Власюк Тетяна Сергіївна
Аспірантка Рівненського державного гуманітарного університету
Рівне
Анотація: у статті здійснено аналіз основних структурних особливостей індивідуально-авторських лексичних новотворів поетів „Молодої Музи”.
Ключові слова: авторський лексичний новотвір, неолексема, структурні особливості, „Молода Муза”, українська поезія ХХ ст.
Summary: the article analyzes the basic structural peculiarities of the individual and authorial lexical innovations of the poets "Young Muses".
Key words: author’s lexical new-formation, innovation, structural features, “Young Muse”, Ukrainian poetry of XX century.
В останні десятиріччя активно переосмислюються, по-новому інтерпретуються літературні процеси та явища, які, зважаючи на суспільно-політичні умови в Україні ХХ ст., вивчалися фрагментарно. Саме тому творча спадщина поетів угруповання „Молода Муза”, що в умовах радянського тоталітаризму довгий час залишалася під забороною друку та тиском ідеологічних штампів, нині привертає увагу багатьох дослідників.
У працях М. Ільницького, Я. Поліщука, Т. Гундорової, М. Ткачука, Н. Білик, П. Ляшкевича та ін. окреслено нові аспекти вивчення текстів „молодомузівців”, які стали активними учасниками літературного процесу періоду раннього українського модернізму.
Науковці по-різному оцінюють значення „Молодої Музи” в історії літератури. М. Ільницький вважає, що це був помітний факт літературного життя в Україні, оскільки творчість поетів „стала ланкою зв’язку між раннім українським модернізмом і пізнішою течією символізму” [8, с. 14]. На думку С. Павличко, „поезія „молодомузівців”, на жаль, не виробила нової мови для вияву нових почуттів, оскільки вона застосовувала старі слова, стару метрику, старі, часто фольклорні кліше” [12, с. 121]. В. Моренець указує „на своєрідний семантично-лексичний та образний код, притаманний „молодомузівцям”, упізнаваний „молодомузівський” комплекс семантичних кодів та художніх значень, що присутній у творчості митців подальшого часу” [11, с. 103]. Т. Гундорова наголошує „на вагомому значенні спадщини „Молодої Музи” в історії української літератури, в засвоєнні нових можливостей поетичного вислову – руйнуванні традиційної структури вираження, тяжінні до нових текстуальних інтерпретацій та, головне, у відкритті внутрішньої форми буття художності, поезії, літератури” [7, с. 270].
Отже, у сучасних дослідженнях доробку представників літературного угруповання досить повно розглянуто теоретичний аспект творчості митців, та все ж актуальним є вивчення поетичних текстів авторів із лінгвістичного погляду.
Лексика – найбільш рухлива частина мови, у її складі постійно відбуваються зміни. Поетичне мовлення є невичерпним джерелом появи різноманітних мовних інновацій, зокрема індивідуально-авторських лексичних новотворів. Авторські лексичні новотвори – об’єкт досліджень багатьох мовознавців: Н. Адах [1], Г. Вокальчук [2-5], Н. Гаврилюк [6], Ж. Колоїз [9], В. Максимчука [10] та ін.
Мовознавці витлумачують авторський неологізм як мовленнєве утворення системного й асистемного характеру, що виникло в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми [2, с.30]. Усебічне вивчення особливостей індивідуально-авторської номінації дозволить визначити основні шляхи й способи поповнення поетичного лексикону ХХ сторіччя.
Актуальність дослідження авторських лексичних інновацій зумовлена важливою роллю угруповання „Молода Муза” у розвитку української літератури, зокрема збагаченням українського поетичного словника новими оригінальними і високохудожніми оказіональними новотворами.
Метою статті є аналіз основних структурних особливостей індивідуально-авторських лексичних новотворів поетів „Молодої Музи”.
Відображаючи зовнішній світ і використовуючи наявні лексичні ресурси, „молодомузівці” – Михайло Яцків (МЯ), Петро Карманський (ПК), Василь Пачовський (ВП), Богдан Лепкий (БП), Степан Чарнецький (СЧ), Сидор Твердохліб (СТ), Остап Луцький (ОЛ) – вибудовують власний креативний підхід до створення індивідуально-авторських номінацій.
У словнику поетів „Молодої Музи” представлено 114 лексичних інновацій [4, с. 45]. Кількість авторських лексичних новотворів у текстах кожного митця різна. У поезії Петра Карманського зафіксовано 21 новотвір, Василя Пачовського – 41, Богдана Лепкого – 40, Степана Чарнецького – 6, Сидора Твердохліба – 3, Остапа Луцького – 3. Отже, найпродуктивнішими творцями нових слів є Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський.
Серед індивідуально-авторських лексичних новотворів найбільша кількість іменників – 72 одиниці. Зафіксовано 27 прикметників, 10 дієслів, 2 дієприкметники, 3 прислівники. Числівники, займенники, дієприслівники та вигуки інноваціями не представлені, що характерно для поетичного лексикону ХХ століття [4, с. 45].
