УДК 658.034.73
Войтків Т. І.,
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
Андрусик Б. В.
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
Глобалізаційні процеси та вихід України на європейські ринки впливають на її економіку через посилення міжнародної конкуренції і вимагають невідкладних змін у реальному секторі економіки, зокрема в управлінні та організації виробництва, що дозволить збільшити його ефективність, а, відповідно, і темпи росту ВВП.
Як відомо, ефективною і життєздатною структурою в сучасній економіці є мережеві форми організації соціально-економічних систем, у тому числі територіальних [1]. Ці форми організації є породженням інформаційної епохи. Вони характеризуються одночасною трансформацією економіки, праці, зайнятості, корпоративної культури, політики і державних інститутів. Під мережею в економіці можна розуміти комплекс об’єктів, які взаємодіють на основі формальних зв’язків, зафіксованих контрактами, спільної або перехресної власністю, а також неформальних зв’язків, у тому числі заснованих на довірі, які дозволяють підприємствам підвищувати ефективність трансакцій і є однією з основних умов їх успішної співпраці. Широке розповсюдження мережевих форм організації економіки призвело до трансформації основних положень теорії стратегічного управління, промислового маркетингу і розвитку мережевого підходу. Мережеві конструкції стали гарантом стійкості і інноваційності розвитку, тобто певною альтернативою великим корпоративним системам [2].
Інноваційність розвитку економіки полягає в застосуванні кластерної концепції, основаної на поглибленні спеціалізації та кооперації виробництва. Однак, як вважає Ю. Ковальова, структура економічних кластерів в Україні залишається остаточно невизначеною. Цьому існує кілька причин. По-перше, це пов’язано зі складнощами трансформації планової економіки у ринкову. Наслідком чого виникла втрата інноваційної складової українських підприємств. Припинили існування, в ринкових умовах, науково-дослідні установи, що виявились неспроможними до існування у глобальному економічному просторі. Це, в свою чергу визначило пріоритети інвесторів та перелаштувало їх увагу з високотехнологічної та наукомісткої промисловості на переробну [3]. По-друге, спроби застосувати державну регуляторну політику щодо формування інфраструктур на законодавчому рівні (створення технопарків, вільних економічних зон та ін.), мали короткотривалий ефект й не призвели до системних зрушень у регіонах. Таким чином, можна констатувати відсутність аналізу регіонального потенціалу та визначення пріоритетних територій, де саме доцільне створення економічного кластеру [4].
Відповідно, створення кластерів та орієнтування економіки України на кластерну модель має забезпечуватись державою шляхом створення відповідної нормативно-правової підтримки та стратегічного плану розвитку територій. Оптимальний варіант розв‘язання цієї проблеми полягає у системній реалізації державної промислової політики, використанні ресурсів держави, регіонів і приватного бізнесу з метою інноваційно-інвестиційного розвитку промисловості [5]. Активний розвиток приватно-державного партнерства є основою запровадження інноваційних змін в промислову структуру економіки.
Також варто наголосити і на формуванні кластерних структур, орієнтованих на транскордонне співробітництво, що сприятиме зміцнення соціального та економічного розвитку шляхом сприяння співпраці між підприємствами різних форм власності та різної величини для вирішення інвестиційних проблем у регіоні, створення сприятливого інвестиційного клімату в межах прикордонних регіонів, покращення їх іміджу через транскордонне співробітництво. В Україні кластерна форма організації транскордонного співробітництва ще не набула достатнього застосування і поширення. Насамперед, відсутні досконалі інвестиційно-інноваційні механізми формування і функціонування кластерів, малоефективними є фінансові механізми державного регулювання їх діяльності.
Теорії регіонального розвитку доводять актуальність транскордонного співробітництва у забезпеченні економічного зростання прикордонних регіонів, тому створення Західноукраїнського газового кластеру є актуальним та інноваційним завданням, яке можливо реалізувати в межах Львівської та Івано-Франківської областей.
