Захарченко Дар’я Миколаївна,

студентка 4 курсу юридичного факультету

Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова,

м. Хмельницький 

 Анотація. Адміністративне судочинство є способом реалізації конституційного права громадян на оскарження неправомірних дій та рішень органів державної влади. Надзвичайно важливим при організації адміністративного судочинства є правильне встановлення складу та процесуального статусу сторін та інших учасників судового процесу. Вирішення цього питання дозволить визначити роль кожного учасника судового процесу в розгляді адміністративної справи судом та реальний обсяг їх процесуальних прав і обов'язків. 

 У науковій роботі визначається поняття адвоката як учасника адміністративних процесуальних правовідносин. Досліджуються норми чинного законодавства України, які визначають процесуальний статус адвоката в адміністративному позовному провадженні та провадженні у справах про адміністративні правопорушення, а також містять основоположні поняття, що визначають складові процесуальної правосуб’єктності адвоката. Аналізуються вимоги, що встановлюються до адвоката для його процесуальної участі в адміністративному судочинстві.

 Ключові права: адміністративне судочинство, процес, захисник, адвокат, Кодекс адміністративного судочинства України, правовий статус, правосуб’єктність.

 Стаття 3 Конституції України [1] декларує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Особливе місце в переліку прав і свобод громадян займає право кожного громадянина на захист своїх прав, свобод і законних інтересів.

 Вищою юридичною гарантією прав і свобод людини і громадянина є їх судовий захист (ст. 55 Конституції України). Такий захист здійснюється в межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства. Реалізація судового захисту нерозривно пов'язана з одним з основних конституційних прав людини і громадянина в Україні, а саме з правом на отримання правової допомоги (ч. 1 ст. 59 Конституції України). При цьому у випадках, передбачених законом, ця допомога може надаватися безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Конституційне право на кваліфіковану правову допомогу входить у правовий інститут основних прав і свобод людини і громадянина, що лежать в основі правового статусу особистості, а також може розглядатися як один із важливих принципів безпосередньо адміністративного судочинства. Це право, з одного боку, є одним із найважливіших прав людини і громадянина, а з іншого боку, являє собою гарантію дотримання комплексу інших прав [2, c.107].

 Дослідження питання визначення процесуально-правового статусу захисника проводилося на основі та з врахуванням робіт вітчизняних учених-процесуалістів, а саме: А.М. Бандурки, В.М. Бевзенка, Л.Р. Білої-Тіунової, О.І. Картузової, С.В. Ківалова, І.Б. Коліушка, А.Т. Комзюка, Р.О. Куйбіди, Р.С. Мельника, Т.А. Остапенко, В.С. Стефанюка, І.В. Топора, Н.М. Тищенко та інших [3, c.132]. Проблеми правових засад організації, функціонування адвокатури в Україні певним чином досліджували у своїх наукових працях такі вчені-юристи, як В. Гайворонська, І. Гловацький, І. Гончар, Я. Зейкан, В. Кульчицький, В. Купрішин, Д. Кухнюк, А. Святоцький, Ю. Стецовський, Д. Сусло, Д. Фіолевський [5, c.343]. 

 Учасниками судового процесу є особи, які задіяні у розгляді справи судом. Традиційно суд не відносять до кола учасників процесу, оскільки він здійснює судочинство. У КАСУ така класифікація за наявністю заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи до 15.12.2017 року (до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII) було виділено: 1) заінтересованих осіб (ними є особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, їхні представники); 2) учасників, які не мають заінтересованості у вирішенні справи (ними є інші учасники адміністративного процесу: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач) [4, c. 66]. На сьогодні за критерієм заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи заінтересованими особами є учасники справи та представники, а тими учасниками, які не мають заінтересованості, є інші учасники судового процесу. 

 Заслуговують уваги і положення Кодексу України про адміністративні правопорушення [6], відповідно до ст. 271 якого у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України. Тобто, в адміністративному процесі адвокат виступає в ролі захисника.

