Бондарець Марина Вадимівна

кандидат економічних наук

ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Україна, Київ 

 

 Анотація У роботі проведено аналіз трансформації культурної політики ЄС наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Розглянуто основні програмні документи ЄС, що сприяли становленню та розвитку культурної політики. Виокремлено та проаналізовано основні програми та проекти ЄС в галузі культури. Зроблено висновок про те, що на сучасному етапі сфера культури набуває особливого значення у формуванні напрямів зовнішньополітичної діяльності і соціально-економічного розвитку об’єднання.

 Ключові слова: Європейський Союз, трансформація, культурна політика, культурна спадщина, європейська культура, масова культура.

 

 Європейська інтеграція пройшла досить довгий шлях, перш ніж розуміння викликів, пов’язане з розвитком культури, набуло цілісного бачення та інституційної форми і було зафіксовано у відповідних документах ЄС.

 Протягом тривалого періоду питання культури займали другорядне місце в ЄС, де панував безперечний пріоритет економіки над усіма іншими сферами. Необхідність формування єдиного європейського культурного простору не обговорювалася, не проводилося й ніяких загальних культурних заходів. Проблемам, що виникали в культурній сфері, не надавалося належного значення, незважаючи на прийняття ще в 1954 р. Європейської культурної конвенції, яка проголошувала необхідність «вживати належних заходів для захисту культурної спадщини Європи і забезпечувати розумний доступ до об’єктів культури і мистецтва» [1].

 Ситуація почала повільно змінюватися в 70-х рр. ХХ ст., коли під впливом наростаючого тиску з боку суспільства масового споживання керівники держав ЄЕС опинилися в епіцентрі широкомасштабної дискусії щодо необхідності становлення загальної культурної політики, яка дотепер формувалася доволі фрагментарно. Так, з 1969 р. розпочалися спільні обговорення питань культури главами держав і урядів країн-членів ЄЕС. А у 1974 р. Європарламент вперше сформував Комітет з питань культури; у цьому ж напряму запрацювали такі міжнародні організації, як ЮНЕСКО і Рада Європи. Останньою ще у 1954 р. було прийнято вже згадану Європейську культурну конвенцію, котра закликала вживати належних заходів для захисту спадщини Європи у сфері культури, в якій було об’єднано географію, релігію, політику, мистецтво, науку і філософію Старого Світу. 80-і рр. XX ст. в хронології європейської інтеграції ознаменувалися втіленням в життя загальноєвропейських культурних проектів «Європейські міста культури» і великої реставраційної програми «Емблематик». Поворотною фазою інституційно-правового оформлення простору культурної політики в нинішньому ЄС можна вважати доповідь Єврокомісії 1987 р. «Свіжі віяння для культури в Європейському співтоваристві». Однак лише в останнє десятиліття минулого століття культурна політика отримала офіційний юридичний статус в Договорах про ЄС від 1992 і 1997 рр. Так, в Амстердамському договорі 1997 р. правову основу отримали і культурні заходи, що проводяться під егідою Євросоюзу.

 Євросоюз сприяє здійсненню заходів щодо розширення співробітництва між діячами культури з різних держав-членів і підтримує їх ініціативи, але не вимагає від них гармонізувати власні національні політики в цій галузі. ЄС лише співфінансує різні міжнаціональні проекти у сфері культури, що здійснюються компаніями, асоціаціями, регіональними властями, університетами, дослідницькими центрами з різних країн Європейського Союзу, а також з третіх країн. В умовах децентралізації компетенції у сфері здійснення культурної політики національні держави розпоряджаються в тому числі і європейськими фінансовими ресурсами. Лісабонський договір зафіксував, що культурна політика залишиться в межах компетенції країн-учасниць при додаткових функціях з боку ЄС. «Договір про реформу ЄС досить чітко розділяє компетенції, які належать до відання Союзу і національних урядів. У питаннях, які не належать до виключної компетенції ЄС, Союз буде приймати участь тільки тоді і тою мірою, якщо цілі не можуть бути належним чином досягнуті кожною державою самостійно на федеральному або місцевому рівні, але можуть бути досягнуті в рамках всього Союзу, беручи до уваги масштаби і наслідки передбачених дій» [2].

