Матвійчук Анатолій Васильович, 

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри правосуддя Державного університету 

інфраструктури і технологій,

Україна, Київ

  Анотація. У статті проаналізовано взаємозв’язок держави та її обов’язків із суспільством. Визначено, що держава є соціальним явищем, оскільки соціум є животворчою основою її формування і матеріального забезпечення. Доведено, що належність держави до соціальних явищ соціалізує її обов’язки. Встановлено, що держава системно висновується із суспільства, структурно від нього виокремлюється через систему органів державної влади, їх посадових осіб, проте як із «материнським плато» зберігає тісні зв’язки з суспільством, оскільки вона живиться його ресурсами (людськими, матеріальними, природними, рекреаційними), надбаннями (духовними, культурними, національними) та ідеями. Зроблено висновок, що обов’язки держави, ґрунтуючись на певних потребах і соціальних пріоритетах, висновуються не тільки із соціуму, а й з державотворчої практики, тому знаходять свою об’єктивізацію в нормативно-правових актах, в тому числі й конституційних. 

  Ключові слова: обов’язки держави, соціальна сутність обов’язків, потреби суспільства

  Між державою і суспільством існує взаємний, постійний і правовий зв’язок, який полягає у взаємних кореспондуючих правах та обов’язках один щодо одного. Держава, якщо вона позиціонує себе демократичною і правовою, зобов’язана спрямовувати свою діяльність у соціальному вимірі, захищати своїх громадянин, які наділені правами, зокрема й політичними, також держава зобов’язана визнавати членів суспільства найвищою соціальною цінністю. Натомість суспільство має не тільки утримувати державу, а й підтримувати її, впливати на політичну, економічну, соціальну, культурну та іншу діяльність держави з метою задоволення законних інтересів та потреб кожного члена соціуму, загальнодержавних та загальносуспільних інтересів. 

  Постійний зв’язок суспільства і держави означає, що він не обмежений у часі. Допоки існує держава, доти існує її зв’язок із суспільством. У сучасних умовах відокремлене функціонування цих соціальних утворень є неможливим. Зв’язок суспільства і держави є правовим, оскільки він передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, особливо це стосується зобов’язань держави перед суспільством. Такі зобов’язання держави визначені в Конституції України. Український народ дає критичну оцінку діяльності держави, яка ґрунтується не на тому, які саме права має держава щодо суб’єктів конституційних правовідносин, а який зміст вкладається в обов’язки держави перед суспільством. Це, по-перше. А по-друге, наскільки держава добропорядно виконує покладені на неї конституцією обов’язки. Оцінка ефективності реалізації державою своїх конституційних обов’язків об’єктивується через голосування на всеукраїнському та місцевому референдумах, загальнодержавних і місцевих виборах, громадських слуханнях.

  Диспропорційність і формальність обов’язків держави, невиконання чи неналежне виконання нею тих чи інших обов’язків призводить до протистояння суспільства і держави, політичної та економічної кризи, що зрештою закінчується знищенням держави або зміною політичного режиму держави. Відтак, важливим питанням є не тільки пропорційність і домірність, гарантованість і забезпечуваність обов’язків держави, а й змістовна якість обов’язків держави як соціального феномена. 

  Обов’язки держави не є щось особливе, що виокремлене з системи соціальних явищ і феноменів суспільного буття, вони існують в реальному житті соціуму, у відносинах держави і людини, різних суспільних інститутів, у межах політичних, економічних, культурних та історичних процесів. Обов’язки держави «народжуються» в соціумі, тому вони не лише продукуються в суспільстві, а й «надихаються» його ідеями і потребами.

