Хміль Лілія Миронівна

науковий працівник

КЗЛОР АДІКЗ “ Нагуєвичі”

 У запропонованій статті простежено і досліджено тенденції створення і розвитку Дрогобицької державної гімназії імені Франца-Йосипа I крізь призму джерельного матеріалу і історичних досліджень. Висвітлено процес навчання у цьому освітньому закладі, його внутрішню організацію. А також проаналізовано та систематизовано франкознавчі дослідження щодо гімназійного періоду навчання Івана Франка у Дрогобичі.

 Ключові слова: Дрогобицька гімназія, Франц-Йосип, ґміна, навчання, Іван Франко.

 Варто розпочати з того, що гімназія в Дрогобичі, за деякими даними, була заснована ще у 1775 р., але внаслідок Терезіанських та Йосифінських реформ у галузі науки та освіти була закрита 1784 р. австрійським урядом. Фактично лише після революції 1848 р. в Австро-Угорщині, коли змінилися стереотипи та погляди на право і обов’язки міщан, ідея відродження гімназії почала поновлюватися. Боротьбу за відновлення чи створення гімназії у Дрогобичі в другій половині 19 ст. розпочав тодішній бургомістр міста Ігнацій Невядомський, однак головним промотором ідеї гімназії й основним, хто боровся за неї на всіх рівнях тодішньої складної бюрократичної австрійської машини, був його тодішній секретар Ян Зих, який опісля замінив його на посаді. Основною перешкодою була так звана система Баха, яка діяла аж до 1860 р. Ставлення влади до середніх шкіл мало чим відрізнялося від освітньої політики попереднього уряду, і бахівський бюрократ так само був переконаний, що для імперії достатньо тих спеціалістів та “вчених”, яких “понаплоджували” вже наявні гімназії, а відкривати нові зовсім не було сенсу. Розуміючи ситуацію і знаючи, як зреагує уряд на прохання відкрити гімназію в Дрогобичі, ґміна міста вирішила звернутися безпосередньо до самого Франца-Йосипа з петицією дозволити Дрогобичу відкрити міську гімназію на честь чудесного зцілення цісаря 1853 р. Однак справа з відкриттям гімназії затягнулась аж на п’ять років. 16 квітня 1858 р. Дрогобичу дозволено організувати міську гімназію з правом функціонування з 1 вересня 1858 р [1, с. 32]. 

 Передовсім ґміна була змушена ліквідувати військову школу для хлопців, збудовану силами бургомістра Ігнація-Домініка Невядомського у1846 р. Саме цей будинок, котрий міщани називали “sztyftem”(сьогодні корпус філологічного факультету ДДПУ ім. І. Франка), став першим будинком дрогобицької державної гімназії ім. Франца-Йосипа [ 7 ]. Знаходилась будівля гімназії по вулиці Cамбірській, пізніше – з 80-х р. 19 ст. її називали Панською чи Гаренштрассе, а в часи польської окупації вона носила імя А. Міцкевича і була тогочасним діловим центром Дрогобича, котра у 1990 році перейменована на вулицю ім. Т. Шевченка.

 Були завезені обладнання і прилади для кабінету директора, впорядковані конференційна зала, бібліотека, природничий та фізичний кабінети. На закупівлю наукових засобів ґмінна рада виділила 1670 зл. ринських і 50 зл. ринських на канцелярське обладнання директора. Також ґмінна рада мала встигнути до зими забезпечити систему опалення, виплату заробітніх плат викладачам і адмінперсоналу. Згідно усіх цих вимог гімназія фактично відповідала гімназії 3-го ступеня. Показовим є той факт, що в залежності від потреб, ґміна повинна була виплачувати кошти на розвиток науки в межах гімназії, що фактично стало початком для формування в Дрогобичі наукових досліджень в галузі хімії, фізики та філології [ 7 ]. У травні 1859 р. на прохання ґмінної ради гімназіі було додано 4 вищих класи, а разом з тим виділено додатковий поверх для навчання і вдвічі збільшено число викладачів.

 Таким чином, 1858 року місто дістало гімназію, а день відкриття – 21-го вересня було оголошено святом. Навіть був заборонений того дня ярмарок, і з навколишніх сіл посходились до міста багато людей, щоб подивитись на цю урочистість. Урочистості відбувались в парафіяльному костелі Святого Варфоломія [2, с.154]. Особливістю Дрогобицької гімназії було те, що від самого початку її відкриття вона мала подвійне підпорядкування – магістрату, який платив за гімназію, та Раді шкільній, яка ставила свої вимоги. Спеціальним розпорядженням цісаря гімназію було знято з балансу дрогобицької ґміни і переведено в ранг державних гімназій. Сталося це 1 вересня 1874 року.

