Войцехівська Анастасія Ігорівна
Вінницький інститут Університету «Україна»
м.Вінниця
Корчинський Володимир Станіславович
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Анотація. В статті розкривається теоретичні питання патології синдрому гіпермобільності суглобів у дітей. В наш час постає проблема поширеності хвороб опорно-рухового апарату в дітей, більшість з яких мали прояви недиференційованої дисплазії сполучної тканини з головною ознакою − гіпермобільністю суглобів. На основі аналізу сучасних наукових досліджень визначено основні напрями фізичної реабілітації та узагальнено систему реабілітаційних заходів для дітей із СГС.
Ключові слова: діти, дисплазія сполучної тканини, гіпермобільність суглобів, фізична реабілітація.
ФИЗИЧЕСКАЯ РЕАБИЛИТАЦИЯ ПРИ СИНДРОМЕ ГИПЕРМОБИЛЬНОСТИ СУСТАВОВ У ДЕТЕЙ
Аннотация. В статье раскрывается теоретические вопросы патологии синдрома гипермобильности суставов у детей. В наше время возникает проблема распространённости болезней опорно-двигательного аппарата у детей, большинство из которых имели проявления недифференцированной дисплазии соединительной ткани с главным признаком - гипермобильностью суставов. На основе анализа современных научных исследований определены основные направления физической реабилитации и обобщенно систему реабилитационных мероприятий для детей с СГС.
Ключевые слова: дети, дисплазия соединительной ткани, гипермобильность суставов, физическая реабилитация.
PHYSICAL REHABILITATION AT THE SYNDROME OF HYPERMOBILITY OF OBESHIP IN CHILDREN
Annotation. The article reveals the theoretical questions of the pathology of the joint hypermobility syndrome in children. In our time, the problem of the prevalence of diseases of the locomotor system in children, most of which had manifestations of undifferentiated connective tissue dysplasia with the main sign - hypermobility of the joints. On the basis of the analysis of modern scientific researches, the main directions of physical rehabilitation are determined and the system of rehabilitation measures for children with GHS is generalized.
Key words: children, dysplasia of connective tissue, joint hypermobility, physical rehabilitation.
Актуальність проблеми. Збереження і зміцнення здоров’я дітей є актуальним завданням сьогодення, оскільки в дитинстві закладаються основи майбутнього потенціалу здоров’я , відбувається становлення навчально-пізнавальної діяльності та формування основних характеристик особистості дитини . Останнім часом фахівці галузей медицини, фізіології, гігієни та фізичної реабілітації дедалі частіше загострюють проблему щодо поширеності хвороб опорно-рухового апарату серед дитячого контингенту.Тому значної актуальності набуває проблема профілактики порушення фізіологічного росту та розвитку ОРА серед молодого покоління. Особливої значущості набуває факт наявності гіпермобільності суглобів як головної ознаки НДСТ у розвитку захворювань ОРА дітей. Тому пошук і обґрунтування профілактичних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення стану здоров’я опорно-рухового апарату на ранніх етапах порушень є оптимальним шляхом вирішення цієї проблеми [4].
Мета - виявлення ознак синдрому гіпермобільності суглобів у дітей та обґрунтування важливості своєчасного застосування засобів фізичної реабілітації.
Завдання:
- Здійснити аналіз наукової літератури з проблеми виникнення та характеру прояву СГМС в дитячому віці.
- Проаналізувати ефективність засобів фізичної реабілітації при СГМС в дитячому віці.
Виклад основного матеріалу. Гіпермобільність суглобів (ГМС) – це перевищення об’єму рухів у одному або декількох суглобах порівняно зі середньостатистичною нормою. ГМС є основною діагностичною ознакою синдрому гіпермобільності суглобів.
Синдром гіпермобільності суглобів (СГМС) – виявляється в осіб із ГМС і включає комплекс скарг (епізодичні артралгії, пов’язані зі статичним або фізичним навантаженням, суглобові шуми, можливі функціональні підвивихи, тендиніти, епікондиліти, ентезопатії, бурсити, тунельні синдроми тощо) за браком ознак ревматичного захворювання.
