Шеметюк Іванна Михайлівна

студентка V курсу факультету філології та журналістики

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Україна, м. Луцьк

 У статті проаналізовано вплив авторського світогляду та стереотипів патріархальної епохи на специфіку портретування жіночих образів у творчості Оноре де Бальзака та Ґюстава Флобера.

 Ключові слова: реалізм, портрет, жіночі образи.

 Згідно з «Літературознавчим словником-довідником», портрет – засіб типізації та індивідуалізації персонажів на основі відображення міміки (виражальні рухи м’язів обличчя), пантоміміки (виражальні рухи всього тіла), динаміки мовлення (інтонація, темпоритм, тембр), дихання тощо [4 , с. 546]. Саме через портретні елементи відбувається читацька естетично-духовна рецепція візії людини і концепції особистості, створеної письменником.

 Специфіка портретотворення в художньому тексті – одна з актуальних проблем літературознавчого дискурсу. Серед українських та російських дослідників літературного портрета варто назвати О. Безпалова, В. Вовк, Ю. Водяницьку, Є. Гончарову, Л. Єфімову, К. Кусько, О. Малєтіну, О. Мальцеву, О. Потапову, Н. Родіонову, К. Сизову, Г. Сирицю, В. Сімонок, О. Ясінецьку та ін. Чимало праць присвячено проблемі типології портретних характеристик.

 У сучасному літературознавстві проблема портретування актуалізується у процесі переоцінки художніх творів з погляду гендерної критики. Портрет, як центр характеротворення, чітко відобразив тісну єдність індивідуального та загальноприйнятого у стильовій манері письменника-чоловіка. Показовим у цьому аспекті є доробок класиків реалізму О. де Бальзака (1799 – 1850) та Ґ. Флобера (1821 – 1880). 

 Мета нашого дослідження – аналіз особливості портретування жіночих образів у творчості О. де Бальзака та Ґ. Флобера крізь призму вияву в них авторського світогляду та стереотипів патріархальної епохи. 

 У рецепції О. де Бальзака різниця між чоловіком і жінкою – одна із головних причин існування соціальних проблем, яка знайшла вияв навіть в авторському теоретичному постулаті – необхідності творчо досліджувати світи чоловіків, жінок та речей. Однак під впливом часу образи чоловіків виходили в нього переконливішими, реальнішими, аніж образи жінок. Влучними з цього приводу видаються зауваги С. де Бовуар про те, що чоловічі міфи про жінку ніколи не показують її самодостатньою і вона розчаровує, тому що постає інакшою, аніж чекають: «У жінці, як і раніше, возвеличують лише її жіночність, роблячи жіноцтву погану послугу» [2, с. 114].

 Система персонажів Бальзака ґрунтується на опозиційних зв’язках, реалізованих у площинах статі, гендерних функцій та соціального статусу. Найочевиднішою є опозиція між чоловічими і жіночими образами, яка найчастіше базується на морально-етичній основі: чоловіки – морально досконалі, натомість жінки здатні на будь-які аморальні вчинки. Яскравий приклад – головні жіночі образи повісті «Гобсек» – Анастазі де Ресто – та оповідання «Справа про опіку» – Жанна д’Еспар.

 Способом характеристики інтер’єру та елементів гардеробу пані де Ресто автор створює імпліцитний портрет-представлення, який визначає домінанти образу графині: красива кокетка, легковажна, недалекоглядна, але хитра і схильна до маніпуляцій. Вона звикла носити маску, ховати почуття, а задля порятунку готова була піти навіть на злочин. У фіналі спостерігаємо, що час та бездумні вчинки наклали свій відбиток, і краса та роль графині у вищих колах зникли. Автор красномовно порівнює її з личинкою-вбивцею, що у його сприйнятті властиво більшості жінок. Та ж схема лягла в основу побудови образу маркізи д’Еспар: вишукана, в оточенні дорогих речей, цілеспрямована, здатна на обман, розуміється у важелях впливу на оточення.

 Традиційно жінка не мала права розпоряджатися своїми статками, тому автоматично ставала матеріально залежною від чоловіка, отримувала від нього незначну суму на домашні витрати і ще меншу – на задоволення власних потреб. Прагнення бути привабливою, елегантною і впевненою у собі особистістю штовхало жінку на порушення суспільних (і моральних) норм: обман, зрада, незаконне кредитування, маніпулювання чоловіками / дітьми тощо. Прояви матеріальної залежності відбилися на характеристиці обох образів: якщо Анастазі напоказ лишається підвладною, але намагається виявити свободу вибору в догляді за собою, то Жанна всіляко підкреслює свою самостійність, навіть намагається юридично підкорити собі чоловіка, визнавши його недієздатним.

