Стефанюк О.В.,
магістрантка 1курсу
кафедри теорії та методики дошкільної і спеціальної освіти
ДНВЗ «Прикарпатський національний університет
ім. Василя Стефаника»
Івано-Франківськ, Україна
Кудярська Т.Р.
викладач кафедри теорії та методики дошкільної і спеціальної освіти
ДНВЗ «Прикарпатський національний університет
ім. Василя Стефаника»,
Івано-Франківськ, Україна
Анотації
В умовах реформування вищої педагогічної освіти особливої актуальності набуває проблема підготовки майбутніх фахівців. У роботі здійснено аналіз змісту поняття «самоосвіта», після вивчення та узагальнення психолого-педагогічної літератури, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів самостійної діяльності студентів до самоосвіти.
Ключові слова: самоосвіта, самостійна робота, майбутні фахівці.
Annotations
In the conditions of the reform of higher pedagogical education, the problem of preparing future specialists becomes of special urgency. The paper analyzes the meaning of the concept of "self-education", after studying and generalizing the psychological and pedagogical literature, teaching and methodological works on improving the content, forms and methods of independent activity of students to self-education.
Key words: self-education, independent work, future specialists.
Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі нашого життя за умов постійних соціально-економічних і політичних дестабілізуючих криз важливою й такою, що відіграє особливу та фундаментальну роль у житті кожної людини, є вища освіта. Сьогодні вона не тільки виконує свою основну функцію – формування професіонала, а й для більшості молодих людей стає обов’язковим етапом у житті. Це гостро ставить перед нами проблему якості надання вищої педагогічної освіти.
Важко не погодитися, що зміни, які відбуваються в усіх життєвих сферах, зумовлюють потребу перетворення, оновлення й зміцнення системи вищої педагогічної освіти. В умовах її реформування особливої актуальності набуває проблема підготовки майбутніх фахівців як високопрофесійних, компетентних спеціалістів. Ідеться про підготовку освіченої, творчої, фізично й морально здорової, полікультурної особистості. Звідси випливає актуальність формування в майбутніх педагогів компетентності до самоосвіти, що й становить тему нашої роботи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій із цієї проблеми. Загалом проблема самоосвіти є багатогранною. Її значущість знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (Ф.Дістервег, Я.Коменський, Й.Песталоцці, В.Сухомлинський, К.Ушинський), зарубіжній педагогічній науці (І.Герде, В.Оконь та ін.), так і у вітчизняній науковій думці (В. Буряк, В.Козаков й ін.). Питання професійної самоосвіти, зокрема застосування психолого-педагогічних знань у самоосвітній діяльності, самоосвіта педагога як умова вдосконалення його професійної діяльності розкриті М.Заборщиковою, Б.Зязіним, Д.Казихановою, І.Наумченко [2],[2,с.27].
У працях В.Андреєва, А.Громцевої, М.Піскунова та інших висвітлено педагогічні основи самоосвіти. Питання професійної педагогічної самоосвіти порушували І. Барсуков, Т.Борисова, І.Наумченко, О. Прокопова[5], [5,с53].
Отже, проблема самоосвітньої діяльності охоплює широкий спектр питань. Проте питання організації самоосвітньої діяльності педагога в системі підвищення кваліфікації та чинників, що впливають на її динаміку, є практично нерозробленими й потребують комплексного вивчення та створення якісно нової технології самоосвітньої діяльності майбутнього спеціаліста, яка б відповідала новим соціальним, освітнім, культурно-просвітницьким тенденціям, підвищенню рівня професіоналізму й компетентності, соціальної відповідальності, формуванню загальнолюдських ціннісних орієнтацій випускника ВНЗ[3], [3с.220].
Ми підтримуємо вище наведених авторів і вважаємо, що серед основних завдань самоосвітньої діяльності педагога слід виділити наступні:
- удосконалення теоретичних знань;
- формування професійної та педагогічної діяльності педагога;
- здатність до постійного оновлення й збагачення особистісного потенціалу через мотивацію та усвідомлення себе як гармонійної й усебічно розвиненої особистості[3], [3с.225].
Завдання дослідження – розглянути поняття “самоосвіта” в процесі професійної та педагогічної самоосвітньої діяльності педагога з погляду різних фахівців.
