Миронюк Катерина Олександрівна
Східноєвропейській національний
університет імені Лесі Українки
Україна, м. Луцьк
Анотація: у статті досліджено жанрову модифікацію художньої біографії у постмодерному романі Джуліана Барнса «Папуга Флобера». Особливу увагу приділено проблемі реального / документального і вигаданого в біографічній металітературі.
Ключові слова: історія, біографія, художня біографія, гра, вигадка / вимисел, істина, документалізм, теперішнє, минуле.
Від часів античності до сьогодення художня біографія є одним із найцікавіших і водночас найскладніших літературних жанрів. Її методи і завдання протягом історії неодноразово змінювалися, а тлумачення її як жанру досі конкретно не окреслене [1]. Причиною цьому слугує тонка межа між співвідношенням істинного і вигаданого, документального і художнього, об'єктивного і суб'єктивного у творі. Ігрові експерименти з художньою біографією відомі ще від XVІІ ст., але істотні зміни в жанровій системі біографічного роману пов'язані з впливом ідей постмодернізму («тотальна плюралістичність і антиканонічність, панування у літературній творчості принципу гри, інтертекстуальне переплетення художніх реалій з одночасним їх пародіюванням» [4, с. 1], «ризоматичність структури, фрагментарність, поява в наративі образів-симулякрів та їхнє обігравання на різних оповідних рівнях» [3]). Відтак новітня біографічна художня література зазнала чимало жанрових різновидів та модифікацій, це спричинило появу нового терміну – «біографічна металітература» (Л. Хатчен) [2, с. 1].
Причинами активного зацікавлення авторів-постмодерністів біографією, за словами Г. Колесник, є «продуктивна напруга між теоретичними положеннями пост-сучасності та шкалою цінностей традиційної біографістики (емпіризм, віра в індивідуалізм та гуманізм, у прогресивний поступ історії, важливість хронології, установка на “правду”), а також сприйняття жанру у парадигмі масової культури» [2, с. 5]. Останні десятиліття у Великобританії простежується особлива зацікавленість авторів до біографічних жанрів, зокрема це позначено на творчості таких письменників як П. Акройд, Дж. Барнс, А. Байєт та ін.
Окремої уваги заслуговує творчість Джуліана Барнса, який є одним із найвідоміших і найпопулярніших англійських письменників у світі (лауреат декількох премій: Букерівської, премії Сомерсета Моема, премії Медичі; з 1995 року – кавалер Ордена мистецтв та літератури [7]). Особливо популярний англійський автор у Франції, що спричинено славою письменника як франкофіла. Тема Франції – одна з основних у творчості письменника (починаючи від першого роману «Метроленд»), а в подальшій творчості, це один із основних елементів барнсівського всесвіту [7].
Роман «Папуга Флобера» (1984) неодноразово був об'єктом дослідження закордонних (В. Салман, Дж. Скотт, В. Ґінерей, Д. Гед, М. Мозлі), а також українських літературознавців (зокрема О. Тупахіна розглядає поетику постмодерністської притчі у творчості Дж. Барнса; І. Дробіт досліджує апокрифічну історію в романах письменника).
Наше завдання полягало в аналіз жанрових особливостей роману. Проблема жанрової невизначеності «Папуги Флобера» у тому, що твір не можна віднести до традиційної художнього роману-біографії – попри те, що головним об’єктом літературної уваги, на перший погляд, виступає художній аналіз життя та постаті французького письменника-реаліста. Перед нами – новий піджанр біографічної металітератури – роман-«квазібіографія», в якому головним героєм постає біограф [2, с. 7].
З перших сторінок роману автор знайомить читачів з постаттю Г. Флобера: у першому розділі головний герой – англієць Джефрі Бретвейт, колишній лікар, вдівець за 50 років, подорожуючи Францією перелічує кількість пам'ятників (їх вигляд, стан, історію, склад), музеїв (зокрема медичного) присвячених Флоберу; далі читачеві представлено три варіанти біографії французького письменника (загальноприйняті відомості; випробування смертю та самотністю; щоденникові записи); окремі розділи присвячені асоціаціям і ототожненням Флобера з різними тваринами (наданий перелік усіх тварин згаданих письменником у листах та щоденниках); та його ставленням до залізниць (з щоденникових записів письменника). Для чого автор подає нам ці відомості? Яка мета такого детального документалізму? Дж. Барнс тільки ставить запитання і не дає на них відповіді: “Why does the writing make us chase the writer? Why can't we leave well alone? Why aren't the books enough?<…> What makes us randy for relics? Don't we believe the words enough? Do we think the leavings of a life contain some ancillary truth?” [8]. («Чому література змушує нас переслідувати письменника? Чому ми не можемо залишити його в спокої? Хіба книг недостатньо? <…> Що робить нас пожадливими / одержимими до реліквій? Хіба ми недостатньо довіряємо словам? Невже ми думаємо, що залишки прожитого життя містять у собі якусь додаткову правду?». Тут і далі переклад наш – К. М.).
