Білоус Олена Юріївна
старший науковий співробітник науково-дослідної частини
Одеський національний економічний університет
Україна, м.Одеса
Анотація: Розглянуто еволюцію підходів до формування регіональних інноваційних стратегій (РІС) у країнах ОЕСР. Виділено етапи розробки регіональних інноваційних стратегій. Наголошено на ключовій ролі досягнення регіонального консенсусу у процесі розробки РІС. Досліджено потенціал застосування методології форсайту до розробки РІС. Розглянуто нормативно-правову базу розробки РІС в Україні та запропоновано шляхи її удосконалення на основі інструментарію форсайтних досліджень.
Ключові слова: регіональні інноваційні стратегії; дослідницькі та інноваційні стратегії розумної спеціалізації; форсайт; регіональні інноваційні пріоритети
Стратегічна мета переходу України до інноваційної моделі розвитку може бути досягнута лише за умови переорієнтації державної інноваційної політики на регіональний рівень. Останнім часом стало зрозумілим, що саме регіональний рівень відіграє важливу роль у генерації нових знань та їх використанні, а формування регіональних інноваційних систем розглядається в якості ключового інструменту економічної та інноваційної політики.
Сьогодні розвинені країни світу надають підвищену увагу формуванню ефективної системи підтримки інноваційної діяльності регіонів, здійснюють розробку стратегічних та програмних документів регіонального інноваційного розвитку, з метою найбільш оптимальної реалізації їх інноваційного потенціалу. Основний принцип, на якому базується розробка та імплементація таких стратегій – забезпечення співпраці та координації дій усіх зацікавлених сторін і учасників регіонального інноваційного процесу.
Так, починаючи з середини 1990-х рр., країнами ОЕСР розроблено та реалізовано низку регіональних інноваційних стратегій (РІС). Зокрема ЄС профінансував такі заходи у більш ніж 150 регіонах, у вигляді Регіональних стратегій інновацій та трансферу технологій (Regional Innovation and Technology Transfer Strategies, RITTS), Регіональних технологічних планів (Regional Technology Plans, RTP) та Регіональних інноваційних стратегій (Regional Innovation Strategies, RIS) [1]. Останнім часом управління інноваційним розвитком регіону реалізується в рамках Регіональних дослідницьких та інноваційних стратегій розумної спеціалізації (Regional Research and Innovation Strategies for Smart Specialization (RIS3)) [2], які спрямовані на концентрацію ресурсів на обмеженому спектрі пріоритетів інноваційної діяльності, вибір найбільш перспективних регіональних ініціатив та їх комплексну підтримку [3].
Згідно з методичними рекомендаціями Європейської Комісії, розробка РІС складається з наступних етапів [4]:
- Створення регіонального консенсусу.
- Аналіз основних технологічних та індустріальних трендів, які впливають на регіон.
- Оцінка сильних та слабких сторін регіональних фірм на основі технологічного аудиту та кластерного аналізу.
- Оцінка регіональних інноваційних спроможностей та пропозиції.
- Визначення стратегічних рамок.
- Створення та запровадження системи оцінки та моніторингу.
Відповідно до вказаних рекомендацій, на кожному з етапів розробки РІС ключова роль надається забезпеченню взаємодії та встановленню довгострокових відносин між усіма учасниками інноваційного процесу. Важливим є досягнення регіонального консенсусу, що проявляється у залученні в процес розробки стратегії ключових організацій та приватних осіб, які працюють на регіональному інноваційному полі. Регіональний консенсус стосується цілей побудови РІС, очікуваних результатів, довгострокового бачення реалізації регіонального процесу, ініційованого стратегією, інформації, що має бути зібрана і прийнята до уваги, тощо. Такий консенсус з'являється через усвідомлення проблеми всіма учасниками регіональної сцени (органів регіонального і місцевого самоврядування, бізнес-асоціацій, університетів, профспілок та інших неурядових організацій) і відображає їх бачення побудови і впровадження стратегії в життя. Успішність заходів з досягнення регіонального консенсусу є запорукою успіху РІС.
Інструментами, за допомогою яких розробляються РІС, є цільові дослідження, опитування, консультації, створення спеціальних робочих груп, проведення мозкових штурмів, SWOT-аналіз, технологічний аудит підприємств та наукових організацій регіону, аналіз кластерів і бізнес-мережевої співпраці та ін.
Одним з найбільш перспективних інструментів у цьому контексті є метод форсайту, що широко використовується з 1990-х рр. для аналізу і прогнозування сценаріїв майбутнього технологічного та інноваційного розвитку країн та регіонів. Розглянемо більш детально сутність даного інструменту.
