Дячок Антоніна Ігорівна
Вінницький торговельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічного університету
м. Вінниця, Україна
Анотація. У статті розглянуто основні аспекти розвитку української преси XVIII - початку XX ст., проаналізовано наявну періодизацію розвитку газетної періодики залежно від різних чинників. Узагальнено, систематизовано й доповнено результати наявних досліджень. Зроблено висновки щодо питання систематизації та класифікації україномовних видань у зазначений період.
Ключові слова: історіографія, періодичне видання, українська преса, часопис, періодизація.
В статье рассмотрены основные аспекты развития украинской прессы XVIII - начала XX в., Проанализировано имеющуюся периодизацию развития газетной периодики в зависимости от различных факторов. Систематизировано и дополнено результаты имеющихся исследований. Сделаны выводы по вопросу систематизации и классификации украиноязычных изданий в указанный период.
Ключевые слова: историография, периодическое издание, украинская пресса, журнал, периодизация.
The article presents the main aspects of the development of ukrainian press during XVIII - XX cent., and analyses the existing periodization of the development of periodicals depending on different aspects. The results of the research have been summed up, systematized, and added up. The conclusions have been made concerning systematization and classification of the ukrainian publishings for the mentioned period.
Key words: historiography, periodical, ukrainian press,journal, periodization.
Постановка проблеми
Сьогодні, у час активних і стрімких політичних, економічних, соціальних змін, які знаходять своє відображення в сучасній пресі, неможливо оминути питання мови української періодики. Нові реалії, нові ситуації визначають зміни мовного, стильового вигляду тексту, а також і деяких його змістовних характеристик. Це закономірно: змінюється соціальна дійсність, іншою стає й мова періодичних видань. Під впливом зовнішніх факторів починають видозмінюватися рівні мови. Таким чином, життя мови органічно пов'язане з життям суспільства, але не підпорядковане їй повністю. Тому для розуміння закономірностей і стану сучасної української періодики необхідно проаналізувати її розвиток в історичному вимірі, оскільки українське слово, українська думка, українська преса були під забороною.
Останніми роками завдяки ряду перевидань заборонених раніше праць з історії вітчизняної культури, а також праць сучасних учених-мовознавців та журналістикознавців є все більше можливостей глибше пізнавати ці історичні витоки, гідно поціновувати й використовувати їх у засобах масової інформації. Однак і досі бракує фундаментального, синтезованого дослідження, в якому б об’єктивно й всебічно висвітлювалися особливості формування й розвитку української газетної періодики.
Аналіз попередніх досліджень
Окремі аспекти зазначених проблем досліджувалися вітчизняними науковцями, зокрема Ю. Алексєєвим, О. Афоніним, В. Бебиком, Ю. Бондарем, Б. Дурняком, В. Здоровегою, В. Івановим, В. Карпенком, Н. Коноваленко, К. Крайнім, I. Крупським, С. Кульчицьким, В. Лизанчуком, І. Михайлиним, А. Москаленком, Б. Потятиником, В. Різуном, М. Романю-ком, Ф. Рудичем, М. Сенченком, В. Теремком, М. Тимошиком, А. Чічанов-ським, В. Шевчуком, В. Шкляром та іншими.
Газетна мова різних історичних періодів вивчалася у працях українських та зарубіжних дослідників, таких як: Н. Бойченко, А. Григораш, С. Єрмоленко, В. Іванов, Є. Какоріна, Б. Коваленко, Т. Коць, Н. Озерова, О. Пономарів, В. Різун, О. Сербенська, Г. Солганик, О. Стишов, Г. Шапова-лова та інших.
Історіографія української преси ставала об’єктом сучасних досліджень науковців М. Баранника, П. Голобуцького, А. Животка, Т. Коваль, О. Лебедєва – Гулей, М. Романюка, О. Хорошун, В. Шпака. Зокрема, у книзі А. Животка «Історія української преси» розглянуто процес становлення української періодики на території України й у діаспорі від зародків її в козацькі часи до Другої світової війни.
Мета статті – здійснити екскурс в історію формування та розвиток української газетної періодики, аналіз наукових праць, в яких досліджувалось питання становлення преси.
Виклад основного матеріалу
Вітчизняна періодика – одна з найважливіших складових нашої культури – усе ще залишається найменше вивченою. М. Романюк у статті «Здобутки і прорахунки дослідників української преси: погляд у XXI ст.» окреслює основні причини такого стану, називає величезні обсяги періодичних видань, які «не давали змоги науковцям охопити весь фактичний матеріал і знайти способи його систематизації та опрацювання; творчі можливості дослідників обмежувалися певною заангажованістю через ідеологічні уподобання; українська періодика зберігається у багатьох архівах, музеях, бібліотеках та приватних колекціях у різних країнах світу, що утруднює її опрацювання; серед науковців не було вироблено спільних підходів і методологічних принципів дослідження» [10].