ГМС – прояв дисплазії сполучної тканини. В організмі людини сполучна тканина становить майже половину маси тіла і має складну будову. Численність складових сполучної тканини, кожна з яких контролюється генами, що можуть мати пошкодження, створює умови для генетичної гетерогенності аномалій розвитку й захворювань, які перебігають в ураження сполучної тканини. Вроджену патологію сполучної тканини, що проявляється зниженням її «міцності», прийнято визначати терміном «дисплазія».
За сучасними уявленнями, дисплазія сполучної тканини (ДСТ) – це порушення розвитку сполучної тканини в ембріональному та постнатальному періодах унаслідок генетично зміненого процесу побудови зовнішньоклітинного матриксу, що призводить до змін гомеостазу на тканинному, органному та організменному рівнях у вигляді різних морфофункціональних порушень вісцеральних і локомоторних органів. ДСТ пов’язана з аномаліями ектодермального, мезодермального та ендодермального походження. Ектодермальне походження мають зміни з боку ЦНС; мезодермальне – з боку скелета, жирової та м’язової тканини, внутрішніх органів і очей; ендодермальне – патологічні зміни кишківника.СГМС як прояв ДСТ являє собою проблему в практичній ревматології, потребує диференціальної діагностики з артропатіями, реактивними артритами та поліартритами. На фоні СГМС частіше розвиваються запальні ураження суглобів, ніж у дітей без проявів ДСТ. Такі діти часто звертаються до кардіоревматологів, ортопедів, інших лікарів. . [6]
Вираженість проявів ДСТ зумовлена аномалією волокон сполучної тканини – колагену, основною функцією якого є підтримка форми, та еластину, що забезпечує здатність до скорочення та розслаблення.Волокна колагену надають сполучній тканині міцності й довговічності. Вони мають кілька мікрометрів у діаметрі і складаються з тисяч індивідуальних щільно упакованих поліпептидних ланцюгів колагену.Загалом, унаслідок генетичних дефектів відбуваються зміни біохімічної структури та фізичних властивостей фібрилярних білків, що призводить до їх слабкості та крихкості. Вони не витримують необхідних механічних навантажень, унаслідок чого відбувається механічне ушкодження різних органів і тканин.
Особливістю ГМС є складність діагностики на ранніх етапах розвитку дітей дворічного віку, адже надмірна гнучкість суглобів є фізіологічною і лише із три-чотири річного віку відбувається стабілізація структури коллагену. [ 1]
Гіпермобільність суглобів, як головна ознака НДСТ є причиною розвитку ранньої дегенерації суглобових хрящів, дистрофічних змін хондроцитів, порушення формування хондритових волокон, відсутності пучковості та витончення їх повздовжніх щілин. Саме ці зміни провокують виникнення воронкоподібної деформації грудної клітки, плоскостопості, сколіозу та ортодонтичних дефектів.
Алгоритм комплексної фізичної реабілітації дітей із порушенням ОРА визначається традиційною схемою, що містить лікувальну фізичну культуру (ЛФК), фізіотерапію, масаж, ортопедичні заходи корекції, мануальну терапію та дієтотерапію. Фахівці із фізичної реабілітації акцентують увагу на раціоналізацію режиму дня, правильно організовані заняття ЛФК, психотерапію, аутогенне тренування, фізіотерапію та ортопедичний режим − розвантаження хребта з використанням спеціальної клиноподібної підставки на ортопедичних кушетках та статичну корекцію. [3] Під час фізичної реабілітації дітей з патологією ОРА фізіотерапевтичні процедури пе-редбачають: магнітотерапію, електротерапію, теплолікування, лікування ультразвуком, водолікування та електрофорез. Призначається також бальнеотерапія у вигляді хлоридно-натрієвих ванн та кліматотерапія з використанням морського клімату
Для більшого лікувально-корекційного ефекту фізіотерапію поєднують із ЛФК. Масаж доцільно виконувати упродовж 10 – 12 хвилин безпосередньо перед початком лікувальної гімнастики з обов’язковим введенням гідромасажу та апаратного масажу .ЛФК може бути ефективним корекційним засобом у тому випадку,якщо є складовою частиною загального процесу фізичного виховання, форми якого поєднують ранкову гігієнічну гімнастику, гімнастику до уроків, фізкультхвилинки на уроках, ігри на перервах, позашкільні спортивні заняття [7].