У статті використано такі методи: аналіз й узагальнення психолого-педагогічної літератури, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів самостійної діяльності студентів до самоосвіти.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Проблема самоосвіти є однією з найбільш актуальних у психолого-педагогічній науці. Її значимість зумовлена складністю вибору засобів і методів самоосвітньої діяльності, зростанням її значущості для суспільства й переходу його на найвищий рівень самоосвіти.
Професійне зростання спеціаліста, його соціальна необхідність, як ніколи залежать від уміння проявити ініціативу, вирішити нестандартне завдання, від здатності планувати і прогнозувати результати своїх самостійних дій. Це переорієнтовує самостійну роботу з традиційної мети – простого засвоєння знань, набуття вмінь та навичок, досвіду творчої і науково-інформаційної діяльності – на розвиток внутрішньої і зовнішньої самоорганізації майбутнього спеціаліста»[5], [5,с.47]. А.Громцева розглядає самоосвіту як зумовлену самою особистістю систематичну пізнавальну діяльність із метою розвитку освіченості[6], [6,с19].
Самоосвіта, за М. Касьяненко, – цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань та вмінь, поглядів і переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом особистих і суспільних інтересів[2], [2,с31].
«Самоосвіта – самостійна освіта, отримання системних знань у певній галузі науки, техніки, культури, політичного життя та ін., яка передбачає безпосередній інтерес особистості в органічному поєднанні із самостійністю у вивченні матеріалу»[2], [2,с24].
Л.Сисоєва вказує, що самоосвіта гнучко реагує на запити й вимоги суспільства, постійно вимагаючи зростання фахової компетентності. І тут на перше місце виходять самоосвіта та самовиховання [6],[6, с36]. Схожої думки притримується Л.Лузан. Науковець підкреслює, що самоосвіта – це потреба творчої й відповідальної людини будь-якої професії, тим більше професії з підвищеною моральною й соціальною відповідальністю, якою і є професія вчителя[ [4, с,48]. О.Василішина розглядає самоосвіту вчителя як сукупність таких складників: самооцінка, самооблік, самовизначення, самоорганізація, самореалізація, самокритичність, саморозвиток. Формуючи цю сукупність, можна передбачити свідому самоосвітню діяльність педагога [6,с.228]. Кан-Калик поняття самоосвіти виводить, як «цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яку здійснює педагог, з оволодіння загальнолюдським досвідом, методологічними і спеціальними знаннями, професійними вміннями і навичками, необхідними для вдосконалення педагогічного процесу» [5,с.53]. Адже щоб залишатися професіоналом, педагог повинен здійснювати неперервний процес самоосвіти.
На думку А. Маркової, «самоосвіта – це особлива діяльність, яка має свою специфічну структуру, що відрізняється від навчальної діяльності та її самостійних форм основними компонентами–мотивами, завданнями, способами дій і контролю, які визначаються самим студентом. Як правило, в основі самоосвіти лежать мотиви життєвого значення, потреби, які не задовольняються в умовах школи чи вищого навчального закладу, більш зрілі способи роботи й контролю»[2],[2,с29].
Вивчаючи та аналізуючи висвітлення проблеми самоосвітньої діяльності в працях інших вчених, можна вивести своє розуміння поняття самоосвіти. Отже, самоосвіта – це вид пізнавальної діяльності, який цілеспрямований та усвідомлено направлений на самостійне засвоєння, осмислення й наповнення новими теоретичними знаннями, набуття та самовдосконалення відповідних умінь і навичок до професійного саморозвитку.
Проте проблема розвитку самоосвітньої діяльності нині постає перед нами дедалі гостріше. На сьогодні показники самоосвітньої пізнавальної діяльності й самоосвіти студентів узагалі є дуже низькими. Деякі з основних причин цих показників: низький самоконтроль, недостатньо сформований рівень мотивації до навчальної діяльності, недисциплінованість і неорганізованість.
