Онопрієнко Володимир Петрович

кандидат педагогічних наук, професор

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

 

Артюх Ігор Іванович

студент

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

 

Кравець Ірина Сергіївна

студентка

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

 

 Анотація. Стаття відображає продовольчу безпеку як одну із актуальних проблем існування людства. Вона повинна бути орієнтована не тільки на поточне виробництво продовольства, а й на збереження агроресурсів. Тому вирішення питань продовольчої безпеки протягом останнього століття є першочерговим завданням у всіх державах світу.

 Ключові слова: продовольча безпека, продукти харчування, фальсифікація продуктів харчування, екологічний імператив, екологізація, агроресурси.

 

 Існування людського суспільства, як і життя окремої людини, залежить від багатьох чинників. До числа найважливіших з них відносяться два: забезпечення продуктами харчування і сприятливе середовище проживання. Не випадково проблемам продовольчої безпеки та охорони природного середовища присвячені багато державних постанов і міжнародні угоди.

 Право на повноцінне харчування і на захист від голоду становить невід'ємну частину Міжнародного пакту про права людини від 1948 року і Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 1966 року. Пізніше, в «Римській декларації про Світову організацію Продовольчої Безпеки» 1996 року було визначено права кожної людини на забезпечення безпечними і повноцінними продуктами харчування, а також право кожного бути вільним від голоду. 

 Відповідно до цих міжнародних документів в Україні розроблений Закон "Про продовольчу безпеку України", який визначає економічні та соціальні основи повного забезпечення населення України якісними продуктами харчування. Хоча навколо цього Закону точаться запеклі дискусії, він відіграє важливу роль в орієнтації державних структур на роботу по забезпеченню населення продовольством в необхідному обсязі і належної якості.

 Не дивлячись на законодавче, правове та економічне обґрунтування між діяльністю сільськогосподарських підприємств, яке лежить в основі виробництва продуктів харчування, і реалізацією природоохоронних законів існує чимало гострих протиріч, а часто і прямого антагонізму. Цей факт визнається багатьма фахівцями [1, 4, 6]. Тому пошук шляхів згладжування таких протиріч і розробка методів інтеграції продовольчої та екологічної безпеки є актуальним завданням.

 Продовольча безпека. Під продовольчою безпекою розуміється забезпечення продуктами харчування населення окремої країни і світу в цілому. При цьому враховується необхідність задоволення в продуктах харчування і наступних поколінь населення. Тому технології продовольчої безпеки повинні бути орієнтовані не тільки на поточне виробництво продовольства, а й на збереження агроресурсів – площі земель, придатних для сільськогосподарського використання, родючості ґрунту, продуктивності природних кормових угідь та ін.

 Рішення проблеми продовольчої безпеки протягом останнього століття є першочерговим завданням у всіх державах світу. Ця робота перебуває під контролем ООН. Реалізація програм продовольчої безпеки, розроблених ФАО ООН, привела до того, що загальносвітові обсяги виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції в останні два десятиліття стійко зростають. 

 В системі порівняльних міжнародних оцінок рівня продовольчої безпеки прийнято виділяти сім градацій (Кочетков, 2002; Хомин, 2012): I-й рівень – катастрофічний. Добове споживання на одну людину 1500-1800 ккал, що відповідає хронічному недоїданню. II-й рівень – критичний. Середньодобове споживання становить 1800-2200 ккал на людину. Він забезпечує просте відтворення населення. III-й рівень – мінімальний. 2300-2800 ккал на добу на одну особу. IV-й рівень – достатній. Середньодобове споживання знаходиться в межах 2800-3600 ккал на одну людину, проте воно не збалансовано за елементами живлення білків, вуглеводів і жирів. V-й рівень – нормативний. Середньодобове споживання знаходиться в межах 3300-3600 ккал на одну людину. Раціон збалансований білками, вітамінами та іншими важливими компонентами. VI-й рівень – оптимальний. Споживання збалансовано з усіх важливих харчових компонентів і включає використання в їжу екологічно чистих продуктів харчування. VII-й рівень – перспективний. Рівень харчування оптимальний для всіх верств населення.