 Дрогобицька гімназія відрізнялася від інших і не мала навіть в певному сенсі конкурентів. Уся справа в тому, що волею різних обставин тут опинилися найращі педагогічні сили, які чимось проштрафилися перед владою чи перед шкільною Крайовою радою. Як правило, це в основному були польські педагоги, які брали участь у повстанні проти московської тиранії. Рятуючись від заслань та знищення, вони опинилися в Галичині, і тут виявилося, що чи не єдина гімназія, яка може взяти їх на роботу, була Дрогобицька. 

 Знаходили тут притулок учні, які були з певних причин вигнані з інших гімназій і в ніяку іншу їх не хотіли приймати. Як, наприклад, виключені з Коломийської гімназії Василь Стефаник та Лесь Мартович. Дрогобицька гімназія дала величезну кількість визначних діячів українській, польській і єврейській культурі. Ще однією особливістю гімназії було те, що її учні походили з найнижчих суспільних верств і здобування ними знань було справжньою, як казав Іван Франко дорогою до світла. Гімназія мала найнижчий відсоток дітей службовців, священників та людей заможних. У гімназії водночас було багато слабких і сильних учителів: реформа у освіті нібито відтискала середняків, зміцнюючи натомість обидва полюси. Окрему роль відігравав міський статус гімназії: місто не могло забезпечити вчителям той рівень зарплати, який мали вчителі державних гімназій. Доки навчальний заклад не перевели на державне фінансування( 1871 р.), охочих зайняти місце вчителя було небагато [2, с. 158].

 Між учнями Дрогобицької гімназії був один з тих, хто посідає одне з найвизначніших місць в українській і світовій літературі, звичайно, йдеться про Івана Франка, котрий прийшов на навчання до цього закладу восени 1867 року. Франко став гімназистом після закінчення четвертого класу Дрогобицької нормальної школи отців Василіан. Вступав Іван Франко вже у восьмирічну гімназію, бо до 1862 року вона була ще чотирирічною. 1867 року, за Австро-Угорською конституцією Галичина, як ”Kоролівство Галіції і Льодомерії”, отримувала статус своєрідного самоврядування, яке здійснювалося виборним Галицьким Сеймом. Були відмінені тілесні покарання учнів та запроваджено замість німецької польську мову викладання. Вищезгадана реформа створювала серйозні проблеми для вчителів, більшість з яких здобули освіту німецькою мовою, а дехто ледве міг говорити польською. Польських підручників не було, польська термінологія не була розроблена, тому вчителі мусили заступати своїми лекціями відсутні книжки й на ходу творити нову термінологію [1, с.33]. Іншим елементом була заміна німецьких вчителів патріотично налаштованими польськими. “Це, – писав І. Франко у своїх спогадах, – був переломний момент, важкий для слабких, але сприятливий для сильних, бо давав їм поле для власної оригінальної праці, не надто обмеженої правилами” [ 10 ].

 Основним предметом для вивчення була релігія, за нею у списку важливих предметів була латинська мова. Опісля йшла грецька мова, але її починали вивчати з п’ятого класу. За нею – німецька мова. Далі йшла дуже цікава графа у журналі, де мала бути записана так звана крайова мова, тобто мова більшості. Проте основною мовою крайовою вважалася польська, хоча за законом обидві мови, тобто польська і українська вважалися рівними. Далі йшла географія з історією, математика, натуральна історія (природознавство). Як необов’язковий предмет вивчалась русинська, тобто українська мова, після неї стояла французька, яку обирали лише ті учні, які хотіли мати реальну, тобто технічну освіту. Для загального розвитку дитини ще була фізкультура, яка більше нагадувала ігри на відкритому повітрі, а також були співи. Учні атестувалися двічі на рік – узимку( зимовий семестр) та влітку (літній семестр) [2, с.172 – 173]

 Наполегливість, жадоба до знань, талант та працьовитість допомогли Івану Франку ще в перший рік навчання у гімназії отримати першість у колі своїх ровесників з класу. За добрі успіхи у навчанні, враховуючи поганий матеріальний статок, Крайова шкільна рада звільнила його від плати за навчання на основі його клопотання до установи від 25 лютого 1868 р.

