О.М. Сосновчик

Рівненський державний гуманітарний університет

Україна

Рівне

студент

магістр

 

 Анотація. У статті досліджено історію зародження тісних взаємовідносин КДБ (Комітету державної безпеки) і Секурітате. Визначено функціональні обов’язки румунських спецслужб перед КДБ. Наведено конкретні приклади взаємодії радянських спецслужб з Секурітате. Проаналізована роль румунської спецслужби у здійсненні міжнародних спецоперацій під керівництвом КДБ. Підсумовано наслідки взаємодії радянських та румунських спецслужб.

 Ключові слова: КДБ, Секурітате, співпраця, зовнішня політика, спецоперація, агент, департамент зовнішньої інформації Румунії.

 

 Постановка проблеми. 4 березня 2017 року світ сколихнула новина про отруєння сім’ї Скрипалів (чоловіка – колишнього полковника ГРУ Сергія Скрипаля, та його дочки – Юлії), за вісім місяців до цього відбулися вибори президента США, в яких американські органи безпеки знайшли сліди російського втручання, за три роки до вищеназваних подій розпочалась війна на сході України, не без посередньої участі російської армії. Всі ці події об’єднує одне – спецслужби Російської Федерації. СРСР і КДБ (Комітет державної безпеки) вже давно припинили своє існування, проте сильні спецслужби, як вагомий чинник впливу на міжнародну політику, ще й досі займають важливе місце в стратегії розвитку зовнішньої політики РФ, яскравим прикладом цього є вищезгадані події. Разом з тим саме в радянську епоху відбувався процес становлення КДБ, (правонаступницею якою є Федеральна служба безпеки РФ) як однієї з найвпливовіших спецслужб світу, за активної участі спецслужб країн соціалістичного табору (в тому числі Секурітате). 

 Стан досліджень. Окремі аспекти порушеної проблеми розглядали у своїх наукових працях як науковці пострадянських країн так і румунські історики. До першої групи авторів відносяться І. В. Савич Л. О. Баусин, О. І. Колпакиди, Д. П. Прохоров, І. М. Прелин, О. М. Сергеев. До групи румунських дослідників, праці яких є дотичними до порушеної проблематики відносяться Д. Делетант, М. Опреа, И. М. Пачепа, Г. Гаталан. 

 Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Більша частина науковців у своїх працях акцентує увагу на загальних засадах взаємодії органів безпеки СРСР та Соціалістичної республіки Румунія. Натомість спеціальних досліджень, у яких була б достатня увага приділена співпраці КДБ СРСР та Секурітате, до цього часу не проводилося.

 Мета статті. Головною метою цієї роботи є дослідження процесу співпраці КДБ та Секурітате , що послужило вагомим чинником в становленні органів держбезпеки СРСР як одних з найсильніших в світі. З’ясувати яке значення мала згадана співпраця на сучасну міжнародну політику. 

 Виклад основного матеріалу. Секурітате (рум. Departamentul Securitгюii Statului – Департамент державної безпеки), була створена декретом №. 221 від 30 серпня 1948. Вона опиралась на радянські війська, які Радянська комуністична партія залишила в Румунії після 1945 р.. Секурітате при комуністах створювалася за тією ж схемою, що і інші спецслужби країн "народної демократії". На керівні посади ставилися перевірені, співпрацею з «Лубянкою», кадри. Таким став Теохари Джорджеску (справжнє ім’я – Барух Тескович), з яким пов'язані перші і найкривавіші репресії проти контрреволюційних сил в Румунії 40-50-х років. 

 Згідно з марксистсько-ленінським принципом класової боротьби, Секурітате діяв для виявлення і ліквідації всіх осіб, що вважалися небезпечними для режиму. Згідно вищезгаданого декрету, а зокрема Головне управління народної безпеки виконувало функції захисту демократичних здобутків і забезпечувало безпеку Румунської Народної Республіки від ворогів всередині і зовні.

