Юськів Марія Ярославівна

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»

студентка IІ курсу ОКР «Магістр»

м. Івано-Франківськ

 Анотація: у статті конкретизуються деякі філософсько-теологічні погляди Івана Павла ІІ, які стосуються людини як особистості, на прикладі його останньої прижиттєвої книги «Пам᾿ять та ідентичність. Бесіди на зламі століть». 

 Ключові слова: людина, особистість, антропоцентризм, людське існування, суспільство, свобода, спасіння.

 Основний зміст. 

 У всі часи всі цивілізації і культури, філософи і поети, генії і прості люди прагнуть збагнути таємницю людського існування. Хто я? Чому, незважаючи на прогрес і розвиток науки, існує біль, зло, смерть? Чого варті численні досліждення і здобутки, якщо за них платимо надто високу ціну? Що чекає нас після смерті? Ці питання супроводжують людину протягом її життєвого шляху. Одночасно вони повсякчас закликають людський розум і волю до активного пошуку. Вони становлять найвищий вираз людської природи, осільки вимагають відповіді, якою вимірюється глибина відповідальності людини за власне існування.

 Адже глибокий сенс людсього існування розривається у пошуках істини, здатної надати життю правильного напряму і повноти.

 Іван Павло ІІ завжди цікавився людиною як особистістю. Молоді люди приходили до нього з питаннями про існування Бога, про те, як жити. А «як жити» - це значить як знайти розв᾿язання проблем людського буття на землі, любові і взаємовідносин, сім᾿ї і праці.

 Актуальність цих питань торкається сьогодення. Питання про добро і зло ніколи не оминає людину. Шляхи людського існування, суспільства та історії у великі мірі залежать від відповідей на питання про місце людини у всесвіті та суспільстві. Відповіді на усі ці питання можна знайти, опираючись на праці Папи Івана Павла ІІ. Він, як ніхто інший, показав, що шлях до істини лежить через спасенну силу Євангелїї, через Ісуса Христа. 

 Одним з основних напрямків своєї діяльності Іван Павло ІІ обрав захист соціальної справедливості. В гомілії, проголошеній в день інавгурації свого понтифікату, він закликав «не боятися прийняти Христа і його владу». Тоді він сказав: «Не бійтесь! Відкрийте широко двері перед Христом і його силою спасіння! Відкрийте кордони держав, економічних і політичних систем, широких галузей культури, цивілізації і розвитку! Не бійтесь! Христос знає, що живе в людині... Він один знає це!»

 Одна з його книг «Пам᾿ять та ідентиність. Бесіди на зламі століть» розкриває роздуми про бурхливе ХХ століття та вплив його режимів на людину і її місце у світі. 

 Зокрема, йдеться про нацизм і комунізм, що відіграли особливо трагічну роль в історії народів Європи. У книзі Папа говорить про «виверження зла», що і являє собою появу нацизму та комунізму. Причиною їх появи вважається моральна і ціннісна криза свідомості людини, як самостійного організму, так і як частини суспільства. Божественне Буття, яке до цього вважалося основою всього живого, безсумнівною істиною, перетворилося на предмет філософських спекуляцій. Як не дивно, але саме це і стало початком знецінення людини: «Якщо людина сама, без Бога може вирішувати, що є добро, а що – зло, вона може також вирішити, що якусь групу людей слід знищити». 

 Іван Павло ІІ звертає увагу на те, що і в наш час непросвітницькі ідеї є першочерговими у просторі думок європейського населення. А саме, толерантне ставлення до абортів та евтаназії є прямим наслідком уталітаристського підходу до людського життя. Одночасно з сумом і мудрістю Папа додає: «Історія людства – це театр співіснування добра і зла. Це означає, що, хоча зло й існує поряд із добром, але добро здатне виживати поряд із злом, зростаючи на тому самому ґрунті, яким і є людська природа».

 В книзі Папа окремо виділяє проблему співвідношення свободи та відповідальності. Наголошується на тому, що свобода має не лише індивідуальний, але й колективний вимір, а тому вона невіддільна від етики. Коли людина робить свій вибір, то має бути свідомою того, що несе за це відповідальність.

 Іван Павло ІІ виражає велику стурбованість ціннісною дезорієнтацією людського буття. Історія тоталітарних режимів добре закарбувалася в свідомості людей, які це пережили і не мала б повторюватися. Проте, та частина Європи, яка не зазнала повного масштабу утисків комунізму чи нацизму, наближається до нової форми тоталітарного режиму, що хитро ховається під словом «демократія». Цей новий режим є позитивістичним і агностичним, оскільки закликає людей жити засадами, які диктують мислення і поведінку людини так, ніби Бога немає, а сама людина є повноцінним і завершеним організмом.

 Папа розглядає людину як невід᾿ємний елемент, що пов᾿язує такі поняття, як «батьківщина», «нація», «народ», «культура». Розкривається значення «патріотизму». Доводиться, що людина не може знаходитись поза суспільством, Бог не хоче, щоб людина була одна. Адже суспільство і являє собою певну сукупність людей, що пов᾿язані між собою ціннісно і духовно. Людина шукає себе у спільноті, що і є природною рисою, яка відрізняє людину від решти земних творінь. 

 Іван Павло ІІ підкреслює цінність прав людини, бо людина створена на образ і подобу Божу. Тому кожна людина є Людиною, незалежно від статусу, який вона має у суспільстві.

 Папа вбачає сенс побудови життя, коли в світі немає воєн, коли людина не боїться завтрашнього дня, а навпаки – впевнена у ньому. Вимоги спільного блага залежать від соціальних умов певного історичного періоду і тісно пов᾿язані з повагою до людини, до її ціннісного розвитку та основних прав.

 Іван Павло ІІ говорить, що Христос є спасінням людини. А люди, просвітлені Христовою любов᾿ю, здатні змінювати правила та якість відносин, і, навіть, суспільні структури. Ці люди спроможні нести мир туди, де існують конфлікти, будувати і плекати братерські стосунки там, де панує ненависть, шукати справедливості там, де панує експлуатація людини людиною.

 Відтак, Іван Павло ІІ став першим серед понтифіків, який надавав проблемі людини стільки місця у своїй душпастирській діяльності. Тим самим його антропоцентризм набуває рис загальнодоступності. Він завжди підкреслював, як божественну особу людини, так і людську природу Христа, при тому, не розвиваючи христоцентризм вцілому і не нав᾿язуючи його насильницьким методом.

Література

1. Іван Павло ІІ. Пам᾿ять та ідентичність. Бесіди на зламі століть / Пер. з італ. М. Прокопович. – Львів: Літопис, 2005. – 168 с.

2. Компендіум соціальної доктрини Церкви.

http://www.vatican.va/roman_curia/pontifical_councils/justpeace/documents/rc_pc_justpeace_doc_20060526_compendio-dott-soc_uk.pdf