Кордонець Олександра 

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Старіння – процес, який виникає в різних структурах клітини: в ядрі, мембранах, мітохондріях та ін.; у різних типах клітин: нервових, секреторних, імунних, печінкових та ін. У кожній клітині, як і в системах організму, разом з руйнівними змінами відбуваються пристосовні зрушення, процеси вітаукта (відновлення). Існують відмінності в старінні різних типів клітин. Вони в значній мірі визначаються специфікою функції клітин, яка залежить від особливостей біохімічних процесів в них. Під впливом пошкоджувальних, стохастичних чинників знаходяться різні мішені в клітинах. Причому в одних ділянках клітини велике значення має пошкоджувальна дія вільних радикалів, в інших — водневих іонів, в третіх — кисневе голодування та ін., а в цілому це зливається в єдиний процес — старіння[3]. 

 Зниження надійності механізмів регуляції, зниження адаптаційних можливостей організму при старінні створюють основу для розвитку вікової патології. Залежно від проявів порушень в тій або іншій ланці системи розвивається артеріальна гіпертонія, ішемічна хвороба серця або мозку, рак або діабет. 

 Особливості розвитку економіки, удосконалення і поширення охорони здоров'я роблять зрозумілими відмінності в середній тривалості життя в європейських країнах і країнах Азії Африки, що розвиваються, і Латинської Америки. Низька тривалість життя в багатьох країнах Африки і Азії - спадщина тривалого колоніального режиму з усіма його наслідками: низьким рівнем матеріального забезпечення, убогістю, голодом або недоїданням, поганими житловими і санітарно-гігієнічними умовами, тяжкою фізичною працею, недоліком кваліфікованої медичної допомоги та ін. 

 Середня тривалість життя залежить від смертності, яка має різну структуру для чоловіків і жінок. У більшості вікових груп смертність чоловіків вища. Якщо прийняти коефіцієнт смертності жінок за 100, то, за розрахунками Б.Ц. Урланиса, для чоловіків у віці 20-24 років він буде рівний 287; 30-34 роки – 307, 50-54 років — 240[3] . 

 Багато хто пояснює істотні відмінності в тривалості житті чоловіків і жінок в основному (а іноді тільки) соціальними чинниками. Передбачається, що особливості праці і побуту чоловіків – значний травматизм, алкоголізм і куріння - швидше підточують здоров'я чоловіків, збільшуючи їх смертність. Безперечно, ці чинники мають певне значення у відмінності між тривалістю життя чоловіків і жінок. Проте, більше значення мають статеві відмінності протягом біологічних процесів. У чоловіків раніше починає прогресувати атеросклероз, виникають грубі порушення кровопостачання серця і мозку. Смертність від інфаркту міокарду у чоловіків у віці 40-49 років вище, ніж у жінок, приблизно в 7 разів, в 50-59 років – у 5 разів, в 60 років і старше – в 2 рази. 

 У цій проблемі велике значення надається статевим гормонам. Відомо, що у чоловіків у великих кількостях синтезуються андрогени, у жінок – естроген. Естрогену, як вважають багато дослідників, належить своєрідна захисна роль. Це відноситься не лише до жінок, але і до чоловіків, у яких естроген також міститься в певній кількості. Більше того, в експерименті і клініці було показано, що введення естрогену може «пом'якшувати» течію ряду захворювань. 

 У досягненні довголіття грають чималу роль індивідуальні особливості організму і особи. Обстежені геронтологами довгожителі відмічались спокійним характером, урівноваженістю, відсутністю метушливості. Багато хто з довгожителів вів важке трудове життя, випробовував серйозні проблеми, але при цьому зберігав спокій, стійко переносили усі знегоди. 

 Учені на заході пишуть про те, що велика частина довгожителів була ними виявлена в слаборозвинених країнах, далеко від міського життя і центрів цивілізації. Як правило, це були люди, що займалися сільським господарством, часто примітивним. 

 Досі існує думка, що безумовною умовою довголіття є сприятливий клімат. Прибічники цієї точки зору стверджують, що довгожителі зустрічаються лише серед жителів гір і їх життя триває довго завдяки гірському клімату (надлишок кисню, ультрафіолетових променів). Якоюсь мірою це вірно. Гірський клімат сприяє довголіттю, але якби воно залежало тільки від кліматичних умов, то довгожителями були би всі що живуть в горах. Проте цього немає[1].

 Проблема резистентної АГ, на жаль, нині залишається маловивченою і вимагає організації епідеміологічних і клінічних досліджень. Застосування засобів і методів фізичної реабілітації при резистентній артеріальній гіпертензії практично не вивчене. У спеціальній літературі представлені дослідження дії окремих засобів фізичної терапії при важких формах АГ. Застосування комплексних програм фізичної реабілітації при РАГ в науковій літературі не описане. В основі успішної фізичної реабілітації пацієнтів з РАГ лежить принцип одночасної корекції усіх ланок патогенезу захворювання, всебічна дія на причини і наслідки резистентної артеріальної гіпертензії: зміна способу життя, лікування ожиріння, дія на симпатичну нервову систему. Заходи зі зміни способу життя повинні проводитися у всіх пацієнтів незалежно від стадії і ступеня вираженості РАГ. Вони включають: припинення паління; зниження надмірної маси тіла; зменшення споживання алкоголю (менше 30 г на добу чоловікам і 20 г – жінкам); достатня фізична активність (ходьба 30–40 хв чотири-п’ять разів на тиждень); зниження споживання солі (менше 5 г на добу); збільшення споживання фруктів, овочів і зниження споживання насичених і тваринних жирів. Застосування цих заходів може сприяти зниженню артеріального тиску, зменшенню доз антигіпертензивних засобів, сприятливо впливати на чинники ризику.

Література

1. Лікування та профілактика формування ускладнень у підлітків із артеріальною гіпертензією (Методичні рекомендації). / М.М. Коренєв, Л.Ф. Богмат, В.В. Ніконова [та ін.] // Київ. – 2009. – 25 с.

2. Контроль высокого артериального давления у детей и подростков: рекомендации Европейского общества гипертензии // Артериальная гипертензия. – 2009. – № 6 (8). – С. 55-84.

3. Волосовец А.П., Кривопустов С.П., Мороз Т.С. Артериальная гипертензия у детей и подростков: современные подходы к диагностике и лечению // Therapy. 2010. – № 2 (44). – С. 25-27.

4. Богмат Л.Ф. Артериальная гипертензия у детей и подростков // Здоров’я України: мед. газета. – 2011. – № 1 – С. 68-69.