 Секурітате також концентрувалася на контррозвідці, боротьбі з внутрішнім ворогом, охороні президента Чаушеску і його оточення. І хоча вона працювала і за кордоном, на чисту розвідку були зорієнтовані розвідуправління Генштабу і виділена з надр Секурітате «DIE» – Служба зовнішньої розвідки.

 Як політична поліція комуністичного режиму, організаційна структура, методи роботи, кадрова політика , що здійснювалися Секурітате були таємними і не підлягали ніякому контролю, крім контролю МВС. Організація, укомплектування персоналом і функціонування всіх центральних та зовнішніх служб Головного управління народної безпеки регулювалися внутрішніми рішеннями та вказівками Міністерства внутрішніх справ [7].

 Порівнюючи стан взаємовідносин між органами безпеки краї соціалістичного табору та КДБ СРСР, співпраця з Секурітате є найменш дослідженою. Це пояснюється рядом причин. Перша причина це напружені відносини СРСР та Соціалістичної Республіки Румунія, особливо після приходу до влади Н. Чаушеску, який згодом встановив культ особи та узурпував владу у своїх руках. Варто зазначити, що до Румуній СРСР ставився холодно відразу після закінчення Другої світової війни і це зумовлено тим, що остання була союзницею Гітлера. Друга причина полягала в тому, що Соціалістична Республіка Румунія (СРР) до настання комуністичного періоду мала доволі серйозні власні напрацювання у питаннях державної безпеки. Згадаємо «Сигуранцу» орган безпеки при монарху, який ефективно усував політичних противників останнього. У 1944 р. та ж «Сигуранца» допомогла королю Міхаю повалити главу уряду Антонеску і його пронімецьких соратників. Тому радянським спецслужбам було важко диктувати власні правила в питаннях цього сектору [7].

 З утворенням КДБ СРСР у 1954 р. вибудовується своєрідний вектор співпраці останнього з органами безпеки СРР. Ион Михай Пачепа (колишній очільник зовнішньої розвідки Румунії) – автор книги «Дезінформація. Таємна стратегія абсолютної влади» наводить цікаві приклади взаємодії КДБ СРСР і Секурітате. В середині 1950-х років КДБ проводив операцію під кодовою назвою «Місце 12» (місце – означало Ватикан, 12 - Пій ХІІ) суть якої полягала у пошуках інформації яка скомпрометувала б Папу Римського Пія ХІІ, (нібито Папа співпрацював з нацистами) [9]. Для того, щоб отримати спробу знайти таку інформацію треба було здобути доступ до архівів Ватикану. За допомогою Секурітате було завербовано трьох високопоставлених священників, яким Ватикан надав доступ до роботи з архівом. Точно відомо дані лише одного: Франциска Йосифа Пєла, що служив в соборі Святого Йосифа (був завербований у 1950 р. коли сидів у румунській в’язниці Герла після приходу комуністів) [9; 3, с. 217].

 Агенти Секуритате (священики) таємно фотографували деякі документи з вищезгаданого архіву та відправляли через спеціальних людей КДБ. Документи не мали компрометуючого характеру, вони являли собою повідомлення для преси, звіти звичайних зустрічей Папи, що були викладені притаманною для такого роду документів мовою[9]. Разом з тим КДБ вимагав доставити більше таких матеріалів, бо сподівався, що в такому великому масиві інформації все ж можливо віднайти «зерна істини». Проте ця операція була безуспішною, підходящих матеріалів для начіплення на Пія ХІІ ярлика «гітлерівського Папи» КДБ не знайшов, та лише блефував, що має матеріали які доводять причетність Папи до Гітлера [9; 3, с. 218]. 