 Україна з 2000 року для свого населення забезпечує IV рівень продовольчої безпеки. Для природних умов України це неприпустимо низький рівень. Він обумовлений комплексом причин, в основному, не природного, а політичного і соціального характеру.

 Соціально-економічні проблеми агропромислового комплексу України. Україна має високий потенціал для виробництва сільськогосподарської продукції, яка лежить в основі продовольчої безпеки. В середньому, на душу населення в Україні виробляється в рік зернових і зернобобових культур – 423,3 кг, цукрових буряків – 280,1 кг, картоплі – 385,9 кг, м'яса всіх видів – 36,1 кг, молока всіх видів – 285,7 кг [2].

 Проте, рівень забезпечення населення України продовольством є недостатнім. Про це можна судити по так званому глобальному індексу продовольчої безпеки (Global Food Security Index). Цей індекс заснований на обліку 28 показників, в число яких входять реальна доступність продуктів харчування, розмір втрат продовольства, витрати на наукові дослідження в галузі сільського господарства, рівень ВВП на душу населення та ін. Станом на 2017 рік, Україна з 109 країн по глобального індексу продовольчої безпеки займає 52 місце. Для природних і соціальних умов України це дуже низький показник. До того ж, він найнижчий серед інших європейських держав.

 Однією з важливих причин проблем, пов'язаних з продовольчою безпекою України, є збільшення експорту зернових. Так, в 2015 році обсяг експорту від загального обсягу врожаю склав менше 40%, в 2016 році – понад 60%. А в 2017 році він збільшився в порівнянні з 2016 роком ще на 3,9%. Зміна структури виробництва продукції рослинництва призвело до серйозної переорієнтації ринків. На сьогоднішній день частка зерна, що переробляється в Україні, знизилася до 45% від його валового збору. Таким чином, ринок став експортно-орієнтованим. При цьому на експорт зерно поставляється в основному в якості сировини, а не продуктів переробки.Відновлення контролю держави над ринком продовольства дозволить не тільки знизити вартість продуктів харчування для кінцевого споживача, але і в рази підвищити їх якість, що в підсумку найсприятливішим чином позначиться на здоров'ї населення [9].

 Фактори деградації природного середовища в агросфері. Сільськогосподарська діяльність призвела до формування в межах біосфери особливої її частини – агросфери. Агросфера зазвичай розуміється як частина біосфери, задіяна для різних форм сільськогосподарського використання. В Україні негативні зміни в агросфері досить глибокі. За даними Світового банку на кожну тону виробленого в Україні зерна втрачається до 10 т ґрунту. Основними видами негативного впливу сільськогосподарської техніки на природне середовище є газоподібні, тверді і рідкі викиди. В першу чергу, це вуглекислий газ, діоксид азоту, свинцю, сажі [10].До теперішнього часу в Україні досить масштабної є фальсифікація продуктів харчування [3, 5]. Проблема якості та безпеки продуктів харчування є в Україні актуальною і в плані виходу на міжнародні ринки.

 Економіка та екологія – від антагонізму до єдності. Завдання інтеграції економічної та екологічної сфер знання в даний час вирішує так звана «екологічна економіка». Т.П.Блажевич (2015) підкреслює, що «екологічна економіка як наука про господарську діяльність людини повинна бути заснована на екологічних законах». У 1989 році було сформовано Міжнародне товариство екологічної економіки, завданням якого став розвиток екологічної економіки як міждисциплінарної науки, що забезпечує світовий сталий розвиток. 

 Сучасна екологічна економіка шукає компроміс між вимогами потужного розвитку економіки і необхідністю захисту навколишнього середовища. Окремі автори включають в завдання екологізації економіки дотримання вимог екологічного імперативу, але дають йому власне визначення. Наприклад, Й.Дорош (2012) визначає екологічний імператив як «сукупність загальнообов'язкових суспільно-необхідніх вимог, правил, стандартів відносно регламентації функціонування інституту земельних відносин, що забезпечує достатній рівень екологічної збалансованості та економічної ефективності землекористування у суспільстві». 