 При цьому у сфері культури дії ЄС здійснюються у формі специфічних заходів, розроблених департаментом Єврокомісії з освіти та культури, і розповсюджуються на чотири сфери: вдосконалення знань про європейську історію і культуру та їх розповсюдження; збереження культурної спадщини; некомерційні культурні обміни; художня та культурна творчість, включаючи аудіовізуальний сектор.

 Важливо підкреслити, що в найближчій перспективі ЄС не планує створення уніфікованої загальноєвропейської культурної політики. Європейська культурна інтеграція не має лінійного характеру і тим більше не передбачає будь-якої вертикальної ієрархії: це набагато складніший і гнучкішій механізм співпраці.

 Разом з тим, незважаючи на істотно більшу увагу до культури з боку керівних структур ЄС, об’єктивно неможливо було б очікувати деталізації культурної політики в його основоположних документах. В системному варіанті принципи культурної політики Євросоюзу представлені в Резолюції наради міністрів культури з використання культурної політики в цілях розвитку від 2 квітня 1998 р. та зводяться до наступних [1]: 

• сталий розвиток і розквіт культури взаємозалежні; 
• будь-яка політика розвитку повинна враховувати культурні реалії;
• самореалізація особистості в суспільстві й через творчість є однією з найважливіших цілей сталого розвитку;
• держави ЄС повинні забезпечувати максимальні можливості для доступу та участі громадян у культурному житті;
• головна мета культурної політики полягає в тому, щоб створити середовище проживання, сприятливе для самореалізації особистості, й забезпечити її відповідними ресурсами;
• діалог між культурами є одним з найскладніших основних культурних і політичних питань в ЄС;
• культурне різноманіття – це скарбниця культурної спадщини і ключовий фактор розвитку ЄС;
• захист місцевих і регіональних культур, яким загрожує загальна уніфікація, що не повинна перетворити ці культури на пам’ятники минулого;
• у світі, де взаємозалежність зростає з кожним роком, оновлення культурної політики має відбуватися одночасно на місцевому, національному, регіональному і загальносоюзному рівнях;
• країни зобов’язані разом працювати над побудовою інформаційного світу міжкультурних комунікацій і взаєморозуміння, в якому різноманіття культурних цінностей, етичних і поведінкових моделей становить справжню культуру світу;
• культурна політика повинна бути вільна від будь-якої дискримінації й спрямована на поліпшення соціальної інтеграції та якості життя всіх членів суспільства;
• держави-учасниці ЄС мають робити все можливе для тісної співпраці з громадянським суспільством;
• культурна політика повинна визнавати неоціненний внесок, який вносять представники творчих професій в розвиток суспільства.

 Отже, культурна політика Європейського Союзу в даний час є цілком самостійною в системі інтеграційних стратегій даного об’єднання. Її поява не була випадковою і має розглядатися як відповідь Старого Світу на глобальні виклики часу, до яких можна віднести три головних чинника: загрозу збереженню різноманіття культур, зростання впливу масової культури, а також тотальну експансію інформаційного суспільства. Протидія першому з них сьогодні полягає в тому, щоб не тільки зберегти все розмаїття культур, а й реалізувати їх безконфліктну взаємодію. Другий і третій чинники нерозривні, і тому їх нівелювання в даний час є важким завданням. Адже нині класична культура Старого Світу піддається настільки масованому тиску електронно-мережевих структур, що їй вже самій доводиться шукати якісь опори, щоб не втратити накопиченої в століттях самобутності.

 На зламі століть викладена вище стратегія почала втілюватися в конкретних проектах ЄС. Першим з них була програма сприяння художньої творчості європейського масштабу «Калейдоскоп» (1996-1999 рр.), потім послідували програма підтримки книговидання та читання «Аріан» (1997-1999 рр.) і програма збереження культурної спадщини і мобільності фахівців «Рафаель» (1997-2000 рр.). Незважаючи на успішність їх реалізації, вже до кінця 1990-х рр. стало очевидно, що культурна політика повинна надбати нової якості й вийти на новий рівень, стати настільки ж доступною для кожного європейця, як і плоди комерційної і технологізованої масової культури. Іншими словами, боротися з масовою культурою стало можливо, тільки застосовуючи її ж технічні засоби й не зупиняючись перед витратами. Програма «Культура-2000» [3] стала основним інструментом політики ЄС у цій галузі, націленим на розвиток загального культурного простору через підтримку художніх і культурних проектів в Європі в координатах задуму, організації і виконання. Спочатку вона була розрахована на п’ятирічний період (2000-2004 рр.), але згодом продовжена на 2005-2006 рр. 

