Хом’як Ольга Анатоліївна

кандидат педагогічних наук, доцент

ПВНЗ Міжнародний економіко-гуманітарний

університет імені академіка Степана Дем’янчука,

м. Рівне, Україна

моб.тел.: 0977967755

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

Алєксєєва Олена Петрівна,

студентка 2 курсу магістратури

ПВНЗ Міжнародний економіко-гуманітарний

університет імені академіка Степана Дем’янчука,

м. Рівне, Україна

 

 Анотація. У статті розглядається реалізація наступності навчання в дошкільних освітніх закладах та початковій школі як наступність між змістом Базового компоненту дошкільної освіти та Державним стандартом початкової загальної освіти. Визначено основні передумови психологічної готовності до шкільного навчання. Розглянуто компоненти психологічної готовності дітей до навчання у школі та основні аспекти сформованості необхідних передумов навчальної діяльності. Наведено експерементальні дані стану готовності дітей дошкільного віку до навчальння в Новій українській школі.

 Ключові слова: психологічна готовність дитини до навчання у школі, наступність навчання, психічні пізнавальні процеси, формування компонентів психологічної готовності дошкільника, діагностика розвитку готовності.

 

 Сучасні умови життя та діяльності людини в Україні характеризуються кардинальними змінами в сфері економіки,соціальних ситуаціях та освіти. Суспільство висуває нові вимоги до розвитку особистості, зокрема її емоційної сфери інтелектуальної зони розвитку (постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 87 «Про затвердження Державного стандарту початкової освіти», наказ Міністерства освіти і науки України від 21.03.2018 № 268 «Про затвердження типових освітніх програм для 1-2 класів закладів загальної середньої освіти» [1; 2]), тощо.

 Вирішення цього завдання тісно пов’язане з реалізацією Державної національної програми, Закону України «Про освіту», в яких визначено , що побудова демократичного суспільства, його розвиток значною мірою залежить від творчості, активності та емоційної стійкості його членів. 

 Сьогодні в Україні функціонує чітка система дошкільної освіти. Особлива увага звертається на освіту вихованців старшого дошкільного віку, їх підготовку до систематичного навчання в школі та надання їм стартових умінь, навичок, мотиваційної готовності.

 Виникає важлива проблема педагогічної науки ‒ функціональна готовність дитини до шкільного навчання в умовах Нової української школи. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості (ергономічні зміни, наповнення та розширення форми взаємодії у «суб’єкт-суб’єктних» відносинах), яка зумовлює психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці. На цьому віковому етапі відбувається зміна провідної діяльності з ігрової на навчальну, основою якої є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. Подібний стан розвитку супровожжується формуванням у дитини ініціативності, сміливості, вміння приймати самостійно рішення, з урахуванням їх ефективності, швидко адаптуватися до різних умов. Також слід враховувати і індивідуальні особливості розвитку дитини, рівень розвитку її центральної нервової системи, особливості типу темпераменту, стан психофізичної сформованості, генотип, вплив системи родинного виховання.

 Базовий компонент, в якому визначено державні стандарти дошкільної освіти, орієнтує педагогів на певну роботу в цьому напрямку. У зв’язку з цим постає питання наступності, а також роботи в єдності із сім’єю, щоб забезпечити подальший фізичний, психічний, соціальний, мовленнєвий розвиток дитини в школі. Саме в школі вони отримують перші уявлення про життя, поведінку і вчинки людей, а в родині – набувають корисних звичок та досвіду життя, отримують багато радості [3].

 Готовність дитини до навчання в школі є предметом численних досліджень вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема О. Запорожець, Н. Головань, В. Давидов, С. Штребель, Я. Йєрасек та інші. Над питаннями психологічної готовності до шкільного навчання працювали такі вчені: Л. Виготський, Л. Божович, Д. Ельконін, Л. Венгер, Е. Кравцова, Н. Гуткіна, Н. Нижегородцева, В. Шадриков та іншы.

 Отже, в умовах реформування освітньої галузі дошкільна освіта має забезпечувати системний розвиток дитини, формувати її особистісну культуру, сприяти самореалізації, саморозвитку дитини і здійснювати підготовку до навчання в школі [4].

 Метою статті є теоретичне та експериментальне обґрунтування формування психологічної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в умовах школи, як основи забезпечення наступності навчання в освітніх закладах.

 Готовність до школи ‒ це, перш за все психологічний, емоційний, морально-вольовий розвиток дитини, сформоване бажання вчитися і елементи навчальної діяльності.

 Готовність дитини до школи складається з певного рівня розвитку розумової діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції поведінки. На думку багатьох дослідників, саме довільність поведінки молодшого школяра є центральним моментом, що визначає його готовність до навчання, оскільки вона проявляється як у довільності пізнавальних процесів, так і в системі його відносин до дорослого (вчителя), однолітків і самого себе [5].

 Готовність до шкільного навчання – глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Л. Божович, О. Запорожець, Л. Венгер та інші, вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних компонентів, а саме:

1. Інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і візуально-моторної координації, розвиток здібностей до навчання;
2. Мотиваційний компонент, що відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання;
3. Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів вольової регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.
4. Соціальний компонент, який передбачає наявність у дитини потреби в спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими [6].

 Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відгук у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

 У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів дитини, такі, як:

• широкі соціальні мотиви дитини або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням дитини зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків;
• мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

 Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

 Д. Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

• вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;
• орієнтуватися на визначену систему вимог;
• вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;
• вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

 Дані параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них спирається навчання у першому класі [7].

 Науковець Л. Іщенко визначає готовність до школи як психологічний, емоційний, етично-вольовий та фізичний розвиток дитини, який забезпечує її легку адаптацію до нового етапу життя; усунення (або хоча б суттєве зниження) негативного впливу на здоров’я й емоційне благополуччя школяра труднощів переходу до нових умов життя, соціальних відносин і нового виду провідної діяльності [8].

 Опираючись на вище викладений теоретичний матеріал, слід відмітити, що до питанням з вивчення рівня психологічної готовності дитини до навчання в школі та ефективного супроводу, долучені не лише науковці, але й педагогічний склад дошкільного освітнього закладу. А саме, вихователі, вузькі спеціалісти (практичні психологи, вчителі-логопеди, дефектологи, інструктори з лікувальної фізкультури, медичні працівники, інші).

 Щорічно, на етапі інтенсивного освітнього розвитку дитини старшого дошкільного віку, в закладах здійснюється дослідницька робота, з метою виявлення рівня сформованості компонентів психологічної готовності дитини до навчання в школі (діагностичний інструментарій), розвитку рівня компетенцій (кваліметричні дослідження) дітей старшого дошкільного віку згідно до вимог Базового компоненту.

 У дослідницькій діяльності, усіма працівниками закладу використовується одна із найпотужніших форм педагогічної роботи – спостереження за особистістю дитини, її індивідуальними особливостями, проявами поведінки, динамікою розвитку, тенденції на покращення, тощо. 

 Зокрема, практичними психологами дослідження означеного питання здійснюється за допомогою різноманітного діагностичного інструментарію (тест К. Йєрасіка, методика візуально-моторної інтеграції, методики на вивчення фонематичного запам’ятовування числових рядів, текстів, інше) [10], який розкриває реальну картину рівня психологічного розвитку дитини.

 Таким чином, нами упродовж 2017-2018 н. р. було проведено довготривалу експериментальну роботу з вивчення психологічного рівня готовності дітей старшого віку до навчання у Новій Українській школі та проведено корекційно-розвиткову роботу з учасниками освітнього процесу дошкільного закладу. Діагностична робота була проведена у два етапи (первинний – жовтень, 2017 р. і вторинний – квітень, 2018 р.). Характеристика вибірки становила: 50 дітей, віком від 5 до 6 років .З них 23 дівчинки та 27 хлопців.

 Результати дослідження подано у порівняльній таблиці узагальнених результатів дослідження (таблиці 1).

 Таблиця 1.

«Порівняльна таблиця узагальнених результатів дослідження психологічної готовності вихованців старшого дошкільного віку до навчання в школі» 

 

 Аналізуючи дані порівняльної таблиці узагальнених результатів дослідження психологічної готовності вихованців старшого дошкільного віку до навчання в школі, слід відмітити, що показники вхідного дослідження значно відрізняються від показників вихідного дослідження. Ми пояснюємо це тим, що станом на початок навчального року у багатьох здобувачів дошкільної освіти старших груп були не достатньо розвинуті фізіологічні та психологічні показниками. У частини дітей рівень сформованості деяких пізнавальних процесів (пам’ять, увага, сприймання, відтворення, мислення, інші), інтелектуальна, емоційно-вольова, соціальна сфери не відповідав їх хронологічному віку.

 Під час виконання поставлених завдань діти відчували труднощі при класифікації предметів, розподілі за характеристиками; темп виконання роботи не відповідав встановленому часу (завищений, уповільнений); кругозір дітей достатньо обмежений, комунікативні здібності – «бідні», а якість виконання роботи носила хаотичний характер; при переході від одного форми роботи до іншої – діти демонстрували високу неуважність, капризність, низьку працездатність. Крім того низький рівень логічного мислення, не достатній розвиток уяви ускладнювали роботу дітей при здійснені тематичних описів, формування власних думок, міркувань.

 За результатами вихідного діагностування спостерігалися наступні зміні в особистості дітей:

• сформовані навички володіння письмом (правильно тримали ручку/олівець , із відповідним нахилом), див. Діаграма 1;
• розвинута координація руху кисті і дрібної моторики рук (плавність, поступовість, відповідне відтворення малюнка за зразком) та просторового орієнтування (зверху, знизу, зліва на право, під, зверху, між );
• належним чином виконували роботу відповідно до поставленого завдання (розвинуте акустичне сприймання);
• більш змістовного характеру були відповіді дітей із відповідним формуванням речень;
• покращився рівень розвитку уяви та фантазії дітей, що сприяло їх подальшому вільному спілкуванню за темою заняття, допомагало у пошуку рішень проблемної ситуації (мал. 1).

