Степура І. В.

Учитель початкових класів вищої категорії

Олексієво-Дружківська загальноосвітня санаторна

школа-інтернат І-ІІІ ступенів №13

Донецької обласної ради

 Анотація: пасивність дітей – актуальна проблема в нинішніх умовах нашого життя, яка впливає не тільки на взаємини дитини з батьками, педагогами, однолітками, але створює дискомфорт для неї самої. 

 Ключові слова: пасивність, спілкування, дитинство, поведінка, поради.

 У кожному класі є діти, які ніколи не приєднується до веселих ігор ровесників, яким подобається забитися в куточок і звідти тихенько спостерігати за галасливим світом. Поведінку таких учнів можна назвати пасивною.

 Пасивні діти відчувають різноманітні і далеко не найприємніші емоції. Дитина може бути нещасною, пригніченою або сором'язливою. Підхід до таких дітей має бути поступовим, бо може пройти чимало часу, перш ніж з'явиться відповідна реакція.

 Нерідко тиха, пасивна поведінка дитини - реакція на неувагу або негаразди вдома. Такою поведінкою він ізолюється у власному світі. Проявами цього є дряпання шкіри, висмикування у себе волосся або вій, розгойдування тощо.

 Простий наказ припинити це заняття навряд чи спрацює, тому що він не допомагає дитині впоратися з душевним станом. Більш ефективним буде все те, що допоможе йому висловити емоції. Необхідно з'ясувати, які події або обставини викликали у дитини такий стан - обізнаність допоможе знайти шляхи встановлення контакту з нею.

 Проте психологи виділяють три основні причини пасивної поведінки дітей:

1. Знижена інтелектуальна активність
2. Недоліки фізичного здоров*я
3. Дефекти розвитку

 Особливостями інтелектуально пасивних учнів в свою чергу є :

• едостатня сформованість інтелектуальних умінь та навичок;
• негативне ставлення до інтелектуальної діяльності;
• відсутність пізнавального ставлення до навколишнього світу.

 В педагогічній практиці мала досвід роботи з дітьми з мотиваційною інтелектуальною пасивністю: вони вибирають переважно легкі шляхи досягнення мети, прагнуть одержувати швидкий результат без достатнього осмислення. Причиною може бути наявність надлишкової розважальної інформації в родині.(Максим М.)

 Були в колективі учні з операційно-технічною інтелектуальною пасивністю, яка проявляється в шаблонності розумової діяльності, застосуванні нераціональних прийомів, але добре знайомих. Причина - невміння застосувати знання в новій ситуації. (Анна Г., Білаш Д.)

 Важко налагоджувати спілкування й освітню діяльність з представниками групи учнів з розлитою, або загальною інтелектуальною пасивністю: це недопитливі діти , які уникають напруженої розумової роботи. Пасивність у них як у навчанні, так і в грі. (Таня М. )

 Мала досвід роботи з ученем з вибірковою інтелектуальною пасивністю: на всіх уроках, крім математики, він пасивний, а от на уроці математики й на перервах – дуже активний (Андрій В.)

 Ще причинами пасивної поведінки може бути:

• шаблонність поведінки в сім*ї – мама пасивна, байдужа і дитина. Девіз поведінкових проявів : « Моя хата скраю, нічого не знаю» (Георгій П.);
• ослаблення контролю батьків за поведінковими проявами школярів (або його відсутність – Анна Г., Платон Х.), або навпаки, занадто прискіпливий контроль аж до виконання деяких домашніх завдань разом або замість дитини (Сергій Т., Мирослав Ш.); 
• недоліки у вихованні дієвих мотивів навчання.

 Мета педагога при роботі з пасивними дітьми – прищеплювати звичку виявляти на уроках та в позакласній діяльності високу активність та достатній самоконтроль. А також позитивне ставлення до себе та інших.

 Форми та методи роботи, які я обрала для учнів з пасивною поведінкою (крім індивідуальних бесід з дітьми та їхніми батьками):

