Золотун Олена Юріївна

Рівненський державний гуманітарний університет

(Рівне, Україна)

 Анотація: стаття присвячена дослідженню зростання корупції за Петра I, а також методам боротьби імператора з цим неприємним явищем такими кримінально-репресивними заходами, як створення спеціальних контролюючих органів, спроба викорінити цю проблему шляхом встановлення стабільної платні всім чиновникам, формування чіткої структури чисельних і компетентних органів державного управління.

 Ключові слова: корупція, бюрократія, антикорупційне законодавство, корупційні прояви, правопорушення корупційного спрямування.

 Annotation: The article is devoted to the study of the growth of corruption under Peter I., as well as ways to struggle the emperor with this unpleasant phenomenon: criminal repression actions, the creation of special control agencies, an attempt to eliminate this problem by establishing a stable salary for all officials, the formation of a clear structure of numerical and competent public administration.

 Key words: corruption, bureaucracy, anticorruption legislation, corruption manifestations, corruption offense

 Постановка проблеми. На думку багатьох вчених, корупція є однією з найактуальніших соціально-правових проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що вона стала основною політичною проблемою  XXІ століття. За будь-яких  підходів та оцінок однозначно одне: корупція є проблемою,  розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. 

 Не є виключенням і Росія, найбільша країна в світі з величезним людським і природнім потенціалом, де таке явище як хабарництво бере свій початок ще в ранній період її історії, а розквіт припадає на XVIII століття. Проблема корумпованості цієї держави визнана її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, а також відповідними міжнародними інституціями. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: правовий стан, економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. 

 Формулювання цілей статті. Метою статті є комплексний історико-правовий аналіз рівня корупції та вивчення методів боротьби з нею за Петра І.

 Виклад основного матеріалу статті. В Російській імперії проблема хабарництва була однією з постійних і найбільш болючих внутрішніх проблем. Боротьба з корупційними злочинами займала важливе місце у внутрішній політиці Петра I. Він здійснював чисельні заходи, спрямовані на викорінення цього явища, наприклад,  проводячи губернську реформу в 1708 році, досягненням якої була організація державної служби за платню. Тільки за Петра I всі «слуги государеви» стали отримувати фіксований щомісячний оклад, а підношення в будь-якій формі почали вважатися протиправними.         

 Велике значення в боротьбі Петра I з посадовими злочинами мало введення в 1714 р. указу «О фискалах и о их должности и действии» інституту фіскалів, за допомогою яких Сенат здійснював контроль за діяльністю державних чиновників. Ця особлива категорія людей була покликана таємно виявляти, доносити і викривати в суді посадових осіб, винних у злочинах, що завдавали шкоди державі, в тому числі, у хабарництві, казнокрадстві та тощо [4,с.280]. Однак порок хабарництва мав місце і серед самих фіскалів. Наприклад, сам оберфіскал Нестеров був викритий в отриманні взятки від провінціал-фіскала Попцова грошима 300 рублів, а також житом, худобою та іншим. Він був підданий страті – колесуванню [6,с.467].

 З метою попередження хабарництва та корисливих зловживань по службі, Петро І ввів новий порядок проходження державної служби для воєвод: вони не могли перебувати на цій посаді більше двох років. Даний термін міг бути продовжений лише в тому випадку, якщо було письмове прохання жителів міста про те, щоб дана посадова особа продовжувала виконувати свої обов'язки [5,с.591].

 З огляду на поширеність хабарництва як найбільш небезпечної форми корисливого зловживання по службі, указом від 23 серпня 1713 р. імператор ввів поряд з отриманням хабара кримінальну відповідальність за його дачу [3,с.180]. Указ свідчив: "Для предотвращения впредь подобных явлений велю как взявших деньги, так и давших положить на плаху, и от плахи подняв, бить кнутом без пощады и сослать на каторгу в Азов с женами и детьми и объявить во все города, села и волости: кто сделает это впредь тому быть в смертной казни без пощады" [1,с.28].

 Слід зазначити значення указу від 24 грудня 1714 року Петра I «О воспрещении взяток и посулов и о наказании за оное», в якому хабарництво кваліфікувалося як злочин і підлягало найсуворішому покаранню. Незаконні побори з населення, вигадані підряди оголошувалися поза законом. За хабарництво Петро I встановив смертну кару. У більш легких випадках - вічне заслання з вириванням ніздрів, а також конфіскація майна. Відмінною рисою указу стало введення принципу рівної відповідальності за хабарництво для всіх чиновників, незалежно від займаної ними посади. Як запобіжний захід, указом було передбачено обов'язкове ознайомлення всіх чиновників з текстом законодавчого акта під розписку, щоб згодом ніхто не відмовлявся незнанням закону.

