Казмірук Марія Василівна

Здобувач вищої освіти

Рівненський державний гуманітарний університет

Рівне

 

 Марія Казмірук. Пам’ткоохоронна діяльність Праволсавної церкви на Волині XIX – початку ХХ ст.

 У час національного відродження одне з головних місць належить поверненню до свого минулого, до своїх коренів. У цій ролі виступають найрізноманітніші історичні пам`ятки нашого минулого, предмети нашої історії, що з`єднують покоління крізь віки. Тому одне з головних завдань керуючої верхівки у будь-якому часі - забезпечити єдність народу. До завдань сучасного пам`яткознавства відносяться роботи по підсумуванню знань та захисту історичних пам`яток, до яких також відносяться землі Волині у XIX - початку XX ст. Дану тему досліджували, як краєзнавці-ентузіасти так і архітектори, професори історії серед яких Володимир Антонович, Світлана Гаврилюк, Федорова Лариса. Методологічні засади дослідження мають в основі історичний, системний, порівняльно-історичний метод. Запровадження пам`яткознавчої науки на теренах України розпочинається з першої половини XIX ст. Саме у цей час починають створюватись різноманітні громадські, духовні, світські, державні комітети, товариства, зокрема Православне Братство Святого Володимира, яке є одним з яких буде йти мова у статті. Однією з ціле цих організацій було збереження пам’яток історії. Впродовж років працювали як історики, так і архітектори. Завданням дослідженн є аналіз й напрямів пам’яткоохоронної роботи у досліджуваний період. 

 Ключові слова: Історичні пам`ятки, пам`ятко-охоронна діяльність, Луцьк Волинь, православне брацтво.

 

 Maria Kazmiruk. Monument protection activities of the Orthodox Church in Volyn XIX - early XX century.

 In the time of national revival one of the main places belongs to return to their past, to their roots. In this role a variety of historical monuments of our past, objects of our history, connecting generations through the centuries. Therefore, one of the main tasks of the management elite in any time - to ensure the unity of the whole nation. To the challenges of today's heritage includes work on the summation of knowledge and the protection of historical monuments, which also include the land of Volyn in the XIX - early XX centuries. This topic explored how historians, enthusiasts and architects, Professor of history among them Vladimir Antonovich, Svetlana Gavrilyuk, Larisa Fedorova. Research methodology the basis of historical, systematic, comparative-historical method. The introduction of pam alcozauca science on the territory of Ukraine begins with the first half of the nineteenth century. It was at this time beginning to create a variety of public, religious, secular, state committees, companies, in particular the Orthodox Brotherhood of St. Volodymyr, which is the one with which will be discussed in the article. One of the whole of these organizations was the preservation of historical monuments. For years he worked as historians and architects. Describes the basic shape and direction of our team work in the study period.

 Key words: Historical monuments, pamyatnika-security activities, Volyn, Lutsk, Orthodox Bratstvo.

 

Період кінця XVIII ст. - початку XIX ст. як для України в цілому, так і для Волині зокрема, був часом важливих політичних і соціальних змін. Після трьох поділів Речі Посполитої (1772 р., 1793 р., 1795 р.) більшість українських територій опинилося у складі Російської імперії, що сприяло розповсюдженню її теренами у XIX столітті саме проросійських рухів та тенденцій у розвитку освіти та культури [1]. Друга половина XIX – початок XX століть в українських землях під владою Російської імперії ознаменувалися різносторонньою діяльністю із вивчення та реконструкції чималої кількості церковних архітектурних пам’яток. Вагомий вплив на її проведення мала політична лінія самодержавства, спрямована на подальше викорінення на підвладних йому українських територіях будь-яких національних рухів, посилення русифікації та всебічне зміцнення позицій державної релігії - православ’я - і Російської православної церкви (РПЦ).