Форсайт (англ. – передбачення) бере початок у методиках «технологічного прогнозування» в Японії і США в другій половині ХХ століття, коли робилися спроби «передбачення» розвитку технологічних напрямків. Форсайт відрізняється тим, що не претендує на пророкування або прогноз певної майбутньої ситуації, але визнає можливість альтернативних сценаріїв розвитку майбутнього та націлений на формування бажаних траєкторій розвитку. Як домінуюче джерело прогнозної інформації цей метод апелює до оцінок, описів і аргументації висококваліфікованих фахівців – експертів. При цьому кожен з експертів свої оцінки і судження про майбутнє вибудовує індивідуально на підставі своїх особистих уявлень, логіки і переваг, тобто вони є суб'єктивними. Для зниження рівня суб'єктивності експертних прогнозів, до їх розробки залучають широке коло компетентних експертів, сприяючи виробленню ними узагальненої і узгодженої групової прогнозної оцінки. При цьому використовуються різні організаційні форми, в тому числі очна або заочна, мозкова атака, фокус-група і т.д.
Корисним інструментом у рамках Форсайт-прогнозування є метод проведення повторних опитувань експертів (багато-турового або багато-раундового експертного дослідження) – метод Дельфі. Опитування експертів у декілька послідовних турів спочатку проводилося для уточнення узагальненої думки експертної групи та підвищення узгодженості думок експертів щодо групової оцінки. Пізніше стали послідовно від туру до туру ускладнювати прогнозовані проблеми, розширювати їх, деталізувати, починаючи іноді з «чистого аркуша» - тобто попереднього формулювання проблеми. Багато-туровий характер прогнозних експертних досліджень дозволяє забезпечити «зворотний зв'язок». Експерти знайомляться з результатами попереднього туру: загальною груповою оцінкою, «екстремальними» (особливими) судженнями та їх аргументацією. У підсумку, в кожному наступному турі експерти працюють з оновленою інформацією, що дозволяє їм або коригувати свою думку, підвищуючи загальну узгодженість у групі, або підтверджувати свою колишню оцінку, маючи для цього вже більше підстав. У міру розвитку Форсайт-проектів, Дельфі все частіше доповнюється іншими методами, що дозволяють оцінювати взаємозв'язок і взаємний вплив основних тенденцій технологічного та інших сторін суспільного розвитку (методи сценаріїв, дорожньої карти та ін.).
Технологія проведення та інструментарій форсайту, що стимулюють взаємодію і орієнтацію на майбутнє між акторами інноваційної системи, обумовлюють його відмінність від традиційних методів прогнозування. Учасниками форсайту є експерти – особи, які приймають рішення і є найбільш кваліфікованими в областях здійснення форсайту. Саме вони і будуть у подальшому приймати рішення з приводу результатів форсайту. Створення мережі експертів, які репрезентативно представляють сферу прикладання форсайту, є одним з важливих його результатів. Учасники мережі виступають не об'єктами, а суб'єктами управління сфери застосування результатів форсайту. У підсумку форсайт стає керівництвом для дії саме в силу самої своєї технології, де заключний варіант вибирається учасниками як найкращий, відхилення від якого їм невигідні. Якщо врахувати, що учасники форсайта – перш за все особи, що приймають рішення, то є значний вплив на суспільство в реалізації обраного варіанту бачення майбутнього.
Нормативно-правовою базою розробки регіональних стратегій інноваційного розвитку в Україні є Наказ Держінформнауки від 05.02.2014 р. № 22 «Про затвердження Методичних примірних рекомендацій щодо підготовки регіональних інноваційних програм» [5]. Відповідно до даних рекомендацій, для прийняття рішення щодо розроблення Програми здійснюються прогнозні та стратегічні маркетингові дослідження для виявлення існуючих проблем соціально-економічного та інноваційного розвитку даного регіону, напрямів їхнього розв'язання та прогнозованих шляхів подальшого інноваційного розвитку і його пріоритетних напрямів.
Прогнозні та стратегічні маркетингові дослідження провадяться за такою схемою:
- здійснюється попередній аналіз стану і перспектив інноваційного розвитку регіону;
- створюються експертні ради регіону із залученням фахівців різних сфер діяльності (представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємницького сектору, наукової сфери та громадськості);
- експертною радою з урахуванням результатів аналізу стану і перспектив розвитку регіону, шляхом анкетного опитування членів експертних рад під час наради або шляхом узгодження думок усіх членів цих рад, у тому числі під час наради, визначаються регіональні пріоритетні напрями інноваційної діяльності.
