Сидоренко Наталія Іванівна,
кандидат психологічних наук, доцент,
Житомирський державний університет імені Івана Франка,
м. Житомир, Україна
Сучасна українська держава має потребу у людях із високим рівнем культури, духовності, самобутності, із вмінням та здатністю реалізувати свій творчий потенціал. Процес розвитку творчої особистості починається задовго до її вступу до закладу професійної освіти. Підвалини такого розвитку закладаються ще у дитинстві, і дошкільне дитинство у цьому процесі відіграє не останню роль. Необхідність розвитку пізнавальної активності, творчості, творчої уяви дитини відображається у законі України «Про дошкільну освіту», а також у державних програмах «Дитина в дошкільні роки», «Українське дошкілля». В них акцентується увага на розвитку творчого мислення, фантазії, уяви дитини, її здатності до творення нового, на підтримці проявів у неї творчої ініціативи, активності, самостійності, на формуванні нахилів до дослідництва, експериментування, здатності до творення нового.
Усім цим питанням надавали вагоме значення також і вчені-психологи, педагоги, визначні методисти. Праці П. Блонського, Л. Венгера, Л. Виготського, В. Давидова, О. Духновича, О. Дьяченко, О. Запорожця, Д. Ельконіна, Є. Ігнатьєва, В. Крутецького, Д. Овсянико-Куликовського, М. Поддьякова, О. Потебні, Т. Рібо, С. Рубінштейн, С. Русової, Л. Толстого, К. Ушинського та ін. стосувалися розвитку у дітей активності, творчості, фантазії, уяви, починаючи із дошкільного дитинства. Як показали їх дослідження, уява виступає не лише у якості передумови ефективного засвоєння дітьми нових знань, але й вона сама є умовою творчого перетворення ними вже наявних у них знань, сприяючи саморозвитку особистості, тобто вона значною мірою визначає ефективність проведених навчально-виховних заходів. Праці багатьох провідних українських методистів (А. Богуш, М. Вашуленко, В. Мельничайко, Н. Орланова, О. Савченко, М. Стельмахович, В. Сухомлинський та ін.) свідчать про усвідомлення ними важливості теоретичної і практичної розробки проблеми розвитку дитячої уяви, фантазії та творчості в цілому.
Уява є психічним процесом створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Вона належить до вищих пізнавальних процесів і зумовлюється різноманітними потребами, які виникають у житті людини, насамперед, її потребою у зміні певних предметів у навколишньому світі. Коли людина лише розпочинає роботу, вона вже уявляє або намагається уявити її остаточний результат [2, с. 204]. Уява пов’язана з образами, уявленнями. Продукт уяви оформлюється за допомогою знаків, тобто вербально (наприклад, фантастичний твір), у вигляді опису, тексту тощо. Учені притримуються думки, що уява виникла у людини тоді, коли у людини з’явилась потреба передбачити результат своєї праці, а також пояснити незрозумілі події або явища природи. За допомогою уяви людина може виходити за межі реального світу, переміщуючи речі та події в минуле, майбутнє, в інші світи та простори [4, с. 315].
Уява як психічна діяльність, що полягає у створенні образів, уявлення предметів, ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною, пов’язана із знаковою функцією свідомості – кодуванням візуальної інформації за допомогою схем, фігур та більш складніших умовних знаків. «Розвиток знакової функції свідомості відбувається так:
1) заміщення одних предметів іншими чи їх зображеннями, а далі – використання мовних, математичних та інших знаків, оволодіння логічними формами мислення;
2) поява та розширення можливостей доповнювання і заміщення реальних речей, ситуацій, подій уявними, вибудовування з уявлень нових образів» [5, c. 158].