 Назва першої Рамкової програми з культури є вельми символічною і знаменує собою точку відліку нового бачення європейської культури. Його характеризує певна багаторівневість, що включає:

• бачення культури в координатах глобального світу;
• толерантне ставлення до різноманіття культур;
• пропаганду і трансляцію культурної спадщини через ЗМІ;
• вбудовування культури в ринкові механізми при одночасному патронажі над нею з боку держав-учасників ЄС;
• наявність елементів культурної політики практично у всіх видах інтеграційних стратегій ЄС.

 Щодо географії даної програми, то вона виходила за рамки ЄС і включала не тільки членів угруповання, а й країни-учасниці Європейської економічної зони: Ісландію, Ліхтенштейн і Норвегію. 

 Програма «Культура-2000» була присвячена усвідомленню європейцями спільності їхньої культурної спадщини, що охоплює звичаї, традиції, навички і знання. Проекти подібного типу включають до себе створення умов для професійної мобільності, обмін досвідом, а також творчість в координатах мультимедійних ресурсів. 

 У співпраці з Європейським соціальним фондом Програма «Культура-2000» ставила за мету за допомогою «вільних мистецтв» повернути у сферу непрофесійної творчості безробітних. Відзначимо, що нині в ЄС заохочуються всі форми культурної діяльності: театр, танці, візуальні й пластичні мистецтва, кіно, література, музика тощо. Крім того, досягнення культурної політики даного регіону нині невід’ємні від освітніх стратегій «навчання протягом усього життя», «електронного навчання», а також «неформальної освіти».

 Реалізацію цих цілей продовжила програма «Культура-2007», розрахована на 2007-2013 рр., бюджет якої, в порівнянні з попередньою, був збільшений на 70%. Пріоритетами цієї програми стали питання поглиблення міжкультурного діалогу, а також підтримка працівників культури. Пілотний проект з мобільності діячів культури став одним із наріжних каменів програми «Культура-2007». 

 Окрім Програми «Культура – 2007-2013», ЄС запровадила й інші інструменти збереження культурної спадщини та патронажу над сучасними культурними реаліями.

 Відповідно до прийнятого в 2007 р. Європейського порядку денного в області розвитку культури у глобалізованному світі, основними пріоритетами діяльності ЄС на даному напряму стали: просування та підтримка культурного різноманіття та міжкультурного діалогу, розвиток економічного потенціалу культурної і творчої індустрій в рамках загальних завдань економічного зростання Союзу, включення культури до основних елементів зовнішньополітичної діяльності ЄС.

 Ці пріоритети було додатково конкретизовано в третьому за рахунком Робочому плані з культури на 2015-2018 рр. [4], принятому в 2014 р. У ньому акцент був зроблений на масову й інклюзивну культуру, охорону і захист культурної спадщини, розвиток інновацій в культурному і творчому секторах, включення питань культури в програмну діяльності ЄС із третіми країнами.

 Платформа культурної дипломатії, що була створена в березні 2016 р. в рамках інструменту партнерства з третіми країнами, була покликана забезпечувати підтримку експертного потенціалу, який передбачалося задіяти в розробці рекомендацій Єврокомісії з питань зовнішньої політики в галузі культури з метою ефективної реалізації Стратегії з розвитку культурного виміру зовнішньої політики Євросоюзу.

