Шукатка Оксана Василівна

доктор педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

Луцишин Юлія-Лада Андріївна

студентка I-го курсу, філологічного факультету,

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

 Анотація. Стаття містить інформацію про зимові Паралімпійські ігри та досягнення українських паралімпійців. Згадано імена найвизначніших спортсменів-інвалідів, які здобули перемоги. Підсумовано, яку роль відіграє спорт у житті людей з обмеженими можливостями.

 Ключові слова: спорт, люди з обмеженими можливостями, Паралімпійські ігри, спортивні здобутки.

 Всьому світові відомі імена Максима Веракси, Олени Акопян, подружжя Сіваків Івана та Надії. Попри довічний діагноз – бути прикутим до інвалідного візка чи порушення важливих органів чуття, кожен з них неодноразово доводить, що це не привід занепадати духом. Знайшовши справжню відраду у заняттях спортом, вони зуміли реалізуватися в сучасному суспільстві. Для таких людей створено спортивний осередок, представлений різноманітними змаганнями, серед яких найбільш вагомими залишаються Паралімпійські ігри. Це можливість для кожного інваліда продемонструвати свої спортивні вміння та позмагатися за перемогу, яка є виявом сильного духу та неабиякої сміливості. Для багатьох людей незрозумілим є факт, чому перемог у паралімпійців більше, ніж у здорових спортсменів. На нашу думку, це переконливий доказ усім, як важливо боротися за своє життя не покладаючи рук.

 Перші зимові Паралімпійські ігри відбулися в 1976 році у м. Ерншельдсвік (Швеція). З 1989 року проводяться під керівництвом Міжнародного паралімпійського комітету. Україна приєдналась у 1998 році, де на VII іграх здобула 3 золоті медалі та зайняла 14 місце. З того часу результати, як і слава про наших спортсменів зростала в геометричній прогресії. 

 На зимових Паралімпійських іграх 2018 року у Південній Кореї, Україну представляли 31 спортсмен. Найвідомішими серед них були Віталій Лук’яненко, Оксана Шишкова, Ігор Рептюх та Людмила Башенко. Українці посіли 6 місце із сумарною кількістю медалей 22. Оксана Шишкова, родом з Харкова. У підлітковому віці отримала інвалідність через суттєве погіршення зору. Проте продовжувала займатися легкою атлетикою, згодом біатлоном, який допоміг їй здобути золоту медаль з дисципліни: «10 км, з вадами зору». Варто зазначити, що Оксана здобула 6 медалей на останніх зимових іграх, що стало підставою вважати її найбільш титулованою спортсменкою збірної України. 25-річний спортсмен із Чернігівщини, Ігор Рептюх, став інвалідом через побутову травму і втратив пальці на лівій руці. З шкільного віку він наполегливо тренувався, неабиякі успіхи досягав у біатлоні та легкій атлетиці. Згодом, вирішив професійно займатися спортом, зараз навчається на факультеті фізичного виховання, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Ігор став чемпіоном зимових Паралімпійських ігор 2018 з лижних перегон, срібним та бронзовим призером зимової Паралімпіади з біатлону, призером Кубку світу 2012, 2013 та Чемпіонату світу 2013. Віталій Лук’яненко з раннього дитинства мав поганий зір, тому спортом займався в «Інваспорт». Спортсмен брав участь у 5 Зимових Паралімпійських іграх, починаючи з 1998 року та виборюючи бодай 2 медалі. На іграх 2014 та 2018 здобув по 2 золоті медалі у біатлоні. Віталія Лук’яненка нагороджено Орденом Князя Ярослава Мудрого та орденом «За заслуги» 3 ступенів (2002, 2006, 2010). Перелік наших славних паралімпійців можна продовжувати ще довго, кожен з них став гідним спортсменом та завоював безцінні нагороди, сильні духом та волею, справжній приклад для наслідування. 