 Із спогадів однокласника І. Франка -- Михайла Коріневича дізнаємося: “при класифікації уживано локації, себто кожному учневі надавано число місця, яке він між усіма заслужив. Франко під час мого там побуту мав першу локацію, а часом другу. Франко вже від самого початку дався пізнати всім як з природи дуже здібна, талановита людина, мав надзвичайну пам’ять. Книжок, шкільних підручників мав дуже мало, лише зошитові нотатки, позгинані і підрані, де собі дещо нотував під час викладу, але більше нотував собі в своїй голові так, що кожну викладану річ памятав настільки докладно, що так ніхто не міг собі докладно занотувати в зошиті, навіть в скороченні” [5, с. 76].

 У 1912 році І. Франко залишив спогади про часи свого гімназійного навчання в Дрогобичі. Письменник писав: “Гімназіальні студії, які я пройшов в Дрогобичі при всій бідності, серед якої довелося мені жити як ученикові з- під селянської стріхи не були для мене тяжким часом …Шкільна наука ніколи не була для мене страшною, а навпаки, все доставляла мені нові приємності в міру того, як розширювався обсяг мого знання. Товариське життя між учениками було також таке, що доставляло багато невинних приємностей. Відносини вчителів до учеників у гімназії були звичайно ліберальні, хоч майже ніколи не доходили до тісніших приятельських відносин, як се буває іноді по наукових закладах.

 Незвичайними розривками в житті дрогобицьких гімназистів бували екскурсії під проводом деяких учителів в околиці міста, або до трохи віддалених місцевостей. Такі екскурсії в моїх часах і з моїм класом устроювали вчителі природних наук – Емерик Турчинський, що спеціально займався ботанікою, та Іван Верхрадський, що з замилування займався ентомологією, мав великі та дуже гарно виконані збірки хрущів та мотилів, і над то займався також збиранням матеріалів до пізнання народного язика та його діалектів…”[ 10 ].

 З усіх учителів, які вчили Івана Франка, спогади про нього написав тільки Теофіл Грушкевич. Згадав, що вчив Івана Франка латину і греку і був господарем класу. Він усе зробив, щоб при кінці першого і другого семестрів умістити його при класифікації на першому місці між найкращими учнями . “ Франко,- писав він у спогадах,- дійсно виявляв великий талант у письмових роботах. Коли я роком пізніше, в четвертому класі вчив дітей української мови, Франко написав замість звичайної школярської розвідки довгу повістку на задану тему зовсім вправним стилем, майже вільним від деяких похибок граматичних так і правописних ” [ 4 ].

 Потужним каталізатором національного та політичного виховання І. Франка послужив учитель математики, німецької та української мов, згодом науковець Іван Верхратський. У неділю він запрошував учнів до себе до дому, де давав читати Русалку Дністрову, твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, інших українських письменників. Тоді ж І. Франко ознайомився з багатьма творами європейської літератури і деякі навіть узявся перекладати. Під впливом поета о. Ізидора Пасічинського десь від четвертого чи п’ятого класу гімназії він почав віршувати. Його перший вірш “ Великдень” 1871 року, присвячений татові не зберігся, а список збережених починається від 1873 року. У гімназійний період І. Франко надсилав свої літературні спроби з помітним впливом штучного москвофільського “язичія” до Львова у москвофільський двотижневий журнал Друг. У 1874 р. там побачив світ його перший друкований вірш “ Народні пісні” під псевдонімом Джеджалик [9, c. 17].

 Під час навчання у Дрогобицькій гімназії, у п’ятому класі І. Франка спіткало чергове нещастя – 1 червня 1872 р. у віці 37 років померла його мати Марія Кульчицька, і він уже став круглим сиротою. Практично не маючи засобів до існування, письменник вдавався до заробітків, про що пише у “причинках до автобіографії”: “ Ніяких таких ощадностей у мене, що жив такими віктуалами, які привезено мені з дому, і мало що заробив приватними лекціями не було. Грошей у мене аж до сьомої класи, в якій я одержав стипендію було звичайно дуже мало” [ 12 ]. Треба зазначити, що стипендію Франкові гімназисту було призначено у січні 1874 року і її розмір становив 315 чи 420 корон, залежно від прибутку з основних фондів.

 Незважаючи на скрутне становище в гімназійні роки, І. Франко почав збирати власну бібліотеку і до кінця навчання у Дрогобичі вона налічувала близько 500 томів. Про основне джерело їх надходження І. Франко каже: “ …книжки я переважно одержував від товаришів за те, що вироблював письмові задачі, не занедбуючи власної науки, 5 або й більше задач на одну тему, і всі так відмінні одна від другої, що вчитель не пізнавав, що се чужа, а не ученикова робота” [ 12, c. 40 ]. 

