Попов Дмитро Іванович,
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Науковий керівник
Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Анотація Статтю присвячено реабілітації хворих з дисциркуляторною енцефалопатією. Дисциркуляторна енцефалопатія є одним з найбільш поширених хронічних судинних захворювань головного мозку та вимагає нових підходів до відновлення.
Ключові слова: дисциркуляторна енцефалопатія, фактори ризику.
Інсульт є однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини й реабілітації.
Актуальність цієї проблеми визначається і її соціальною значимістю: неврологічні та психічні розлади при хронічній судинній патології можуть стати причиною тяжкої інвалідизаціі хворих. Економічний збиток, зумовлений тимчасовою непрацездатністю, інвалідизацією та смертністю від цереброваскулярної патології в 1996 році в Україні перевищив 1 млрд. доларів США, а дані щодо збільшення в останнє десятиріччя на Україні захворюваності церебральною судинною патологією осіб до 40 років змушують неврологів насторожитись.
Основним напрямком боротьби з важкими медичними та соціальними наслідками гострих порушень мозкового кровообігу є рання доклінічна діагностика та лікування з метою попередження подальшого прогресування судинних дизгемій. Ось чому проблема ефективного та адекватного лікування дисциркуляторних енцефалопатій (ДЕ) постає перед охороною здоров’я на теперішньому етапі її розвитку. Висока ступінь виникнення цереброваскулярної патології на фоні артеріальної гіпертензії ставить завдання пошуку патогенетично спрямованого лікування цієї патології.
Раніше вважалося, що ДЕП є хворобою людей похилого віку. Сьогодні патологія значно «помолодшала» і часто її діагностують до 50 років. У більшості випадків це люди творчих професій і розумової праці. До найбільш тяжких наслідків дисциркуляторної енцефалопатії належать старече слабоумство та ішемічний інсульт.
Фактори, що провокують захворювання: неправильне харчування з перевантаженням жирної та копченої їжі, зловживання алкоголем, куріння, надмірна вага, гормональні порушення, високий артеріальний тиск, травми голови.
Основними принципами реабілітації є ранній початок реабілітаційних заходів, систематичність і тривалість, що можливо при добре організованій поетапній побудові реабілітації.
Ефективність вибраних методів і засобів реабілітації, обумовлена ще цілою низкою чинників, пов'язаних із кваліфікацією медперсоналу, адекватністю процедур, які призначаються, фізичному стану пацієнта, вибраним методом реабілітації, умінням співвідносити існуючі класифікації захворювань, методів і засобів у контексті досягнення основної мети - відновлення рухових функцій постінсультних хворих[1,2].
Лікувальна тактика при дисциркуляторному синдромі визначається його типом. На фоні переважання симпатичних впливів з вираженим спастичним компонентом показана седативна і антиспастична терапія, при посиленні парасимпатичної системи з атонією доцільно, навпаки, призначення міотоників і фізичних чинників, що мають міостимулюючий ефект.
Необхідно коригувати реактивність організму. У першому випадку (дисциркуляторний синдром за спастичним типом) при гіперреактивності організму використовують фізичні чинники, що мають стрес-лімітуючий, седативний та імуномодулюючий ефект. У другому випадку (дисциркуляторний синдром за атонічним типом), навпаки, необхідні адаптогени, десенсибілізатори і психостимулятори, а також фізичні чинники, що здійснюють схожий вплив на нервову, гормональну й імунну системи.
Судинні ускладнення коригують метаболічною, імунною і протизапальною терапією. Методами вибору при дисциркуляторному синдромі за спастичним типом є центральна електроанальгезія, електросон, гальванізація, магнітотерапія, КВЧ-терапія і седативні ванни. Вплив фізичними чинниками проводиться локально (область проекції судинно-нервових пучок на кінцівках), сегментарно (поперекова область, комірцеві зона, проекція симпатичних ганглієв) і на ЦНС з метою зменшення вазоконстриктор них впливів симпатичної нервової системи. При цьому потрібно пам’ятати: чим більше порушений кровообіг, тим обережнішим має бути місцевий вплив, і більшу перевагу потрібно віддавати сегментарному методу.