 

Мал.1. Заняття з використанням техніки психологічної релаксації «Як би я був повітряною кулькою…»

 

 Дотримання передчасно встановлених правил та особливостей заняття самими ж дітьми сприяло підвищенню їх рівня самоконтролю, поваги до виступаючого, тощо.

 

 

Діаграма 1. Порівняльна діаграма узагальнюючих результатів діагностування рівня готовності дітей до навчання в школі (за методикою К. Йєрасіка)

 

Звертаючи увагу на покращені результати вихідного діагностування, на нашу думку, в роботі педагогічного колективу дошкільного закладу освіти значне місце посідав індивідуальний підхід не лише до розвитку особистості дитини (умінь, навиків, пізнавальної діяльності), а стимулювання її сильних сторін, творчих здібностей, що відповідно сприяє розвитку емоційного інтелекту. Використання диференційованого підходу (логіко-математичні завдання, робота в парах, сюжетно-рольові ігри, тематичні тижні та дні, різні психолог-педагогічні прийоми та терапевтичні техніки, заняття із використанням драматизації – «Лісова школа» (мал. 2), «Як Маша до школи збиралася», екскурсії – подорожі , тощо). А, це, у свою чергу, сприяло розвитку у дітей емоційному інтелекту, творчого мислення, умінню працювати в команді, ситуації успіху та розвитку адекватного сприймання труднощів, профілактиці негативної поведінки, тощо.

 

Мал. 2. Перше заняття за програмою підготовки дітей до школи «Лісова школа»

 

 Окрім, того залучення батьків до освітньої діяльності групи, закладу в цілому – сприяло кращому пізнанню та розумінню власних дітей, вироблення стратегії «помічника дитини», належній її емоційній підтримці (мал. 3; 4).

Мал. 3. Флеш-моб вихованців ЗДО до «Дня української вишиванки»

 

 Стрижнем організації життєдіяльності дошкільників у ЗДО є особистісний розвиток кожної дитини, вищим рівнем досягнень якої на цьому етапі дитинства стає дошкільна зрілість. Особистісний розвиток дитини забезпечується ефективною взаємодією суб’єктів освітнього середовища, кожен з яких змістовно й дієво насичує останнє педагогічними ідеями, концепціями, що реалізуються через навчальні програми, технології, сукупність форм, методів та засобів розвитку, навчання та виховання дітей.

Мал.4. Фрагмент спільного психолого-педагогічного заняття батьків та педагогів «Ми – частинки Всесвіту»

 

 Вважаємо, що реалізація змісту і завдань освітньої програми шляхом інноваційних підходів, є ефективною основою підготовки дітей старшого віку до адаптаційного періоду в рамках нових соціальних умов, навчання в школі.

 Отже, думка науковців збігається з позицією педагогів-практиків про те, що розвиток особистості зумовлюється не предметно-просторовим оточенням як таким, не абстрактними властивостями особистості, а саме змістом та організацією її діяльності у цьому середовищі [9, с. 8]. Постає питання про урізноманітнення форм і способів взаємодії між суб’єктами освітнього процесу для ефективного управління розвитком та відповідного психологічного і методичного супроводу освітньої роботи в розвивальному середовищі дошкільного закладу.

 Таким чином, вагомим чинником забезпечення цілісності освітнього процесу, за нашими переконаннями є реалізація принципу інтеграції у формуванні та розвитку змісту освіти, узгодженні видів дитячої діяльності, форм освітнього процесу, вдосконалення системи відносин («суб’єкт-суб’єкт», «суб’єкт-об’єкт»), заміна тотального «контролю» на «партнерську взаємодію».

 

Література:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 87 «Про затвердження Державного стандарту початкової освіти».

2. Наказ Міністерства освіти і науки України від 21.03.2018 № 268 «Про затвердження типових освітніх програм для 1-2 класів закладів загальної середньої освіти».

3. Коментар до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні : наук. метод. посіб. / наук. ред. О. Л. Кононко. – К. : Ред. журналу “Дошкільне виховання”, 2003. – 243 с.

4. Ладивір С. «Як живеться шестирічним школярам?» / С. Ладивір // Дошкільне виховання. – 2003. – № 6. – С. 3–5.

5. І.В. Олійник, Ю.М. Ноженко, 2017 // «Вісник університету імені Альфреда Нобеля».Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки. 2017. № 2 (14), ст. 85.

6. К.П Зарубін. Дошкільнята. – К.: Рад. школа, 2001. – С.23 – 25.

7. Вікова психологія. ‒ К. : Педагогіка, 1976. ‒ 269 с

8. Іщенко, Л. В. Логіко-математичний розвиток дітей 5–7 років / Л. В. Іщенко // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – Бердянськ : БДПУ, 2010. – № 3. – С. 141–144.

9. Бех І. Д. Справедливість – несправедливість у міжособистісних взаєминах / Іван Дмитрович Бех // Педагогіка і психологія. – 2006. – №1. – С. 5–14.

10. Діагностика готовності дітей до школи / [упоряд.: О. Дєдов]. – Хотин, 2014. – 194 с.