Меренюк Христина Василівна

Студентка магістратури 

1 року навчання 

Львівський національний 

університет імені І. Франка

 Анотація: У роботі розглянуто фундаментальні тези філософа П’єра Тейяра де Шардена, зокрема детально проаналізовано його роздум «Божественне середовище», проаналізовано тяглість історії, яка має особливе відображення на кожній сучасній людині. Окрім цього окремо розглянуто теологічне вчення автора, яке є невід’ємним у його концепції. 

 Ключові слова: П’єр Тейяр де Шарден, філософ, роздум, Бог, історія, тяглість, людина, буття, концепція. 

 Серед вчених, теологів та філософів ХІХ ст. вкрай рідко можна зустріти універсального мислителя, який намагався простежити взаємодії найрізноманітніших сфер, створити нове вчення як органічну суміш вкрай різних компонентів [4, c.4-5]. У цій площині постать Тейяра де Шардена є винятковою: йому вдалося одночасно проявити себе науковцем (біолог, геолог), філософом, теологом та істориком (палеонтолог, археолог, антрополог). Так у своїх концепціях він синтезував цілу серію різноманітних уявлень [4, c.4-5]. Філософські ідеї Тейяра де Шардена увібрали в себе релігійні, матеріалістичні та ідеалістичні положення [2 c. 152-160]. Хоча Тейяр не залишив прямих учнів і не створив особливої школи, його вчення було настільки знаменитим, що породило нову течію філософської думки [4, c.4-5].

 П’єр Тейяр де Шарден – відомий французький філософ, теолог та історик (працював у різних сферах історичної науки). Як філософ він цікавиться проблемою існування людини, її значущістю та призначенням у Всесвіті. Фундаментальним твором цього мислителя є «Феномен людини» [4, c. 553]. Утім, не менш важливим є роздум «Le Milieu divin. Essai de vie interieure» («Божественне середовище. Нарис про внутрішнє життя») [3]. Ця праця вважається першою його великою роботою: написав він її перебуваючи в експедиції у Східній Монголії.

 Як релігійний філософ, він торкається питання, яким ще цікавились Отці Церкви: якому життю повинен віддати перевагу християнин: діяльному чи споглядальному? Тема ця, вибрана не випадково, адже саме твір є нарисом розвитку внутрішнього життя самого Тейяра [3]. Все його життя проходило між світом протиріч: з одного боку, активна громадська робота, подорожі, наукові дослідження, а з іншого - світ духовний, де монах мав бути відданим Христу [4, c.4-7]. І як з’ясовує Тайяр протиріч між двома способами буття не існує. Автор, на основі свого досвіду, який відображений в його книзі «Божествене середовище» наголошує , що «…природа і надприрода, Божественний вплив і людська активність ніде явно не розділяються». Таким чином за Тайяром людина повинна стикатися з Богом в своїй повсякденній праці, утім і в творчості. У теорії філософа наука та релігія є синкретичними. Позицію Тейяра вважають христогенезом: Бог за його думкою є Центром центрів Світу, а людина завжди перебуває у вияві з’єднання із Ним. Втім людська психіка є умовою перетворення та розвитку Землі на шляху до досягнення космогенеза.

 Роздум Божественне середовище розпочинається зі слів: «Sic Deus dilexit mundum» (Тим, хто любить світ), і далі автор цитує Євангеліє від Іоанна: «Так полюбив Бог світ» [3, c.14] І справді Бог є центральним і найпершим у дослідженнях Тайяра. «Слово Боже» (Logos), є тою мірою, яка «творить, об'єднуючи», приводячи елементи у неймовірні поєднання. Завдяки втіленню в Христі Бог виявив свою першість та силу у вищій формі - особистої любові.

 Теолог, історик і водночас філософ П’єр де Шарден висловив фундаментальну думку про те, що «в кожному із нас матеріально віддзеркалюється частина всієї світової історії» [3, c. 14-27], і справді, історія в своїй багатогранності не може не впливати на кожну людину і відповідно залишати певний слід на кожному із нас.