 В своїй другій книзі «Червоні горизонти» Ион Михай Пачепа стверджує, що департамент Секурітате по зовнішній розвідці працював над проектом з мусульманськими терористами. У 1972 р. Кремль вирішив звернути весь мусульманський світ проти Ізраїлю і Сполучених Штатів. На думку Ю. Андропова, мільйон ворогів можуть завдати Америці набагато більший збиток, ніж кілька десятків тисяч. Секурітате пропонувалося впровадити в мусульманський світ ненависть до євреїв, подібну до тієї, яку розпалювали нацисти, і використовувати цю ненависть в якості зброї масового кровопролиття проти Ізраїлю і його головного партнера – Сполучених Штатів. План полягав у тому, щоб ніхто "в американо-сіоністській сфері впливу" не міг більше відчувати себе в безпеці [10, с. 319].

 Ион Михай Пачепа пише: «….код цієї операції був СИД (Сіоністські Держави, або ZIG – "Zionist Governments"), вона перебувала у сфері моїх службових обов'язків, оскільки була спрямований на Лівію, Ліван і Сирію. СИД була дуже серйозною партійною державною операцією. Нами були створені спеціальні компанії для побудови госпіталів, будинків і доріг в цих країнах, ми відправляли туди тисячі докторів, інженерів, техніків, професорів і навіть викладачів танцю. Всім давалося завдання впроваджувати в свідомість людей образ Сполучених Штатів як нахабного і жадного загарбника, що фінансується єврейськими грошима і керованого єврейськими політиканами, метою яких є підпорядкування всього ісламського світу... В середині 1970-х КДБ наказав моїй службі – DIE (зовнішня розвідка Секурітате), поряд з аналогічними службами інших східно-європейських розвідок, прочесати країну в пошуках надійних активістів партії, які належали до різних мусульманських етнічних груп, навчити їх мистецтву дезінформації і терористичним операціям і впровадити в країни «нашої сфери впливу ». Їх завданням було експорт шаленої ненависті до "Американського сіонізму" за допомогою маніпулювання віковою неприязню до євреїв, властивої людям в цьому регіоні. До того, як я назавжди покинув Румунію в 1978 році, мій відділ відправив близько п'ятисот таких прихованих агентів в мусульманські країни. За грубими оцінками, отриманими з Москви, розвідками східного блоку в ісламський світ було заслано в цілому близько чотирьох тисяч таких агентів впливу...» [10, с. 327].

 В середині 1970-х років Секурітате за наказом КДБ також почало засипати мусульманський світ копіями арабського перекладу «Протоколів сіонських мудреців» (підроблений антисемітський документ, в якому викладаються плани євреїв по встановленню світового панування і руйнування християнського світу), російської фальшивки ще царських часів, яку з успіхом використовував Гітлер для розробки своєї антисемітської філософії. Секурітате також поширювала сфабриковану КДБ статтю на арабській мові, де говорилося, що Ізраїль і його головний спонсор США – сіоністські країни, які мають намір звернути весь ісламський світ в єврейську колонію [3, с. 181].

 За словами того ж И. М. Пачепи, Секурітате намагалося завоювати розуми людей, розуміючи, що ним не виграти відкриту війну. Важко сказати напевно, які тривалі результати операції СИД. Але кумулятивний ефект поширення сотень тисяч копій протоколів сіонських мудреців в ісламському світі і зображення Ізраїлю та США смертельними ворогами ісламу напевно були конструктивною мірою для досягнення цілей КДБ СРСР. 

 Сукурітате виготовляло для КДБ підроблені паспорти західних країн для агентів, що були «борцями за свободу». З 1972 по 1976 рр. Департамент зовнішньої інформації країни став головним постачальником підроблених західнонімецьких, австрійських, французьких, британських, італійських та іспанських паспортів для країн радянського блоку і регулярно постачав фальшивими документами міжнародні терористичні організації та угруповання. Румунська сторона виготовила також велику колекцію печаток для в'їзних віз в безліч держав, що допомагало в переправлені терористів в потрібні країни [4, с. 78].

