалася «зверху» та використовувалась для легітимізації своєї влади. Не випадково саме в Україні, де рівень нелояльності виявився чи не найвищим, радянська влада розпочала кампанію щодо коммеморації та меморіалізації війни. Накази і постанови ЦК КПУ визначали місця та кількість встановлених «місць пам’яті», героїв, яких треба було ушановувати, і ворогів, яких треба було шельмувати. Радянський міф про Велику Вітчизняну війну був сумішшю напівправди, неправди і суцільних білих плям. 

 Для реалізації сформованої мети дослідження було створено базу даних «місць пам’яті». Згідно з концепцією П.Коннертона до «місць пам’яті» відносяться будівлі, місця подій, пам’ятники, меморіальні та пам’ятні дошки, присвячені подіям та учасникам Другої світової війни. Згідно зі сформованою базою даних у Харкові 115 «місць пам’яті», що присвячені Другій світовій, у той час як у Донецьку – 95. На основі бази даних було зроблено порівняльний аналіз «місць пам’яті» Харкова та Донецька. В результаті цього було з’ясовано низку особливостей у репрезентації пам’яті про Другу світову.

 98 % «місць пам’яті» Харкова присвячені Червоній армії (у тому числі НКВС), УПА – 1 % і стільки ж Чехословацькій армії. В той же час, у Донецьку на Червону армію припадають 100 % «місць пам’яті». Причиною відсутності «місць пам’яті» УПА у радянський час пов’язана з радянською політикою дискредитації та систиматезації їх як колабораціоністів та злочинців. Поява у 1992 р. пам’ятника УПА в Харкові було складовою процесу «реабілітації» представників вищезгаданого військового формування [12, с 116], [7]. Образи Чехословацької армії з’явились ще у часи СРСР, оскільки військові формування, які складались з громадян Чехословаччини воювали на боці СРСР на Східному фронті [13].

 При розгляді «місць пам’яті» Харкова можна помітити відсутність воїнів-автомобілістів. Одночасно у Донецьку вони складають 2 %. Протягом війни автомобільні війська Червоної армії брали участь в усіх фронтах Другої світової та зіграли чималу роль у просуванні фронту. При цьому образів воїнів-автомобілістів небагато. Однією з причин цього може бути той факт, що автомобільні війська Червоної армії комплектувалися переважно за рахунок Ленд-лізу, а також активно використовували трофейну німецьку техніку. Через це радянська пропаганда особливо не хотіла згадувати факт іноземної допомоги, тому автомобільні війська мають незначну кількість образів на «місцях пам’яті» [2]. Ще однією причиною незначної кількості образів воїнів-автомобілістів можна пояснити наступним фактом: протягом Другої світової війни головним методом сполучення та транспортування військ Червоної армії були залізні, а не автомобільні дороги. Хоча останні теж мали важливу роль [3].

 При аналізі «місць пам’яті» Харкова можна зазначити відсутність образів військових медиків, в той час як у Донецьку вони складають 3%. Причиною незначної кількості образів медиків можна пояснити наступними фактами. Незважаючи на те, що у СРСР чимало військових медиків були нагороджені медалями та орденами, їх внесок та участь у війні слабо розглядався. Під час Другої світової війни військова медицина перебувала у жахливому становищі: дефіцит ліків, а також засобів транспортування поранених. Створення відповідних медкадрів було неадекватним: робилося поспіхом та не відповідало вимогам того часу. Серед медиків Червоної армії було поширено явище переходу на бік ворога та халатність при лікуванні солдатів. Через це під час війни була видана заборона на поширення інформації про такі випадки. Досі чимало документів про ці моменти засекречено. Як наслідок, участь медиків у Другій світовій війні в СРСР практично не досліджувалась та не згадувалась, відповідно образів військових медиків небагато [10]. 

 У Харкові образи військових конструкторів складають 3 %, в той час як у Донецьку ці образи відсутні. Причиною відсутності образів конструкторів у Донецьку є той факт, що у Харкові було значно більше промисловості, ніж у Донецьку. Як наслідок, у Харкові було більше військових розробок та більше різних конструкторів. В той же час, важливою є та обставина, що у Харкові був створений танк Т-34 – один з наймасовіших Другої світової. Власне пам'ять про конструкторів танка представлена пам’ятником, а саме танком Т-34. Ще однією з причин незначної кількості образів військових конструкторів був той факт, що напередодні Другої світової війни вони зазнавали тяжких репресій з боку радянської влади [6]. Як наслідок, «місця пам’яті», що присвячені військовим конструкторам з’явилися вже в період Перебудови та Незалежності (у більш ранній час з’являлися «місця пам’яті» лише деякими «лояльним» та «канонічним» для радянської влади конструкторам). 

 Образи воїнів-студентів на «місцях пам’яті» Харкова складають 1 %, в той час, як у Донецьку вони відсутні. Під час Другої світової війни, особливо у 1941 р. студенти підлягали мобілізації та одразу прибували на фронт. Відправка непідготовлених солдатів на фронт завжди завершувалася катастрофою, особливо у 1941 р. Окремою темою є такий феномен у місті Харкові, як військові батальйони, що були сформовані зі студентів - «студбатівці» [14]. Їм у Харкові встановлено пам’ятник лише у незалежній Україні бо за радянської влади не збиралися визнавати того факту, що непідготовлених солдатів, які є вчорашніми студентами, просто кинули у бій на загибель. У Донецьку відповідних «місць пам’яті» немає. 