 З XIX ст. розпочинається впровадження на українських землях наукових засад пам’яткоохоронної роботи, коли розгорнули дослідницьку діяльність державні та громадські світські й духовні наукові товариства, комітети, комісії тощо. Вони об’єднували вчених, творчу інтелігенцію, духовенство, які нерідко виступали як краєзнавці та пам’яткознавці-аматори. Появі цих сприяли відкриття університетів у Харкові (1805 р.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 р.) [11].

 Вагомий внесок у вивчення та збереження культурної спадщини України зробило Київське товариство старожитностей і мистецтв (1897 - 1918 рр.). Воно ставило за мету збирання пам’яток для проведення на їх базі наукової та культурно-просвітницької діяльності. У грудні 1900 р. у Житомирі - адміністративному центрі Волинської губернії - відбулося перше засідання Товариства дослідників Волині (1896 - 1920 рр.). Його створення через тяганину царського чиновницького бюрократичного апарату затяглося майже на п’ять років. Товариство ставило за мету різнобічне вивчення Волині, зокрема, його культурної спадщини. На початку XX ст. до пам’яткоохоронної роботи було причетне й Українське наукове товариство (1906 - 1921 рр.). Першим його головою став М. Грушевський.

 Помітною подією пам’яткоохоронної справи в Україні початку XX ст. стала організація у 1910 р. Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (КТОПСІМ, функціонувало по 1919 р.). Ініціатором створення цього наукового осередку стали члени Історичного товариства Нестора літописця. До його складу входили учасники пам’яткознавчої діяльності не лише з Києва, а й з багатьох регіонів України, які представляли інтелігенцію, чиновництво, духовенство. Це В. Іконников, Ю. Кулаковський, В. Завітневич, М. Петров, М. Біляшівський, В. Хвойка, О. Мердер, Ф. Титов, Б. Стеллецький [5]. Діяльність товариств охоплювало Київську, Подільську, Волинську, Люблінську, Гродненську, Мінську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Херсонську та Бессарабську губернії. Поряд з громадськими науковими осередками пам’яткоохоронну діяльність проводили губернські статистичні комітети. Створені за царським розпорядженням у середині 1830-х рр., до пам’яткознавчих заходів вони були залучені лише з початку 1860-х рр. Створенню місцевих архівів, музеїв, бібліотек сприяли також Губернські статистичні комітети [10].

 У вивченні, зберіганні та охороні пам’яток вагомою була роль церковних історико-археологічних товариств, єпархіальних історико-статистичних комітетів, православних церковних братств. Товариства активно залучали духовенство до реставрації церков, іконостасів, церковного начиння. До церковних пам’яткознавчих структур належали і православні церковні братства, що з’явилися на Правобережній Україні в 1860 - 1870-х роках. Маючи політичну спрямованість, вони, тим не менше, зробили певний внесок у пошук, виявлення та збереження пам’яток. 

 Найбільше тут відзначилися Володимир-Волинське Свято-Володимирське братство, що постало 1887 р. з ініціативи місцевого краєзнавця О. Дверницького і Житомирське єпархіальне Св. Володимиро-Василівське православне братства. Вони відіграли вагому роль в культурному та суспільно політичному житті України. Їхньою надійною опорою були парафіяльні церкви. При цьому використовувалася організаційна форма, що була властива релігійним та світським міським корпораціям, середньовічним гільдіям та цехам. Вони мали виборність службовців, що відбувалось щороку, свої статути, обов’язкові щомісячні збори, общинні суди. Казна братства складалася із внесків його членів, передачею грошових актів на певний час і отримання з них відсотків , прибутків від нерухомого майна. Братства також захищали соціальні інтереси ремісників та торгового населення, боролися проти дискримінації та утисків русинів[12].

 Будучи насамперед організаціями заможного населення (бюргерства), братства об'єднували також людей з інших верств України. Братства до свого складу охоче приймали православне духовенство й представники православної шляхти, які були невдоволені національно-релігійними утисками. Одночасно братства розгортали велику культурно-освітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців. Сотні вихованців, пройняті духом православ'я та обізнані із західноєвропейськими науками ставали також мандрівними вчителями. У пошуках заробітку вони подорожували містами і селами. Цей освічений прошарок православного суспільства боронив православні традиції [12].