Л. Виготський писав, що уява, як основа будь-якої творчої діяльності, однаково проявляється в усіх аспектах культурного життя, що робить можливим художню, наукову, технічну творчість. В цьому розумінні все, що нас оточує і що зроблено рукою людини, весь світ культури, на відміну від світу природи, − все це є продуктом людської уяви та творчості [1, c. 5]. Т. Дуткевич вважає, що уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але у ній все одно завжди зберігається зв’язок із дійсністю [3]. Дошкільний вік є сенситивним для розвитку уяви. Дитяча уява розвивається у грі та у продуктивних видах діяльності. Уява у своєму розвиткові спирається на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам’ять. Образи сприймання закріплюються у пам’яті людини у формі уявлень. Тобто передумовою розвитку дитячої уяви є вміння оперувати уявленнями. Така здатність з’являється пізніше, ніж самі уявлення. Г. Люблінська наводить такі етапи у розвитку уявлень: впізнавання, тобто образи уявлень виникають лише при повторному сприйманні відповідного предмета; спричиненого відтворення, в основі якого лежать асоціації за схожістю або суміжністю, і уявлення виникає під впливом опису, загадок; мимовільного використання, коли зростає керованість уявлень і дитина може вже викликати їх навмисне, щоб використати у грі, малюванні, описах; творче відтворення у вигляді комбінування уявлень та їх елементів із створенням нових образів» [6, c. 181]. Простір дитячій пізнавальній активності, самостійності, ініціативності та творчості надає підтримка дорослого, він заохочує найменші прояви фантазії дитини, спонукає її до вираження власної позиції.
З метою дослідження особливостей розвитку творчої уяви старших дошкільників ми провели дослідження із дітьми старшої групи дитячого дошкільного закладу № 57 м. Житомира. Всього у дослідженні взяли участь 20 дітей. Особливості уяви ми вивчали за допомогою методик «Намалюй що-небудь», «Казка про чорнильницю» (модифікація методики О. Запорожця), «Три кола» та «Неповні фігури» Е. Торренса.
В результаті проведеного дослідження ми отримали наступні дані. За методикою «Намалюй що-небудь», коли дитині давали аркуш паперу, набір олівців та пропонували придумати та намалювати щось незвичайне, лише двоє дітей отримали високі показники, проявивши фантазію та намалювавши оригінальний малюнок, хоча, звісно, ці зображення не є абсолютно новими. Семеро дітей мають середній рівень уяви, адже їх малюнки хоча і не є новими в цілому, деталі й образи малюнка опрацьовані середньо, проте вони несуть у собі явні елементи творчої фантазії, справляючи на глядача досить непогане емоційне враження. У вісьмох дітей малюнки досить прості, на них не дуже добре опрацьовані деталі. Можна сказати, що ці малюнки не належать до оригінальних та таких, що вказують на гарно розвинену фантазію їх автора. За відведений час троє дітей так і не зуміли нічого придумати і намалювали лише окремі штрихи та лінії.
Отже, 10 % мають високий рівень розвитку творчої уяви, 35 % − середній, 40 % − низький та 15 % дітей − дуже низький Дітей з дуже високим рівнем розвитку творчої уяви у нашій групі досліджуваних ми не виявили. За результатами даної методики нами зафіксовано, що більшість дітей (55 %) має низький рівень розвитку творчої уяви.
Згідно результатів методики «Казка про Чорнильницю», яка використовується для оцінки здатності дитини до переносу специфічних властивостей знайомого предмета до нової (казкової) ситуації, то одинадцятеро дітей вважають, що «Чорнильниця не лише не може загавкати і прогнати розбійника, але й взагалі зробити що-небудь для порятунку будинку − тут потрібний собака або сторож». П’ятеро дітей доводять, що «Чорнильниця гавкати не може. Проте біля будиночку сидить величезний Кіт (Вовк, Ведмідь, Змій, Кабан), якого розбійник злякався та й втік». Три дитини фантазують, що «Чорнильниця може облити двері чорнилом. Тоді розбійник, щоб не замастити свою одежу, піде геть. Або ж Чорнильниця може намалювати Змія Горинича чи Бабу Ягу, яких розбійник злякається та втече». На думку однієї дитини, «Чорнильниця може зробити з паперу та чорнила замок, яким можна зачинити двері, а тому, коли розбійник прийде до хати, то тоді він не зможе у неї потрапити».
Загалом, згідно результатів цієї методики 5 % дітей мають дуже високий рівень розвитку творчої уяви, 15 % − високий, 25 % − середній, 55 % − низький. Отож, більшість дітей і за цією методикою продемонстрували наявність у них низького рівня розвитку творчої уяви.
