Добрянська Дар’я Сергіївна

студентка ЖДУ імені Івана Франка

м. Коростишів

 Анотація: Дана стаття присвячена актуальній проблемі сучасної соціолінгвістики - створення політичним діячем власного іміджу з використанням стратегій, тактик і технік самопрезентації. У статті проводиться комплексна схема процесу самопрезентації та аналіз особливостей політичного дискурсу на матеріалі виступів американських президентів.

 Ключові слова: політичний дискурс, самопрезентація, імідж політика, передвиборча кампанія, мовна стратегія, тактика, техніка.

 Політичний імідж - особливий вид іміджу, що включає в себе як загальні політичні та психологічні характеристики, властиві іміджу взагалі, так і особливі ознаки, властиві лише конкретному різновиду політичного іміджу. Говорячи про політичний імідж, фахівці нерідко визначають його як цілеспрямовано сформований і пропагований образ кандидата, партії, громадського чи політичного руху, забуваючи про те, що імідж в політичній сфері існує як феномен масової свідомості незалежно від реалізації передвиборчих технологій, а іноді і всупереч їм. 

 Актуальність даної теми визначається тією роллю, яку відіграють в нашому сучасному житті політика, політичні висловлювання і політичні діячі, постійно використовують в своїх виступах певні техніки самопрезентації. У зв'язку з цим представляється необхідним систематизація накопичених знань про процес самопрезентації, її фактори і техніки реалізації, а також створення адекватної моделі процесу самопрезентації в ситуаціях взаємодії в ході політичного дискурсу. 

 Англійська дослідниця Елері Семпсон говорить про особистісний імідж як про поєднання ряду зовнішніх і внутрішніх факторів, які заданий самоімідж, імідж, що сприймається і необхідний імідж. Ця типологія відображає погляд на імідж з різних позицій: з боку свого «я» і з боку інших людей, з боку реалій і з боку бажань [5]. Самопрезентація є засобом формування образу Я, створення іміджу. Одночасно, вона завжди повинна відповідати певному іміджу, тобто в опозиції 'імідж - самопрезентація' перше поняття буде визначальним, хоча і безпосередньо залежить від другого.

 Стратегія самопрезентації визначається на мотиваційному рівні, на рівні мети відбувається вибір конкретної тактики (а саме мікроролей суб'єкта самопрезентації, які необхідно актуалізувати). На заключному рівні відбувається безпосередня реалізація технік самопрезентації, що включають в себе мовні / немовні і прямі / непрямі способи самопрезентації [1]. 

 Дослідження політичного дискурсу дозволяють висунути уявлення про самопрезентації політика як свого роду двухкомпонентної інтенциональної структури, в якій спрямованість суб'єкта на себе поєднується з спрямованістю на іншого. 

 Перша складова передбачає самохарактеризацію: суб'єкт спрямований на себе, говорить про себе, що, очевидно, в інших контекстах (не політичний) може здійснюватися і без будь-якого наміру провести конкретне враження і вплинути на адресата мовлення. 

 Друга складова - вплив - передбачає прагнення, охарактеризувавши себе певним чином, справити враження на партнера по комунікації (або аудиторію) і через це впливати на нього. 

 У структурі самопрезентації обидві інтенціональних складові нерозривно пов'язані між собою, причому, з огляду на провідну роль спрямованості на партнера в спілкуванні, можна говорити про наявність ієрархії: спрямованість на себе, яка є базовою в процесі самопрезентації, відчуває модифікуючий вплив спрямованості суб'єкта на співрозмовника, набуваючи, тим самим, конкретне співвіднесені з адресатом вираз. Відповідно до інтенції впливу суб'єкт самопрезентації вибирає конкретну мовну стратегію [3]. 

 Мовна стратегія визначає семантичний, стилістичний і прагматичний вибір мовця. В основі мовного іміджу політика лежать мовна та змістова складові. Змістовна підставуа - це інформативна частина текстів, які вимовляються політичним діячем. Одиницями, включеними в зміст мовного портрета політика, є: 1) концепти, використовувані в функції ключових слів, 2) гасла, 3) модель справжнього, 4) модель майбутнього, 5) модель минулого [2]. 