 Братства вклали значний внесок у будівництво, відновлення та реставрацію діючих православних церков і монастирів, їх утримання. Наприклад, луцькі братчики, які у значній мірі допомогли відбудувати знищену пожежею у 60-х роках XIX ст. братську церкву. Задля цієї справи вони отримали державну позику в сумі 3 тис. крб. Слід не забути й пожертвування, які зробили високопоставлені царські чиновники, обрані згодом почесними членами Хрестовоздвиженського братства. У 1890 р. оновлена церква була урочисто освячена, її відвідав імператор Олександр III із сім'єю. Провідними напрямками діяльності окремих братств був збір та збереження різних старовинних церковних пам’яток, їх збереження, вивчення та поширення їх історії у суспільстві. Цього курсу дотримувалися Луцьке і Володимир-Волинське братства, а з 1893 р.- Житомирське. Братчики займалися пошуком, виявленням, відзначанням пам’ятними знаками місць, де знаходилися православні святині Волині, що не збереглись. Крім того організовували так звані музеї старожитностей, що мали назву давньосховищ, поширювали знання історії про православні пам`ятки краю за допомогою самотужки створених бібліотек, книгодрукарської діяльності [12].

 Так, церква Іоанна Богослова середини ХІV ст., що на території Луцького замку зацікавила членів Хрестовоздвиженського братства, які вивчали її історію будівництва й функціонування тим, що вона на місці ще давнішого дерев'яного соборного храму. Після Берестейського собору 1596 р. ця церква перейшла до послідовників церковної унії, а пізніше була демонтована, її важливе значення в історії міста та краю полягало в тому, що це був кафедральний храм луцько-острозьких єпископів. Тут залишалося недоторканим місце захоронення волинських князів ще з доби Київської Русі. Ці поховання, вважалися святими навіть у XVII ст. За дорученням Київської Археографічної комісії у середині XIX ст. відбувалися археологічні розкопки на місці даного храму. По їх закінченню місце розкопок церква Іоанна Богослова, поросло бур’яном. Для того аби відновити пам’ять про нього Луцьке братство обгородило цю територію. На місці де стояв православний храм був встановлений хрест. Відома й турбота луцьких братчиків про замок Любарта, про підтримання тут чистоти, порядку [4,10].

 На кінець XIX ст. братчики продовжували свою роботу у пошуках знаходження місць розташування давніх православних храмів та вивчення їх історії, зокрема Свято-Дмитрієївської церкви у м. Луцьк, що була збудована Мстиславом Володимировичем - сином князя Володимира Мономаха, та інших храмів, жоден з яких до кінця XIX ст. не зберігся. Члени братства провели велику роботу яка дала хороші результати. Вдалося розшукати місце розташування згаданих церков, встановити там пам’ятні знаки. Свято-Володимирське братство проводило подібну роботу щодо збереження решток Успенського собору у місті Володимир-Волинському, відомого ще під назвою «Мстиславів храм» [4]. Церковне начиння, документи, рукописи, друковані книги та інші пам'ятки православ'я прибували до давньосховищ, де вони зберігалися та вивчалися. 

 До нашого часу найбільше відомостей збереглося про Володимир-Волинське давньосховище, хоча деякі питання потребують ще поглибленого вивчення. Знаходилося воно у колишній ризниці Успенського собору де зберігалися бронзові хрести-енколпіони, які були знайдені під час розкопок у підземеллях собору, на території міста Володимира-Волинського та його околиць. Тут знаходилися залізний хрест з бані церкви с. Будятичі Володимир-Волинського повіту, збудованої у середині XVII ст., ікона святого Дмитрія, що належала одній з церков міста Володимира-Волинського, ікона святого Миколая з Миколаївської церкви (XIII - XVII ст.), дві ікони - Спасителя та Богоматері - з Успенського собору, інше [1,2]. 