Аналіз авторських інновацій за способами словотвору свідчить, що найактивніше поети створювали оказіональні одиниці різних частин мови такими способами:
1. Юкстапозиція. Іменники, утворені способом словоскладання (юкстапозити), відрізняються від композитів тим, що їх твірною основою стають словосполучення переважно прикладкового типу. М. Плющ зазначає, що творення складних слів супроводжується процесом тісного зближення за семантикою двох компонентів і переростанням в одне слово [9, с. 180].
Традиційно розрізняються такі типи утворень: а) слова-повтори, б) синонімічні зближення сумарної семантики, в) парні зближення сумарної семантики, г) утворення, у яких один з компонентів є означуваним, а інший – означенням [16, с. 271]. Переважна більшість проаналізованих лексичних інновацій „молодомузівців” утворена за останньою моделлю, напр.: зоря-вівця, казка-пані (БЛ), жар-аметист (СТ), надія-журавель (ПК).
Синонімічні зближення представлені в поетичному лексиконі „молодомузівців” окремими номінаціями, як-от: злидні-горе, мла-дим, жара-посуха, труд-праця, шептати-шевеліти (БЛ), рокіт-рев (ВП).
Слова-повтори, утворені внаслідок редуплікації основ за моделлю, поширеною в народнопісенних текстах, представлені одиничними зразками, наприклад: рік-річно, біленький-білий (БЛ).
2. Основоскладання, за словами Ж. Колоїз, є різновидом морфологічного словотворення, формальним показником якого є інтерфікс, що поєднує кілька твірних основ (основу твірного слова та ціле слово) [7, с. 48]. Цей спосіб представлений і у творчості „молодомузівців”, зокрема такими моделями: „Ім. + -о- + Прикм.” – перлорідний (ВП); „Ім. + -о- +Дієсл. + о” – линвоскок, хмарозвід (ПК), хмаролом (ВП); „Ім. + -о- +Дієсл. + -н- ий” – злотосяйний (БЛ), злотокопний (ВП); „Прикм. + -о- / -е- + Ім.” – золотосвіт, огнецвіт, ріжноцвіт, ясно ява (ВП); „Прикм. + -о- + Ім.- ий” – різнопикий (ВП); „Прикм. + -о- + Ім.-н-ий” – срібнорунний, світлозорний (ВП), срібнопромінний (ПК), тихомовний (ВЛ); „Числ. + Ім.-ий” – стоіскрий (ВП); „Числ. + Ім. + - н- ий” – стопромінний (ВП); „Числ. + Ім. ” – стоблискавка, стовогонь, стогрім, стоіскра (ВП) та ін.
Основоскладання – продуктивний спосіб творення лексичних інновацій.
3. Суфіксація. О. Селіванова зазначає, що, на відміну від префіксів, суфікси приєднуються до основи, а не до слова і здебільшого змінюють частиномовний статус, категорійні ознаки, морфонологічний вигляд твірного слова [14, с. 594]. Суфіксація присутня у творах „молодомузівців”: монотонія (ПК), опалевити (ВП).
Оказіональні назви абстрактних ознак поети також утворюють від дієслівних основ нульовою суфіксацією (усіченням). Найголовнішою причиною усічення є здатність мови усувати зайві ресурси в процесі творення номінативних одиниць, не допускаючи при цьому семантичного спустошення [5, с. 98]. За допомогою нульової суфіксації утворено інновацію: пошум (ПК). Це не репрезентативний спосіб творення слів у творчості угруповання.
Окремі номінації „молодомузівці” створювали такими способами:
- Префіксація. Загальнопоширеним є твердження про те, що префіксація в українській лінгвальній практиці – привілей дієслів. Однак, на думку О. Стишова, характерною особливістю української мови ХХ сторіччя є активізація іменної, зокрема прикметникової та іменникової, префіксації [15, с. 160]. Лексичні інновації утворюються за допомогою префіксації й у поезії „молодомузівців”: пропам'ятний, засвіт (СЧ) та ін.
- Префіксально-суфіксальний спосіб. Передбачає приєднання до твірної основи форманта, що складається з префікса та суфікса (конфікса). Цей словотвірний тип є продуктивним в оказіональній деривації – зазірний (СЧ), осончити, оперлити (ВП) та іншими.
Отже, представники угруповання „Молода Муза” використовували різні способи словотвору з такою частотністю: юкстапозиція – 45 лексичних новотворів, композити – 40, суфіксальний спосіб – 14, інші – 6, префіксальний – 5, суфіксально-префіксальний – 4.
У поетичному словнику кількісно переважають юкстапозити, в основу яких покладено синтаксичні конструкції із сурядним зв’язком між компонентами. Визначальною структурною ознакою таких назв є поєднання у межах однієї номінативної одиниці двох загалом різних за значенням слів. Результати дослідження підтверджують, що юкстапозиція є продуктивним способом творення оказіональних одиниць різних частин мови.