 Наступна спільна справа КДБ і Секурітате – вбивство Імре Надя. І. Надь, угорський прем'єр міністр, який став, на думку керівництва Кремля, ідейним натхненником угорського повстання 1956 р., був усунутий румунськими спецслужбами. Співробітники КДБ і Департаменту зовнішньої інформації Румунії викрали його з Угорщини, помилково звинуватили в сіонізмі та шпигунстві, а потім повісили [10, с. 357–359]. 

 Чергова операція, що була проведена спільно з КДБ, Департаментом зовнішньої інформації Румунії і східнонімецької службою «Штазі» в вересні 1958 р. в Західній Німеччині – це таємне викрадення румунського емігранта, лідера антикомуністичного руху Олів'є Белдяну. Офіційна газета Східної Німеччини "Neues Deutschland" і її румунський аналог "Scоnteia" поклали провину за скоєне на ЦРУ, опублікувавши офіційні повідомлення про арешт Белдяну в Східній Німеччині, куди таємно за допомогою ЦРУ той проник для «проведення диверсій» [7].

 Як стверджує румунський дослідник Д. Делетант в арсеналі КДБ, Секурітате була добре організованою службою для розповсюдження дезінформації, адже остання мала багато зв’язків із спецслужбами країн, що ворогували з СРСР. Підтвердженням цього є спецоперація із ознайомлення світової спільноти з «таємною доповіддю» М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС в лютому 1956 р.. Через кілька днів після виступу М. Хрущова зі своєю «таємною доповіддю», новий начальник зовнішньої розвідки генерал Олександр Сахаровський, він же колишній старший радник МГБ СРСР при Міністерстві державної безпеки Румунії, «злив» текст доповіді Департаменту зовнішньої інформації Румунії. Він попросив керівництво Департаменту зовнішньої інформації передати «таємну доповідь» ізраїльській розвідувальній службі «Моссад», яка в той момент обговорювала з румунською стороною таємну угоду, згідно з якою румунським євреям в обмін на американські долари могли дозволити емігрувати до Ізраїлю. Департамент зовнішньої інформації слухняно віддав текст таємної доповіді розвідслужбі «Моссад», яка в той час тісно співпрацювала з американською ЦРУ [6, с. 210].

 Газета «Нью Йорк таймс» в червні 1956 р. опублікувала «секретну доповідь» Хрущова, зізнавшись, що отримала її від ЦРУ. Існує багато версій того, як ця доповідь виявилася в розпорядженні редакції газети. Через кілька місяців О. Сахаровський подякував керівництву Департаменту зовнішньої інформації Румунії і, безумовно, всім іншим учасникам цієї акції за надання йому допомоги в ознайомленні світової громадськості з новим винаходом Хрущова – «комунізму з людським обличчям». Незабаром після цього «таємну доповідь» Хрущова вже щосили обговорювали у всіх осередках комуністичних партій і засобах масової інформації країн радянського блоку і не тільки [6, с. 214]. 

 В контексті тісного співробітництва органів державної безпеки варто згадати, що зміни в КДБ обов’язково несли зміни і в Секурітате. Яскравим прикладом цього є події, які сталися в 1954 р. Група співробітників КДБ, відповідальна за виконання вироків, прибула до Західної Німеччини в лютому цього ж року. Іван Онисимович Фадєєв (генерал КДБ) повідомив, що офіцер КДБ Микола Хохлов, який очолював групу агентів, «зрадив свою країну», переметнувшись на сторону ЦРУ. Приблизно в той же час дезертирували ще два офіцери каральної команди – Юрій Растворов в січні 1954 р. і Петро Дерябін в лютому того ж року [2, с. 341].