 Визначне місце у давньосховищах мали рукописи та друковані церковні книги, серед яких були пом’яники, метрики. Особливе місце займало рукописне Євангеліє, подароване Загорівському монастирю маршалком польського короля П. Загоровським ще у 13 січня 1563 p. З винайденням фотоапаратів колекція давньосховищ поповнилась фотознімками та негативами давніх православних церков краю А. Прахова та відомого у ті часи краєзнавця О. Дверницького, який поповнив фонд більш як 30 малюнками та фотографіями. З розширенням колекції давньосховища новими речами із залишків православних храмів, братчики одночасно збирали як найповніші дані про час їх заснування, діяльність, благодійників. Вивчалася історія окремих ікон та різного начиння, що були серед експонатів [1].

 При давньосховищі була створена бібліотека для ознайомлення населення з історією рідного краю, яку постійно поповнювали новими експонатами. Найбільшу її частину становили праці видані Київською археографічною комісією, а також пожертвування приватних осіб. На 1 січня 1889 p. фонд бібліотеки нараховував понад 160 книг і брошур. Цій меті підпорядковувалася й видавнича діяльність братства. У 1889 p. O. Дверницький написав і видав книгу «Памятники древнего православия в г. Владимире-Волынском», проілюстровану їх зображеннями. До 900-річчя створення Волинської єпархії вийшов альбом волинських старожитностей, куди увійшов опис предметів із давньосховища та нарис про історію Успенського кафедрального собору міста [3].

 Отже, враховуючи вищесказане, можна зробити висновок, що Свято-Володимирським братством проводилася активна робота щодо збору та збереження пам’яток минулого. Керував цією роботою О. Дверницький, який був головою правління братства та мав невід`ємний зв’язок із давньосховищем та бібліотекою. Про діяльність православного братства щорічно видавали звіти, де визначне місце відводилося висвітленню підсумків роботи щодо вивчення пам’яток православ’я на Волині.

 Нажаль меньше маємо відомостей про давньосховище при Луцькому Хрестовоздвиженському братстві. Воно було створене у 1890 p. на пожертвування О. Ігнатьєва - київського, подільського і волинського генерал-губернатора. Гроші від цього та інших благодійних внесків дали змогу придбати цілу низку церковних книг, видрукованих M. Сльозкою при Львівському ставропігійному братстві, ряд старовинних ікон та хрестів, а також шість Євангелій. Чотири з цих Євангелій - рукописні, датовані XVI ст., п’яте – рукописне лише на половину вийшло у Львові у друкарні І. Федорова, шосте - друковане - видане у Львові 20 серпня 1636 p. і належало Преображенській церкві села Четвертня Луцького повіту [3]. Названі вище пам’ятки були розташовані у спеціальній кімнаті, що була за вівтарем братського храму і символізувала початок створення своєрідного музею пам’яток давнього православ’я у місті Луцьку.

 Знаходження пам’яток членами Луцького та Володимир-Волинського братств було настільки дієвим, що 1890 р. вони відкрили цілу виставку зібраних пам’яток у Свято-Троїцькому соборі міста Луцька [6]. Їх діяльність продовжувалася до початку ХХ ст. Пізніше значну частину матеріалів було передано до єпархіального давньосховища у місті Житомирі, створеного у травні 1893 p., а решту - до Житомирського єпархіального музею.