 У представленій 8 червня 2016 р. Верховним представником ЄС із закордонних справ і політики безпеки та Єврокомісією Стратегії з розвитку культурного виміру зовнішньої політики Євросоюзу [5] було окреслено ключові завдання розвитку і зміцнення співпраці ЄС в даній сфері з країнами-партнерами з метою сприяння стабільності й безпеки в сусідніх регіонах, серед яких: 1) сприяння третім країнам через підтримку відповідних двосторонніх / багатосторонніх програм і проектів з метою розвитку економічного потенціалу сектора культури, підвищення його соціальної значущості та створення робочих місць; 2) ув’язка просування міжкультурного діалогу з правозахисним досьє, а також – з тематикою інтеграції мігрантів, боротьби з радикалізацією серед молоді з метою зниження конфліктного потенціалу як «у себе вдома», так і за його межами; 3) захист спадщини як ключового елементу розвитку культурного туризму.

 У резолюціях Європарламенту, прийнятих у 2008-2016 рр., відображені основні тенденції розвитку сектора культурної та креативної індустрії Європи і сформульовані завдання Євросоюзу щодо розкриття творчого потенціалу європейських країн з метою підвищення економічного зростання і рівня занятості.

 Держави ЄС продовжують вдосконалювати нормативно-правову базу в галузі розвитку культури і творчої індустрії на предмет її відповідності поточному зовнішньополітичному і соціально-економічному порядку денному.

 В рамках програмної діяльності ЄС в сфері культури були ініційовані проекти не тільки європейського, а й міжнародного значення: «Креативна Європа», «Європейські культурні столиці», «Пам’ятка європейської спадщини», «Європейський рік культурної спадщини», моніторинг щодо розвитку культурної та креативної індустрій європейських міст, проекти з присудження премій ЄС в галузі сучасної архітектури, культурної спадщини, літератури, кінематографії, фестивальної діяльності тощо.

 Держави-члени ЄС щільно співпрацюють у таких міжнародних організаціях, як ЮНЕСКО і Рада Європи, де вирішення проблем культури сприяють розвитку демократичних цінностей. Крім того, набуває актуальності проблематика запобігання незаконній торгівлі культурними цінностями у контексті нової Конвенції Ради Європи «Про боротьбу з правопорушеннями щодо культурних цінностей» (CETS № 221) від 2017 р.

 На особливу увагу заслуговує визначення пріоритетів в області культурної політики країн, які головують у Раді ЄС і багато в чому визначають ступінь включення галузі культури в якості повноцінної складової в зовнішньополітичну діяльність Євросоюзу та його держав-членів.

 Транснаціональний мегапроект «Креативна Європа 2014-2020 рр.» поєднує в себе програми «Культура» і «Медіа» і сьогодні являє собою єдиний механізм підтримки творчої діяльності в сфері культури і аудіовізуального сектора. 

 Відповідно до статті 8 Регламенту Європарламенту та Ради ЄС №1295 / 2013 про заснування програми «Креативна Європа», в ній могли брати участь представники 28 держав-членів Євросоюзу, країн-кандидатів на вступ до ЄС, країн Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), а також ряду країн Європейської політики сусідства. До оновленого списку учасників програми у 2017 р. входили наступні країни: Албанія, Вірменія, Грузія, Ісландія, Македонія, Молдова, Норвегія, Сербія, Туніс, Україна, Чорногорія. Крім того, в ній передбачалася участь профільних структур міжнародних організацій – ЮНЕСКО, Ради Європи, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

 Якщо до 2014 р. фінансова підтримка цілого ряду премій в галузі культури здійснювалася з бюджету профільних програм Єврокомісії, то тепер фінансування триває в рамках підпрограми «Культура» (Culture Sub-programme).

 У цьому оновленому форматі зусилля спрямовані на забезпечення стабільного економічного зростання в ЄС шляхом розвитку сектора культури, ринку аудіовізуальних послуг та наукових досліджень, що надає можливість розробляти і аналізувати транснаціональну культурну політику і результати обміну передовим досвідом.

 Контроль над реалізацією таких проектів, як «Європейські культурні столиці», «Пам’ятка європейської спадщини», «Європейський рік культурної спадщини», а також проектів міжнародного значення здійснюється безпосередньо Єврокомісією. Крім того, з метою ефективної імплементації проекту «Креативна Європа» на рівні країн-членів ЄС створено мережу національних координаторів – Creative Europe Desks. Згідно зі статтею 18 Регламенту «Моніторинг та оцінка», до 30 червня 2022 р. Єврокомісія надасть на розгляд Європарламенту остаточний звіт про реалізацію програми «Креативна Європа». Проміжний звіт по програмі був підготовлений 31 грудня 2017 р.

