Криворучко Ілля Валерійович 

студент I-го курсу, фізичного факультету,

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

Шукатка Оксана Василівна

доктор педагогічних наук, доцент, 

доцент кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

                                                                                                                                  м. Львів, Україна

 Анотація. У статті здійснено загальний аналіз філософських поглядів античних вчених, вчених Середньовіччя, Ренесансу щодо збереження і зміцнення здоров’я та оцінено їхню роль у формуванні ідеології здоров’я. Досліджено, що значний крок в усвідомленні та розвитку ідеології здоров’я зроблено в античній Греції і Римі. Підсумовано, що вирішення проблеми збереження та зміцнення здоров’я особистості базувалося на усвідомленні необхідності досягнення оптимуму в співвідношенні тілесної і душевної природи людини. 

 Ключові слова: здоровий спосіб життя, ідеологія здоров’я.

 Проблема дослідження філософських поглядів античних вчених, вчених Середньовіччя, Ренесансу щодо збереження і зміцнення здоров’я не стала предметом цілеспрямованих наукових пошуків. Однак знаходимо деякі напрацювання у наукових публікаціях Н. Башавець, В. Бобрицької, Д. Вороніна та ін. 

 Найбільший внесок у формування ідеології здоров’я зробили відомі вчені Давньої Греції та Риму. 

 Першим вченим, хто створив загальні принципи збереження здоров’я, був Алкмеон Кротонський, вчитель Крітської медичної школи та найвідоміший лікар до Гіппократа (VІ ст. до н.е.) [7, с. 5]. Він вважав, що збереження здоров’я відбувається при рівновазі сил, тобто при рівновазі пар протилежностей: гарячої та холодної, вологої та сухої, гіркої та солодкої.

 Ідеї Піфагора, Гіппократа, Сократа та Протагора, сформували поняття «самозбереження» здоров’я людини. Відомі філософи вважали, що ціль «самозбереження» - якомога більше насолоджуватися життям. Однак Піфагор сформував власний метод: здорового способу життя для його учнів – піфагореїзм. Саме він обмежував споживання м’яса та бобів, щоб зміцнити м’язи, ввів основні принципи гігієни, фізичного виховання та дієти. Його принципи здорового способу життя означали збереження фізичної рівноваги, практикуючи та зберігаючи самоконтроль та спокій. Піфагорові роздуми значно вплинули на формування філософських ідей Гіппократа та інших вчених [7, с. 3-4]. 

 Античні греки розуміли, що спад фізичного виховання молоді призведе до зниження успішності студентів та появи низького рівня ментального сприйняття вивченого матеріалу. На практиці засади збереження здоров’я, такі як: виконання фізичних вправ та проведення гігієнічних заходів для лікування та попередження хвороб – використав найвідоміший лікар Гіппократ [3]. 

 Давньоримські вчені та лікарі використали пізніше праці та філософські трактати давньогрецьких вчених, щоб сформувати власні уявлення про здоров’я. Вивчали детальніше цінність здоров’я та методи лікування вчені Пліній Старший, Гален та інші, а давні римляни створили навіть прислів’я: «У здоровому тілі – здоровий дух» [6]. Саме римляни заклали основи здорового способу життя, медичної допомоги та соціальної політики у сфері охорони здоров’я, а Римська імперія стала осередком дбайливого ставлення до хворих та турботи про гігієну і фізичне виховання населення. Це проявлялося в тому, що римляни створювали гігієнічні ванни, будували лікарні, щоб дбати про людей, які потребували медичної допомоги. 

 В період Середньовіччя пріоритетом стало марнотратство, тому це все стало непринциповим. Населення нехтувало здоровим способом життя, гігієною та правильним харчуванням. Країни Європи та Азії поглинули затяжні пандемії чуми, холери, туберкульозу. Вважалося, що можна зберегти здоров’я, тільки використавши релігійну та нетрадиційну медицину. Як наслідок, з ХІV століття для запобігання поширення інфекційних хвороб, були введені карантини. 

 Але варто зазначити, що єдиним вченим Середньовіччя, хто продовжив розвивати ідеологію здоров’я, був перський лікар Авіценна (980-1037). Він вважав, що для збереження здоров’я потрібні 7 факторів: «1. Врівноваженість натури. 2. Вибір їжі і пиття. 3. Очищення (тіла) від надлишків. 4. Збереження (правильної) тілобудови. 5. Поліпшення того, що вдихується через ніс. 6. Пристосування одягу. 7. Врівноваженість фізичного і душевного рухів» [2].

 Свої погляди він виклав у праці «Канон медичної науки», де детально описано про те, як правильно вести здоровий спосіб життя. Саме ця книга була основним підручником для вивчення медицини у багатьох середньовічних університетах і не втратила актуальність до сьогодення.

 У період Ренесансу вчені багатьох європейських країн почали звертати увагу на праці Галена, Гіппократа та Авіценни, бо рівень здорового способу життя та медицини був низький та неефективний. Не є винятком і Парацельс, швейцарський лікар та засновник фармакології. Він вважав, що негативне мислення та емоції погано впливають на здоровий спосіб життя; що режим «інтуїтивного харчування» і споживання овочів та фруктів, як джерела вітамінів, допомагають зміцнити здоров’я людей [1]. Англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626) стверджував, що для збереження здоров’я потрібно пізнати своє людське тіло. Французький математик та філософ Рене Декарт (1596-1650) вважав, що збереження здоров’я є основою інших благ всього життя [4, с. 3].

 Широта рекомендацій відомих філософів свідчить про те, що історія виникнення вчення про здоров’я виходить за межі медицини, конкретизуючи не лише медичні, а й педагогічні відомості та загальнолюдську, філософську думку [5, с. 77], а головним посланням стародавніх учених було переконання в тому, що саме спосіб життя людини має забезпечувати збереження здоров’я, профілактику хвороб душі і тіла.

Література:

1. Дарья Смирнова. Парацельс и его актуальные правила здоровья из XVI века. https://myhandbook.com/paracels/

2. Ибн Сина А. А. Канон врачебной науки. Кн. 1 / Абу Али Ибн Сина (Авиценна). – 2-е изд. – Ташкент : Фан, 1981. – 550 с.

3. Медицина. Гіппократ. https://lektsii.com/1-30487.html

4. Фокин С. Л. (2018). Болезнь и здоровье в философии Рене Декарта. Вестник Санкт-Петербургского университета. Философия и конфликтология, 34 (3), 381-390. https://doi.org/10.21638/11701/spbu17.2018.306

5. Шукатка О. Філософсько-педагогічні витоки сучасних ідей здоров’ятворення в педагогічній теорії та практиці. Педагогіка безпеки: міжнар. наук. журн. Вінниця, 2018. № 1, т. 3. С. 75–82.

6. Roman medicine. https://www.unrv.com/medicine.php

7. Yannis Toutas. The historical origins of the basic concepts of health promotion and education: the role of ancient Greek philosophy and medicine. Health Promotion International, Volume 24, Issue 2, June 2009, Pages 185–192.