 У даному указі було сказане наступне: "Понеже многие лихоимства умножились, между которыми и подряды вымышлены и прочие тому подобные дела, которые наружу вышли, о чем многие, якобы оправдывая себя, говоря, что сие незаконно было, не рассуждая того, что все то, что вред и убыток государству приключить может, суть преступления. И дабы вплоть плутам (которые ни во что иное тщаться, точию мины под всякое добро делать, а несытость свою исполнять) невозможно было никакой отговорки сыскать; того ради запрещается всем чинам, которые у дел поставлены, дабы не дерзали никаких посулов, и с народа собираемых денег брать торгами, подрядами и прочими вымыслами. А кто дерзнет сие учинить, тот весьма жестоко на теле наказан, всего имения лишен, шелмован и из числа добрых людей извержен и смертью казнен будет, то же следовать будет и тем, которые ему служили в том, и через него делали и кто ведали, а не известили, хотя подвластные или собственные его люди, не выкручиваясь тем, что страха ради сильных лиц или что его служитель, а дабы неведением никто не отговаривался велеть всем у дел будучим к сему указу приложить руки"[6,с.485-486].

 У 1722 р. відповідно до указів Петра I була створена прокуратура як орган для контролю і нагляду за виконанням законів. В обов'язки генерал-прокурора входило: захист інтересів імператора, держави, церкви та громадян, які не можуть зробити це самі. Перед прокуратурою ставилося завдання: «Уничтожить или ослабить зло, проистекающее из беспорядков в делах, неправосудия, взяточничества и беззакония» [8]. 18 січня імператор призначив графа Павла Івановича Ягужинського першим генерал-прокурором Сенату. Представляючи його сенаторам, Петро I сказав: «Вот око мое, коим я буду все видеть». 

 Ця ж думка знайшла своє відображення і в указі від 27 квітня 1722 р.  «О должности Генерал-прокурора»: «И понеже сей чин – яко око наше и стряпчий о делах государственных» [8]. Указ встановлював основні обов'язки і повноваження генерал-прокурора з нагляду за Сенатом і керівництва підлеглими органами прокуратури. Вони в будь-який час могли переглядати судові справи, вимагати відомості про виконання імператорських указів. Якщо в законах або регламентах виявляли недоліки, то генерал-прокурор пропонував Сенату їх виправити. Призначався генерал-прокурор самим імператором і звітував тільки перед ним.

 Боротьбу із корупцією Петро І продовжив прийнятим 5 лютого 1724 р. указом «О различии штрафов и наказаний за государственные и партикулярные преступления». За допомогою даного указу, уряд намагався донести до службовців думку, що боротьба з хабарництвом є загальнодержавна справа та її успіх багато в чому залежить від службової бездоганності вищих чиновників, які повинні були стати прикладом для своїх підлеглих. Якщо підлеглі побачать, що їх начальник «лакомства ради погрешит», то вони його боятися не стануть і самі стануть вести себе подібним чином, що в результаті призведе до руйнування «и может быть государству... конечное падение» [1,с. 38-41].

 Перемогти хабарництво виявилося завданням вкрай складним. Заходи, що вживалися, бажаного ефекту не давали. Корупціонерів били батогами, таврували, засилали, але державні мужі навіть під страхом страти продовжували використовувати своє службове становище з метою особистої наживи. 

 Так, після багаторічного слідства був звинувачений в протизаконних діях і повішений сибірський губернатор Матвій Гагарін. Через три роки також за хабарництво четвертували фіскала Нестерова, який викрив Гагаріна. У підрядних махінаціях були викриті високопоставлені вельможі, які користувалися довірою царя. Адмірал Ф. Апраксин тричі притягувався до судової відповідальності, але і при доведеності вини були враховані його заслуги перед державою і він не був суворо покараний, обмежилися лише великим грошовим штрафом; канцлер Г. Головкін, один із соратників Петра ще з кінця XVII ст.; О. Кікін перший начальник Санкт-Петербурзького адміралтейства був оштрафований і ненадовго відправлений на заслання.