У якості економічного інструментарію для побудови методу формування системи слід розглядати метод аналізу ієрархії, що дозволяє виділити найбільш значущі групи показників соціально-економічного розвитку, а також показники всередині груп. Метою використання методу комплексних оцінок соціально- економічного розвитку в регіоні є одержання інтегральних показників по всій сукупності вихідних показників. Для побудови такого методу пропонується застосувати показник рівня розвитку, що являє собою таку величину, рівнодіючу всіх показників, які характеризують соціально-економічну ситуацію в регіоні [6]. Перевагою даного методу є те, що зміни значень інтегрального показника лежать у діапазоні від 0 до 1, і, отже, отримані оцінки легко піддаються економічній інтерпретації та можуть бути основою для формування рейтингу сталості функціонування регіональних систем. Змістом методу прогнозування комплексних оцінок соціально- економічного розвитку та формування рейтингу є оцінка прогнозної соціально-економічної ситуації, а також формування рейтингу розвитку регіонів. Для вирішення завдань прогнозування пропонується використовувати методи експоненційного згладжування та авторегресійні моделі [7].
Функціонування та розвиток будь-якої території забезпечується ресурсами, апріорна класифікація яких включає: природні (у т. ч. рекреаційні), людські (у т.ч. інтелектуальні), матеріально-технічні (у т.ч. інноваційні), фінансові (у т. ч. інвестиційні), інформаційні (у т. ч. віртуальні), нематеріальні (у т. ч. компетентнісні). При цьому, як визначається у сучасній науковій літературі, може бути декілька варіантів режиму дій суб‘єктів територіального управління: перерозподіл ресурсів, мобілізація ресурсів, еквівалентний обмін ресурсами [8].
Виходячи з цього, вважаємо за доцільне застосування двомірного підходу до управління ресурсним забезпеченням розвитку територій, який би надав можливість, з одного боку, споживати оригінальні ресурси для досягнення цілей розвитку, а з іншого – використовувати певні комбінації ресурсів в залежності від існуючих умов. Іншими словами, пропонований підхід включає два сегменти: перший – використання потенціалу території та його розширення або диверсифікацію; другий – розробка й створення нових ресурсів, прийняття рішень щодо напряму та інтенсивності розвитку конкретного виду ресурсів на основі передбачення потреб у майбутньому. Це можливо лише за умов посилення конкурентних переваг території та активної інноваційної діяльності [9]. Інноваційна складова промислової кластеризації є найважливішою з точки зору забезпечення конкурентоспроможності підприємств, що входять в кластер, а також самого кластера та регіону в цілому.
Список використаних джерел:
1. Мамонова В.В. Мережева організація території в глобалізованій економіці: роль органів управління / В.В. Мамонова // Університетські наукові записки. - 2012. - № 2 (42). - С. 89-94.
2. Попова Ю.Ф. Сетевые формы организации бизнеса на промышленных рынках // Российское предпринимательство. – 2008. – № 10 Вып. 1 (120). – С. 140-144.
3. Ковальова Ю. Кластер як новий інструмент модернізації економіки // Схід. – 2007. – № 5 (83). – С. 28-34.
4. Безуглий О. В.Державна політика розвитку інфраструктур в умовах існування регіональних економічних кластерів / Кластери як інструмент регіонального розвитку : матеріали науково-практичного семінару (м. Феодосія, 16–20 липня 2012 р.) / За ред. проф. В.В.Мамонової. – Х. : ХарРІ НАДУ, 2012. – 115 с.
5. Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 947-р // Офіційний вісник України. – 2008. – № 53. – С. 59.
6. Національні заощадження та економічне зростання / за ред. Б. Є. Кваснюка. – К. : МП Леся, 2000. – 301 с.
7. Коюда П. М. Макроекономіка : навч. посібник / П. М. Коюда. – Харків : ХНУРЕ, 2001. – С. 222.
8. Безверхнюк Т.М. Ресурсний режим як інституційний механізм ресурсного забезпечення регіонального управління [Електронний ресурс] / Т.М. Безверхнюк // Державне будівництво : електрон. наук. фах. вид. ХарРІ НАДУ. – 2010. – № 1. – Режим доступу: http: // www.kbuapa.kharkov.ua
9. Ольшанський О. В. Перспективи ресурсного забезпечення розвитку територій /Кластери як інструмент регіонального розвитку : матеріали науково-практичного семінару (м. Феодосія, 16–20 липня 2012 р.) / За ред. проф. В.В.Мамонової. – Х. : ХарРІ НАДУ, 2012. – 115 с.