Систематичні заняття ЛФК повинні містити вправи для загального розвитку та спеціальні вправи, що мають профілактично-корекційний вплив, підвищують загальний тонус організму, активізують діяльність центральної нервової системи, серцево-судинної й ди-хальної систем, забезпечують перерозподіл м’язового напруження та зміцнюють м’язовий корсет. Під час проведення занять ЛФК важливу роль відіграють дихальні вправи, які посилюють легеневу вентиляцію, кровообіг, окислювально-відновлювальні процеси в організмі.
У комплексній фізичній реабілітації дітей з синдромомом гіпермобільності суглобів застосовують гідрокінезотерапію, основними завданнями якої є корекція порушень, розвантаження кістково-м’язової системи та загальне загартування організму. Загальновідомий позитивний лікувальний вплив плавання стилем брас на грудях із подовженою паузою ковзання, під час якого хребет максимально витягується, а м’язи тулуба статично напружені.
Для дітей із патологією ОРА на фоні НДСТ визначають низку протипоказів, які необхідно враховувати під час проведення таких реабілітаційних заходів: не рекомендовано тривалий біг, стрибки, піднімання важких предметів, швидку ходьбу, теренкур, тривалі статичні положення тіла. Обов’язковою умовою ЛФК є чергування навантажень, періодів релаксації та використання полегшених вихідних положень. [2]
Рекомендовано аеробні тренування, дозована ходьба, ходьба на лижах, туризм, оздоровчі прогулянки на велосипеді. Корисні також дозовані фізичні навантаження на тренажерах, бадмінтон, настільний теніс та обов’язковою є дихальна гімнастика. Усім дітям із патологією ОРА внаслідок НДСТ протипоказано займатися професійним спортом, оскільки надмірні фізичні навантаження призводять до швидкої декомпенсації сполучної тканини . [5]
Таким чином, одним із найефективніших методів комплексної консервативної корекції патологічних станів ОРА у дітей є фізична реабілітація.Оздоровчі фізичні вправи сприяють прискоренню розвитку сполучної тканини і створюють умови для підвищення аеробної спроможності та імунологічної реактивності організму. Перспективи подальших пошуків полягають у розробці, обґрунтуванні та впровадженні ефективних програм фізичної реабілітації дітей із змінами опорно-рухового апарату внаслідок гіпермобільності суглобів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Моісеєнко Р. О. Частота та структура захворюваності дітей в Україні та шляхи її зниження / Р. О. Моісеєнко // Современная педиатрия. – 2009. − № 2. – С. 10 – 11.
2. Казьмін А. І. Амбулаторне лікування хворих сколіозом / А. І. Казьмін // Амбулаторна ортопедична допомога дітям. – Л., 1976. – С. 41 − 47.
3. Пенькова И. В. Состояние опорно-двигательного аппарата детей дошкольного возраста / И. В. Пенькова // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. − 2006. № 2. − С. 53 − 57.
4. Медико-демографічна ситуація та організація медичної допомоги населенню у 2010 році: підсумки діяльності системи охорони здоров'я та реалізація Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". – К.: МОЗ України, 2011.– 104с.
5. Аналіз та тенденції захворюваності дитячого населення України / Р. О. Моїсеєнко, Я. І. Соколовська, Т. К. Кульчицька [та ін.] // Современная педиатрия. – 2010. − № 3 (31). С. 13 – 17.
6. Дорофеева Г. Д. Недифференцированные симптомы дисплазии соединительной ткани и внутренняя патология / Г. Д. Дорофеева, А. В. Чурилина, А. Э. Дорофеев – Донецк : Лебедь, 1998. – 125 с.
7. Кадурина Т. Н. Поражение сердечно-сосудистой системы удетей с различными вариантами наследственных болезней соединительной ткани /Т. Н. Кадурина //Вести аритмологии.–2000.– № 18.–С. 87.
