Сиваш Катерина Олександрівна
аспірантка Запорізького національного університету
м. Запоріжжя
Анотація: У статті представлено основні підходи до розуміння парасоціальної комунікації як виду взаємодії телеглядача та медіаперсони. Парасоціальна взаємодія розуміється як аналог міжособистісної комунікації. Автор аналізує наявні тлумачення та розуміння досліджуваного явища та окреслює прогалини у вивченні парасоціальної інтеракції, що мають бути досліджені у майбутньому.
Ключові слова: парасоціальна комунікація, телебачення, перцепція, медіаефект.
Процес сприйняття та реакції глядача на телевізійний продукт вже довгий час знаходиться у фокусі уваги дослідників медіа, журналістикознавців, психологів та соціологів. Українські вчені найчастіше вивчають та дають оцінку маніпулятивним технікам та критеріям формування рейтингу телепродукту, однак залишають поза увагою більш глибинні впливи, що лежать у площині людської психології. Парасоціальна комунікація займає чільне місце серед видів взаємодії аудиторії та медіаперсони, однак і досі залишається маловивченим явищем.
Термін «парасоціальна інтеракція» (PSI) вперше був використаний Д. Гортоном і Р. Волем [5], щоб описати реакцію глядачів на медіаперсону під час споживання продукту засобів масової інформації. Згодом Д. Гортон і А. Штросс [4] систематизували перші описи та спостереження щодо парасоціальної інтеракції, а також виявили більш довгострокові реакції на медіаперсон, відомі як парасоціальна комунікація (PSR).
На думку класиків Д. Гортона і Р. Вола, парасоціальна комунікація – це найпоширеніший тип відносин, який глядачі формують з телевізійними персонажами, адже цей тип взаємодії було емпірично виявлено у дорослих, підлітків та дітей [5]. Термін парасоціальна взаємодія включає відношення між глядачем і медіавиконавцем, яке є «однобічним, недіалектичним, контрольованим медіаперсоною і не схильним до взаємного розвитку» [5, с. 215].
Однак, парасоціальна взаємодія не є виключно явищем сучасності. Робота Д. Гілса важлива в цьому контексті: він каталогізував різноманітні прояви як у різних культурах, так і в історії, де люди формують міцні стосунки з уявними фігурами. До них відносяться стосунки між читачами та вигаданими головними героями (наприклад, персонажами роману); між громадянами та головними політичними діячами та монархами; і навіть між людьми та богами чи духами. [3, с. 287]
Як зазначають Е. Перс та Р. Рубін, люди в основному використовують ті ж когнітивні процеси як у міжособистісних, так і в опосередкованих комунікаціях [7]. Д. Хортон і А. Штросс припустили, що форма парасоціальної інтеракції існує навіть в реальних соціальних ситуаціях, коли існує велика аудиторія (на виставці або лекції), та існує великий розрив у статусі між персоною-мовцем та аудиторією [4].
Парасоціальні стосунки мають багато властивостей реальних міжособистісних стосунків. Е. Перс і А. Рубін стверджують, що парасоціальні стосунки нагадують дружні взаємини за трьома критеріями. По-перше, парасоціальні стосунки, так само як і дружні, мають добровільний характер і часто – особистісний фокус. По-друге, обидва типи стосунків забезпечують спілкування (хоча у випадку парасоціальних стосунків воно є опосередкованим). І, по-третє, основою цих типів взаємин виступає соціальна привабливість [7].
Парасоціальну комунікацію, як правило, визначають як уявну дружбу, яку глядачі формують з медіаперсонами. Дослідниця С. Розаен зазначає: «Перші дослідження парасоціальних взаємодій були натхненні зв'язками, які формують глядачі телевізійних новин з «якірними» ведучими, адже вони мають великий потенціал до створення ілюзії близькості за допомогою постійного погляду в об'єктив камери. Одним із поведінкових проявів цієї очікуваної взаємодії є те, що глядачі можуть говорити зі своїми телеекранами, так, ніби медіаперсона присутня в кімнаті. На афективному рівні глядачі також можуть відчувати, що знають телевізійних персонажів як своїх справжніх друзів і сусідів [8, с. 146].
Часто парасоціальну комунікацію порівнюють з міжособистісною взаємодією. Філіп Дж. Аутер зазпачає: «Парасоціальна інтеракція схожа на міжособистісну соціальну взаємодію, але має в основі слабший зв'язок. Ці відносини розвиваються з часом і з повторенням перегляду телевізійної особистості. Поведінка медіаперсони під час кожного наступного перегляду допомагає глядачеві формувати думку про цю особу, яку глядач переносить у наступну парасоціальну інтеракцію. Як і в міжособистісних стосунках, ці думки забарвлюють почуття глядача про поточну поведінку особи і впливають на парасоціальні відносини з цією людиною. Незважаючи на те, що кожна зустріч із медіаперсоною у ЗМІ сприятиме парасоціальній взаємодії, сильні почуття про персонажів з'являться лише після того, як учасник аудиторії зазнає низки парасоціальних зіткнень і тим самим отримує більшу атрибутивну довіру щодо особистості [2, с. 173-174].
