Зюбрицький Євген, магістрант, 

Кам’янець-Подільський національний 

університет імені Івана Огієнка, 

м. Кам’янець-Подільський

  Світова економічна думка фактично впродовж трьох століть досліджує підприємництво, розробляючи теорію та аналізуючи практичні аспекти його функціонування. Варто простежити еволюцію наукових поглядів щодо терміна «підприємець», визначення якому вперше надав французький економіст-банкір Р.Кантільйон у ХVІІІ ст., розглядаючи підприємця як особу, здатну передбачати, ризикувати, дії якої спрямовані на майбутнє і характеризуються бажанням отримати дохід та готовністю до здійснення попередніх витрат [1]. Вагомий внесок у дослідження поняття «підприємництво» протягом XVIII—XIX ст. зробили такі відомі економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Й. фон Тюнен, А. Маршалл та ін., погляди яких загалом акцентувались на виконанні підприємництвом посередницької функції між працею та капіталом, мотивованої максимізацією прибутку.

  Значний внесок у теорію підприємництва зробили німецький економіст В.  Зомбарт та економісти австрійської школи ХХ ст. Й. Шумпетер та Ф. Хайєк, з певними розбіжностями, трактували підприємництво як винятково важливий чинник для економічного зростання. 

  Саме із Й. Шумпетером пов’язують початок взаємозв’язку інноваційного процесу та підприємництва. За визначенням Й. Шумпетера, інновація є новою комбінацією виробничих факторів, що мотивована підприємницьким духом. На початку XX ст. Й. Шумпетер розробив «інноваційну теорію підприємництва» [2]. Людей, які задумують і здійснюють інновації, Й. Шумпетер називав підприємцями. Беручи інноваційні рішення, підприємці створюють нові, раніше невідомі комбінації факторів виробництва. Саме тому Й. Шумпетер вважав, що підприємницька здатність є четвертим фактором виробництва, який не враховується класичною теорією економіки. На думку науковця підприємець є господарюючим суб'єктом, визначальною функцією якого є безпосередньо здійснення інновацій. Підприємництво не є професією. Новаторську функцію підприємця Й. Шумпетер відділяв від функції власника, оскільки підприємець не обов'язково володіє правом власника. Власник бізнесу лише надає необхідні кошти і ризикує їх втратити. Підприємець не є винахідником, він лише реалізує результати наукових відкриттів і винахідницької діяльності. Він є інноватором. Підприємців слід відрізняти від менеджерів (виконавців), які не реалізують нововведення, а лише виконують роботу з управління господарськими процесами. 

  Надалі ідею взаємозв'язку підприємництва та інновацій розвинув американський економіст П. Друкер, який підкреслював, що інноваційність є особливим інструментом підприємництва. У процесі нововведення створюються нові ресурси, а наявні знаходять нові напрямки застосування. За словами Друкера, «інноваційна діяльність – це особливий інструмент, який би дозволив підприємцю використовувати зміни і перетворювати їх на нові можливості для, наприклад, відкриття нового бізнесу або надання нових послуг» [3, с.134].

  Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог [4], серед яких і новаторство. Однак чіткого визначення «інноваційного підприємництва» в історії економічних вчень до середини ХХ ст. ми не знаходимо.

  Поняття «інноваційне підприємництво» частково розкрите у роботах українських та російських дослідників. Зокрема, інноваційне підприємництво визначають:

• як вид діяльності, спрямований на створення нового попиту на продукти, технології, послуги, що супроводжується формуванням відповідних новітніх методів організації виробництва та управління, комерційного використання нововведень (В. Сизоненко) [5, с. 421]; 
• як суб’єктів господарювання, які спеціалізуються на інноваційній діяльності (М.Крупка) [6, с. 117]; 
• як форму реалізації інтелектуальної власності, або ж тип діяльності, сукупність економічних відносин, яка спрямована на створення або пошук інтелектуального товару, його виробництво та розповсюдження з метою отримання прибутку (Л. Овчаренко) [7, с. 32];
• як підприємництво, основу якого складає виробництво науково-технічної продукції (товарів та послуг) та інтелектуальне виробництво (В. Мединський та С. Ільдеменов) [8, с. 19]; 
• як різновид підприємницької діяльності, спрямованої на створення та комплексне використання нововведень, що сприяють в умовах підвищеного ризику інвестування отриманню прибутку та збільшенню науково-технічного потенціалу за рахунок розвитку піонерних виробництв, трансферу технологій подвійного призначення, підвищення конкурентоспроможності продукції (О. Крутик та О. Муравйов) [9, с. 112];
• як підприємництво, яке направлене на процес створення та комерційного використання техніко-технологічних нововведень (З. Варналій) [10]; 
• як економічну діяльність зі створення та управління інноваційним підприємством з метою розробки, впровадження та комерційного використання різного роду інновацій (В. Зянько) [11, с. 63].

