Липчанко-Ковачик О.В.,
К.пед.н., ст.в. кафедри англійської філології та
методики викладання іноземних мов,
Мукачівський державний університет
Кончович К.Т.,
К.пед.н., ст.в. кафедри англійської філології та
методики викладання іноземних мов,
Мукачівський державний університет
У сучасній лінгвістиці термін «граматика» має два значення, а саме: один із основних розділів науки про мову; граматична система мови. Граматична система мови може бути засвоєна лише практично, без вивчення правил про її граматичні явища, однак знання цих правил полегшує та прискорює практичне оволодіння англійською мовою.
Опанування іноземною мовою необхідно визначати, в першу чергу, не як мету навчання, а як засіб вирішення комунікативних завдань. Формування граматичної компетенції, необхідної для здійснення професійної комунікативної діяльності у майбутньому, можна віднести до найбільш актуальних завдань методики викладання іноземної мови для студентів філологічних спеціальностей. У навчанні іншомовному говорінню граматика посідає важливе місце, це є у своєму роді каркас, на якому базується лексика. Вивчення граматики та правильне оформлення висловлювання, а також розпізнавання граматичних форм у мові та письмі відбувається завдяки формуванню граматичних навичок.
Принцип свідомості лежить в основі всіх методів, які використовуються у процесі вивчення граматики. В межах кожного методу встановлюється своє співвідношення теорії з практикою. Використання лише теорії без її підтвердження конкретними фактами функціонування граматичного явища, так само як і лише практика без її теоретичного осмислення, неприйнятні при вивченні граматики англійської мови студентами філологічних спеціальностей .
У навчанні граматики традиційно визначились два підходи: імпліцитний (чисто практичний (лексичний)) і експліцитний (теоретико-практичний (граматичний)). У процесі навчання студентів філологічних спеціальностей практичної граматики англійської мови використовується диференційований підхід, побудований на основі вибіркового використання двох традиційних підходів.
Імпліцитний підхід здійснюється за допомогою двох методів: структурного і комунікативного. В основу структурного методу покладено вправи на відпрацювання структурних моделей. Цей метод передбачає такі послідовні дії: аудіювання мовних зразків із граматичною структурою у тій чи іншій послідовності; хорове та індивідуальне промовляння мовних зразків за викладачем або диктором; вправи «запитання-відповідь» з викладачем та у парах із використанням структур, що відпрацьовуються; навчальний діалог із використанням декількох структур .
Таким чином, переваги структурного методу такі: граматична структура стає об’єктом тривалого та спеціального відпрацювання; у студентів формуються динамічний стереотип, готовність та здатність автоматизовано вживати готову граматичну структуру у мові, оскільки частота повтору однотипних дій з нею фіксується у пам’яті студентів як неподільне ціле. До недоліків цього методу можна віднести таке: вправи носять механічний, монотонний характер; вправи виключають мовний характер відпрацювання; змістова мовна цінність речень, як правило, невисока, оскільки вся увага спрямована лише на відпрацювання форми.
Комунікативний метод складається з таких етапів: попереднє прослуховування матеріалу в конкретній мовній ситуації; імітація у мові при наявності мовного завдання, що виключає механічне, бездумне повторювання; групування схожих за змістом (формою) фраз, одночасне відпрацювання однотипних фраз, створення структурного образу мовної ситуації.
Отже, переваги комунікативного методу такі: висока ступінь мотивації студентів; мовна спрямованість відпрацювання; різноманітність мовних контекстів використання. До недоліків цього методу можна віднести таке: недооцінювання принципу свідомості; більша підготовка з боку викладача; спеціальний набір мовних структур (фраз), який не завжди є в арсеналі кожного викладача; тривалість у часі.
Експліцитний підхід здійснюється за допомогою двох методів: індуктивного та дедуктивного. Дедуктивний метод (від загального до конкретного, від правила до дії) складається з таких етапів: вивчення правила з використанням специфічних граматичних термінів; студенти знаходять граматичне явище чи структуру у реченнях або в тексті, називають його форму, пояснюють , в якому значенні воно вживається у даному контексті; виконання підставних вправ за аналогічним зразком; виконання вправ на трансформацію у відповідності з правилом (розкрити дужки, поставити дієслово у потрібній формі, перефразувати речення, використовуючи вказане слово, знайти помилки та виправити їх тощо); правила на переклад з рідної мови на іноземну.
Таким чином, переваги дедуктивного методу такі: здійснюється реалізація принципів свідомості, науковості; забезпечується поступове відпрацювання граматичної навички; може використовуватись у процесі самостійної роботи студентів. До недоліків цього методу можна віднести таке: часто граматика відпрацьовується на реченнях поза межами зв’язного мовного контексту, що може призвести до того, що граматична навичка існує ніби сама по собі, за межами мовних умінь, які формуються. Індуктивний метод (від конкретного до загального, від дії до правила) складається з таких етапів: у тексті (або наборі речень) студенти шукають нове граматичне явище, використовуючи, у тому числі, порівняння на контрасті з відомими граматичними явищами, формами, структурами; студенти самі формулюють правило утворення, використання нового граматичного явища, яке викладач корегує; виконання вправ на підстановку; виконання вправ на трансформацію; вправи на переклад.
У процесі навчання студентів філологічних спеціальностей граматики англійської мови виділяють такі етапи роботи з граматичним матеріалом: введення нового матеріалу; тренування та автоматизація нового матеріалу; використання цього матеріалу у різних видах мовленнєвої діяльності.
Процес формування граматичної навички у студентів складається з таких етапів: підготовка студентів до сприйняття нового матеріалу; презентація нового граматичного явища в мовному зразку у відповідній йому ситуації та його семантизація; контроль розуміння студентами значення граматичного явища; автоматизація нового граматичного матеріалу у мові студентів; вихід у мову.
Тренувальний характер вправ для формування граматичних навичок у студентів філологічних спеціальностей передбачає змістову, мовну та соціокультурну цінність завдань.
Список використаної літератури
1. Ефимов Л. П. Об алогизмах и противоречиях английской грамматики / Л. П. Ефимов // Иностранные языки в школе. – 2007. – № 2. – С. 24–30.
2. Пассов Е. И. Основы методики обучения иностранным языкам / Е. И. Пассов. – М. : Русский язык, 1977. – 216 с.
3. Пассов Е. И. Условно-речевые упражнения для формирования грамматических навыков / Е. И. Пассов. – М. : Просвещение, 1978. – 128 с.
4. Филипова Т. И. Принцип систематизации при обучении граматики / Т. И. Филипова. – М., 2002. – 240 с.
5. Сысоев П. В. Нужна ли нам грамматика, и если нужна, то какая? / П. В. Сысоев // Иностранные языки в школе. – 2007. – № 2. – С. 31–35.