 Серед зимових Паралімпійських видів спорту найбільш відомим є біатлон, який походить зі Скандинавських країв, де прикордонні патрулі змагалися у влучності та швидкості, намагаючись згаяти час. Історія виникнення біатлону сягає 1767 року, коли відбувся чемпіонат між захисниками кордонів 2 країн. Стрімко розвиваючись, вперше біатлон був представлений на зимових Олімпійських іграх в 1924 році, на Паралімпійських іграх у 2006 році. Учасниками можуть бути як чоловіки, так і жінки. Біатлон містить такі види: спринт, гонка переслідування, індивідуальна гонка, мас-старт, естафета. Спортсмени змагаються естафетною грою або змішаною естафетою. Кожен повинен проїхати 3 кола по 2,5 км, зупиняючись на полі стрільбища, на якому є 5 мішеней [1, с. 125]. На Паралімпійських іграх спортсмени з вадами зору стріляють у мішені лише з лідером, використовуючи спеціальну зброю, яку перевозити із собою категорично заборонено. Для влучного пострілу користуються лазерним променем, що має певну тональність (звук мішені відрізняється від інших).

 Серед багатьох спортивних ігор для паралімпійців улюбленою залишається хокей сидячи (следж-хокей, санний хокей). Батьківщиною цього виду спорту є м. Стокгольм, Швеція. Наприкінці 60-х років було сформовано команди, які проводили внутрішні змагання. Лише з 1969 року після міжнародного матчу зі следж-хокею весь спортивний світ пізнав цю гру. Паралімпійським видом спорту він став з 1994 року і відтоді щоразу проводиться і зацікавлює все ширше коло спортсменів. Правила є подібні як у звичайному хокеї. Гра обов’язково виконується на льоду за допомогою бобів (схоже на сани), які мають чіткі параметри, певний матеріал та розміри та ключок, які трохи відрізняються у гравця і голкіпера. У хокей зазвичай грають люди з пошкодженнями опорно-рухового апарату.

 Заняття спортом для людей з обмеженими можливостями стало справжнім порятунком. Прочитавши кілька інтерв’ю з Паралімпійськими чемпіонами, зауважуємо, що цей шлях вони обрали з дитинства. Багато з них ділились думками, що як тільки зрозуміли власний діагноз, прийшов час навчитися з ним жити. Відрадою став спорт. «Це моє спортивне життя. Я його вибрав і я його обожнюю» [2], – так відомий паралімпієць Григорій Вовчинський описує непереборне бажання займатися біатлоном. І напевно у цій фразі ховається велика сила мотивації. Водночас важливо боротися з підступними думками, які нерідко закрадаються і мають руйнівні наслідки. В такі миті необхідна допомога рідних та друзів, підтримка і порада яких спонукає до саморозвитку та вдосконалення. Вище згаданий спортсмен, переконливо наголошував: «Головне – робота над собою у будь-який час. Бо буває так, що ти на когось працюєш, і проживаєш чуже життя, не своє…. А воно дуже швидкоплинне» [2]. В Україні активно розвивається будівництво оздоровчих центрів для людей з обмеженими можливостями, попри відпочинок та реабілітацію, охочі мають змогу тренуватися. Зростає чисельність спортсменів, які прагнуть змагатися, водночас збільшується кількість нагород здобутих на Паралімпійських іграх, нові обличчя паралімпійців викликають щире захоплення. Григорій Вовчинський поділився своїми думками, що для багатьох спортсменів з вадами чільне місце посідає патріотичне виховання молоді. Він та його колеги неодноразово навідуються до шкіл, центрів та проводять лекції щодо правильного вибору у житті. Важливо, щоб з дитинства було зрозуміло, що будь-яка вада чи проблема зі здоров’ям не є перешкодою рухатися вперед, вірити у власні сили, бути важливим у суспільстві. Ці зустрічі допомагають дітям краще усвідомити значення спорту, стають вдалим стартом у спортивній діяльності.

 На нашу думку, спортсмени – інваліди варті бути взірцем для наслідування усім людям. Сумлінна праця та неабияке терпіння, наперекір перешкодам та поразкам, спорт для них, це особистісний розвиток, цілеспрямованість, наполегливість, успіх та перемоги. 

Література:

1. Бріскін Ю. А. Спорт інвалідів у міжнародному олімпійському русі / Юрій Аркадійович Бріскін. – Л.: Край, 2006. – 346 с. 

2. Це моє спортивне життя. Я його вибрав і я його обожнюю, – спортсмен з інвалідністю про кар’єру та життя (інтерв’ю) – [Електронний ресурс] URL: https://dyvys.info/2017/01/13/tse-moye-sportyvne-zhyttya-ya-jogo/ – Загол. з екрану.