  Проаналізувавши різні підходи до тлумачення сутності інноваційного підприємництва, варто виокремити його характерні риси:

1. здійснення на регулярній основі власними силами наукових досліджень і науково-технічних розробок, що є непрямим підтвердженням не просто разового факту прояву інноваційної активності, а системної діяльності, орієнтованої на забезпечення розвитку власного інноваційного потенціалу в майбутньому [12, с.14];
2. цілісне економічне явище макроекономічного рівня, здатне визначати нові соціально економічні характеристики суспільного відтворення [12, с.14];
3. з позицій значимості для економіки інноваційне підприємництво є фактором економічного зростання [12, с.16];
4. отримання особливого виду прибутку, який називають «квазірентою» (інноваційна, технологічна рента), що отримує підприємець, який першим освоїв більш ефективну або принципово нову техніку чи технологію і в результаті отримує додатковий дохід до тих пір, поки таке нововведення не стане розповсюдженим та таким, що визначає нормальний рівень якості, витрат та цін, та коли підґрунтя для отримання надприбутку зникає [13, с.120];
5. концентрація процесів створення та капіталізації об'єктів права інтелектуальної власності. Під капіталізацією інтелектуальної власності ми розуміємо включення вартості об'єкта права інтелектуальної власності у собівартість інноваційної продукції. В результаті, з одного боку, об'єкт права інтелектуальної власності внаслідок його використання у процесі дифузії інновації набуває реальної вартості як складова собівартості інноваційної продукції. З іншого боку, чим більшою є частка об'єкта права інтелектуальної власності у собівартості інноваційної продукції, тим більшою може бути інноваційна квазірента, що привласнюється інтегратором інноваційних процесів в результаті масового виробництва такої продукції [12, с. 18].

  Таким чином варто узагальнити, що інноваційне підприємництво є особливим видом підприємницької діяльності, що спрямована на розробку та впровадження інновацій для отримання прибутку. 

Список використаних джерел:

1. Міждисциплінарний словник з менеджменту / За ред. Д.М. Черваньова, О.І. Жилінської. – К.: Нічлава, 2011. – 624 с. 

2. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Шумпетер Й. А.; [пер. с нем.]. – М .: Эксмо, 2007. – 864 с.

3. Друкер П.Ф. Практика менеджмента / П.Ф. Друкер. – М. : Изд. дом "Вильямс", 2000. – 398 с.

4. Макконнелл К.Р. Экономикс //Макконнелл К.Р., Брю С.Л./ ECONOMICS Campbell R.McConnell., Stanley. L. Brue. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://institutiones.com/download/books/805 economics.html.

5. Сизоненко В.О. Формування і розвиток національної системи підприємництва: теоретико методологічні аспекти і механізми реалізації: [монографія] / Сизоненко В.О. – К.: Видавничо поліграфічний центр "Київський університет", 2004. – 229 с.

6. Крупка М.І. Фінансово кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України: [монографія] / Крупка М.І. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 608 с.

7. Овчаренко Л.В. Економічна природа і особливості розвитку інноваційного підприємництва в перехідній економіці: дис. ... канд. ек. наук: 08.01.01 / Л. В. Овчаренко. – К.: Київ. нац. ун т ім. Т.Шевченка, 2002. – 218 с.

8. Медынский В.Г., Ильдеменов С.В. Реинжиниринг инновационного предпринимательства: [учеб. Пособие для вузов]; под ред. проф. В.А. Ирикова. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 414 с.

9. Крутик А. Б. Антикризисный менеджмент / Крутик А. Б., Муравйов А.И. – СПб: Питер, 2001. – 432 с.

10. Варналій З.С. Регіональна інноваційна політика України: проблеми та стратегічні пріоритети / Варналій З.С. // Економіст. – 2007. – № 9. – С. 36–39.

11. Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку: [монографія] / Зянько В.В. – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 2005. – 263 с.

12. Чеберкус Д.В. Державне регулювання розвитку інноваційного підприємництва в Україні: дисертація на здобуття кандидата економічних наук: 332.242/ Чеберкус Д.В. – К., 2008. – 151 с.

13. Яковец Ю.В. Ускорение научно технического прогресса: теория и экономический механизм. – М.: Экономика, 1988. – 336 с.