УДК 336.717.061
Величкін Валерій Олександрович
Університет митної справи
та фінансів.
м.Дніпро, Україна
Анотація. Проведений аналіз багатосторонніх родових ознак ресурсів, які породжують відповідну економічну категорію. Ця економічна категорія напряму кореспондує з головним набутком суспільства, як позичковий капітал та позичковий відсоток.
Ключові слова: ресурси, позичковий капітал, активи, пасиви, зобов’язання, резервування, ліквідність, власні ресурси, залучені ресурси, леверидж.
Власні та залучені ресурси. Леверидж.
В економічній літературі ресурсний потенціал суб’єкта господарювання, у тому числі й такого специфічного підприємства як банк, характеризується як складна система ресурсів, що знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності. Традиційно в ресурсне забезпечення включали матеріальні, трудові, фінансові та технічні ресурси.
В даній роботі першорядна роль відведена фінансовим ресурсам, оскільки від їхньої наявності чи відсутності залежить можливість здійснення діяльності банку в повному обсязі, тому що основним продуктом банку в сфері послуг є надання кредиту в широкому сенсі (активних операцій, продажу ресурсів). Всі інші види ресурсів, які необхідні банку для його діяльності, можуть бути придбані при достатньому обсязі фінансових ресурсів.
Необхідно також враховувати і той факт, що єдиним видом ресурсів, який трансформується безпосередньо і з мінімальним часовим лагом у будь-який інший вид ресурсів, у ринковій економіці є фінансові ресурси. Можна зазначити, що формування фінансових ресурсів, їх одержання та розподіл між різними суб’єктами економіки є основою діяльності банку. Таким чином, ресурси банку – це сукупність власних, залучених і цільових фінансових коштів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні та використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності.
Джерелом банківських ресурсів є позичковий капітал суспільства.
Власні ресурси банків формуються за рахунок статутного та резервного капіталу банку, які створюються банками для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також прибутку поточного і минулого років. Другою складовою ресурсів банків є залучені кошти. Необхідно відмітити, що більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених коштів, а не власних. У сучасних умовах формування залучених банківських ресурсів може здійснюватися двома основними способами: шляхом проведення депозитних операцій та отримання кредитів на грошовому ринку.
Фінансовий леверидж– це співвідношення залученого і власного капіталу. Фінансовий леверидж відображає ступінь залежності банку від кредиторів, тобто величину ризику втрати платоспроможності. Чим більше фінансовий леверидж, тим більше ризик по-перше неотримання чистого прибутку, а по-друге – банкрутства. З іншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу: не вкладаючи в банк додатковий власний капітал (він заміщається залученими коштами), власники отримують велику суму чистого прибутку, «зароблену» залученим капіталом.
Банківська практика 2000-2017р.р. свідчить про те, що регульований ризик втрати платоспроможності банку існує при значенні левериджу не більш 10.
Ресурси банку як зобов’язання. залишки на рахунках, депозити юридичних та фізичних осіб (СПД та домашніх господарств)
Формування залучених банківських ресурсів через проведення депозитних операцій є однією з найважливіших основ управління активними та пасивними (ресурсними) операціями банку. У сучасних умовах для банків України особливо актуальним є залучення коштів клієнтів на строкові депозити, що є значно стабільнішою складовою частиною залученого капіталу ніж вклади до запитання. Важливим моментом на шляху до реалізації вказаного завдання може стати використання досвіду зарубіжних країн, їхніх банків щодо випуску депозитних сертифікатів. Значного поширення в банківський практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс.
Ресурси як зобов’язання породжують клас витрат банку (зменшення капіталу), тому ціна банківських активів в значній мірі залежить від ціни залучених (покупних) ресурсів, особливо при величіні левериджу більш 5 та агресивній дивідендній політиці власників. Так як ресурси банківський системи це є позичковий капітал суспільства, ціна банківських ресурсів не може бути менше, ніж позичковий відсоток - суспільна ціна ресурсів.
Операційна банківська маржа та пов’язані з нею показники: чиста маржа (ЧМ) та чиста процентна маржа (ЧПМ) є важливими показниками явища ресурсів як зобов’язань. Для банківської системи України у 2014 (докризому) році становили: ЧМ=7%, ЧПМ=5,8%.
Ресурси з точки зору монетарних агрегатів. резервування.