 Емоційна залежність Анастазі де Ресто диктована інтимними переживаннями (сліпе захоплення Максимом де Траєм) та ніжною прив’язаністю до синів. Видається, що шлях до очищення жінки пролягає через її безмежну любов до дітей та вчинки, на які вона здатна піти заради них. Єдиною позитивно представленою рисою в її образі є жертовна любов до нащадків: відомо, що графиня де Ресто після смерті чоловіка піклувалася про їх майбутнє, нехтуючи залишками гідності (шпигувала, вдавалася до обману, падала до ніг). З іншого боку, жінка, яка не здатна на прояви найпростіших материнських інстинктів, заслуговує на суспільну зневагу (Жанна д’Еспар). Залежність маркізи зумовлена владними амбіціями: позбавлена глибоких почуттів до оточення, вона цілком поневолена потребами суспільного впливу та збагачення. Тому закономірно, що наділяючи жіночий образ комплексом чоловічих рис, автор трактує його негативно [5, с. 166].

 Фемінні образи включені також у міжособистісні опозиційні зв’язки у соціальному плані: легковажна графиня де Ресто та невибаглива швачка Фанні Мальво – героїні «Гобсека», честолюбна маркіза д’Еспар та простачка за походженням (і поводженням) Жанрено зі «Справи про опіку». Представниці знаті показані в непривабливому, навіть відверто негативному світлі, натомість вихідці з нижчих суспільних прошарків є втіленням моральних чеснот (ідеал дружини, матері). Однак останнім автор приділяє значно менше уваги: їхні характери схематизовані й нежиттєві, у той час коли образи жінок із вищого світу яскраві, психологічно вмотивовані і переконливі. 

 Загалом, створені Бальзаком портрети укрупнені, гіпертрофовані, концентровані; чітко простежується ставлення автора до персонажів через характер описів та вміло розставлені внутрішньотекстові «маркери». Він знайомить читача із «зовнішньою» людиною та речами, які її оточують.

 Особливість Бальзакового персонажотворення спричинена впливом патріархальних стереотипів і психологічними травмами юних років: дитячу образу на матір виливає на героїнь своїх творів. Відповідно, він вибудовує жіночі образи з огляду на сумлінність виконання ними гендерних ролей (дружини, матері, служниці тощо) у залежності від панівних уявлень про ідеал жінки, яку письменник вважав додатком до чоловіка. Бальзак не відходить від традиції розуміння жіночого, згідно з якою, за влучним зауваженням С. де Бовуар, світські ритуали стояли на заваді будь-яким проявам жіночої незалежності [2, с. 113].

 Ґ. Флобер орієнтується на читача-інтелектуала, здатного до співпереживання персонажам. Він не подає цілісних концентрованих портретів своїх героїнь, а пунктирно розкриває окремі грані зовнішності, які невидимою ниткою зв’язані з їх внутрішнім світом і виходять на рівень проблематики твору. Такі деталі-зв’язки розкодовуються на рівні метатексту і нерідко набувають символічного значення. 

 У «Трьох повістях» Флобер моделює традиційні схеми поведінки: жінка-служниця (Фелісіте), жінка-мати (пані Обен) у повісті «Проста душа» та жінка-воїн (Іродіада), жінка-іграшка, жінка-лялька (Саломея) в оповіданні «Іродіада». Жіночі образи в малій прозі наскрізь залежні від чоловіка, дітей, господарів. Їх діяльність чітко вписується у рамки відомого концепту «трьох К» » (Kinder, Kьche, Kirche): діти, кухня, церква. Попри відсутність критики і глибоке проникнення у духовну сферу героїнь автор не може остаточно звільнитися від прив’язки до патріархальних стереотипів, що проявляється, зокрема, в негативному маркуванні єдиного незалежного образу жінки-воїна і не дозволяє розкрити всю глибину архетипного образу Іродіади як це згодом зроблять модерністи – О. Вайльд, С. Малларме та ін.