 Програма «Європейські культурні столиці», яка стартувала в 1985 р., нині є складовою частиною транснаціонального мегапроекту «Креативна Європа 2014-2020 рр.» і має за мету сприяння економічному зростанню та підвищенню зайнятості, заохочення міжкультурного діалогу і збереження культурної спадщини міст, які отримали цей титул, а також розвиток освіти, туризму і сектора послуг. Завдяки цій програмі з 1985 по 2017 рр. статус європейської культурної столиці отримали 56 міст.

 Серед жителів європейських країн постійно зростає інтерес до цього проекту Євросоюзу. Попередній досвід проведення культурних заходів в рамках «Європейської культурної столиці» свідчить про те, що культурний потенціал міст дозволяє успішно розвивати культурний туризм, залучати інвестиції, перетворювати вигляд міст, залучати молоде покоління до збереження їх культурної спадщини. Так, у 2008 р. у Ліверпулі було задіяне близько 10 тис. зареєстрованих волонтерів; міській владі Кошице у 2013 р. вдалося перетворити індустріальне місто в туристичний хаб Карпатського регіону; Марсель у тому ж році відвідали 11 млн. туристів, а його економіка отримала від приватних компаній 16,5 млн. євро; Вроцлав у 2016 р. залучив найбільшу кількість інвестицій за всю історію цього проекту – 615 млн. євро. У списку претендентів на титул «європейської культурної столиці» у 2019 р. – Пловдив (Болгарія) і Матера (Італія), у 2020 г. – Рієка (Хорватія) і Гелвей (Ірландія).

 «Європейський рік культурної спадщини» [6] – проект ЄС з координації зусиль країн-членів в області комплексного захисту, збереження, відновлення, використання і популяризації європейської культурної спадщини як стратегічного ресурсу економіки і зовнішньої політики ЄС, а також підвищення рівня їх взаємодії щодо протидії незаконній торгівлі культурними цінностями і навмисного знищення культурних об’єктів в зонах ведення бойових дій. При цьому культурна спадщина розглядається досить широко: це всі форми матеріальної і нематеріальної, а також цифрової спадщини, включаючи пам’ятники історії, культури, народної творчості, садово-паркової архітектури, визначні місця та історичні колекції музеїв, бібліотек і архівів. 

 До речі, 2018 р. був символічним та історично значущим роком для Європи і її культурної спадщини: європейці відзначили 100-річчя від дня закінчення Першої світової війни і 400-річчя з дня початку Тридцятилітньої війни.

 В організаційному плані кожна країна-член ЄС призначала координатора, в той час як Єврокомісія брала на себе зобов’язання з проведення нарад національних координаторів і зацікавлених установ культури для обміну думками щодо реалізації цієї ініціативи як на національному, так і на європейському рівнях.

 Проект з присудження премії ЄС в області культурної спадщини [7], що розпочався при сприянні Єврокомісії в 2002 р., реалізується спільно із загальноєвропейською федерацією асоціацій зі збереження культурної і природної спадщини Європи – «Європа Ностра» – і спрямований на просування передового досвіду щодо збереження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини, заохочення інноваційних ініціатив, збереження високих стандартів у цій сфері. Присудження премії відбувається у чотирьох номінаціях: 1) збереження, реставрація та реновація об’єктів культури; 2) дослідницькі проекти в області оцифровування пам’ятників; 3) внесок приватних осіб або організацій на захист, охорону та популяризацію пам’яток історії та культури; 4) проекти в галузі освіти, навчання і популяризації культурної спадщини.

 За останні 15 років було подано 2720 заявок як від закладів культури, так і від фізичних осіб з 39 країн. Найбільше число проектів, які претендували на премію ЄС в області культурної спадщини, представлено Іспанією (498), Великобританією (286) та Італією (278).