 Правовий статус учасників адміністративного процесу характеризується насамперед тим, що вони повинні володіти адміністративною процесуальною правосуб'єктністю. Відомо, що наявність адміністративної процесуальної правосуб'єктності є найважливішою ознакою учасника адміністративного процесу і як наслідок однією з передумов виникнення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Аналіз положень ст. 43 КАСУ дає підстави вважати, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність - це категорія, що містить адміністративну процесуальну правоздатність та адміністративну процесуальну дієздатність [7]. 

 Як професійний захисник і представник інтересів клієнта, адвокат може брати участь у величезній сфері матеріальних та процесуальних правовідносин, в яких він має певне коло завдань, прав та обов’язків, що у своїй сукупності визначають його правове становище у цих відносинах. Особливий інтерес, на нашу думку, становить правове положення адвоката в адміністративному судочинстві, адже воно пов’язане з розв’язанням конфліктів у публічно-правовій сфері, тобто коли однією зі сторін у адміністративному процесі завжди є державно-владний або приналежний до органів місцевого самоврядування суб’єкт. А той факт, що адвокатура не має відношення до жодної з державних чи з органів місцевого самоврядування структур, дозволяє адвокату більш ефективно протистояти інтересам публічних суб’єктів та їх адміністративному ресурсу [8, c. 37].

 Слушною є думка Єфіменко М.Ю., що, зважаючи на те, що адвокат є фізичною особою, яка здійснює адвокатську діяльність, незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, цілком доцільно визначити поняття «завдання адвоката», «функції адвоката» наступним чином. 

 Завдання адвоката – це визначені, заплановані для виконання обсяги роботи адвоката, які здійснюються ним із метою здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

 Функції адвоката – це основні напрямки діяльності адвоката, що здійснюються ним із метою здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту [5, c.344]. 

 Зважаючи на сутність та особливості адміністративного процесу як різновиду юридичного процесу, маємо підстави до основних завдань адвоката у адміністративному процесі віднести: по-перше, надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, що виникають у результаті розгляду адміністративної справи; по-друге, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів адміністративно-правового характеру; по-третє, захист прав, свобод і законних інтересів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; по-четверте, представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; по-п’яте, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення адміністративного процесу [5, c. 345].

 Відповідно до абз. 2-4 ст. 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються довіреністю на ведення справи, посвідченою нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності, або ордером чи дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. Витяг засвідчується підписами сторін. Якщо особа є суб’єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, у розгляді справи про адміністративне правопорушення може брати участь адвокат, який призначений Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Зазначений адвокат має права, передбачені ч. 1 ст. 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення та іншими законами. Повноваження адвоката, призначеного Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, підтверджуються дорученням, що видається Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги [6].

 Досить цікавим щодо питання визначення правової допомоги та діяльності захисника в адміністративному процесі є законодавство Швейцарії. Згідно з федеральним законом Швейцарської Конфедерації «Про право адміністративних покарань» від 22 березня 1974 року під правовою допомогою розуміється діяльність органів управління Федерації, кантонів та громад з надання органам, компетентним на переслідування і прийняття рішення в справах про адміністративні покарання, необхідної інформації та службових матеріалів, які можуть мати значення для карного переслідування. Що ж до участі захисника, то відповідно до статті 32 указаного Закону обвинувачений може на будь-якій стадії провадження призначити захисника. Крім того, законодавець визначає коло осіб, які можуть виступати захисниками у процесі. Це діючі адвокати, які отримали патент на зайняття своєю професією в кантоні; члени професій, яких Союзнa Рада уповноважила на захист у справах про адміністративні покарання; іноземний захисник, який допускається в провадження відповідним органом управління як виняток.

 Адміністративно-деліктне законодавство Португалії також передбачає надання правової допомоги в разі притягнення особи до відповідальності за вчинення правопорушення, хоча й не містить детальної регламентації процедури її отримання. Згідно зі статтею 53 Декрету-Закону Португальської Республіки особа, яка обвинувачується в порушенні порядку, має право на супроводження адвоката, якого вона може обрати на будь-якому етапі процесу. Крім того, законодавець зобов’язує призначати на безоплатній основі захисника у випадках, коли це виправдовується тяжкістю порушення або фізичними чи психічними вадами обвинуваченого [10, c.109].