Серед інших причин виділяються такі:
- брак часу, який був би необхідний студентам для позааудиторної роботи й самоосвітньої діяльності;
- неусвідомлення студентами самостійної роботи як необхідного виду практичної діяльності самоосвіти та особистісного саморозвитку й самовдосконалення;
- відсутність певних умінь та навичок самостійної роботи в процесі самоосвітньої діяльності;
- викладачі стали менш вимогливими до студентів стосовно набуття ними більш поглиблених теоретичних знань майбутньої професійної діяльності
- надмірно великий обсяг додаткової інформації[4],[4с,48].
Професійна підготовка майбутнього педагога має забезпечувати наявність у нього ціннісних орієнтацій, мотивів, внутрішньої потреби в систематичному оновленні й збагаченні професійних знань, усвідомлення ним особистісного та суспільного значення самоосвіти, розвинений емоційно-вольовий механізм щодо подолання труднощів на шляху до опанування новими знаннями в процесі самоосвітньої діяльності. Отже, враховуючи психологічний і педагогічний аспекти розв’язання проблеми, специфіку самоосвіти, можна стверджувати, що:
- Самоосвіта є результатом освіти й обов’язковою умовою ефективності останньої. Взаємозв’язок процесів освіти та самоосвіти зумовлений тим, що самоосвіта сприяє накопиченню знань, формуванню інтелекту, розвитку розумових сил і здібностей а самоосвіта є інформативним процесом, складником розумового самовиховання, завдяки якому виробляються якості, потрібні для успішного оволодіння знаннями.
- Самоосвіту не можна ототожнювати із самостійною роботою, тому що вона є цілеспрямованим добровільним вдосконаленням особистості у сфері науки, культури за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності. Отже, самостійна робота є одним із засобів самоосвіти[5], [5,с43-44].
Зазначене вище дає підставу трактувати самоосвіту як вид пізнавальної діяльності, яка характеризується активністю, самостійністю, добровільністю й спрямованістю на вдосконалення власних розумових здібностей, формування культури розумової праці.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, самоосвіта є одним із найважливіших способів підготовки педагога до професійної діяльності. І стимулювання потреби майбутніх учителів до професійної самоосвіти – важливе завдання вищих педагогічних навчальних закладів.
Самоосвітня компетентність формується на основі набуття досвіду самостійних спроб і досягнень в самоосвітній діяльності, вироблення власної індивідуальної системи навчання, переходу від копіювання зразків самоосвіти до вироблення її власної моделі, включення самоосвіти в спосіб життя студента. Отже, формування у майбутніх фахівців самоосвітньої компетентності повинно здійснюватись під час їх навчання у вищому навчальному закладі і продовжуватись протягом впродовж їх педагогічної діяльності.
Особливим це завдання є для підготовки майбутніх спеціалістів до професійної діяльності. У подальшому наше дослідження буде спрямоване на бгрунтування поняття «самовдосконалення майбутнього фахівця» як складової частини саморозвитку особистості, визначення засобів, методів і прийомів роботи, які допоможуть студенту здійснювати саморозвиток.
Список використаної літератури
1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / Гончаренко С. У. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
2. Григоренко Л. Самостійна робота як фактор підвищення ефективності підготовки майбутніх педагогів до професійної діяльності / Л. Григоренко // Рідна школа. – № 8. – С. 22–34.
3. Інноваційна освітня діяльність: регіональні аспекти : тези Міжнар. наук.-практ. конф. (14–15 квіт. 2011 р., м. Біла Церква) / за наук. ред. В. В. Олійника, Н. І. Клокарь, Л. М. Карамушки, В. В. Лапинського. – Біла Церква : [б. в.], 2011 с. 220-237 с.
4. Сисоєва Л. Є. Неперервна освіта в Україні: її складові і тенденції розвитку / Л. Є. Сисоєва // Післядипломна освіта в Україні. – № 1. − 2011. − С. 46-52.
5. Дереза І. С. Формування готовності студентів до самоосвіти як актуальна педагогічна проблема / І. С. Дереза // Педагогіка вищої та середньої школи. – Вип. 27. – Кривий Ріг : КДПУ, 2010. – С. 43-68.
6.Мося І.А.Формування самоосвітньої компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі загальноосвітньої підготовки : автореф. дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Ірина Анатоліївна Мося; НАУ. – К., 2014. –с. 19-40 .