 Відхід від традиційної реалістичної естетики та догм маскулінної епохи засвідчив вершинний твір Ґ. Флобера – «Пані Боварі». Письменник створює принципово відмінний образ Емми Боварі, який не вписується у жоден стандарт гендерної моделі (дочка, дружина, мати, коханка тощо). Стиранням меж між цими моделями автор засвідчує, що Емма інша, а жінка як істота у моральних та соціальних вимірах не така проста / обмежена як її звикли сприймати. Крім того, зізнанням «Емма Боварі – це я» він підриває авторитет штучно задекларованої принципової різниці між чоловіком та жінкою, вказуючи на спільне в їхніх душах.

 Флобер відмовився від традиційного детального портрета-представлення Емми, але зумів створити глибокий образ за допомогою різних візуальних штрихів. Її характеристики подані як часткові портрети-сприйняття: героїня постає крізь призму рецепції Шарля, Леона, Родольфа, містян, рідше – портрети-самосприйняття, що дозволяють зазирнути в її внутрішній світ, зіставити Еммині саморефлексії з уявленнями про неї інших представників французької провінції. Письменник використовує імпресіоністично-фрагментарний принцип опису зовнішності жінки. Домінують польовий, точковий, ситуативний портрети, портрет-штрих, а їх неоднорідні за своєю специфікою комбінації виводять проблематику твору з соціального рівня на психологічний, а то й філософський (пошук людиною себе / свого призначення, самотність, відчуження). 

 Протягом усього твору помітне коливання зовнішніх (приваблива, чарівна – хвороблива, жалісна) та внутрішніх (щаслива, безтурботна – розчарована, меланхолійна) характеристик, які чітко прослідковуються через елементи польового портрета – виділення неодноразово повторюваних рис об’єкта (очі, вуста, колір шкіри, волосся, руки). Новаторство Ґ. Флобера виявляється також у побудові зв’язків між чоловічими та жіночими образами. Він далекий від категоричного засудження Емминих вчинків і покладає на оточення частину вини за її падіння: ніхто з чоловіків не цікавився нею як особистістю, ніхто не підтримав її на шляху пошуків себе, що й призвело до трагічного фіналу. У той час, коли Шарль благоговів перед красою Емми, для Родольфа вона була лише гарненькою лялькою, а для Леона – одним із трофеїв на шляху кар’єрного росту. Таким чином, чоловічі образи не лише піддаються критиці, але й поступово відступають на задній план.

 Портретуванню Ґ. Флобера характерні об’єктивність, використання художніх деталей, психологізація, передача зміни у настроях героїв через семантичні домінанти (риси обличчя, погляди, жести, одяг), фрагментація зображення, типологічна неоднорідність, дистанціювання наратора, що ознаменувало трансформації реалістичної естетики і наблизило письменника до модерного мистецтва. Крім того, він менше піддається впливу упереджень у ставленні до жінки як іншої статі в межах середовища, аніж Бальзак.

 Отже, попри те, що обидва письменники є яскравими представниками епохи реалізму і позначені впливом патріархальних поглядів на жінку, чільне місце у їх творчості займає відмінний від класичного підхід до творення фемінних характерів, що відбилося на специфіці портретування.

Література:

1. Бальзак О. Етюди про звичаї: Пер. з фр. / Передмова Д. С. Наливайка; Примітки

Д. С. Наливайка, О. Б. Алексєєнко. Харків: Фоліо, 2004. 429 с. 

2. Бовуар С. Друга стать / Перекл. з французької Н. Воробйової, П. Воробйова, 

Я. Собко: В 2 т. Том 1. К.: Основи, 1994. 390 с.

3. Катренко О. Н. Типология литературного портрета в современных научных исследованиях / О. Н. Катренко // Пушкинские чтения. 2015. Вып. ХХ. С. 202-206.

4. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка,Ю. І. Коваліва,

В. І. Теремка. К. : ВЦ «Академія», 2007. 752 с. 

5. Основи теорії ґендеру : навчальний посібник / за ред. В. П. Агєєвої, 

Л. С. Кобелянської, М. М. Скорик. К. : К.І.С., 2004. 536 с. 

6. Флобер Ґ. Твори : в 2 т. / Пер. з фр. М. Лукаш та Д. Паламарчук, передм.

Т. Якимович; приміт. Б. Буніча-Ремізова. К. : Дніпро, 1987. Т. 2. 655 с.