 Процесуальний статус адвоката в адміністративному судочинстві визначений у ст.ст. 57-60 КАСУ. Так, повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов’язковими для нього. Деякі адміністративно-процесуальні права мають особливий характер, зокрема до них належать: право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити його, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення. Специфіка цих прав полягає у тому, що для того, аби адвокат міг їх реалізувати, його повноваження на вчинення кожної із зазначених дій мають бути прямо передбачені у дорученні чи іншому документі, що підтверджує адвокатські повноваження [9, c. 80-81].

 Щодо обов’язків адвоката перед судом, то вони полягають у тому, що, представляючи свого клієнта в адміністративному процесі, він зобов’язаний виходити не тільки з його інтересів, а й спиратися у своїй діяльності на принципи чесності та порядності, поваги до суду та інших учасників адміністративного процесу, сприяти неупередженості, повноті та об’єктивності судового розгляду адміністративної справи. 

 З цього приводу доречно навести ст. 45 Правил адвокатської етики, в якій встановлено, що адвокат не повинен повідомляти сторонам та іншим учасникам судового провадження свідомо неправдиву інформацію стосовно фактичних обставин справи, суті закону, обсягу прав та обов’язків сторін або іншим чином намагатися схилити їх до зміни їх позиції, свідчень, здійснення інших дій, в яких зацікавлений його клієнт; адвокат повинен уникати позапроцесуального спілкування за суттю справи, що є предметом судового розгляду, з учасниками провадження, які не є його клієнтами, і має здійснювати таке лише у формах та з метою, що не суперечать чинному законодавству і лише у випадках, коли це є необхідним для належного виконання доручення; адвокат має поважати процесуальні права адвоката, що представляє іншу сторону, і не вдаватись до дій, які грубо порушують ці права; адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування судового розгляду справи [8, c.38].

 Таким чином, адвокат є одним учасників адміністративного процесу, що може виконувати як представницькі функції, так і функції захисника, або надавати безоплатну правову допомогу. В національному законодавстві міститься досить широкий перелік прав та обов’язків адвоката. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють процесуально-правовий статус адвоката, є КАСУ, КУпАП, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність, Правила адвокатської етики. Однак, немає законодавчого визначення поняття «захисник», натомість статтею 271 КУпАП лише регулюються деякі аспекти процесуально-правового статусу адвоката. 

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Капля О. Забезпечення права на правову допомогу як принцип адміністративного судочинства України. Підприємництво, господарство і право. 2017. Вип. 8. С.107-111.

3. Михайлов О.М. Суб’єкти адміністративного процесу (судочинства): підходи до класифікації. Юридичний науковий електронний журнал. 2014. Вип. 6. С.131-138.

4. Основи адміністративного судочинства в Україні: навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / за заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. Київ: КонусЮ, 2006. 256 с.

5. Єфіменко М.Ю. Завдання та функції адвоката в адміністративному процесі. Форум права. 2012. Вип. 4. С.343-438.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1984. додаток до № 51. Ст. 1122.

7. Цуркан М.І. Правове регулювання публічної служби в Україні. Особливості судового розгляду спорів: монографія. Х. : Право, 2010. 216 с. URL: http://mego.info/матеріал/32-види-та-процесуальний-статус-учасників-судового-провадження-у-справах-з-публічної-служби.

8. Чудик Н. Участь адвоката в адміністративному процесі. Актуальні проблеми правознавства. 2018. Вип. 4. С.34-39.

9. Чудик Н. Правовий статус адвоката в адміністративному судочинстві. Актуальні проблеми правознавства. 2016. Вип. 2. С.77-82.

10. Гудима А. Про правову допомогу адвоката в адміністративно-деліктному процесі: зарубіжний досвід. Visegrad Journal on Human Rights. 2016. Вип. 1. С.107-112.