Р. Тукачинськи говорить: «З перших днів телебачення, глядачі повідомили про емоційне «зчеплення» з медіаперсонами. Ці парасоціальні взаємодії спочатку були визначені як квазісоціальні взаємодії, що охоплюють лише період перегляду телепродукту. В подальшому це поняття було розширено, щоб включати довгострокові відносини, що формуються між глядачами та медіаперсонами. Відповідно до цього погляду, парасоціальні відносини – це досвід дружби, спілкування та «залучення афективного учасника» [9, с. 73].
Один з провідних дослідників паравзаємодії М. Леві вважає: «Відповідно до концепції парасоціальної взаємодії, аудиторія навчається визнавати і, що важливіше, взаємодіяти з високостилізованими «образами», комунікаторами, що представлені у ЗМІ, особливо з тими, хто бере участь у розважальних програмах, є ток-шоу хостами, ведучими або журналістами, які часто з’являються на телебаченні. Медіаперсони заохочують парасоціальні відносини, спілкуючись з глядачем у розмовному тоні, залучаючи монологи, які вимагають взаємності аудиторії, а також шляхом взаємодії випадковим чином з іншими медіакомунікаторами («бічні удари», конфіденти, антагоністи тощо). Оскільки телевізійні виступи медіаперсон регулярно заплановані і тому, що при кожній появі вони поводять себе відповідно до основного «образу», людина-глядач бере на себе атрибути ролі «ідеального» партнера: її поведінка є високо передбачуваною [6, с. 69].
Українська медіапсихолог Ю. Чаплінська виділяє такі ознаки парасоціальної комунікації: «Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень дає можливість висвітлити загальні особливості парасоціальних стосунків, такі як їх односторонність, ілюзія інтимності на відстані та стратегії її досягнення, а також ідентифікація, як наслідок парасоціальних стосунків» [1, с. 107]
Успішність побудови парасоціальної взаємодії у більшій мірі залежить від медіаперсони: її поведінки, вербальної та невербальної комунікації, характеру, темпераменту, стилю тощо. Однак, на думку медіапсихологів, важливими будуть також соціально-психологічні риси конкретного глядача: вік, стать, національність, попередній досвід, навіть настрій або самопочуття під час перегляду телевізора. Саме тому вже давно існує поділ телевізійної продукції за цільовими аудиторіями, де герої, ведучі, учасники, експерти програм мають бути привабливими для глядача і матимуть потенціал до побудови парасоціальної інтеракції на початку та до розбудови взаємодії до рівня паракомунікації у майбутньому. Важливим є те, що різка антипатія до медіаперсони також може перерости у паравзаємодію за аналогом сплілкування з неприємними людьми або ворогами у реальному житті.
Таким чином, парасоціальна комунікація – це важливий елемент у перцепції телевізійного продукту глядачем. Якщо медіаперсона матиме багато «парасоціальних друзів» – глядачів, це автоматично зробить програму більш популярною. Саме тому вивчення особливостей парасоціальної взаємодії у площині медіапсихології та комунікативістики залишається актуальним. Особливої уваги потребує аналіз характеристик популярних медіаперсон на українському медіаматеріалі.
Література:
1. Чаплінська Ю. С. Особливості парасоціальних стосунків: аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду досліджень / Ю. С. Чаплінська // Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників соціальної сфери : соціальні виміри сучасності. – 2014. – Т. 4. – С. 98-110.
2. Auter P. J. Psychometric: TV that talks back: An experimental validation of a parasocial interaction scale // Journal of Broadcasting & Electronic Media. – 1992. – Т. 36. – №. 2. – P. 173-181.
3. Giles D. C. Parasocial interaction: A review of the literature and a model for future research // Media psychology. – 2002. – Т. 4. – №. 3. – P. 279-305.
4. Horton D., Strauss A. Interaction in audience-participation shows // American Journal of Sociology. – 1957. – Т. 62. – №. 6. – P. 579-587.
5. Horton D., Wohl R. Mass communication and para-social interaction: Observations on intimacy at a distance // Psychiatry. – 1956. – № 19. – №. 3. – P. 215-229.
6. Levy M. R. Watching TV news as para‐social interaction //Journal of Broadcasting & Electronic Media. – 1979. – Т. 23. – №. 1. – P. 69-80.
7. Perse E. M., Rubin R. B. Attribution in social and parasocial relationships // Communication Research. – 1989. – Т. 16. – №. 1. – P. 59-77.
8. Rosaen S. F., Dibble J. L. Investigating the relationships among child's age, parasocial interactions, and the social realism of favorite television characters // Communication Research Reports. – 2008. – Т. 25. – №. 2. – P. 145-154.
9. Tukachinsky R. Para-Romantic Love and Para-Friendships: Development and Assessment of a Multiple-Parasocial Relationships Scale. – American Journal of Media Psychology. – 2010. – № 3. – P. 73-94.