  Постає питання: в чому полягає соціальна сутність обов’язків держави. У філософії сутність розуміється як «система глибинних, стійких зв’язків і відносин, які зумовлюють виникнення, існування, функціонування предметів, процесів, і з руйнуванням якої вони перестають існувати, зв’язків, що визначають природу предметів, процесів, сукупність їх властивостей, особливостей» [1, с. 369]. Що стосується поняття «соціальна сутність явищ», то доктрина права визначає його як здатність слугувати засобом задоволення потреб суспільства. Французький політик Леон Буржуа у праці «Солідарність» (1907) підкреслив, що між суспільством і державою має місце обмін послугами за взаємною домовленістю [2, с. 8]. Отже, соціальна сутність обов’язків держави полягає в задоволенні потреб суспільства. 

  Античний філософ Аристотель вбачав необхідність існування держави в забезпеченні благого правопорядку в суспільстві, а причину її виникнення – в необхідності задоволення потреб соціуму, які сформувалися природно та історично [3, с. 126]. Потреби суспільства (зокрема захист території, забезпечення доступу до певних ресурсів, наприклад, водних, лісових, землеробських чи пасовищних угідь і т.д.) об’єктивно сформувалися ще в додержавний період, проте з появою останньої ці соціально значущі обов’язки поступово відійшли до сфери діяльності держави. Відтак, обов’язки держави – це продукт, насамперед соціуму, оскільки вони, як не дивно, об’єктивно існують незалежно від вичерпної (чи невичерпної) їх регламентації у нормативно-правових актах. Вони об’єктивно існують, бо без них не може існувати сама держава, оскільки втрачається не тільки сенс існування останньої, а й гарантії існування держави.

  Держава, як політико-правове явище, становить стійку систему взаємовідносин між людьми (в тому числі між їх об’єднаннями, соціальними спільнотами), що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства, здійснення політичної влади окремими представниками цього ж суспільства з метою збереження цілісності, безперервного існування та функціонування суспільства, задоволення його загальносоціальних потреб . 

  Французький соціолог Еміль Дюркгейм вважав, що соціальні явища створюються людьми засобом практичного втілення їхніх ідей, природжених чи ні [4, с. 23]. Соціальний зміст обов’язків держави, тобто сукупність їх соціально важливих якостей і властивостей, що є значимими для людини, соціальних об’єднань, держави і суспільства в цілому, закладаються людською діяльністю.

  Держава як явище соціальної дійсності пов’язується закономірностями багатоманітного суспільного буття, оскільки є частиною цілого від якого не може відрізнятися по суті. Соціальне призначення держави розкривається через обов’язки держави, їх форму і зміст. Вони є формально-логічними правилами за формою, проте соціальними за своєю суттю. Оскільки держава є феноменом (продуктом) суспільства, то й обов’язки держави також є соціальними. Такі обов’язки, ґрунтуючись на певних державних потребах і соціальних пріоритетах, висновуються із соціуму, з державотворчої практики, зокрема й судової, оскільки за певних умов обов’язки держави знаходять об’єктивізацію в нормативно-правових актах, а тому числі й конституційних. 

  Таким чином, соціальний зміст обов’язків держави вбачається в тому, що вони здійснюються в межах суспільства (будь-яка держава в своїй основі висновується із суспільства, а не навпаки), звернені до суспільства (спрямовані на задоволення його потреб), продукуються суб’єктами суспільства (держава, суспільство, законодавець, громадяни), змінюються із потребами суспільства, проте не завжди узгоджуються з ними. 

Список використаних джерел:

1.Філософія [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Ю. В. Осічнюк [та ін.] ; ред. Ю. В. Осічнюк ; Національна академія управління. – К. : Атіка, 2003. – 464 с.

2. Спекторский, Е. В. Теория солидарности [Текст] / Е. В. Спекторский. – М. : Типография Г. Мисснера и Д. Собко, 1906. – 27 с.

3. Утченко С. Л. Политические учения Древнего Рима / С. Л. Утченко. – М.: Наука, 1977. – 257 с.

4. Дюркгейм Э. Метод социологии [Текст] / Э. Дюркгейм. – К., Х. : Иогансон, 1899. – 153 с.