 «Європейська премія з літератури» [8], починаючи з 2009 р., щорічно присуджується Єврокомісією спільно з Європейською та міжнародною федерацією книготорговців, Європейською радою письменників і Федерацією європейських видавців письменникам-початківцям країн-членів ЄС; вона спрямована на розкриття їх творчого потенціалу та міжнародне визнання, популяризацію художньої літератури Європи, розширення читацької аудиторії, збільшення частки книжкової продукції, підвищення рівня продажів художніх творів з інших країн. Щорічно кандидатами на здобуття цієї премії стають 12 письменників, що представляють 12 країн-членів ЄС. Так, у 2017 р. переможцями стали письменники з Албанії, Болгарії, Чехії, Греції, Ісландії, Латвії, Мальти, Чорногорії, Нідерландів, Сербії, Туреччини, Великобританії. 

 На особливу увагу заслуговує пілотний проект з моніторингу розвитку культурної та креативної індустрій європейських міст [9], що стартував у липні 2017 р. за ініціативою Спільного дослідницького центру Єврокомісії (СДЦ ЄК) – структурного підрозділу ЄК (Іспра, Італія), який об’єднує понад 3 тис. експертів з різних галузей знання. Він фінансується в рамках програми «Горизонт-2020», а у його компетенцію входять завдання подолання соціально-економічної кризи, формування єдиного цифрового ринку, юстиції та фундаментальних прав. Підготовка моніторингу розпочалася у 2003 р. в рамках семінарів з проблематики розробки індикаторів економіки, ініціаторами яких виступили ОЕСР і СДЦ ЄК. Заходи мали на меті відобразити реальний стан справ в області конкурентоспроможності в промисловому секторі, сталого розвитку, глобалізації та інновацій.

 Виходячи з того, що зростання міст знаходиться у прямій залежності від інвестування у високотехнологічні галузі економіки і підтримки діяльності обдарованих людей, культурна та творча галузі розглядаються як інструмент відродження урбаністики і локомотив економічного розвитку. Моніторинг мав за мету підвищення значення і популяризації міського потенціалу Європи, яка стала суцвіттям «глобальних культурних міст» (Лондон, Париж, Мілан і Берлін), «історичних культурних міст» (Флоренція і Афіни) і «новачків» (Нант, Ессен, Монс, Познань). Для оцінки було визначено 29 індикаторів: від кількості пам’яток, пам’ятників архітектури, музеїв, кінотеатрів, концертних залів і шоу-майданчиків і їх відвідуваності, випускників вузів, що спеціалізуються в області мистецтв і гуманітарних наук, в тому числі іноземних учнів, числа робочих місць в сфері ЗМІ, мистецтва, культури та індустрії розваг, використання ІКТ, середніх показників в рейтингах університетів до потенційної доступності пасажирських авіаперельотів, автомобільного і прямого залізничного сполучення. На основі зазначених індикаторів було досліджено дев’ять основних напрямків розвитку культури і творчої індустрії міст Європи: 1) культурні заходи і умови обслуговування; 2) ступінь привабливості культурного потенціалу міста з точки зору можливості проведення в ньому культурних заходів та участі в них не тільки місцевих жителів, а й жителів сусідніх міст та іноземців; 3) рівень розвитку ринку висококваліфікованої праці в таких сферах, як мистецтво, культура та індустрія розваг, ринку медіапослуг, а також ринків реклами та моди; 4) умови для розвитку інноваційних, у тому числі цифрових, технологій; 5) виявлення нових форм зайнятості в галузі культури з урахуванням творчих та інноваційних ідей; 6) наявність університетських центрів, що займають лідируючі позиції в таблиці світових рейтингів вищих навчальних закладів і акумулюють талановитих людей, а також випускників вузів, що спеціалізуються в області мистецтва, гуманітарних наук та ІКТ, здатних привносити позитивну динаміку в розвиток економіки; 7) діагностування ступеня існуючої довіри і відкритості європейських міст; 8) розвиненість системи транспортної логістики та інфраструктури; 9) проведення ефективної та неупередженої політики влади в галузі культури з наголосом на державну підтримку і протидію корупції.

 Дані були агреговані і зведені до трьох найбільш глобальних дослідницьких полів: ритм культури міста та його культурна інфраструктура («Cultural vibrancy»); розвиненість креативної економіки міста та її вплив на рівень зайнятості, процес створення робочих місць і надання економіці інноваційного характеру («Creative economy»); формування сприятливого міського середовища для залучення діячів культури і розкриття їх творчого потенціалу («Enabling environment»).