Основним монетарним фактором, що впливає на інфляційну складову в банківській діяльності (банківський мультиплікатор), є регу¬лювання норм обов’язкового резервування. Норму обов’язкових резервів встановлюють як процентне відношення до суми залучених банком коштів. Ме¬ханізм формування резервних вимог полягає в тому, що центральний банк зменшує фактичну (НЕ цінностно ринкову) можливість вико¬ристання банками ресурсів для кредитування економічних суб’єктів. На розмір обов’язкових резервів зменшується пропозиція грошей і таким чином центральний банк регулює приріст грошової маси в обігу. Обов’язкові резервні вимоги як монетарний механізм мають свої особливості, а саме: це потужний засіб грошово-кре¬дитного регулювання, застосування якого призводить до змін обсягів надлишкових банківських резервів, кре¬дитного потенціалу банківської системи і, як наслідок, темпу приросту грошової маси; обов’язкові резерви є джерелом погашення банками власних зобов’язань у разі їхнього банкрутства; резервування певної частини залучених коштів є обов’язковим для усіх банківських установ держави; механізм обов’язкового резервуван¬ня має затратну природу, адже робить дорожчими банківські ресурси і потенційно сприяє зменшенню доходів банків; найкращий ефект від їхнього засто¬сування спостерігається у довгостроковому періоді.
Необхідно зазначити, що застосування обов’яз¬кових резервних вимог у різних країнах має деякі відмінності, а саме різняться порядок визначення норми обов’язкових резервних вимог; база для об¬числення обов’язкових резервів; активи, які вико¬ристовують для задоволення резервних вимог; вели¬чина норми обов’язкового резервування та критерії її диференціації; розрахунковий період дотримання резервних вимог і порядок їхнього регулювання.
Ресурси як джерело активних операцій банку.
Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. До активних операцій банків відносять: -операції з кредитування суб’єктів економічної діяльності;- розрахункові операції, пов’язані з платіжами клієнтів; касові операції з приймання і видавання готівки; інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери; фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів; валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках; депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках; операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринку.
В широкому сенсі активні операції (кредитування економічних процесів суспільства) неможливо без використання банками позичкового капіталу. У формулі розширеного відтворення А.Сміта-М.Леві(К.Маркса) 
економічна діяльність суспільства (Т) починається з вкладення банківською системою (кредитуванням) позичкового капіталу (Д) в підприємства реального сектору економіки. Після завершення економічного циклу та отримання додаткової вартості (зростання Д до Д1)) ресурси повертаються власникам (суспільству) разом з позичковим процентом. В цій схемі позичковий процент є частиною прибуткового проценту економіки (рентабельності суспільного капіталу). Частину прибуткового проценту банківська система віддає власникам (вкладникам) банку. Висновок: маржинальна прибутковість банківської системи в цілому не може бути більшою позичкового проценту (зокрема рентабельності суспільного капіталу)
Ресурси як джерело управління ліквідністю активів та cash на коррахунку банку.
Трансформація активів є недешевим способом управління ліквідністю. Продаючи активи, банк втрачає альтернативні доходи від розміщення даних активів у більш прибуткові операції. Крім того, банк несе витрати у зв’язку зі сплатою відповідних послуг на реалізацію активів, а також можливими коливаннями цін на грошовому ринку.
Стратегія залучення ліквідних засобів вважається найбільш ризиковою стратегією, вона реалізується шляхом залучення ресурсів на ринку. Основними джерелами залучення ліквідних засобів для банків є кредити на міжбанківському ринку, угоди РЕПО, врахування векселів, отримання кредитів у центральному банку, випуск цінних паперів, міжнародні кредити. Політика, яка є більш ризиковою, традиційно забезпечує більшу дохідність. Згідно з політикою управління ліквідністю через управління пасивами, банк залучає грошові ресурси у разі виникнення попиту на ліквідні кошти. Отже, банку не потрібно нагромаджувати незадіяні в активних операціях грошові кошти, збільшуючи таким чином прибуток від їх використання.
Треба визнати, що стратегія управління активами та пасивами та тактика залучення ресурсів на ринку для підтримки ліквідності, ефективні тому, що використовується показник ліквідності активів у вигляді дробу. Головна властивість простого дробу – її зростання при додаванні до чисельника (зобов’язання) та знаменника (активи) однієї та той же величини. При використанні показника ліквідності активів у вигляді різниці зобов’язань та активів залучення ресурсів на ринку не змінює значення показника.
НБУ і політика рефінансування банків
Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком. Види та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками визначено у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 30 квітня 2009 р. № 259.
У 2014 (докризовому) році Національним банком України було надано кредитну підтримку українським банкам у вигляді рефінансування на загальну суму 36,5 млрд грн. За 2014 рік відтоки депозитів по всій банківській системі склали близько 126 млрд. грн, при цьому рефінансування НБУ склало приблизно до третини від суми втрат.