1. Систематичне використання психогімнастичних вправ на початку уроку, на фізкультурній хвилинці з метою привчати виявляти доброзичливі почуття до однокласників та взагалі прищеплювати комунікативні навички вільного невимушеного спілкування. Психогімнастика, на мою думку, лікує комплекси «Хочу, але не можу», стимулює до активності. Це вправи «Комплімент другу», «Розкажи мені, клубочок», «Разом з другом».
2. Участь всіх учнів класу в дидактичних іграх типу «Друкувальна машинка», де від активної участі кожного залежить хід гри, або «Карусель», де є можливість самому задавати питання або відповідати на питання друзів в колі і це треба робити від 10 до 12 разів за одну гру, тому що карусель рухається . Тобто, протягом гри, яка займає 10-12хв, кожна дитина встигає налагодити спілкування з 12-ма однокласниками. Ця робота активізує мовлення, мислення і , звичайно, – комунікацію. Лікує комплекс «Хочу. Але боюся».
3. Публічні виступи учнів: з ІІ семестру в 2 класі в основному кожний урок читання починається з аудіювання за текстом оповідань В. О. Сухомлинського, яке проводять самі учні по черзі. Вони виразно читають текст, який самостійно або з допомогою педагога обрали напередодні, для учнів класу і задають питання за текстом – ті, які змогли скласти заздалегідь. На перших порах робити це не всім учням було легко, але інтелектуальна робота продовжується. Ця робота прищеплює навичку організації фронтальної роботи з колективом . Якщо зміг придумати цікаві питання за текстом, діти-слухачі зацікавлені, активні, якщо ні – то на обличчях учнів все написано. Готуйся ретельніше наступного разу.

 Публічні виступи з гарантованим успіхом для особливо несміливих – це виступи в групі при організації проектної діяльності. В 2 класі під моїм керівництвом учні створили проекти : «Комахи України». «Зимуючі птахи», «Як поводяться звірі взимку». Під час підготовки й презентації проектів змогли розкрити свої комунікативні здібності діти , в яких рівень навичок швидко читання середній, але є вдумливість, лаконічність мислення – Гюнель П., Каріна М.

 Іншою причиною тихої, пасивної поведінки дитини може бути страх перед новими незнайомими дорослими, малий досвід спілкування з ними, невміння звернутися до дорослого. Така дитина може або не потребувати фізичної ласки, або взагалі не переносити фізичних контактів. (Настя Т.)

 Завжди є ризик, що дитина занадто сильно прив'яжеться до дорослого, який витягнув його зі "шкаралупи". Необхідно допомогти дитині придбати впевненість у собі, тільки тоді вона зможе вийти з-під опіки того дорослого, якому довіряє, і навчиться самостійно сходитися з новими людьми - однолітками й дорослими.

 Коли дитина приховує почуття злості, у неї може виникнути пассивно-агресивна поведінка, тому що вона ще не навчилася безпечно висловлювати свої почуття. Батьки можуть змушувати дітей тамувати своє почуття злості, не даючи їм можливості висловити його будь-яким способом. Пасивно-агресивна поведінка природна для дітей, але вона завдає їм труднощів удома, у школі та в спілкуванні з однолітками.

 Ознаки пасивно-агресивної поведінки в дитини

 Про дану поведінку в дитини можуть свідчити такі фрази:

• «я не можу це зробити, тому що...»;
• «зроблю за хвилину» (але при цьому дитина виконує обіцяне набагато пізніше);
• «мені все одно»;
• «гаразд»;
• «я не чув, що ти сказала»;
• «я й так зробив дуже багато»;
• «я забув зробити те, що ти просила. Потрібно було записати »;
• «я намагався зробити те, що ти просила. Але я не знав, що це для тебе так важливо, тому я не доробив »;
• «я зроблю, але спочатку мені потрібно зробити свої справи»;
• «ця робота - не моя відповідальність»;
• «я не знав, що ти хотіла, щоб я це зробив».

 Розглянемо кілька порад, як упоратися з пасивно-агресивною поведінкою дитини.

• заохочуйте дитину висловлювати свої почуття;
• дозволяйте дитині кричати та злитися, не гнівайтесь у відповідь і не змушуйте її пригнічувати свої почуття;
• зберігайте спокій;
• дайте зрозуміти дитині, що ви хочете допомогти їй справитися з емоціями;
• будьте уважні до почуття злості дитини. Допоможіть їй висловити свою злість і навчіть її дослухатися до своїх почуттів;
• скажіть дитині, що ви поважаєте її почуття;
• покажіть їй приклад позитивної поведінки. 

 Любов, піклування, увага від близьких дорослих є для дитини життєво важливими, а це дає відчуття захищеності, забезпечує емоційну стабільність.

Використана література

1. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1968. - 464 с.

2. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М.: Педагогіка, 1992. - 192 с.

3. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. - М., 1990.

4. Крюкова С. В., Слободяник Н. П. Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь и радуюсь. - М., 2000.

5. Лютова Е. К., Моника Г. Б. Шпаргалка для взрослых. - М., 2000.