 Житомирське єпархіальне Св. Володимиро-Василівське православне братство при Житомирському Кафедральному Соборі було відкрите у серпні 1888 року на честь 900-ліття хрещення Русі. Це пов'язано з тим, що туди була надіслана 1874 року ікона св. Василя Великого з Василівського храму м. Овруча. Відповідно до братського статуту, мета діяльності Житомирського єпархіального Володимиро-Василіївського православного братства полягала в «охранении, собирании и сохранении» церковно-археологічних пам’яток, в охороні православного народу від іновірства і сектантства та в сприянні поширення православної віри. Його сфери впливу поширювалися не тільки на пам’ятко-охоронну діяльність, а й на організацію релігійної освіти, церковного хору, проведення народних читань, створення бібліотек при парафіяльних школах, розповсюдження книжки А. Хойнацького «Нарис з історії Православної церкви і давнього благочестя на Волині», Андрій Хойнацький, професор богослов’я, вивчав уніатські богослужбові книги та історію уніатського богослужіння, відношення уніатів до православних і римо-католицьких книг, проводив паралелі та аналізував церковну літературу, її поширення на Волині. Видрукував ряд матеріалів з історії рідного йому Полонного [9].

 Наприкінці XIX ст. на Волині виникають товариства, що об’єднали зусилля краєзнавців з дослідження регіону. Одним з перших було Волинське церковно-археологічне товариство, що розпочало свою роботу 2 січня 1894 р. Біля його витоків стоїть цікава постать Ореста Авксентійовича Фотинського, який у 1892 р. подав волинському архієпископу Модесту записку про необхідність заснування товариства, яке б займалося дослідженням давньої історії Волині. Як результат, вийшов «Волынский историко-археологический сборник», де було опубліковано ряд ґрунтовних історичних розвідок. На сторінках цього ж збірника О. Фотинський видрукував ряд документальних актів XVI - XVII ст. з архіву Жидичинського монастиря. Слід сказати і про церковно-парафіальні літописи, що велися священниками, були здані наприкінці XIX ст. до Волинського єпархіального давньосховиша. Літописи містять цінну інформацію з історії відповідних населених пунктів [2].

 Створення братств у XIX ст. було надзвичайно вагомою подією не тільки в церковному житті, а й в інших сферах життя. Православні братства організовано навчали і пропагували серед людей різних прошарків суспільства не тільки православну віру, але й освіченість та просвітництво. Також вони були сповнені бажанням перейматися такими важливими питаннями, як підтримання зовнішнього вигляду та охайності православних храмів, розвиток медицини, промисловості тощо. 

 Отже, православні церковні братства Волині проводили різноманітну роботу, яка була націлена на зміцнення на українських територіях позицій православ’я. Вагомим напрямом діяльності братств, що приніс вагомі результати, було збирання, колекціонування, зберігання, вивчення і пропаганда історії, старовинних пам’яток православної віри. Цінні матеріали накопичували і зберігали давньосховища при братствах, що були першими своєрідними музеями котрі працювали за чітко визначеною програмою. Їх різноманітна діяльність збагатила базу джерел для досліджень і зараз допомагає дослідникам займалися дослідженням Волині XIX ст. 

 

Список використаної літератури

1. Биляшивский Н.Ф. Общество исследования Волыни. Киевская старина. К. 1897. Янв. С. 17-20. Byliashyvskyi N.F. Obshchestvo yssledovanyia Volыny. Kyevskaia staryna. K. 1897. S. 17-20.

2. Василевська С. Роль Свято-Володимирського братства в м. Володимирі-Волинському в збереженні культурних пам’яток краю (за матеріалами архіву Свято-Володимирського братства у Володимирському краєзнавчому музеї). Волинський музей. Історія і сучасність. Тези та матеріали І науково-практичної конференції. Луцьк, 1997. Vasylevska S. Rol Sviato-Volodymyrskoho bratstva v m. Volodymyri-Volynskomu v zberezhenni kulturnykh pamiatok kraiu (za materialamy arkhivu Sviato-Volodymyrskoho bratstva u Volodymyrskomu kraieznavchomu muzei). Volynskyi muzei. Istoriia i suchasnist. Tezy ta materialy I naukovo-praktychnoi konferentsii. Lutsk, 1997.

3. Волынские епархиальные ведомости. 1889. № 22. Volyinskie eparhialnyie vedomosti. 1889. 22.