 Для вирішення проблеми продовольчої безпеки з урахуванням вимог екологізації виробництва в Україні необхідно: а) введення науково обґрунтованих гнучких сівозмін, які можуть бути коротко-ротаційними, але з насиченням бобовими не менше 30-40% площ; б) відродження галузі тваринництва з нарощуванням чисельності великої рогатої худоби до рівня повного забезпечення ріллі гноєм, що одночасно вирішить і проблему забезпечення населення молочними продуктами за доступними цінами; в) використання для отримання біопалива тільки сировини швидко зростаючих деревних порід, культивованих на неродючих земельних ділянках, які не придатні для сільськогосподарського використання, біомасу водоростей або деяких видів бактерій.

 Важливим елементом екологізації є вбудовування природоохоронних ідей в систему освіти. Наразі у цьому напрямку ведеться велика робота в сільськогосподарських вузах України [7, 8].

 У розвинених країнах світу розпочата перебудова в цьому напрямку навчально-виховного процесу в школах. Так, наприклад, для середньої школи Організацією з безпеки і співробітництва Європи розроблено новий навчально-методичний комплекс «Зелений пакет», метою якого є формування в учнів екоцентричного світогляду, розуміння того, що кожен з нас несе особисту відповідальність за збереження природного середовища нашої планети.

 Висновки. В якості першочергових завдань екологізації сільського господарства слід висунути наступні три механізми: а) забороняючий, при якому відповідно до вимоги екологічного імперативу повністю виключаються певні технології, які мають природоруйнуючу дію; б) фінансово-регулюючий, що включає обов'язковість витрат на природоохоронні заходи, систему штрафів за шкоду природному середовищу і екологічно небезпечну продукцію, заохочувальні виплати за екологізацію технологій вирощування сільськогосподарської продукції та продуктів харчування; в) інноваційний, орієнтований на розробку нових екологічно безпечних технологій. Ці три виділені позиції є вузловими центрами екологізації сільського господарства.

 

 Література:

1. Батурин Л.А., Игнатов В.Г., Кокин А.В. Сбалансированное природопользование — Ростов-на-Дону, 1998. - 232 с. 

2. Дейнеко Л.В., Коваленко А.О., Коренюк П. I. та iн. Продовольчий комплекс: стан i перспективи розвитку – К.: НАН Украпни, 2006. – 252 с. 

3. Дубницкий В.Ю., Фесенко Г.В., Черепнев И.А. Статистическая оценка и региональные особенности фальсификации продуктов питания в Украине // Інженерія природокористування, 2016, №2(6), с. 125 – 136 

4. Козак Е.Б. Продовольственная безопасность Украины и ее регионов в условиях глобализации и международной интеграции // Вектор науки ТГУ. Серия: Экономика и управление, 2014. - № 1 (16). - С. 30-33. 

5. Мардар М.Р. Фальсификация пищевых продуктов в Украине – история и современность // Зернові продукти і комбікорми. – 2011. – 4 (44). – С. 19 - 23. 

6. Мелешко Т.А., Толмачева В.В. Социально-экологические проблемы взаимодействия человека и природы // Электронный ресурс / http:// shgpi.edu.ru/files/nauka/vestnik/2013/ 2013-3-10.pdf 

7. Онопрієнко В.П. Екологічна освіта в системі підготовки сільськогосподарських кадрів. – К.: Знання України, 2010 а. – 307 с. 

8. Онопрієнко В.П. Система екологiчної освiти в пiдготовцi спецiалiстiв сiльського господарства // Вiсн. СНАУ, сер. Агрономiя i Бiологiя, 2010 б. – Вип. 4 (19). - С. 46-55. 

9. Пугачев Н.И. Продовольственная безопасность Украины // Материалы Междунар. науч.-практ. конф., посвященной 95-летию акад. А.А. Никонова "Научное наследие академика А.А. Никонова и проблемы современной аграрной экономики". - М. : Энциклопедия российских деревень, 2013. - С. 46-48. 

10. Чухліб Ю.О. Розробка стратегії екологізації сільськогосподарського виробництва // Вісник Полтавської державної аграрної академії, 2012. - № 4. - С. 160-164.