 За словами І. Фадєєва, всі ці невдачі призвели до разючих змін. Перш за все, Хрущов наказав КДБ пустити по всьому світу чутки про розпуск підрозділу КДБ, відповідального за організацію вбивств. Потім він замаскував викрадення і заходи з фізичної ліквідації за кордоном під терміном «нейтралізація». І нарешті, він перейменував Дев'ятий відділ Першого головного управління, який до цього іменувався як служба з фізичної ліквідації, в Тринадцятий, ще більш засекретивши його існування і взявши його діяльність під особистий контроль. Здійснивши ці заходи, Хрущов запровадив в КДБ нові схеми для операцій по «нейтралізації» [2].

 Перед від'їздом І. Фадєєва з Бухареста румунський Департамент зовнішньої інформації отримав наказ створити власну службу з викрадень і вбивств за кордоном. Новий підрозділ було названо «Група Z», оскільки «Z» – остання буква латинського алфавіту, що символізує «крайні заходи». Про операції цієї групи знав лише керівник румунської спецслужби. За структурою вона була практично ідентична іншим «спорідненим» підрозділам, недавно створеним в службах зовнішньої розвідки Східної Німеччини, Угорщини та Болгарії. КДБ забезпечив, вищезгадане управління Секурітате повним набором необхідних аксесуарів, починаючи від потужного снодійного до довірених агентів в країнах Заходу, які раніше приймали участь в терористичних операціях різних спецслужб країн радянського блоку [2; 3; 7 ].

 Висновки. Отже, тісні взаємовідносини КДБ СРСР та Секурітате зародилися відразу після створення останньої. Основне пояснення цього факту полягає втому, що радянські спецслужби курирували процес створення Секурітате, забезпечували кадрами, управлінськими інструкціями та слугували безпосереднім структурним шаблоном. У функціональному відношенні спецслужби СРР були свого роду виконавчими органами директив КДБ СРСР. Яскравим прикладом цього служать наведені, попередньо, спецоперації в яких основне навантаження лягало на Секурітате. Хоч КДБ СРСР вважався однією з найсильніших спецслужб світу, спадком якого користується зараз сучасні спецслужби РФ, без допомоги та безпосередньої участі румунської Секурітате було б неможливо говорити про такі «успіхи».

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баусин Л. Спецслужбы мира на Ближнем Востоке / Л. Баусинф "Олма-пресс", 2001. – 415 с.

2. Колпакиди А., Прохоров Д. "КГБ: Спецоперации советской разведки" / А. Колпакиди, Д. Прохоров. – М.: "Олимп", 2000. – 624 с.

3. Пачепа М. И. Дезинформация. Тайная стратегия абсолютной власти / М. И. Пачепа – М.: Эксмо, 2016. – 576 с.

4. Прелин И. Н. Агентурная сеть / И. Н . Прелин. – М. : Терра-Кн. клуб, 1998. – 541 с.

5. Савич И. На острие тайной войны. Страницы истории зарубежных спецслужб / И. Савич. – М.: Коллекция «Совершенно секретно», 2002. – 384 с. 

6. Deletant D. Ceauєescu єi Securitatea. Constrоngere єi disidenюг оn Romвnia anilor 1965-1989 / Dennis Deletant. – Bucureєti: Humanitas, 1998. –310 p.

7. Gabriel C. Scurtг istorie a Securitгюii (« Краткая история Секуритате ») [Електронний ресурс] / C. Gabriel, S. Mircea. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://gabrielcatalan.wordpress.com/2013/09/24/scurta-istorie-a-securitatii/.

8. Oprea M. Naєterea Securitгюii, оn Analele Sighet 6 / M. Oprea. – Bucureєti: Fundaюia Academia Civicг, 1998. –180 p.

9. Pacepa I. M. Moscow’s Assault on the Vatican. The KGB made corrupting the Church a priority. National Review Online, 25 January 2007. https://www.nationalreview.com/2007/01/moscows-assault-vatican-ion-mihai-pacepa/

10. Pacepa I. M. Red Horizons: The True Story of Nicolae and Elena Ceausescus' Crimes, Lifestyle, and Corruption / I. M. Pacepa. – Regnery Publishing, 1990. – 456 p.