Балабан Олеся
магістрантка
ДВНЗ «Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника»
Україна, м. Івано-Франківськ
Анотація. В статті розглядається проблема формування здорового способу життя молодших школярів, охарактеризовано цінність народного досвіду виховання попередніх поколінь, розглянуті національні оздоровчі традиції та їх вплив на формування здорового способу життя підростаючого покоління.
Ключові слова: здоровий спосіб життя, народна педагогіка, фізичне виховання.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Нині актуальним є використання відроджуваних традицій української народної педагогіки, формування на цій основі навичок здорового способу життя молодших школярів. Тому батькам і вчителям потібно шукати фольклорні засоби впливу на дітей з метою виховання у них національної самосвідомості, людяності, культивування здорового способу життя.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. На думку багатьох вчених (Е.С. Вільчковського, Г.В. Воробей, Є.Н. Приступи, М.Г. Стельмаховича та ін.), здоровий спосіб життя є невід'ємною частиною виховання підростаючих поколінь та стає повноцінним, коли грунтується на засадах народ¬ної педагогіки та фізичної культури. Актуальною проблемою науковці вважають пошук і наукове обгрунтування таких засобів фізичного виховання, які б відповідали українському менталітету та сучасним педагогічним полженням. Тому підвищується роль сім'ї, родини, найближчого оточення, де дитина отримує основи розвитку як духовного, так і фізичного.
Формулювання цілей статті. Мета даної статті – розкрити особливості використання традицій українського народу для формування здорового способу життя молодших школярів.
Виклад основного матеріалу. Народна педагогіка, що нагромадила оригінальні засоби формування здорового способу життя, спрямована на зміцнення здоров’я дитини, подовження працездатності, довголіття, вироблення позитивних вольових і моральних якостей.
Кожна людина прагне бути здоровою, сильною, загартованою, спритною, витривалою. Усе це завжди було предметом постійного піклування народу. У народних прислів’ях, приказках, епосах, казках оспівується ідеал фізично загартованого, сміливого і сильного героя, людини-богатиря.
У народній педагогіці чітко визначено мету фізичного виховання:
- зміцнення здоров’я і сприяння правильному фізичному розвитку;
- підготовка людини до фізичної праці та захисту Вітчизни;
- виховання таких вкрай необхідних життєвих якостей, як сила, витривалість, спритність, швидкість тощо [1].
Традиції та звичаї українського народу пропагують усі компоненти здорового способу життя, що засвідчує високу культуру, волю, силу духу наших батьків і прадідів. Вважливими механізмами формування здорового способу життя є:
- санітарно-гігієнічні умови;
- засоби загартування;
- доцільний режим активної діяльності та відпочинку;
- раціональне харчування;
- оптимальний рівень рухової активності [1].
До традиційних засобів фізичного виховання українців можемо віднести невичерпні можливості народного фольклору. Саме твори усної народної творчості супроводжують людину від самого народження і впродовж усього життя. Метою використання цих творів є не тільки розважальна функція, яка, до речі, виконує важливу роль у плані щодо впливу на оптимістичний настрій дитини, сприяння створенню емоційного комфорту, а також ефективно стимулює нервову систему, розвиває вестибулярний апарат, загартовує організм, формує навички здорового способу життя та нескладних фізичних вправ, розвиває фізіологічні здібності дитини.
Український народ приділяв значну увагу зміцненню і збереженню здоров’я, сприяв запобіганню хвороб шляхом використання природних можливостей організму та навколишнього середовища. В аспекті відродження традицій української народної фізичної культури, їх трансформації в умови сьогодення особливого значення набувають такі форми спортивно-виховної роботи як “Козацькі забави”, “Свята козацької слави” тощо.
Не менш важливе місце у відродженні традицій формування здорового способу життя посідають релігійні свята, важливим чинником яких є не лише народні рухливі ігри, забави та розваги, а й цілий комплекс обрядовості, який спирається на духовне начало кожного. Відтак культурно-спортивні заходи в змісті свят, які використовуються в сучасному побуті, є поліфункціональними з урахуванням особливостей їх використання. Однією з найважливіших функцій такого виду виховної роботи є збереження, відтворення і подальша трансформація національних традицій у формуванні здорового способу життя та культури рухової активності у щоденному побуті молодших школярів.
Особливе місце в українських традиційних підходах до формуванні здорового способу життя дітей належить фізичному загартуванню. До основних видів фізичного загартування можна віднести обливання водою, купання в річках, озерах, ходьбу босоніж, сухе та вологе обтирання ніг, використання цілющих можливостей сонця, повітря, лікарських рослин тощо. Так, наприклад, у багатьох регіонах України побутувало ритуальне дійство під назвою “топтати ряст”. Основною метою цього звичаю була профілактика застудних захворювань, внутрішня активізація можливостей функціонування організму, сприяння виробленню позитивних емоцій тощо.
З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу на необхідність дотримання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи й відпочинку.
Таким чином, українські народні традиції здорового способу життя дітей (валеологічні традиції) є теоретичним і практичним досвідом, системою ідеалів, прагнень, знань, установок, правил поведінки та принципів, сукупністю поглядів і звичок українців, що склалися історично й перманентно передаються, закріплюючи й відтворюючи в нових поколіннях навички здорового способу життя задля збереження та зміцнення здоров’я. Важливим засобом конкретизації валеологічних традицій, а також способом їх передачі є усна народна творчість, де зафіксовано виховний ідеал здорової особистості українців, закумульовано їх соціальний досвід щодо умов і способів збереження і зміцнення здоров’я людини, окреслено певний алгоритм формування її здорового способу життя [3; 4].
Народні традиції здорового способу життя закріплювалися і передавалися наступним поколінням також у різноманітних звичаях, обрядах, святах, органічно вплетених у повсякденно-побутову життєдіяльність сім’ї, родини, громади й цілісну структуру народного календаря. Важливими засобами виховання здорового способу життя були рухливі ігри, забави, розваги, танці, що є систематичними елементами народних валеологічних традицій.
Як бачимо, народна педагогіка послідовно обстоює здоровий спосіб життя як один з основних компонентів гармонійного розвитку особистості молодшого школяра.
Висновки. Отже, значення здорового способу життя в народній педагогіці зумовлюється його вагомим внеском у зміцнення здоров’я учнів початкових класів, їхній фізичний розвиток і збільшення рухової активості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бібік Н.М. Основи здоров’я. Підручник для 3 класу [Текст]. Київ: Навчальна книга. 2003. 111с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу [Текст]. Київ: Оберіг. 1991. 440 с.
3. Стельмахович М.Г. Вибрані педагогічні твори. У двох томах. Т.у: Українська етнопедагогіка Т.І. / За заг. ред. Л.Калуської. Івано-Франківськ – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство «Вік». 2012. 520 с.
4. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. Київ: ІЗМН. 1997. 232 с.
