Шаталович Олександр Михайлович, 

доктор філософських наук, доцент

Дніпровський національний університет ім. О. Гончара 

м. Дніпро

 Анотація

 Розглянуто кризу любові у сьогоденні, яка проявляє себе на соціальному та індивідуальному рівнях та можливі шляхи для її подолання через постійне навчання мистецтву любити, оволодіння яким є справою абсолютно виняткової важливості (Е. Фромм).

 Ключові слова: любов, криза любові, мистецтво любити

 Любов – це феномен багатомірний та неосяжний. Йому присвячено мільйони книг, віршів, пісень, кінофільмів. Не випадково, адже любов – базова потреба для кожної людини (А. Маслоу), тому багато хто вважає, що немає нічого більш простішого, ніж любити. У відомій роботі «Мистецтво любити» [4] Е. Фромм піддає критиці цю поширену установку. Мислитель підкреслює, що навряд чи знайдеться який-небудь інший вид діяльності, за який приймаються з такими сліпучими надіями і який при цьому настільки ж неухильно провалюється. Якби мова йшла про будь яку іншу діяльність, люди прагнули любою ціною з'ясувати причини невдачі та дізнатися, як можна їх уникнути. І може бути, саме в цьому прихована відповідь на запитання, чому в нашій культурі люди так рідко намагаються осягнути мистецтво любити, хоча явним чином терплять невдачі. Справа в тому, що як не глибоко і як ні пристрасно жадаємо ми любові, чи не все інше ми вважаємо більш важливим: успіх, престиж, гроші, влада – майже всю нашу енергію ми витрачаємо на те, щоб навчитися досягати цих цілей, і у нас майже не залишається сил на оволодіння мистецтвом любити (мається на увазі багатогранна любов, перш за все її духовні аспекти). Тобто ми навчаємось на протязі всього життя багато чому, але тільки не найголовнішому – ми не вчимося любити. 

 Наслідок цього – криза (або дефіцит) любові. На соціальному рівні вказана криза призводить до виникнення ворожнечі, конфліктів та злочинів. Сучасна західна культура намагається заповнити його за рахунок гендерно-статевих експериментів. Якщо раніше в індустріальному суспільстві людина повстала на екологію навколишньої природи, в наслідок чого ледь не позбавила себе життя на планеті, то в сучасний постіндустріальний період нових технологій людина замахується на зміну своєї власної природи, що є не менш пагубною в екологічному плані проблемою. 

 На індивідуальному рівні дефіцит любові породжує «зачакловане життєве коло»: самотність, невдалий шлюб, подружні зради, розлучення, страждання дітей, новий шлюб, нові зради, нове розлучення і знову самотність у різних її проявах. Адже не дивлячись на те, що кожна людина живе і працює серед безлічі інших людей, досить великий відсоток людей продовжує гостро відчувати самотність, котра виступає бичем сучасної цивілізації. Найчастіше після цього негативного досвіду та розчарувань людина вважає, що ніякої любові (кохання) не існує, що любов – це вигадки. Але в таке «зачакловане коло», в якому пропадає надія подолати самотність ми потрапляємо тільки тому, що не вміємо любити. Якщо раніше Церква виховувала в людині навики любити, то в сучасну секулярну добу освітньо-виховна сфера (сім’я, дошкільні, шкільні та позашкільні заклади, а також і вища школа) не враховує цю задачу як головний пріоритет. 

 Виниклу лакуну заповнюють засоби масової інформації. Сформований ними «архетип любові» має істотно індивідуалістичну та гедоністичну спрямованість, одержимість ідеєю свободи як свавілля. Така людина поступово стає їх рабом і може навіть діяти проти своїх власних інтересів. Тому не дивно, що міцні і щасливі сім’ї виявляються у наш час такою рідкістю. Більш того, за даними статистики, кожен другий шлюб в нашій країні розпадається. І якщо в часи становлення християнства подвигом було чернецтво, то ми дожили до таких часів, коли подвигом стає міцна сім'я. На тлі масових розлучень, «цивільних шлюбів», сім'я в якій чоловік та жінка тривалий час люблять один одного стає подвигом. 