Лише наприкінці твору (розділ тринадцятий «Чиста історія»), окрім, як виявляється, побічної сюжетної лінії (пошук головним героєм справжнього опудала папуги, яке слугувало Г. Флоберу прототипом одного з персонажів роману «Проста душа»), з'являється основна сюжетна лінія – історія взаємовідносин Дж. Бретвейта та його дружини Еллен. Усі запитання та пошуки відповідей на них переносяться з історії / біографії Флобера на життя подружжя. Головний герой намагається зрозуміти, чому його дружина зраджувала, яка причина її самогубства, які таємниці вона приховувала: “All I'm saying is that both her secret life and her despair lay in the same inner chamber of her heart, inaccessible to me. I could touch the one no more than the other. Did I try? Of course I tried” [8]. («Я хочу сказати лише те, що її таємне життя і її відчай заховані в одному і тому ж куточку серця, недоступного мені. Я не міг побачити жодного з них. Чи намагався я? Звісно, намагався»).
Оскільки події роману розгортаються у двох часових площинах: минуле (епоха Флобера) і теперішнє (сучасність Дж. Бретвейта), головний герой усвідомлює, що «дослідити» недавнє минуле (період подружнього життя) набагато важче, ніж знайти справжнє опудало папуги Флобера. (Власне з опудала папуги і починається розвиток сюжетної лінії роману: Дж. Бретвейт, під час подорожі Францією, у різних музеях натикався на одне і те ж опудало папуги, яке Гюстав Флобер тримав на робочому столі, працюючи над твором «Проста душа». Доглядачі музеїв переконували, що саме їх папуга – справжній, а інші – підробка. Головний герой, як біограф-дослідник творчості французького письменника, вирішив віднайти автентичне опудало птаха).
Чим далі автор описує життя Бретвейтів, тим більше воно нам нагадує славнозвісну історію Емми і Шарля Боварі, головних персонажів роману Г. Флобера «Пані Боварі». Таким чином Барнс пише пародію, «опудало» на біографічний роман, у якому “the craftiest biographer stand against the subject who saw him coming and decided to amuse himself?” [8].
«самый искусный биограф рискует остаться в дураках, если его предмет, видя приближение жизнеописателя, вздумает над ним подшутить».
К. Кокошкіна надає особливу увагу лінгвістичному аспекту, який у романі виразно прослідковується у розділі «Pure Story» [5]. Дж. Барнс вибудовує смисловий ланцюг, який тримає основу цілого твору. Гра слів Story→His Story→History навіть на лінгвістичному рівні перевертає уявлення про поняття історії та її достовірності. Для опису життя Бретвейтів, автор використовує слово «Story», основне значення якого «розповідь, вигадка». Головний герой сам зізнається у вимислі історії власного життя: “I have to hypothesise a little. I have to fictionalise (though that's not what I meant when I called this a pure story)” [8]. («Я мушу дещо припускати. Я повинен вигадувати (хоча, це не те, що я мав на увазі, коли називав це «Чистою історією»). Таким чином «Story» трансформується в «His Story», «його історію / вигадку». Оскільки в романі площина теперішнього часу перетинається з минулим, закономірним є використання Барнсом омонімів «his story» та «history» і, як наслідок, життя Джефрі Бретвейта накладається на історію життя Флобера.
Дж. Барнс веде гру з читачем, ставлячи усі попередні факти та докази під сумнів, а вимисли, гіпотези і можливості («а що якби?») робить основою для пошуку відповідей/істини (розділ дев'ятий «Флоберівські апокрифи», розділ третій «Хто знайшов, той господар»). Біографію головний герой ототожнює з риболовною сіткою, яка є сукупностю дірок, скріплених мотузкою: “You can do the same with a biography. The trawling net fills, then the biographer hauls it in, sorts, throws back, stores, fillets and sells. Yet consider what he doesn't catch: there is always far more of that. The biography stands, fat and worthy—burgherish on the shelf, boastful and sedate: a shilling life will give you all the facts, a ten-pound one all the hypotheses as well. But think of everything that got away, that fled with the last deathbed exhalation of the biographee” [8]. («Те ж саме можете зробити з біографією. Спочатку сітка наповнюється, потім біограф витягує її, сортує, закидає, запасає, розробляє і продає. Але задумайтесь над тим, що він не виловив: цього завжди набагато більше, ніж впійманого. Ось на полиці сміливо і возвеличено стоїть товста, хвалебна біографія. Життя за шилінг ознайомить вас з усіма фактами, а за десять фунтів ви отримаєте ще й гіпотези. Але задумайтеся над тим, що залишилось невідомим, що назавжди зникло з останнім подихом героя біографії»).