4. Гаврилюк С. Діяльність православних церковних братств Волині у Х1Х ст. Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки. Історія. Луцьк,1997, № 2. С.40-42. Havryliuk S. Diialnist pravoslavnykh tserkovnykh bratstv Volyni u Kh1Kh st. Naukovyi visnyk VDU imeni Lesi Ukrainky.- Istoriia. Lutsk,1997, № 2. S.40-42.

5. Ігор Старенький : [Електронний ресурс] Охорона пам’яток старовини на території Волині та Поділля на початку ХХ ст.: URL: http://eprints.oa.edu.ua/2978/1/Starenkyi %20Ihor.pdf . Ihor Starenkyi : [Elektronnyi resurs] // Okhorona pamiatok starovyny na terytorii Volyni ta Podillia na pochatku KhKh st. Rezhym dostupu: http://eprints.oa.edu.ua/2978/1/Starenkyi%20Ihor.pdf

6. Нечаєва П. Практическое руководство для священослужителей, или систематическое изложение полного круга их обязаностей и прав. С. Петербург, 1903. 473 с. Nechaieva P. Praktycheskoe rukovodstvo dlia sviashchenosluzhytelei, yly systematycheskoe yzlozhenye polnoho kruha ykh obiazanostei y prav. S. Peterburh, 1903. 473 s.

7. Ярмошик І. Становлення історичного краєзнавства Волині в ХІХ - на поч. ХХ ст. Житомир: Волинь, 1998. 24 с. Yarmoshyk I. Stanovlennia istorychnoho kraieznavstva Volyni v ХІХ - na poch. ХІХ st. Zhytomyr: Volyn, 1998. 24 s.

8. Ю.С. Кондратюк : [Електронний ресурс]. Становлення православних братств на Волині в ІІ половині ХІХ століття. Житомирський державний технологічний університет: URL: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/06/328.pdf 

Yu.S. Kondratiuk : [Elektronnyi resurs] // Stanovlennia pravoslavnykh bratstv na Volyni v II polovyni KhIKh stolittia. Zhytomyrskyi derzhavnyi tekhnolohichnyi universytet: URL: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/06/328.pdf

9. Сажок О.В. Луцьке братство [Електронний ресурс]: Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К. 2009. 790 с.: іл. : URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lutske_bratstvo

Sazhok O.V. Lutske bratstvo [Elektronnyi resurs]: Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 6: La-Mi / Redkol.: V. A. Smolii (holova) ta in. NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. K. 2009. 790 s.: il.: URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lutske_bratstvo

10. Гаврилюк С.: [Електронний ресурс]: Становлення пам’яткоохоронної діяльності в Україні (XIX – початку XX ст. ). :file:///C:/Users/admin/Downloads/nvchnuipmv_2011_583-584_27.pdf .Svitlana Havryliuk : [Elektronnyi resurs]:Stanovlennia pamiatkookhoronnoi diialnosti v Ukraini (XIX – pochatku XX st. ). URL: file:///C:/Users/admin/Downl oads/nvchnuipmv_2011_583-584_27.pdf

11. Гаврилюк С. : [Електронний ресурс]: Реконструкція пам’яток церковної архітектури Волині у другій половині XIX - початку XX ст. URL: file:///C:/Users/admin/Downloads/eine_2002_13_4.pdf .Svitlana Havryliuk : [Elektronnyi resurs]: Rekonstruktsiia pamiatok tserkovnoi arkhitektury Volyni u druhii polovyni XIX - pochatku XX st. URL: file:///C:/Users/admin/Downloads/eine_2002_13_4.pdf

12. Церковні братства : Електронний ресурс: Вікіпедія - вільна енциклопедія. URL : https://uk.wikipedia.org/wiki/Церковні_братства .Tserkovni bratstva : Elektronnyi resurs // Vikipediia - vilna entsyklopediia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Tserkovni_bratstva