Махітько Владислава Сергіївна

Університет митної справи та фінансів

м. Дніпро

Науковий керівник: к.е.н., доц. 

Міщенко Л.О.

 На сучасному етапі економічного розвитку планування є однією із найважливіших ланок управління будь-яким підприємством. Необхідність ефективного формування і використання фінансових ресурсів, відповідальність перед інвесторами обумовлює зростання ролі фінансового планування. Якщо розглядати фінансове планування у вузькому контексті, як функцію управління у системі фінансового менеджменту підприємства, його роль суттєво зростає в сучасних умовах господарювання. В цьому контексті слушно зазначити, що фінансове планування забезпечується на основі впровадження принципів побудови й уніфікації показників підприємства, що характеризують його фінансовий стан.

 Метою фінансового планування підприємства є визначення можливих обсягів фінансових ресурсів підприємства, капіталу на основі прогнозування величини грошових потоків; розробка системи управління фінансовими ресурсами підприємства для досягнення його цілей.

 На думку економістів, фінансове планування – це процес, що складається з таких етапів: аналіз інвестиційних можливостей поточного фінансування; прогнозування поточних рішень з метою запобігання неочікуваного у майбутньому; обґрунтування обраного варіанту складання фінансового плану; оцінка результатів [1].

 Досліджуючи роботи Ю. Сисой можна виділити п’ять етапів фінансового планування: розробка плану доходів, витрат і прибутку;  визначення достатності грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу;  визначення джерел фінансування капітальних вкладень;  забезпечення належного стану соціальної політики підприємства; формування прогнозного балансу активів і пасивів підприємства [2].

 Н. Іщенко виділяє вже одинадцять етапів:  вироблення стратегічних цілей; оформлення та доведення до менеджерів верхньої і середньої ланок «бюджетної резолюції»; розробка спеціальних первинних форм, за якими проводитиметься збір інформації та доведення цих форм до відповідальних за їх заповнення працівників чи структурних підрозділів; заповнення первинних форм і направлення їх до відділу контролінгу; розробка фінансових прогнозів, планування та аналіз альтернатив (окреслення альтернативних можливостей залучення та використання ресурсів); збалансування планів шляхом оптимального поєднання наявних альтернатив; узгодження і координація показників різних бюджетів; затвердження бюджетних показників, доведення бюджетів до виконавців; контроль виконання бюджетів, аналіз відхилень; підготовка звітів про результати виконання бюджетів; коригування планів і бюджетів відповідно до рекомендацій, що містяться в звітах [3].

 Фінансове планування можна вважати процесом розробки конкретного  плану фінансових заходів, тобто це – звичайний вид діяльності людини. Для того, щоб ця діяльність була успішної, необхідними є методологія й методика розробки фінансового плану. Сьогодні практично неможливо відокремити прийоми й методи будь-якої науки як притаманні виключно їй – спостерігається взаємопроникнення наукового інструментарію різноманітних наук. У плануванні також можуть застосовуватися різні методи, розроблені спочатку у рамках тієї чи іншої економічної науки.

 Директивне (адміністративно-командне) планування з більшою чи меншою деталізацією розбивки плану по господарських одиницях, як правило, діяло у більшості країн з централізованою плановою економікою. Централізовано розроблені планові показники (обсягу та складу продукції, матеріальних витрат і трудових ресурсів, капітальних вкладень і т.д.) розбиваються вищою за рівнем ланкою системи управління народним господарством і доводяться нею нижчій за рівнем для виконання в обов’язковому порядку. Виробничі показники задаються в переважній більшості випадків також у натуральному вираженні, а їх виконання забезпечується виділенням відповідних фондів через систему матеріального постачання на основі планових балансів. В умовах централізованої планової економіки виконання виробничих планів стимулювалося також преміями та іншими видами доходів працівників [4]. 

 Недирективне планування – це система планового господарства, яка використовується в перехідному періоді від директивної до ринкової економіки. При такому плануванні народногосподарський план є орієнтиром для окремих господарських одиниць, діяльність яких регулюється з центру за допомогою побічних економічних методів, наприклад заходів фінансової та кредитно-грошової політики. Таким чином, сплановані в центрі показники в натуральному вимірі не розбиваються, як правило, на окремі господарські одиниці, а розроблювані матеріальні баланси є просто частиною засобів прогнозування, які застосовують для складання внутрішньо погодженого плану [5]. 

 В умовах регульованих ринкових відносин планування має індикативний (рекомендаційний) характер. Його найважливіші завдання – формування уявлення про майбутню економічну структуру та провідні напрями розвитку шляхом організації приватного та державного секторів економіки, визначення сфер появи гострих проблем, які потребують активного державного втручання, та їх масштабів. 

 Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність на засоби виробництва. Це елемент економічної політики держави, мета якої – здійснити вплив на діяльність господарських структур. Виконання індикативних планів для підприємств приватного сектора необов’язкове, а для підприємств, що знаходяться в державній власності, план може ставити певні обмеження. 

 Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене (рамкове) і програмне. Завдання першого – визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого – визначення конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо [4]. 

 Стратегічне планування обов’язкове тільки для великих підприємств. Його часові горизонти співпадають з періодами довгострокового планування. Стратегічне планування широко використовується при обґрунтуванні інвестиційної політики.

Література

1. Бердар М.М. Фінанси підприємств. К.: Центр учбової літератури. 2010. 352 с. 

2.  Єрмоленко О.А., Григоренко К.О. Фінансове планування в умовах невизначеності. Вісник економіки транспорту і промисловості. 2015. №49. С. 230–232. 

3. Мазур Д.В. Фінансове планування діяльності підприємства. Вісник Хмельницького національного університету. 2014. № 6. Т. 1. С. 55–59.

4. Плюта Ю.С., Батрак І.О., Тарасенко І.О. Фінансове планування на підприємстві та напрями його вдосконалення. Формування ринкових відносин. 2014. №7(158). С. 56–58.

5. Телишевська Л.І., Андрущенко Н.П., Сергеєв С.С. Фінансове планування як передумова фінансової стабільності підприємства. Механізм регулювання економіки. 2013. № 2. С. 71–77.