 Людина – це одна із багатьох істот у всьому Всесвіті, яка не може жити ізольовано, а навпаки намагається існувати в гармонії як із природою, історією світу загалом, так із самою собою зокрема. Людство у свою чергу є своєрідним уособленням взаємодії історії та її природи. В цьому аспекті не можна не звернутись до антропології, згідно з якою історія, історичне минуле виступає як внутрішній час людини, який вона реально переживає і, власне, який і визначає її екзистенційне буття [4, c. 7- 13]. 

 Та попри це, у самій людині знаходиться не лише щось історичне, а й також поза історичне, оскільки просто на особистому досвіді певна особа здатна відчувати інтуїтивно свою ціль в житті, своє призначення, мету у майбутньому. І це осмислити і пояснити надзвичайно важко. Також людина здатна до усвідомлення та переосмислення минулих часів як сукупної історії людства, відтак створюється так звана «інтуїція доби». [3, c. 14-27] Саме вона є основою творчої здатності людини творити історію, що випливає з апріорного розуміння можливостей часу і переваг нового покоління. 

 Відтак, історія – це творення зовнішнього світу людини відповідно до внутрішнього світу, зокрема, це синтез накопиченого минулого та апріорної здатності людського мислення.

 Автор «Божественного середовища», мислячи про фундаментальні корені нашого єства, вважає, що вони перш за все занурені в наше бездонне минуле і саме там нам їх потрібно шукати. Знову ж таки автор, звертаючи увагу на здатність історії залишати слід в людському житті, підкреслює, що, незважаючи на нібито людську «автономність», ніхто з нас не зможе уникнути впливу історії, адже якою б незалежною наша душа б не була, все одно рано чи пізно вона успадкує не лише життя та й те, що існувало задовго до її появи, а саме: сукупність земних енергій [3, c. 14-27]. 

 На думку Шардена «життя», зустрівши на власному шляху «душу», з’єднується з нею. Цей процес – незмінний ще від початку існування людства, а відтак є неминучим; його не можна уникнути. Також в даному аспекті потрібно наголосити на тому , що головним у вченні автора є ідея про винятковість людини як свідомого продовжувача справи еволюції. Діяльність людини в процесі еволюції розглядається ним не тільки як спосіб єднання людини зі світом, а як вихід за межі свого "Я" для возз’єднання з Богом [3, c. 14-27]. І саме такою повинна бути сучасна ХХ ст. Адже, як наголошує автор у своїй передмові, предметом його дослідження є: «сьогоднішня людина, конкретна, "надприродня", що розглядається лише в сфері її свідомої психології» [3, c. 14-27].

 Отже, підсумовуючи нашу розвідку, можемо зробити висновок, що протиріч між активним земним та духовним світом не існує. Яскравий цьому приклад – діяльність філософа П’єра Тейяра де Шардена. Він цінний взірець для не лише сучасних (теперішніх), але й наступних поколінь. Для нього Бог – це першість, центр із усіх центрів, а людина основний рушій еволюційних змін. Вона в силу своєї природи піддається декільком впливам, зокрема і історії. Її дія на людську матерію є беззаперечною. Саме людство безупинно рухається в ході історії. Людину з притаманною їй духовністю, складним світом свідомості він розглядав як заздалегідь запланований Богом висновок еволюції космічного цілого. Тобто кожен із нас приречений стати своєрідним «дзеркалом», що відображатиме певну частину світової історії.

Список використаної літератури та джерел 

1. Гильдебранд Д. Тейяр де Шарден: на пути к новой религии // Новая вавилонская башня. *Избранные философские работы / Гильдебранд Д. фон.. — СПб., 1998.

2. Ермоленко М. Т. К критике теоретико-эволюционных основ тейярдизма // История и теория эволюционного учения. — Вып. 3. — Л., 1975. — С. 152—160.

3. Тейяр де Шарден П. Божестенная середа. Очерк внутренней жизни. [Електронний ресурс] http://yanko.lib.ru/ann/sharden-phenomenon_of_man-a.htm#_Toc58800184 

4. Тейяр де Шарден П. Феномен человека: Сб. очерков и эссе: Пер. с фр. / П. Тейяр де Шарден / Сост. и предисл. В.Ю. Кузнецов. — М.: ООО «Издательство ACT», 2002. — 553 с.

5. Чесноков B. C., Прокопенко Е. Е. Пьер Тейяр де Шарден о человеке, ноосфере и космосе / Журнал «Культура и время», № 3, 2005.