 У сконструйовану віртуальну модель «ідеального культурного і креативного міста в Європі» увійшли: Париж (Франція), який очолює групу міст з кількістю жителів понад 1 млн. чоловік; Копенгаген (Данія), що займає перше місце серед міст з населенням від 500 тис. до 1 млн. чоловік; Едінбург (Великобританія), який лідирує серед міст з населенням від 250 тис. до 500 тис. чоловік; а також п’ять міст з населенням менше 250 тис. чоловік – Корк (Ірландія), Ейндховен (Нідерланди), Умео (Швеція), Льовен (Бельгія), Утрехт (Нідерланди).

 У 2018 р. проект став інтерактивним за допомогою створення електронного додатку, який в режимі онлайн дає можливість жителям міст, туристам, що їх відвідують, доповнювати і оновлювати вже наявні статистичні дані та висловлювати свої думки щодо оприлюднених результатів. Подібний моніторинг дозволяє діагностувати ступінь розвиненості культурного і креативного елемента сучасної європейської урбаністіки. Результати дослідження планується оновлюватися кожні два роки для фіксації динаміки, що дозволить залучити інвестиції у профільні галузі економіки.

 В умовах глобальної кризи, розмивання фундаментальних цінностей – демократії, верховенства права і прав людини – ЄС придає сфері культурі особливого значення, розглядаючи її як серцевину зовнішньополітичної діяльності і основу соціально-економічного розвитку об’єднання. Якщо до 1992 р. розвиток сфери культури перебував у виключній компетенції країн-членів ЄС, то після укладення Маастрихтського договору культурна політика стала прерогативою Євросоюзу, каталізатором переосмислення ідеї єдності Європи і противагою втрати довіри до євроінтеграційного проекту.

 Отже на сучасному етапі ЄС продовжує вдосконалювати нормативно-правову базу в галузі розвитку культури і творчої індустрії відповідно до зовнішньополітичного і соціально-економічного порядку денного.

 

Література:

1. Европейская культура: XXI век [Электронный ресурс] / под ред. Е. В. Водопьяновой. М.; СПб. : Нестор-История, 2013. 480 с. (серия Старый Свет - новые времена) URL:http://ukros.ru/wp-content/uploads/2013/10/00_Evrop-cultura.pdf

2. Лиссабонский договор о внесении изменений в Договор о Европейском Союзе и Договор об учреждении Европейского сообщества. Ст. 4. [Электронный ресурс] // Европейский парламент на упрощенном языке (сайт). URL: http://www.europarlamentti.info/ru/Evropeyskiy-soyuz/osnovnoy-dogovor/Lissabonskiy-dogovor/

3. Поддержка культурного и творческого секторов Европы [Электронный ресурс] // Еврокомиссия:[сайт].URL: http://ec.europa.eu/culture /eac/sources_info /official_doc /doc_en.html

4. Conclusions of the Council and of the Representatives of the Governments of the Member States, meeting within the Council, on a Work Plan for Culture (2015-2018) (2014/C 463/02) [Електронний ресурс]. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content / EN/TXT/PDF/ ?uri=CELEX:52014XG1223(02)&from=EN

5. Joint Communication to the European Parliament and the Council: Towards an EU strategy for international cultural relations. Brussels, 8.6.2016 JOIN(2016) 29 final [Електронний ресурс]. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF /?uri=CELEX:52016JC0029&from=EN

6. Decision (EU) 2017/864 of the European Parliament and of the Council of 17 May 2017 on a European Year of Cultural Heritage (2018) [Електронний ресурс]. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF /?uri=CELEX:32017D0864& from = EN 

7. European Union Prize for cultural heritage [Електронний ресурс]. URL: https://ec.europa.eu/programmes/creative-europe/actions/heritage-prize_en

8. European Union Prize for Literature [Електронний ресурс]. URL: https://ec.europa.eu/programmes/creative-europe/actions/literature-prize_en

9. М. Орешина О не которых аспектах политики Евросоюза в области культуры [Электронный ресурс]. URL: http://publications.jrc.ec.europa.eu /repository /bitstream/ JRC107331/kj0217787enn.pdf