Під терміном «преса» (франц. – la presse, від лат. presso – тисну) розуміють друковані, а нині – також електронні періодичні видання з чітко визначеним графіком випуску у світ нових номерів – щоденно, щотижнево, щомісячно [ 1, с. 238].
Історики стверджують, що зародження української преси розпочалося з неукраїномовних видань XVIII ст. У 1776 р. у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol». Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України.
1811 р. знаменувався виходом у столиці Галичини найстарішого з існуючих зараз в Україні видань «Gazeta Lwowska», а 1848 р. – першою в історії україномовною газетою «Зоря Галицька».
Натомість вчені В. Ігнатієнко та Ю. Тернопільський у своїх дослідженнях стверджують, що народження української періодики розпочалося в Харкові тижневиком «Харьковский еженедельник», що виходив у 1812 р. [ 1, с. 239-240].
Іншої думки дотримується І. Кревецький: «Періодична преса на Україні з’являється у XVIII ст. Як і перша книжка, також і перша газета з’являється на Західній Україні, у Львові» [ 5, с. 6].
Перші наукові спроби аналізу української періодики були зроблені О. Маковеєм наприкінці ХІХ ст. «Пятьдесятилітній ювілей руської публіцистики». У дискусіях стосовно становлення преси брали участь І. Франко, В. Щурат, В. Дорошенко, І. Калинович.
У 20-30 роках нового століття найґрунтовнішою періодизацією української преси вважався етюд В. Ігнатієнка «Українська преса», у якому автор окреслив та охарактеризував найважливіші історичні моменти з 1816р. до 1923 р. та їхній вплив на розвиток вітчизняної періодики, виділено п'ять його основних етапів:
Перший період (1816-1834рр.) – у межах імператорських монархій Австро-Угорщини та Росії. Зародження української преси розпочалося, на думку науковця, з випуску щотижневого "Прейсъ-Куранта приходящимъ в Одессу иностранымъ товарамъ и исходящимъ россійским товарамъ", що з'явився у 1809 р. в Одесі та проіснував до 1841 р. [ 3, с. 11].
Другий період розвитку української преси (1834-1904рр.) – на межі цих десятиліть на обох частинах української території відбулися кардинальні історичні події, і залежно від них змінювались об'єктивні обставини розвитку української культури, а отже, і преси. Автор демонструє кількісне зростання української періодики у 1877–1904 рр..
Третій період розвитку української преси (1905-1914рр.) – розпочинається з моменту революції в Росії, «під час якої російський уряд, під натиском бурхливих подій примушений був дати країні деякі вольності. Між іншими вольностями, що було здобуто в період революції 1905 року, осягнено й волю друку. Зникли й заборони для українського друкованого слова» [ 3, с. 42].
Четвертий період розвитку української преси (з 1914 р., від початку війни, до 1917 р., початку революції) –«найкоротший по своєму довголіттю, але разом з тим він повертає українську пресу до часів Валуєва (1863) або часів 1876 р., коли печатка заборони лежала на українському друкованому слові» [ 3, с. 53].
П'ятий період розвитку української преси (1917-1922рр.) автор визначає як період розквіту, коли преса «продовжує розвиватись, виявляючи тільки деякі тенденції до зменшення числа назв, порівнюючи з першими роками ре-волюції» [ 3, с. 69].
Періодизацію, яка ґрунтується на хронологічній послідовності подій і явищ, розробив А. Животко у праці «Історія української преси». Варто зауважити, що донині вона не втратила своєї актуальності, хоча і не змогла вирішити багатьох фактологічних проблем. Дослідник виокремлює 11 періодів, беручи до уваги те, що українська преса в кожному регіоні розвивалась в різних політичних та економічних обставинах. Автор також вивчає україномовну пресу за океаном, що значно розширює історіографію українських видань.
З проголошенням незалежності України зростає увага дослідників до історії української преси. Науковець М. Нечиталюк пропопонує поділити її на десять періодів, кожний із яких має свою внутрішню періодизацію – тематично-проблемну й регіональну [9, с. 19-20]. Автор у своєму дослідженні використав то хронологічний принцип, то проблемний, а в інших випадках тільки назвав етапи.
І. Михайлин у навчальному посібнику «Історія української журналістики» пропонує поділити історію преси на чотири періоди: «Російсько-український період»; «Австрійсько-український» або «Галицько-український»; «Три десятиліття XX ст.»; «1930–1980 рр.» [8, с. 20-24].