 Вплив на громадську думку в період передвиборної кампанії з метою популяризувати політика передбачає використання маніпулятивних прийомів. Маніпуляція в політичній сфері виключає міжособистісний характер, маючи на меті вплив на широкі маси. Вона часто навмисно спотворює реальний стан речей шляхом замовчування одних фактів і нав'язливою демонстрації інших. Ідеалізація або, навпаки, дискредитація майбутнього і сьогодення в текстових моделях служать прикладами такого маніпулювання. Під час передвиборної кампанії політконсультанти кожного з кандидатів формують його образ, який повинен оптимально задовольняти уявлення і потреби виборців. Особливо значима в зв'язку з цим політична реклама. Її текст, характеризуючись відносно коротким «життєвим» циклом, прагне до максимальної змістовності та оригінальності. Сфера політичного спілкування коригує композиційні норми рекламного тексту. Зачин, інформаційний блок і довідкові дані часто виключаються. Роль ведучого компонента відводиться слогану, формою якого виступають гасло або девіз.

 Найцікавішим об'єктом є гасла. Вони дозволяють політику бути змістовно впізнаним і відмінним від будь-якого зі своїх опонентів. Гасла стають особливо актуальними в передвиборних кампаніях. Наприклад, гасла передвиборчої кампанії Б. Обами: «YES WE CAN» і «CHANGE WE CAN BELIEVE IN».

 В цілому, гасло складений дуже грамотно, хоча Обама не був першим, хто використав його. Спочатку гасло звучало на іспанському і був виголошено в 1972 році Цезарем Чавесом на зборах Американського Об'єднаного союзу фермерів (Amersca’s United Farmworkers Union). Прихильники Обами виправдовують його тим, що гасло перегукується з історією країни і ще яскравіше виражає ідею об'єднання націй в цій країні. Він звучить позитивно і переконливо. У ньому гаслі тримаються головні слова - «we», «believe», «change», які вбирають в себе все надеж chnge », яке вбирають в себе все надійний», які вбирають в себе всі надії американців на нового кандидата. Також в гаслі не міститься прізвище - Obama, що підвищує шанси президента не тільки постійно апелювати до свого народу, але й не приймати на себе всієї провини повністю в разі невдачі (на Обаму дійсно була покладена колосальна відповідальність, пов'язана зі світовою фінансовою кризою, війною в Іраку і т.д.) [2].

 Для реалізації своєї мовної стратегії і різних тактик (мікроролей) Обама застосував наступні техніки самопрезентації: 

• інформація (повідомлення точних даних і фактів), наприклад: "It's been almost ten years since I first ran for political office. I was thirty-five at the time, four years out of law school, recently married and generally impatient with life" [4]. 
• кооперація (залучення до участі): "What binds us together is greater than what drives us apart" [4]. 
• самокритика: "The longer you are the senator, the narrower the scope of your interaction is" [4]. 
• самозбереження: "This is not to say that I know exactly how to do it - I do not. Although I discuss in each chapter a number of our most pressing policies and suggest in broad strokes the path I believe we should follow " [4]. 
• заспокоєння аудиторії: "I told them government could not solve all their problems, but with a slight change in priorities, we can make sure every child has a decent shot at life and meet the challenges we faced as a nation" [4]. 
• опис (презентація себе, своїх навичок і досягнень, переваг і убеж і досягнень, переваг і убеж і досягнень, переваг і убеж досягнень, переваг і переконань, свого соціального статусу): "My several friends suggested that I run, thinking that my work as a civil rights lawyer and contacts fr om my days as a community organizer would make me a viable candidate " [4]. 
• обіцянки: "I want to be absolutely clear about this, because this has come up in a series of debates: I will remove all our combat troops, we will have troops there to protect our embassies and our civilian forces and we will engage in counter terrorism activities"

 Набір певних тактик і технік багато в чому залежить і від обговорюваної або презентованої теми. Тому потрібне накопичення значного матеріалу контент-аналізу для вироблення уявлень про типи малюнків, адекватних характеру людини, обговорюваної ситуації або іншим моментам комунікації.

Література

1. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка / Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1993. – 522 с.

2. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В.И. Карасик. – М. : Гнозис, 2004. – 390 с.

3. Мечковская Н.Б. Социальная лингвистика. – М.: Аспект Пресс, 1994. – 207 с.

4. Інтерв’ю з Джоном Маккейном і Бараком Обамою. Режим доступу: http://jeffreygoldberg. theatlantic.com/archives/2008/05/mccain_on_ israel_iran_and_the_1.php.

5. Chilton P.A., Schaeffner C. Discourse and politics. // Discourse Studies: A multidisciplinary introduction. T.A. van Dijk (Ed.). – London, 1997. – Vol. 2: Discourse as Social Interaction. – P.206-230.