 У Харкові відсутні образи воїнів-шахтарів, в той час як у Донецьку вони складають 11 %. Однією з причин цього є та обставина, що у Харкові ні напередодні Другої світової, ні взагалі протягом його історії не існувало шахт. В той же час, станом на 1940 р. на Донбас припадало 60 % видобутку вугілля від усього Радянського Союзу. Якщо у Харкові був своєрідний феномен «студбатівців», тобто військових формувань, що складалися зі студентів, то у Донецьку був свій феномен – дивізії, що формувалися із шахтарів. Це так звані «шахтарські дивізії»: 383, 395, 393 та 411. У часи СРСР їм активно створювали «місця пам’яті», а їх образ активно поширювався у Донецьку для пропагандистських цілей. Активне використання їхнього образу робилося з ще однієї причини – у «шахтарських дивізіях» був великий відсоток комуністів [1]. Таким чином за часів СРСР образи воїнів-шахтарів були більш канонічні, ніж воїнів-студентів. 

 Результати дослідження свідчать про те, що попри тотальну домінантність радянського, героїчного дискурсу про Другу світову війну, до образу репрезентації пам’яті про війну в міському просторі Харкова додані ексклюзивні, епізодичні вкраплення інших соціальних та етнічних груп (студентів, пацієнтів, євреїв, поляків). При цьому серед місць пам’яті Донецька, таких навіть епізодичних фактів майже немає. Через це, образ війни в просторі Донецька був майже тотально представлений Червоною армією і не мав жодної альтернативи чи репрезентації співучасті інших і до сучасні відображав класичний радянський канон. Ідентичність жителів Харкова, сформована завдяки таким «місцям пам’яті» є більш гнучкою для нерадянського сприйняття та розуміння пам’яті про Другу світову, ніж у Донецьку. Різниця, що була притаманна ідентичностям Харкова та Донецька змогла проявити себе у 2014 р., коли жителі Донецька змогли чи не найбільше з поміж інших проявити лояльність до російської окупації, під час так званої «Російської весни».

Література

1. Бунтовский С. Ю. История Донбасса: научно-популярное издание / С. Ю. Бунтовский. – Донецк: «Донбасская Русь», 2015 . с 146.
2. Вклад автомобильных и дорожных войск в победу над фашизмом URL: http://fkudsd-dv.ru/o-nas/70-let-pobedy-v-velikoy-otechestvennoy-voyne-1941-1945-godov/vklad-avtomobilnykh-i-dorozhnykh-voysk-v-pobedu-nad-fashistami/ (дата звернення 06. 04. 2021)
3. Горбунов А. А. Военно-политическоеи значение железных дорог в Великой Отечественной войне URL: https://cyberleninka.ru/article/n/voenno-politicheskoe-znachenie-zheleznyh-dorog-v-velikoy otechestvennoy-voyne (дата звернення 06. 04. 2021)
4. Донбасс информационной – путеводитель по Донецкой области URL: https://donbass-info.com/
5. Державний реєстр пам’яток історії та монументального мистецтва місцевого значення Харківської області URL: http://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Zakon/2021.03.24_reestr_ist.pf 
6. Ларін А.А. Танкостроение в Харькове. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPIPress/9644/1/2013_Larin_Tankostr.pdf (дата звернення 06. 04. 2021).
7. Олександр Попиляк. Історіграфія діяльності старшинських і підстаршинських шкіл УПА. Випуск 56. URL: http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2018/56/articles/13.pdf (дата звернення 02.04.2021).
8. Памятники и памятные знаки // Всё о Донецке.: Справочное пособие. —Донецк: Донбасс, 2003. — С. 162.
9. Реєстр культурного надбання Донецької області (пам’ятки історії та культури). URL: http://wikilovesmonuments.org.ua/listy_pamiatek/ 
10. Свинцова М. Н. Личносный аспект службы военного медика во Второй мировой войне. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/lichnostnyy-aspekt-sluzhby-voennogo-medika-vo-vtoroy-mirovoy-voyne/viewer (дата звернення 06. 04. 2021).
11. Сергей Посохов, Ольга Денисенко, Инна Байда, Дмитрий Долгополов. Харьков: путеводитель - Х. : Золотые страницы, 2004. - 175 с.
12. Турченко Ф. Г., Терно С. О., Гайдай О. ., Кавун М. . Політика і пам'ять. Дніпро – Запоріжжя – Одеса – Харків. Від 1990-х до сьогодні. За загальною редакцією Касьянов Г. . Львів: ФОП Шумилович, 2018. 240 с.
13. Фроклин П.П. Чехословацкая воинская часть Л. Свободы на территории СССР в годы Великой Отечественной войны. 2015. URL:file:///C:/Users/%D0%A1%D0%B2%D1%8F %D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2 /Downloads/Telegram%20Desktop/chehoslovatskaya_voinskaya_chast_l_svobody_na_territorii_sssr_v.pdf (дата звернення 02.04.2021).
14. Ханикова. А. Е.Харьковский студенческий батальйон народного ополчения в годы Великой Отечественной войны. URL: file:///C:/Users/%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2/Downloads/Telegram%20Desktop/%D0%A5%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20(2).pdf (дата звернення 02.04.2021).