Схвальної оцінки отримала періодизація М. Романюка, у якій виокремлено чотирнадцять періодів, зокрема зародження й становлення української газетної періодики (від найдавніших часів до середини XIX ст.); формування журналістських систем (60-90-ті рр. XIX ст.); українська преса епохи першої народної революції (1898-1905 рр.); українська журналістика (1905-1914 рр.); українська журналістика в період Першої світової війни (1914-1917 рр.); українська журналістика періоду революцій у Росії та на- ціонально-визвольних змагань в Україні, преса Січових стрільців, початок комуністичної та офіційної радянської преси (1917–1921 рр.); західноукраїн- ська преса (20–30-х рр. ХХ ст.); преса Радянської України (20–30-ті рр. ХХ ст.); українська еміграційна преса (20–40 рр. ХХ ст.); українська преса періоду Другої світової війни (1941–1945 рр.); преса в Україні після Другої світової війни, тоталітарна журналістика (1945–1990 рр.); українська преса поза межами України, преса української діаспори (1945–1990 рр.); українська підпільна й неформальна преса, самвидав (1960–1990 рр.); напівлегальні видання (1957–1990 рр.); преса періоду розбудови української державності (1991 р. і до наших днів) [6].
Варто зауважити, що, досліджуючи історію преси незалежної України, сучасні науковці теж не мають єдиної думки щодо її періодизації. Зокрема, В. Карпенко, В. Владимиров, С. Костилева розподіляють 20-річну історію на кілька періодів, серед яких відзначаються період розвитку українських ЗМІ, період занепаду, період відходу від державної власності до приватної. У роботах Н. Коноваленко, Є. Захарова кожен історичний період розвитку українських ЗМІ обов’язково пов’язаний із періодичністю розвитку свободи слова.
Проаналізувавши вищезгадані дослідження, пропонуємо власну періодизацію української преси ХХ ст., взявши за основу свободу слова в державі:
І період (1990-1996 рр.) – час розгубленості, відсутність підтримки з боку держави;
ІІ період (1997–2004 рр.) – час тотального контролю за пресою як з боку держави, так і видавництв;
ІІІ період (2005–2010 рр.) – час свободи українських видань, вихід періодики на новий рівень;
IV період ( 2010 р. і до сьогодні) – ЗМІ сприймається як широкий інформатор суспільства з усіх сфер життя.
Така періодизація дає можливість зрозуміти взаємозалежність друкованих ЗМІ від впливу влади на свободу слова в державі, яка зумовлена історичними й політичними чинниками в суспільстві. Вона є продовженням усіх аналітичних досліджень науковців, які займались вивченням цього питання.
Висновки
Проведене дослідження показує, що науковці зосереджували свої пошуки лише на окремих складових видавничої справи. Причиною цього є те, що комплексне вивчення вимагає не тільки історичних знань, а й економічних, соціологічних, політологічних тощо.
Постійна зміна суспільних процесів, соціально-економічних перетворень, які відбуваються в епоху інформаційних технологій, вимагають від науковців постійного дослідження, аналізу, виявлення тенденцій розвитку видавничої справи – однієї з найважливіших ознак демократичної країни.
Література :
1. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е - Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во "Наукова думка", 2005. – 672 с.: іл.
2. Ігнатієнко В. Бібліографія української преси (1816-1916) / В. Ігнатієнко – Харків; Київ : Держвидав України, 1930. – 288 с.
3. Ігнатієнко В. Українська преса (1816-1933): історико-бібліографічний етюд / В. Ігнатієнко. – Харків : Держ. вид-во Украї-ни, 1926. –78 с.
4. Ігнатієнко В. Української преса в 1922 році / В. Ігнатієнко // Бібліологічні вісті. – 1923. – № 1. – С. 5-12.
5. Кревецький І. Перша газета на Україні / Ів. Кревецький // Бібліологічні вісті. –1926. – № 4. – С. 5-15.
6. Лебедєва-Гулей О. Тенденції розвитку української газетної публіцистики 1991–2006 рр. [Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Ін-ту журналістики: [сайт] / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=article&article =2169 (20.06.2013).
7. Лопата О. Становлення та розповсюдження української преси (XVIII - початок XX століття) / О. Лопата // Вісник Книжкової палати. – 2013. – № 9. – С. 29-36.
8. Михайлин І. Історія української журналістики: підручник / І. Михайлин. – Книга перша: Період становлення: від журналістики в Україні до української журналістики. – Харків: ХІФТ, 2000. – 279 с.
9. Нечиталюк М. Методологічні проблеми історико-журналістських досліджень : тези доп. і повідомл. Всеукр. наук.-теор. конф. [«Українська періодика: історія і сучасність»], (Львів, 9-10 груд. 1993 р.). – Львів: [б.в.], 1993. – С. 17–22.
10. Романюк М. Здобутки і прорахунки дослідників української преси: погляд у XXI ст. [Электронний ресурс] // ЛНБ ім. В. Стефаника АН України: [сайт] / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка – Режим доступа: http://www.lnu. edu.ua/faculty/jur/Internet/ PART-1_8. htm. (15.01.2013)
11. Тернопільський Ю. Українська преса з перспективи 150-ліття. Спілка українських журналістів Америки / Ю. Тернопільський. – Джерсі-Ситі: Вид-во М. П. Коць, 1974. – 176 с.