При дисциркуляторному синдромі за атонічном типом на фоні зниженого рівня холестерину і катехоламінів, переважання парасимпатичної системи показана адаптаційна стимулююча терапія. Високий ефект спостерігається при ультратонтерапії або дарсонвалізації на область судинної ураження (голова, шия, комірцева зона, гомілки, ректально, вагінально), які володіють вираженим вазоактивним (венотонічним) ефектом. При тромбангічних формах порушення кровообігу нижніх кінцівок проводять дарсонвалізацію їх внутрішніх поверхонь від пахових складок до п’яток. При венозному застої в порожнині черепа дарсонвалізація комірцевої зони сприяє нормалізації не тільки судинного тонусу, але й знімає депресивні явища, які, як правило, відповідають цьому виду порушень мікроциркуляції. Для відновлення порушеного співвідношення процесів роздратування і гальмування, а також поліпшення пам’яті призначають: йод-електрофорез загальний за Вермелем, чергуючи його через день з фосфор-електрофорезом. Нормалізуючу дію на ЦНС має загальна аероіонізація[3].
При венозному застої з вираженим больовим синдромом частіше за все використовують ДДС за сегментарними методиками. Досягається болезаспокійливий ефект, поліпшення функціонального стану центральних і периферичних відділів нервової системи, поліпшення периферичного кровообігу і трофіки тканин.
При венозному стазі виправдані поєднанні методики. Проводять дарсонвалізацію та електролікування імпульсними струмами. Використовують лімфопрес, перлові й вихрові ванни, циркулярний душ. Масаж при порушенні периферичного кровообігу проводиться для поліпшення кровотоку. При венозному застої показаний “відточний” масаж, який сприяє випорожненню судин, перерозподілу крові, стіканню лімфи і поліпшує функції крово- і лімфопостачання. Кінезотерапія поліпшує периферичний кровообіг, сприяє відновленню моторно-вісцеральних зв’язків.
Використання поєднаних методів фізіотерапії є перспективним напрямом в сучасній фізіотерапії, який дає цілий ряд переваг. Вищезгадані поєднані методи покращують церебральну гемодинаміку, електрогенез мозку, реологічні показники крові та багато інших важливих показникiв. Поєднання фізіотерапії з медикаментозною терапією підвищує ефективність комплексного лікування захворювань нервової системи (можливо, за рахунок синергізму), дозволяючи зменшити дози та кількість фармацевтичних засобів, що призначаються[4].
Література
1.Абрамович С.Г. Применение лечебных физичес- ких факторов у больных гипертонической болезнью по- жилого возраста / С.Г.Абрамович, Е.О.Коровина // Сибир- ский медицинский журнал.– 2008.– Т.79, №4.– С.5–8.
2.Бандура Н.З. Применение магнито-лазерного ап- парата «Милта» для лечения неврита лицевого нерва / Н.З.Бандура, В.В.Лосицкая, Л.Н.Карпова // Материалы XLIV Международной научно-практической конферен- ции «Применение лазеров в медицине и биологии» (г. Харьков, 26-28.05.2016 г.).– Харьков, 2016.- С.15.
3.Брилль Г.Е. Влияние медикаментозной и магнито- лазерной терапии на гормональный статус женщин с хро- ническим кольпитом и цервицитом в сочетании с саль- пингоофоритом / Г.Е.Брилль, О.В.Тишкина // Материалы XXXVII Международной научно-практической конфе- ренции «Применение лазеров в медицине и биологии» (г. Хельсинки, Финляндия, 24–29.08.2012 г.).- Харьков, 2012.– С.18–20.
4. Федоров, С. (2017). Сучасні погляди на магнітолазерну і фотомагнітну терапію та їх застосування в неврологічній практиці. Фотобіологія та фотомедицина, 13(1, 2), 38-50.
