Кулик Максим Іванович,
кандидат сільськогосподарських наук, доцент
Полтавська державна аграрна академія
м. Полтава
Баранов Едуард Леонідович,
здобувач вищої освіти
Полтавська державна аграрна академія
м. Полтава
Анотація: В науковій публікації вивчено сорти баклажан української та зарубіжної селекції за морфологічними ознаками рослин та рівнем врожайності товарних плодів. Більш подовжений вегетаційний період виявлено у сортів Бріджит, Анатолія та Прадо, всі інші сорти баклажан – менше 120 діб. Визначено, що з-поміж сортименту баклажан внесеного в Реєстр сортів найбільші біометричні показники мають сорти Бріджит, Анатолія, Прадо, Насолода, та Лаура. Сорти баклажан. що формують високий рівень врожайності – це Бріджит, Анатолія, Прадо, Насолода, Моріс, Лаура, Гагат, та Ельдорадо – більше 40 т/га.
Ключові слова: сорти, баклажани, морфологічні ознаки, урожайність.
В овочівництві однією із небагатьох культур, що має поживні, смакові та навіть лікувальні властивості є баклажан (Solanum melongena L.) з родини пасльонових (Solenaceae Pers.) [1]. Баклажан – цінна полівітамінна овочева культура, плоди якої широко використовуються для переробної промисловості, а також у домашній кулінарії. За біологією, баклажан – це однорічна рослина, формує прямостояче стебло, дуже міцне, спочатку трав’янисте, з 50–60-денного віку дерев’янисте, висотою від 25 і до 150 см, забарвлення стебла і вузлів зелене, у верхній частині фіолетове [5].
Листки баклажана великі (7–35 см у довжину), прості, овальної форми, опушені, іноді з гострими колючками. Забарвлення листя зелене, фіолетове з різними відтінками.
Квітки одиночні чи зібрані в невеликі кисті (від 2 до 5 квіток), двостатеві, великі, світло-лілового забарвлення. Пилок у баклажана важкий, переноситься вітром не більше ніж на 1 метр. Запліднення відбувається в основному шляхом самозапилення.
На рослині формується від 3 до 15 плодів. У залежності від сорту плоди можуть бути відносно дрібними 50–100 гр. чи великими – до 1 кг; кулястими, грушоподібними, циліндричними і вигнутими. Забарвлення плодів у технічній спілості від світло–лілового, білого, рожевого або червоного до темно-фіолетового, майже чорного, блискуче чи без блиску; у біологічній стиглості – буре чи сіро-зелене. Зустрічаються декоративні сорти з білими, жовтими, червоними і смугастими плодами [2].
Ареал розповсюдження та сортименту баклажан сьогодні дуже широкий. Не дивлячись на велику різноманітність сортів і гібридів, районованих в Україні в теперішній час, асортимент їх не завжди може сформувати якісну продукцію в умовах Лісостепу, який характеризується різкими коливаннями температури і вологості. В даних умовах більшість з існуючих сортів не в повній мірі реалізують свої можливості у відкритому ґрунті, що не дає змогу отримати товарну врожайність плодів або повноцінний насіннєвий матеріал. У зв’язку з чим нами здійснена спроба вивчити існуючий сортимент культури, та виокремити із нього найбільш врожайні сорти протягом 2018–2019 років дослідження.
Матеріалом для дослідження слугували сорти баклажан внесені в Реєстр сортів рослин України. Методикою досліджень було передбачено проведення фенологічних спостережень, біометричних вимірювань рослин та обліків урожаю плодів баклажан, що здійснювали в міру настання технічної стиглості поділянково-ваговим методом [4, 6]. При кожному зборі отримані плоди з кожної облікової ділянки сортували за ДСТУ 2660–94 [3]. Одержані результати досліджень обробляли методом дисперсійного аналізу з використанням найменшої істотної різниці.
За результатами спостережень було визначено, що сорти баклажан Прадо, Анатолія, Бріджит відносяться до середньостиглої групи з тривалістю вегетаційного періоду 125–140 діб, а сорти Насолода, Неро, Лідер, Моріс, Лаура, Забава, Ельдорадо, та Гагат – ранньої з тривалістю вегетаційного періоду менше 125 діб.
З-поміж сортів баклажан поставлених на вивчення визначено середню висоту рослин у сортів Бріджит, Прадо, Лідер, Лаура, Гагат, високі рослини – у сортів Анатолія та Насолода, та низькі – у сортів Неро, Моріс, Забава та Ельдорадо.
Встановлено, що сорти Бріджит, Прадо, Насолода, Лідер, Ельдорадо і Гагат за габітусом формують розлогі рослини, а сорти Неро, Моріс, Лаура та Забава – напівпрямі, а сорт Анатолія – напіврозлогі.
За сортовими особливостями виокремлено сорти баклажан Бріджит, Анатолія, Лідер, Моріс, та Забава які формують великий продуктовий орган, середній – сорти Прадо та Неро, малий – сорти Насолода, Лаура та Гагат. Забарвлення плодів – від коричневого (Бріджит, Анатолія, Прадо, Насолода, Лідер, Лаура, Ельдорадо та Гагат) до вохристого (Неро, Моріс, Забава). В усіх сорти баклажан на плодах відсутні плямистість та смугастість.
Плоди баклажан, що мають булавоподібну форму виявлено у сортів Бріджит, Лідер, Моріс та Лаура, циліндрична – лише у сорту Анатолія, грушоподібна – у сортів Прадо та Гагат, оберненояйцеподібна – у сортів Насолода, Неро та Ельдорадо, та куляста – у сорту Забава.
За визначення врожайного потенціалу сортів баклажан, що були поставлені на вивчення встановлено найбільш продуктивні з них (рис.).
НІР05 (сорти) 0,93
Рис. Урожайність плодів баклажан за сортами
Отже, за морфологічними ознаками сорти баклажан відповідають заявленим вимогам, з-поміж яких за кількісними показниками (висотою рослин та масою плода) виокремлено сорти Бріджит, Анатолія, Прадо, Насолода, та Лаура. Найбільш врожайними виявилися сорти баклажан – Бріджит (48,9 т/га), Анатолія (47,3т/га), Прадо (41,2т/га), Насолода (46,6 т/га), Моріс (55,1 т/га), Лаура (45,5 т/га), Гагат (45,3 т/га) та Ельдорадо (62,2 т/га).
Література:
1. Барабаш О. Ю. Насінництво овочевих і баштанних культур. К.: Урожай, 1985. С. 117–120.
2. Болотских А. С. Энциклопедия овощеводства. Харьков: Фолио, 2005. С. 321–339.
3. ДСТУ 2660–94 Баклажани свіжі. Технічні умови. К.: Вид-во. стандартів, 1995. 9 с.
4. Єщенко В. О., Копитко П. Г., Опришко В. П. та ін. Основи наукових досліджень в агрономії. К.: Дія, 2005. 288 с.
5. Кулик М. І. Опорний конспект лекцій з дисципліни «Овочівництво». Полтава, РВВ ПДАА, 2008. 194 с.
6. Методика дослідної справи в овочівництві і баштанництві / За ред. Г. Л. Бондаренка і К. І. Яковенка. Харків: Основа, 2001. 370 с.