У ході визначення проблем щодо реалізації регіональних інноваційних пріоритетів та шляхів їх вирішення, за результатами прогнозних та стратегічних маркетингових досліджень, рекомендується під час спільної наради керівництва регіону та експертів організувати проведення експертного опитування на основі анкети за кожним визначеним пріоритетним напрямом, в якій мають бути враховані питання щодо існуючих проблем інноваційної діяльності і пропозиції щодо розв'язання цих проблем. Результатом цього опитування має стати розроблення і затвердження експертною радою рекомендацій щодо доцільності підготовки регіональної інноваційної програми.
Разом з тим, у даних рекомендаціях відсутні положення щодо подальшої участі експертів (експертної ради, представників місцевого середовища) у реалізації даної програми, контролі за її виконанням, оцінці та моніторингу її виконання.
Нормативно-правовою основою для розробки регіональних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є «Методичні рекомендації щодо розроблення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого та регіонального рівня», затверджені ще спільним наказом Мінфіну, НАНУ, Мінекономіки, Мінпромполітики та Міносвіти від 9.07.2003 р. (№ 442/279/180/298/449) [6].
Згідно з даними рекомендаціями, для формування середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня виконавчим органом місцевого самоврядування повинна створюватися робоча група, до складу якої включаються представники регіональних органів влади, науковці, спеціалісти наукових проектних організацій та установ, представники ВНЗ регіону, а також керівники та спеціалісти провідних виробництв регіону.
В якості методологічних підходів робочої групи для формування середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня Рекомендаціями пропонується використовувати:
- метод «мозкової» атаки, основою якого є вироблення рішення на основі обговорення членами робочої групи попередньо сформованих середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, при якому учасникам обговорення пропонується висловити якомога більше варіантів вибору;
- метод сценаріїв, застосування якого полягає у виділенні ключових моментів розвитку регіону та розробленні на цій основі якісно різних варіантів його динаміки, а також аналізі та оцінці кожного з попередньо сформованих середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та можливих наслідків їх реалізації;
- метод експертних оцінок, згідно з яким оцінка доцільності вибору попередньо сформованого середньострокового пріоритетного напряму інноваційної діяльності регіонального рівня встановлюється на основі індивідуальних оцінок членів робочої групи.
За кожним з середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня формується їх техніко-економічне обґрунтування, де разом з економічним, соціальним, науково-технічним та ресурсним блоком рекомендується висвітлити недоліки та диспропорції в економіці регіону, а також проблеми, які можна розв'язати за допомогою освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках, сформувати взаємопов'язану систему заходів щодо усунення цих недоліків та диспропорцій.
Дані методичні рекомендації базуються на залученні ключових учасників інноваційного процесу регіону у розробку інноваційних пріоритетів регіону. Доцільно, на наш погляд доповнити методологічний інструментарій іншими сучасними методами форсайт-досліджень, рекомендованими Керівництвом з розробки дослідницьких та інноваційних стратегій розумної спеціалізації, зокрема моніторингу та сканування джерел, агентного моделювання, моделювання і симуляції, визначення ключових технологій, картування технологій, зворотного сценування, аналізу взаємодій та ін. [2, с.33].
Імплементація підходів до стратегічного управління інноваційним розвитком регіонів, напрацьованих передовою світовою практикою, є актуальною для України, зважаючи на її євроінтеграційні прагнення. Необхідно найближчим часом здійснити перегляд нормативно-правового забезпечення вітчизняної регіональної інноваційної політики, та ґрунтуючись на передовому світовому досвіді удосконалити методичне забезпечення формування інноваційних стратегій регіонального розвитку, на основі сучасного інструментарію, зокрема з використанням потенціалу інструментарію форсайтних досліджень.
Література:
1. Regional innovation strategies. OECD Innovation Policy Handbook. OECD, 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.innovationpolicyplatform.org
2. Guide to research and innovation strategies for smart specialization (RIS3). Luxemburg, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //ec.europa.eu/ regional_policy/sources/docgener/presenta/smart_specialisation/smart_ris3_2012.pdf.
3. Хопкинсон Л. Поддержка инноваций на уровне регионов и муниципалитетов. Руководство для государственных служащих [Електронный ресурс] – Режим доступа: http://www.uiis.com.ua/files/Hopkinson.pdf
4. Practical guide to regional innovation actions. Regional Innovation Strategies (RIS). Regional Innovation and Technology Transfer Strategies (RITTS). Luxembourg, 1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://publications.europa.eu/en/publication-detail/-/publication/f963f166-165d-4df3-8148-84aa8de46d0d/language-en
5. Наказ Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України від 05.02.2014 р. № 22 «Про затвердження методичних примірних рекомендацій щодо підготовки регіональних інноваційних програм» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN000481.html
6. Наказ Міністерства фінансів України, Національної академії наук України, Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства промислової політики України та Міністерства освіти та н6ауки України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого та регіонального рівня» від 09 липня 2003 року № 442/279/180/298/449 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MF03206.html
