Боярчук Інна Вікторівна
Студент
Рівненський державний гуманітарний університет
м.Рівне
Земля, на якій виникло Галицько-Волинське князівство, простягалась в басейнах річок Сяну, Дністра, Південного та Західного Бугу, Случі. На заході вона межувала з Польщею та Литвою, на сході – з Київською землею. На півночі Галицько-Волинська держава обмежувалась Західним Бугом, на півдні – середньою течією Дністра. На південному заході кордоном між Галицькою землею та Угорщиною становили Карпати.
Впродовж ХІ–ХІІ ст. спостерігалося значне піднесення двох удільних князівств – Галицького та Волинського, що підтримували активні міжнародні відносини з провідними європейськими країнами [8, с.11]. Дані обставини зумовлювали перспективу їх подальшого об’єднання в єдину державу та впливу на політичну ситуацію в Центральній, Східній та Західній Європі.
Об’єднання Галицького і Волинського князівств в єдину державу відбулося за Романа Мстиславовича, який усіляко намагався перетворити дані землі в єдиний монолітний державний і політичний комплекс, джерело безпеки та стабільності для усієї Європи [2, с.12]. Однак, найбільшого розквіту новоутворене князівство досягло за правління Данила Галицького, з іменем якого пов’язані нове об’єднання Галичини та Волині, відновлення влади над Києвом, зовнішньополітичні відносини із сусідніми державами, релігійна унія із Католицькою Церквою, його коронація та боротьба із Золотою Ордою.
Важливим напрямком політики Галицько-Волинського князівства стали відносини з Угорщиною, яка аж до 1245 р. не залишала спроб захопити Галицьку землю. Короля підтримувала боярська опозиція, яка прагнула не допустити повернення Данила на галицький стіл та неминучої централізації Галицько-Волинської Русі, що призвела б до обмеження прав та придушення боярської опозиції [3, с.385].
Вирішальні зміни в русько-угорських стосунках відбулись 1245 р., коли Данило Галицький розгромив угорське війсь¬ко, приведене його суперником Ростиславом Михайловичем. 1246 р. «прислав король угорський посла, кажучи: «Візьми мою дочку за сина твого Лева» [6, с.444]. Несподівану приязнь Бели IV пояснює галицький літописець: «Він боявся Данила тому, що той був у татар, переміг побідою Ростислава і його угрів» [4, с.89]. Даний факт визнав і сам король у листі до папи Інокентія IV. Слід зазначити, що саме тоді Бела IV розпочав війну з Австрією й сподівався на допомогу Романовичів.
Варто зауважити, що Данило Галицький не поспішав приймати пропозицію короля Бели IV: «Данило з братом подумали і словам його не повірили» [10, с.7]. Скориставшись з перебування в Угорщині галицького митрополита Кирила, Бела IV усіляко переконував його сприяти в укладенні миру з Данилом. Кирило зумів умовити галицького князя погодитися на шлюб сина з королівською донькою, після чого з ним було укладено мирну угоду.
Подальші русько-угорські відно¬сини значною мірою розвивалися шляхом втручання двох держав в австрійські справи. Наприкінці 1248 - на початку 1249 рр. «прислав король угорський до Данила, прохаючи у нього допомоги, тому що в той час він вів війну з німцями» (Австрією) [9, с.56]. Слід зазначити, що князь Данило погодився укласти військово-політичний союз з Белою IV, метою якого стало прагнення оволодіти Австрією.
Найсерйознішою зовнішньополітичною проблемою князя Данила Галицького були монголо-татари, що вперше з’явилися на українських землях у 1223 р. на р. Калка і здобули перемогу над об’єднаними силами руських князів. Захопивши у 1240 р. Київ, вони вирушили на територію Галицько-Волинського князівства, перетворивши у руїни ряд фортець. Монголо-татари зуміли запровадити на українській території систему податків і повинностей, які збирали баскаки; золотоординські хани затверджували руських князів і видавали їм ярлики на управління землями. Водночас, руські очільники зобов’язувались направляти воїнів до монгольського війська та брати участь у походах [5, с.131].