Попри важливість домислів як інструменту пошуку істини, «вигадка так і не злилась з реальністю, як і в свідченнях про минуле, що дійшли до нас, але які не можливо не лише скласти в цілісну картину, а й визначити, які справжні, а які – ні» [6]. Прикладом цього у творі слугує історія про те, як Джефрі Бретвейт припускає існування роману між Флобером та гувернанткою Джуліет Герберт. Дізнаючись від американського біографа про листи, що підтверджують ці стосунки, головний герой переконаний – це саме те, що наблизить його до «справжнього» минулого. Але домисел, так і залишається домислом – усі листи колишній біограф-фанатик Флобера Ед Вінтертон спалив: “There was also something else in this last letter of his. A rather strange instruction on top of asking Miss Herbert to burn the correspondence. He said, If anyone ever asks you what my letters contained, or what my life was like, please lie to them. Or rather, since I cannot ask you of all people to lie, just tell them what it is you think they want to hear” [8]. («У його останньому листі було ще дещо. Доволі дивна інструкція: окрім прохання до міс Герберт спалити усю кореспонденцію, він сказав: «Якщо хтось колись запитає в тебе про зміст моїх листів, або про те, яким було моє життя, будь ласка, збреши їм. Хоча ні, я не можу заставити тебе брехати іншим, просто скажи їм те, що вони, на твою думку, хочуть почути»). Таким чином, Дж. Барнс доводить, що листи та щоденники письменника є не менш правдивим джерелом, як і припущення, а оскільки гіпотез можна побудувати безліч, то істина не може бути однією. У фіналі роману Джефрі Бретвейт у Національному музеї історії знаходить близько п'ятдесяти опудал папуг, і чи є серед них справжнє – невідомо. Такий плюралістичний погляд є однією з основних рис постмодерного твору.
Роман «Папуга Флобера» має фрагментарну будову: Дж. Барнс веде читача через гру-лабіринт: з біографії переходимо до вимислу, далі – літературна критика (розділ шостий «Очі Емми Боварі»), раптом втрапляємо на суд Джефрі Бретвейта-біографа проти Джефрі Бретвейта-адвоката (розділ десятий «Обвинувачувальне заключення»), далі «Версія Луїзи Колє», коханки Флобера, і, під кінець, автор влаштовує читачеві екзамен по Флоберу (розділ чотирнадцятий «Екзаменаційна робота»). Вустами головного героя, Дж. Барнс підсумовує: “We can study files for decades, but every so often we are tempted to throw up our hands and declare that history is merely another literary genre: the past is autobiographical fiction pretending to be a parliamentary report” [8]. («Ми можемо вивчати архіви десятиліттями, але час від часу нас спокушає бажання опустити руки і визнати, що історія – це лише ще один літературний жанр: минуле – це художня автобіографія, яка претендує на звання парламентського рапорту»).
Отже, Дж. Барнс у романі «Папуга Флобера» повністю видозмінює жанр біографії, ба більше, автор створює постмодерністську пародію на біографічний роман. Попри серйозне, майже документальне дослідження постаті Флобера у творі, Дж. Барнс спонукає читача ставити під сумнів правдивість та достовірність цього документального, стирає межу між минулим, яке залишається непізнаним, і сьогоденням, яке впливає на наше уявлення про минуле. Це дає нам усі підстави вважати «Папугу Флобера» квазібіографічним (тобто несправжнім, псевдобіографічним) романом, який є яскравим прикладом біографічної металітератури доби постмодернізму.
Список використаних джерел
1. Колесник Г. Експериментальна біографія : від минулого до согодення [Електронний ресурс] / Г. Колесник // Філологія : збірник наукових праць. – Режим доступу : http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/philology/2007/70-57-22.pdf.
2. Колесник Г. Л. Модифікації жанру біографії у творчості Пітера Акройда : автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.01.04. / Г. К. Колесник. – Київ : Б.в., 2008 . – 20 с.
3. Петрусь О. В. Деконструкція біографічного канону в романах Пітера Акройда [Електронний ресурс] / О. В. Петрусь. – Режим доступу : http://www.lib.chdu.edu.ua/pdf /naukpraci/movoznavtvo/2008/80-67-28/pdf.
4. Петрусь О. В. Особливості наративної стратегії в біографічній прозі Пітера Акройда : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.04 – література зарубіжних країн / О. В. Петрусь. – Дніпропетровськ, 2008. – 20 с.
5. Кокошкина К. Интерпретация истории в романе «Попугай Флобера» Дж. Барнса [Електронний ресурс] / К. Кокошина – Режим доступу : https://ipi1.ru/images/PDF/2016/44/ interpretatsiya-istorii-v-romane.pdf.
6. Райнеке Ю. С. Реальность/вымысел, История/истории постмодернизма [Електронний ресурс] / Ю. С. Райнеке. – Режим доступу : https://superinf.ru/ view_helpstud.php?id=4389.
7. Тарасова Е. «Хамелеон британской литературы» [Електронний ресурс] / Е. Тарасова.– Режим доступу : http://magazines.russ.ru/inostran/2002/7/fenom.html.
8. Barnes J. Flaubert’s Parrot [Електронний ресурс] / J. Barnes. – Режим доступу : marul.ffst.hr/~bwillems/fymob/jbfp.doc