Працюючи із стимульним матеріалом методики «Три кола», двоє дітей намалювали малюнки, у яких вони об’єднали три кола у єдиному за змістом образі. Ці їх образи є оригінальними та яскравими, вони точні, а деталі малюнка ретельно опрацьовані. Ще дві дитини також об’єднали три кола у єдиний образ, і хоча зображені образи не є новими, все ж деталі малюнка опрацьовані докладно. Дванадцятеро дітей намалювали дуже прості й неоригінальні малюнки, вони не приділили уваги промальовуванню деталей. Ці малюнки свідчать про слабко розвинену фантазію їхніх авторів. Чотири дитини так і не зуміли нічого створити за відведений для малювання час, вони намалювали лише окремі штрихи та лінії.
За цією методикою ми можемо зробити наступні висновки про рівень розвитку дитячої уяви: 10 % дітей продемонстрували її високий рівень, 10 % − середній, 60 % − низький та 20 % − дуже низький. Отже, у більшості дітей і за цією методикою також знову діагностується низький рівень розвитку творчої уяви.
За методикою «Неповні фігури» Е. Торренса є можливість достатньо повно вивчити особливості творчої уяви дитини та прослідкувати специфіку цього процесу. На папері зображені лише контури простих геометричних фігур, які мають різний ступінь схожості із зображеннями певних предметів (всього 3 фігури, по одній на окремому аркуші). Дитині потрібно домалювати їх так, щоб вийшло осмислене зображення якого-небудь предмету, причому домальовування може проводитися як в середині фігури, так і за її межами, при будь-якому зручному для дитини повороті листа, тобто вона може використовувати кожну фігуру в різних ракурсах. Сприймаючи запропоновані фігури як частини чи деталі якого-небудь певного цілого, вона добудовує чи реконструює їх. Ця методика активізує діяльність уяви, виявляючи одну із основних її властивостей − бачення цілого, а не окремих його частин. Якість малюнків з погляду їх художності, дотримання пропорцій та ін. при аналізі не враховуються, оскільки в першу чергу акцент робиться на задумі композиції, різноманітті асоціацій, що виникають, та принципах втілення ідей.
За методикою «Неповні фігури» найбільшу кількість балів набрало п’ятеро дітей. В двох випадках вони намалювали оригінальні зображення, на цих малюнках присутній сюжет, в який діти включають об’єкт із деталями. Шестеро дітей намалювали оригінальні зображення лише у одному випадку, додавши до зображеного об’єкта різні деталі. На малюнках дев’яти дітей немає оригінальних зображень, діти тільки трохи домальовують заданий елемент, вони створюють малюнок окремого об’єкта, але без деталей, це зображення можна вважати схематичним.
За результатами цієї методики у 45 % дітей діагностовано низький рівень розвитку творчої уяви, у 30 % – середній та у 25 % – високий. Дітей з дуже високим рівнем не виявлено. Знову більшість дітей має низький рівень розвитку творчої уяви.
Проведене дослідження вказало, що більшість дітей має низький рівень розвитку творчої уяви. Це свідчить про невикористані дорослими можливості для розвитку уяви дітей старшого дошкільного віку. Адже, якщо не приділяти пильної уваги збагаченню образів уяви та розвиткові її механізмів ще у наймолодшому віковому періоді, то це в подальшому може негативно вплинути як на розвиток уяви та творчості, так і на результатах подальшого шкільного навчання. Тому задля розвитку творчої уяви дітей необхідно залучати їх до активних форм діяльності, ліпше за все, до її творчих видів. Образотворча чи ігрова діяльність можуть бути успішно використані для розвитку творчої уяви дітей.
Щоб виховати творчу людину, необхідно приділити увагу творчому розвиткові дошкільнят. А щоб створити міцну основу для творчої діяльності дитини, необхідно постійно збагачувати її досвід. Створені уявою образи будуються з елементів, що беруться із дійсності та знаходяться у досвіді як пам’ять про минулі речі та події. Чим більше дитина знає, чим більша кількість предметів навколишньої дійсності їй знайома, тим кращою буде її діяльність, творча уява, тим більше творчою особистістю вона ростиме.
Література:
1. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: Кн. для учителя. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с.
2. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А. В. Петровского. – М., 1979.
3. Дуткевич Т. В. Дошкільна психологія: 2-ге видання. Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.
4. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – 464 с.
5. Клепіков О. І. Кучерявий І. Т. Основи творчості особи: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1996. – 295 с.
6. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К. : Вища школа, 1974. – С. 167 – 198 с.