 З-поміж книжок у Франковій бібліотеці було багато таких, що вважалися дефіцитом у гімназії, і тому квартира з Франковою бібліотекою стала частим місцем збору дрогобицьких гімназистів. У гімназійні роки І. Франко почав читати твори західноєвропейських класиків – У. Шекспіра, Ф. Шиллера, А. Міцкевича, Ю. Словацького [ 1, c. 35 ].

 Дрогобицьку гімназію імені Франца-Йосифа І. Франко закінчив 26 липня 1875 року. Саме тоді йому було вручено атестат зрілості, так зване матуральне свідоцтво, де було зазначено: “ Вимоги поставлені законом іспитований виконав, отже почесно і отримує внаслідок цього похвальне свідоцтво зрілості, яке дає йому право відвідувати університет” [13] .

 Про гімназію і навчання в ній І. Франко залишив низку автобіографічних творів, мемуарів та наукових праць: “Борис Граб”, “ Гірчичне зерно”, “ Рутенці”, “ Спомини із моїх гімназіальних часів”, “ Допис про Дрогобицьку гімназію”, “ Ученицька бібліотека в Дрогобичі”.

 В останній період свого навчання у Дрогобичі І. Франко почав задумуватися над викладацько-літераторською кар’єрою і, ставши студентом філософського факультету Львівського університету, приступив до реалізовування своїх задумів, котрі він виплекав ще у гімназійні часи.

 Підсумовуючи сказане про цісарсько-королівську гімназію ім. Франца Йосифа у Дрогобичі, варто зазначити, що незважаючи на те, що заснована вона була в часі домінування твердої консервативної системи, все ж таки стала головним освітянським та науково-культурним осередком міста, в якому багато років на високому рівні культивувалася серйозна наука, а виховання учнів включало тогочасні передові методи, які дозволяли національним громадам міста формувати ерудовану молодь[ 6, c. 655 ]. Тогочасна влада міста вважала одним із найбільших своїх обовязків – утримувати навчальні заклади на належному рівні. В цілому слід віддати належне професорсько-викладацькому складу гімназії, який зміг підготувати таких відомих мислителів як В. Стефаник, І. Франко, Б. Шульц та ін.

Використана література

1. Галик В. Навчання Івана Франка у Дрогобицькій гімназії імені Франца-Йосифа I / В.М. Галик// Проблеми гуманітарних наук : Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Серія “Історія”. – Дрогобич, 2016. – Вип. 38. – С. 29 – 49.

2.Горак Р.Д. Дрогобич – місто юності Івана Франка: Книга-путівник. – Х.: Майдан, 2011. – 272 с.

3. Горак Р.Д. Бажав я для скованих волі…Бібліографія Івана Франка. – Львів: Апріорі, 2015. – 320 с.

4. Грушкевич Т. Іван Франко – гімназист// Спогади про Івана Франка / упоряд. М. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 80.

5. Коріневич М. Спомини про Івана Франка як ученика гімназії // Спогади про Івана Франка / упоряд. М. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 2011. – C. 74 – 78.

6. Лазорак Б., Лазорак Т. Літній табір Дрогобицької гімназії імені Франца-Йосифа в Уричі (1910)//” Форт заповідника Тустань”: на пошану Михайла Рожка. – Кн. 1. – Львів, 2009. – 

С. 655-669.

7. Лазорак Т. Тенденції розвитку Дрогобицької державної гімназії імені Франца-Йосифа/ Т. Лазорак // Незалежний культурологічний часопис “Ї” . – Дрогобич, 2013. – Число 71.

8. Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. – Львів: Каменяр, 1991. – 165с.

9. Пастух Р. Франко здалека і зблизька. Короткий життєпис на тлі епохи. – Дрогобич: Посвіт, 2016. – 128 c.

10.Франко І. Спомини із моїх гімназіальних часів// Спогади про Івана Франка/ упоряд. М. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 2011. – C.799-801.

11.Франко І. Емерик Турчинський ( посмертний спогад ) / І. Франко // ”Там город преславний Дрогобич лежить…” (Вибрані праці Івана Франка про Дрогобич) . – Дрогобич: Коло, 2008. – C.69 – 70.

12. Франко І. Причинки до автобіографії / І. Франко // Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. /. – К. : Наукова думка, 1983. – Т. 39. – C. 36 – 44.

13. Свідоцтво зрілості І. Франка, видане реальною гімназією імені Франца-Йосифа в Дрогобичі ( 26 липня 1875 р. ) // І. Л. – Ф. З. – Од. зб. 2415. – Арк. 19., (пол. мова ).