Встановлення золотоординського ярма на Русі мало свої особливості: руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди, не було створено постійного адміністративного апарату загарбників. У другій половині 40-х років ХІІІ ст. залежність Галицько-Волинської держави від монголо-татар стає нестерпною. Окрім того, Золота Орда розпочинає становити цілком реальну загрозу для більшості європейських країн, а також для європейського католицького світу в цілому. Усвідомлюючи ситуацію, будучи вмілим політиком та дипломатом, Данило Галицький у 1246 р. розпочинає перемовини із Папою Римським Інокентієм IV щодо організації спільного із європейськими монархіями хрестового походу проти монголо-татарського панування [1, с.17].
Взаємини з Римською Католицькою Церквою фактично визначали напрям зовнішньої політики Галицько-Волинської держави упродовж ХІІІ ст. У стосунках із папською курією Данило Романович сподівався використати авторитет Риму в контактах із центральноєвропейськими монархами. Галицький князь категорично не відкидав можливості переговорів стосовно даного питання, однак головною умовою для цього стало надання реальної допомоги Заходу в боротьбі з ординцями. З цією метою «папа брав державу Данила під свою опіку… і заборонив іншим королям і хрестоносцям претендувати на володіння в землях Данила та Василька» [5, с.134]. Щоправда, князь Галицько-Волинської держави зобов’язувався стати частиною великого католицького світу, підпорядкувавши місцеві православні єпархії римській юрисдикції.
Окремим фактором визнання зростаючого авторитету Галицько-Волинської держави у Європі стала коронація Данила Романовича у 1253 р. в Дорогичині, що свідчило про зростання авторитету князівства на міжнародній арені. Данило Галицький визнав зверхність Папи римського як вищого релігійного ієрарха, а той, в свою чергу, галицького князя єдиним законним володарем України-Русі.
Таким чином, Галицько-Волинська держава за часів правління Данила Галицького знаходилась в епіцентрі міжнародних подій, а головним напрямом зовнішньополітичної діяльності українського князівства стала активізація дипломатичних відносин із провідними європейськими країнами.
Список використаних джерел та літератури
1. Бодрухин В. Монголо-татарське нашестя і українські землі / В. Бодрухин // Історична наука: проблеми розвитку: Матер. Міжнар. конф. Давня і нова історія України. – Луганськ: Вид-во Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля, 2002. – С. 16- 21.
2. Борисенко В. Галицько-Волинська держава / В. Борисенко // Чумацький шлях. – 2002. – № 5. – С. 10-12.
3. Войтович Л. Король Данило Романович: загадки та дискусії / Л. Войтович // Terra Cossacorum: студії з давньої і нової історії України. – 2017. – № 4. – С. 383-403.
4. Войтович Л. Угорська політика галицьких князів Данила Романовича і Лева Даниловича (1205–1301) / Л. Войтович // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2013. – Вип. 23. – С. 83-100.
5. Волощук М. Коронація Данила Романовича в зовнішній політиці й дипломатії Інокентія IV: короткий нарис історіографії / М. Волощук // Вісник Прикарпатського університету. Серія «Історія». – Івано-Франківськ, 2011. – Вип. 18. – С. 129-136.
6. Головченко В. Дипломатія Галицько-Волинської держави / В. Головченко // Історичний календар. – К., 2007. Вип. 6. – С. 440-460.
7. Котляр М. Галицько-Волинська Русь: Україна крізь віки / М. Котляр. – К., 1998. – 325 с.
8. Котляр М. Дипломатія галицьких і волинських князів ХІІ-ХІІІ століть / М. Котляр // Київська старовина. – 2000. – № 6. – С. 9-24.
9. Котляр М. Ф. Дипломатія Галицько-Волинської Русі / М. Ф. Котляр // Нариси з історії дипломатії України. – К., 2002. – Вип.11. – С. 54-77.
10. Щодра О. Галицько-Волинська держава: від князівства до королівства Русі / О. Щодра, В. Жишкович // Русь-Україна від княжої доби до епохи Ренесансу. – 2016. – № 2. – С. 4-13.