 Одним із головних джерел зловживань і розладу державного управління в Росії XVIII століття був імператорський двір, особливо родичі царя та наближені сановники. Багато з них не володіли достатніми якостями для управління державою, але мали великий вплив і вагу при дворі, наживали на цьому колосальні статки, сприяюючи збагаченню своїх рідних і клевретів [2,с.77]. Яскравим прикладом цього є сподвижник Петра Великого, практично перша особа в державі після імператора, Олександр Данилович Меншиков. Він був хабарником, казнокрадом і шахраєм. Завдяки його зусиллям скарбниця втрачала жахливі суми, рівні декільком річним бюджетам країни. Хоча О. Меншиков дбав і про процвітання держави, але ніколи не забував про свою кишеню. 

 Він був наближеним до імператора і мав можливість прискорювати вирішення багатьох питань, наприклад: отримання пріоритетного права на землю, досягнення необхідних постів, за що отримував подяку від чиновників нижчих по ієрархічній драбині. 

 Одним із джерел незаконного збагачення Меншикова була операція з поставками хліба в Санкт-Петербург. Дохід від операцій був чудовим - понад 60 відсотків прибутку, майже 50000 рублів. Хлібна справа Петру не сподобалася і двох подільників О.Меншикова, сенаторів Волконського і Опухтіна, висікли прямо в Сенаті, а самому Олександру Даниловичу вдалося вийти сухим з води і відбутися штрафом [9]. 

 За прикладом вищих чинів, можливість нажити капітал за рахунок держави не упускали заводчики, купці та інші піддані. За розповідями сучасників, одного разу в Сенаті Петро пригрозив видати указ, за яким кожен, хто вкраде у скарбниці суму, на яку можна купити мотузку, буде повішений. Відоме зауваження з цього приводу генерал-прокурора П. Ягужинського: «Неужели вы хотите остаться императором без служителей и подданных? Мы все воруем с тем только различием, что один больше и приметнее, чем другой» [7,с.67-68].  І тому, імператору довелося змиритися.

 Висновки з даного дослідження. Отже, слід зазначити, що за Петра I вперше стали боротися з корупцією системно. Були посилені не тільки кримінально-репресивні заходи, створені спеціальні контролюючі органи, а й була зроблена спроба вирішити цю проблему шляхом встановлення стабільної платні всім чиновникам. Було створено чітку структуру чисельних і компетентних органів державного управління. 

 Але незважаючи на те, що хабарників карали, державні мужі навіть під страхом страти продовжували використовувати своє службове становище з метою особистої наживи. Причиною цього є давня традиція брати і давати хабаря, яка тягнеться ще із самого початку виникнення держави. Також незважаючи на те, що хоч і було встановлено однакове для всіх покарання за хабарництво, в реальності це не виконувалося, прикладом слугує Олександр Меншиков та інші високопоставлені особи, які відбулися лише невеликими штрафами, хоч і мали б поплатитися життям за свої злочини, щоб стати уроком для решти чиновників. 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Анциферов К. Взяточничество в истории русского законодательства (до периода сводов) // Журнал гражданского и уголовного права. СПб., 1884. Кн. 2. С. 1–54.

2. История государства и права СССР. Том 1. Свердловск, 1971. – 203 c.

3. Ключевский В.О. Терминология русской истории. Соч. в 9 т. Т. 4. М.: Правда, 1989. – 180 с.

4. Российское законодательство X-XX веков. В 9 т. Т. 4: Законодательство периода становления абсолютизма / Отв. ред. А. Г. Маньков. – 1986. – 512 с.

5. Соловьев С.М. Сочинения: В 18 кн. Кн.7: История России с древнейших времен.Т.13–14 / Отв.ред.: Иванов Н.А. – М.: Голос; Колокол – Пресс, 1997. – 746 с.

6. Соловьев С.М. Сочинения: В 18 кн. Кн.9: История России с древнейших времен.Т.17–18 / Отв.ред.: Иванов Н.А. – М.: Голос; Колокол – Пресс, 1998. – 708 с.

7. Чашин А.Н. Коррупция в России: стратегия, тактика и методы борьбы [Текст] / А. Чашин. - Москва : Дело и Сервис, 2009. - 205 с. 

8. Звягинцев  А. Г. От первого прокурора России до последнего  прокурора  Союза [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://history.wikireading.ru/150244 (відвідано: 19.11.2018).

9. Филиппова Е.  М. Взятка. Победит ли коррупция Россию / Филиппова Е.М. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://public.wikireading.ru/126681 (відвідано: 5.04.2018).

Відомості про автора

Золотун Олена Юріївна – бакалавр історико-соціологічного факультету Рівненського державного університету; 0683120517; Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.; науковий керівни: доцент кафедри всесвітньої історії Сєвєрова Ольга Владиславівна; сертифікат: Так; про конференцію дізналася від наукового керівника.