Індивідуально-авторські композити поетів „Молодої Музи” характеризуються різним ступенем оказіональності, який залежить від семантичної та структурної цілісності, лексико-синтаксичних характеристик компонентів та зв’язку новотвору з контекстом. Митці надають перевагу складним і складеним номінаціям не випадково: порівняно з простими за структурою одиницями, композити та юкстапозити мають здатність характеризувати денотат точніше, виразніше, акцентуючи при цьому увагу адресанта на ознаках, які автор вважає визначальними для позначуваного об’єкта, наприклад: …Палила їх жара-посуха, / В’ялила студінь, завірюха. (БЛ:103); Стрійна в імлу перлисту виходить казка-пані. (БЛ:46); Село минули, вийшли в поле, / Довкола збіжжя половіє / Із вітром шепче-шевеліє… (БЛ:190).
У системi афiксального словотвору поетичних iнновацiй найактивнiшу роль вiдiграє суфiксацiя та префіксація. Такі авторські лексичні новотвори з’являються тоді, коли виникає потреба сформувати чи розвинути образ, спираючись на можливості структури й семантики системних одиниць мови [1, с. 98], наприклад: …Рубіном сонце верхи опалевить… (В. Пачовський: РП: 315).
Поетичний словотвір „молодомузівців” відрізняється від загальнолітературного оперуванням словотвірними засобами мови, що виявляється у навмисному порушенні словотвірних норм загальнолітературної мови. Кожне таке порушення – це творче переосмислення існуючих словотвірних законів мови, комбінування наявних морфем і створення нових слів. При цьому будь-який індивідуально-авторський новотвір виникає на базі існуючих словотвірних типів. [5, с. 23].
Авторські лексичні новотвори у творах поетів „Молодої Музи” допомагають сформувати глибоко індивідуальну поетичну мову, яка віддзеркалює фрагменти дійсності та особливості їхнього світогляду. Інновації розширюють стилістичні можливості мови і слугують виражальними засобами в процесі найменування предметів, явищ, ознак тощо.
Література:
1. Адах Н. А. Авторські лексичні новотвори Василя Барки: (семантико-дериваційний та лексикографічний аспекти) / За ред. Г. М. Вокальчук. – Рівне : Видавництво Олега Зеня, 2007. – 136 с.
2. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект): / за ред. А. П. Грищенка:[монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне: Науково-видавничий центр «Перспектива», 2004. – 524 с.
3. Вокальчук Г. М. Словотворчість українських поетів ХХ століття: [монографія] / Г. М. Вокальчук; відпр. ред. С. Я. Єрмоленко. – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2008. – 536 с.
4. Вокальчук Г. М. Частотний аналіз авторських лексичних новотворів у поетичному словнику „Молодої музи” / Г. М. Вокальчук, Т. І. Мамчич // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії : зб. наук. праць Рівненського держ. гуманітарного ун-ту. – Рівне, 2006. – Вип. 14. – С. 44–47.
5. Вокальчук Г. М. ,,Я – беззразковості поет” (словотворчість Михайля Семенка): [монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне: Перспектива, 2006. – 201 с.
6. Гаврилюк Н. Київські неокласики: словотворчість / Н. В. Гаврилюк; відп. Ред. Г. М. Вокальчук. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2009. – 216 с. (Лексикографічна серія „Українська індивідуально-авторська неографія”. Вип. 2).
7. Гундорова Т. Про Явлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Т. Гундорова. – Львів, 1997. – 300 с.
8. Ільницький М. Від «Молодої Музи» до «Празької школи» / М. Ільницький. – Львів, 1995. – 318 с.
9. Колоїз Ж. В. Неузуальне словотворення : [монографія] / Ж. В. Колоїз. – Кривий Ріг : НПП Астерікс, 2015. – 156 с.
10. Максимчук В. Короткий словник авторських лексичних новотворів поетів Рівненщини / В. В. Максимчук // Проблеми й перспективи авторської лексикографії. „Регіональний” словник поетичних неолексем (Рівненщина). / Відп. ред. Г. М. Вокальчук. – Вид. 2-е, випр. І доп. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2008. – 192 с. (Лексикографічна серія „Українська індивідуально-авторська неографія”. Вип. 1).
11. Моренець В. Національні шляхи поетичного модернізму першої половини ХХ століття: Україна і Польща / В. Моринець. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 327 с.
12. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі [монографія] / С. Павличко. — К.:Либідь, 1999. — 447 с.
13. Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ та ін. – К.: Вища школа, 1997. – 429 c.
14. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
15. Стишов О. А. Префіксальні іменні новотвори в сучасних українській та іспанській мовах / О. А. Стишов // Дослідження з лексикології і граматики української мови : збірник наукових праць / Дніпропетрповський національний університет. – Дніпропетровськ : Пороги, 2007. – Вип. 6. – С. 159–167.
16. Шанский Н. М. Очерки по русскому словообразованию / Н. М. Шанский. – М., 1968. – 310 с.
Першоджерела та їх умовні позначення:
БЛ – Лепкий Б. Поезії / Б. Лепкий. – К. : Рад. письменник, 1990. – 383 с.
РП – Розсипані перли: Поети «Молодої Музи». – К. : Дніпро, 1991. – 710 с.