 Спробуємо визначити шляхи подолання вказаної кризи любові. По-перше, потрібні зміни на особистому та сімейному рівнях. Кожен з нас має потребу в підвищенні аксіологічного статусу любові та в чіткому її визначенні. Чому, наприклад, ми вважаємо, що почуття, які ми відчуваємо дійсно являються любов’ю, а не її спотворенням? Як виокремити істинну любов від її підробок? Як втілити любов у свою сім’ю? Ці питання повинні бути головними в житті людини. Для відповіді на них необхідне філософське переосмислення любові. При дослідженні любові варто пам'ятати про закон співвідношення частин і цілого. Так, наприклад, любов проявляється через сексуальність. Але це не означає, що сексуальність – це і є любов. Любов щось більше, це певна цілісність, яку треба метафізично вхопити за сумою її складових, серед яких, виділимо важливі грані: а) ерос – палка невідступна любов (прагнення, жадібність, дерзновіння), героїчно-романтичне і ненаситно-непомірне прагнення до будь-якого блага; б) агапе – милосердна, жалісна, всепрощаюча, жертовна, небайдужа, материнська, братська любов; в) філія – любов-дружба, щира, єдинодушна любов, що припускає особистісне обрання та доброчесність; г) сторге – родинна прихильність, звичка, спорідненість, що з’єднує розрізнені частини в одне ціле – сім’ю. Будова сімейної любові із структурної точки зору розглядається автором у вигляді тетраедра. В основі якого – врівноважений трикутник еросу-агапе-філії. Його вершини пов’язані відрізками: а) ерос + агапе: співстраждання (спільне страждання, співжаління, співчуття); б) ерос + філія: співпристрасть (спільна пристрасть, спільне захоплення, співрадість); в) філія + агапе: співдружність (жертовна дружба, доброзичливість). Із цієї базової площини виходить четверта вершина – сторге як навик (звичка), родинність. Сенс цієї любові полягає в тому, що кожна з вершин (ерос, агапе, філія) повинна бути закріплена навичкою, тому що знати про любов і розуміти любов ще не означає вміти любити. Про любов можна все знати теоретично, але по-справжньому любити в житті так і не навчитися. Про це не слід забувати при засвоєнні мистецтва любити.

 По-друге, вирішення проблеми дефіциту любові можливе за наявністю зацікавленості з боку держави. Це може проявлятись, наприклад, в обмеженні засилля пропаганди спотвореної любові, у відродженні культу традиційних родинних цінностей. Цьому сприятиме гуманітаризація системи вищої освіти, зокрема, за рахунок введення таких курсів як філософія та психологія любові, етика сімейно-шлюбних стосунків або через інтеграцію проблематики любові та сім'ї в базовий курс філософії.

 По-третє, кризу любові можливо подолати за рахунок відродження духовності. Адже любов є не тільки справою особистостей але і справою благодаті. Саме багатовікова православна традиція виховання любові, на думку автора, здатна перетворити та відновити наше суспільство. У сучасну глобалізаційну добу нівелювання та знецінення традиційних цінностей необхідно більше піклуватись про духовний фундамент нашого народу.

 Таким чином, любов – це справжнє мистецтво або «наука», яка вимагає постійного вивчення. На жаль, ця «наука» не входить в традиційне коло предметів, що вивчаються, їй недостатньо приділяється уваги в системі освіти та навіть в сім’ї. І це даремно. Адже, суттєву роль любові як рушійної сили буття (у тому числі і сімейного буття) неодноразово підкреслювали мислителі різних епох: Гесіод, Емпедокл, Платон, Плотін, Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Марсіліо Фічіно. Наприклад, Й. Фіхте зазначав, що у голому понятті любові є поняття шлюбу [3, с. 318]. С. К’єркегор вважав, що любов є субстанціальним елементом шлюбу, його справжньою складовою [2, с. 503-507]. А на думку І. Ільїна, будь-яка справжня сім’я виникає з любові [1, с. 132-133]. Підводячи підсумок, треба погодитись з точкою зору Е. Фромма на те, що оволодіння мистецтвом любові має бути справою абсолютно виняткової важливості. Не повинно бути на світі більш нічого важливішого ніж це мистецтво. 

Література

1. Ильин, И.А. Путь духовного обновления : [сборн. соч.] / Иван Ильин. – М. : Институт русской цивилизации, 2011. – 1216 с. 

2. Кьеркегор, С. Или – или. Фрагмент из жизни : в 2 ч. / Сёрен Кьеркегор ; Издано Виктором Эремита ; Пер. с дат., вступ, ст., коммент., примеч. Н. Исаевой и С. Исаева. – СПб. : Изд-во Русской Христианской Гуманитарной Академии ; Амфора, 2011. – 823 с.

3. Фихте, И. Система учения о нравах согласно принципам наукоучения; Наукоучение 1805 г.; Наукоучение 1813 г.; Наукоучение 1814 г. / Иоганн Готтлиб Фихте ; [Пер. с нем., вступит, статья В. В. Мурского]. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – 619 с. 

4. Фромм, Э. Искусство любить / Эрих Фромм // Душа человека / Эрих Фромм ; Сост. П.С. Гуревич, С.Я. Левит. – М. : АСТ ЛТД, 1998. – C.171 282.