Музиченко Дар’я Сергіївна

студентка ІІ курсу спеціальності «Психологія»

Рівненського інституту Університету «Україна»,

Україна, м. Рівне

   Анотація: У статті розглянуто онтогенетичні особливості формування материнської сфери жінки.

 Ключові слова: материнство, готовність до материнства, етапи материнства, онтогенез материнської сфери.

  Психологія материнства - одна з найбільш складних і мало розроблених областей сучасної науки. Актуальність її вивчення базується на протиріччях між гостротою демографічних проблем, пов'язаних з падінням народжуваності, величезним числом сімей, що розпадаються, стрімким збільшенням числа сиріт при живих батьках, з ростом числа випадків жорстокого поводження з дитиною і не розробленістю програм соціальної та психологічної допомоги сім'ям, і в першу чергу жінкам [6, с. 4-5]. Адже на сьогоднішній день, саме підтримка вагітних жінок та материнства є необхідною умовою успішного розвитку та функціонування сучасного суспільства. Ця необхідність ставить, перед вище згаданим суспільством, завдання, які передбачають вивчення психології материнства, психологічної готовності жінок до материнства та підготовку фахівців для цієї допомоги. 

  Так, Д. Віннікот вважає, що можливість «бути гарною матір'ю» формується у жінки в процесі її відносин із власною матір'ю, під час гри, при спілкуванні з маленькими дітьми в дитинстві і, звичайно, під час власної вагітності та досвіду материнства. «Мати не може навчитися тому, що від неї вимагається, ні з книг, ні від патронажних сестер, ні від лікарів. Її наука - це її власний досвід дитинства. Крім того, вона спостерігає як інші батьки доглядають за дітьми і, можливо, сама доглядала за молодшими сестрами або братами, і - що дуже важливо - вона багато чому навчилася в ранньому дитинстві, граючи в “доньки-матері”» [1, с. 47].

  Д. Рафаель-Леф звертає увагу на те, що дівчинка ніколи не стане гарною матір'ю, якщо не буде любити своєї майбутньої дитини ще з дитинства.

  О. П. Проскурняк описує основні чинники психологічної готовності до материнства, до найвагоміших з яких належать: сім'я батьків і стосунки з власною матір'ю [5, с. 13].

  Г. Г. Філіппова, провівши теоретичні та практичні дослідження в області психології материнства, вважає, що індивідуальний онтогенез материнства проходить кілька етапів, в процесі яких здійснюється природна психологічна адаптація жінки до материнської ролі [6, с. 30] або психологічна готовність до материнства [4, с. 11].

  В концепції С. Ю. Мещерякової, психологічна готовність до материнства розглядається як специфічне особистісне утворення, стрижневою основою якого є суб'єкт-об'єктна орієнтація у відношенні до ще не народженої дитини [3, с. 29]. У такій готовності можна виділити п'ять основних блоків, до яких буде відноситись: особистісна готовність, адекватна модель батьківства, мотиваційна готовність, сформованість материнської компетентності та сформованість материнської сфери.

  Зміст всіх п'яти блоків готовності до материнства взаємопов'язаний, як в плані їх онтогенетичного формування, так і в плані психологічної, профілактичної та корекційної роботи. У кожному разі буде спостерігатися індивідуальна картина змісту всіх блоків [6, с. 62].

  Вивчення феноменології та онтогенезу материнської сфери дозволили виділити шість етапів її становлення в онтогенезі [8, с. 67]. Особливу увагу слід звернути на психологічну характеристику процесів, які проходять на кожному з цих етапів. Саме психологічний зміст етапів онтогенезу материнської сфери визначає особливості прояву материнства, створює психофізіологічні і психологічні передумови гармонійності-дисгармонійності взаємовідносин в діаді «мати-дитина (плід, новонароджений, немовля)», формує стилі сімейного виховання дітей [4, с. 11]. 

  Першим етапом є взаємодія з власною матір'ю в ранньому онтогенезі. Цей етап починається з перинатального періоду, продовжується на всіх онтогенетичних етапах розвитку дівчинки і проявляється її взаємодією з власною матір’ю або з людьми, які її заміняють (носіями материнських функцій). Найбільш важливим для формування повноцінної материнської сфери на цьому етапі є віковий період дівчинки-дитини до трьох років. Саме на цьому етапі проходить засвоєння емоційного значення ситуації дитячо-батьківських відносин [4, с. 11]. Цей період життя є сензитивним для формування базових основ особистості та ставлення до світу [7, с. 156]. 

  Другим етапом Г. Г. Філіппова виділяє розвиток материнської сфери в ігровій діяльності. Саме в процесі гри дівчинка вперше приміряє на себе роль матері. Ігрова діяльність проходить під видом різних варіантів сюжетно-рольової взаємодії з лялькою-немовлям або іншими дітьми. В іграх розігруються та випробовуються сценарії з виконанням різних модифікацій ролей матері та дитини [4, с. 12]. 

  Третій етап – няньчення, на якому дитина отримує перший реальний досвід взаємодії з немовлятами (братами, сестрами, племінниками і т. д.), навички спілкування з дитиною [4, с. 13]. Він починається приблизно з 4,5 років, коли добре розвинена сюжетно-рольова гра, і закінчується до початку статевого дозрівання [7, с. 166]. Основним змістом цього етапу становлення материнської сфери є перенесення сформованих в ігровій діяльності навиків взаємодії з лялькою на реальну життєву ситуацію взаємодії з живим немовлям [4, с. 13].

  Четвертий етап являє собою диференціацію мотиваційних основ материнської та статевої сфер. Вважається, що формування материнства і особисте статеве дозрівання протікає в різних планах (площинах): розуміння природної обумовленості її майбутньої материнської функції у дівчинки формується набагато раніше, ніж приходить розуміння ролі гендерного та сексуального в розвитку статеворольової поведінки, взаємовідносин статі та народження дітей Тільки на більш пізніх етапах особистісного розвитку відбувається своєрідна інтеграція статевого фрагменту самосвідомості та самовідношення в багатовимірну сферу материнської самосвідомості [4, с. 14]. 

  П’ятим етапом виділяється взаємодія з власною дитиною, тобто безпосередня реалізація матір'ю своїх функцій у взаємодії з дитиною. Починається цей етап з моменту виникнення чутливості для дитини і з появи перших ознак вагітності для матері [7, с. 174].

  Г.Г. Філіппова виокремлює дев’ять періодів п’ятого етапу розвитку материнства:

1. Період ідентифікації материнства. Він пов’язаний з усвідомленням факту вагітності та, в більшості випадків, починається і закінчується ще до виникнення перших змін у фізичному стані жінки [7, с. 176]. Терміни ідентифікації вагітності є індивідуальними та залежать від репродуктивного здоров’я жінки в цілому, наявності та відсутності мотиву зачаття та планування вагітності, рівня саморозуміння, усвідомлення зміни своїх психічних та тілесних процесів та станів [4, с. 16].
2. Період до початку відчуття ворушіння дитини. Цей період охоплює другу половину першого триместру і початок другого. Стан жінки під час цього періоду характеризується інтенсивними психофізичними змінами та напругою всіх адаптаційних механізмів, викликаних цими змінами. В самопочутті відмічаються неприємні фізичні відчуття (явище токсикозу вагітної), підвищується рівень тривоги, з’являється емоційна лабільність, роздратованість, втомлюваність, знижується загальна активність. На рівні з самопочуттям, починає актуалізуватися материнське відношення, яке проявляється в бажанні усвідомити стан ненародженої дитини, змінити поведінку та спосіб життя на ті, які є найсприятливішим для дитини [4, с. 23].
3. Поява та стабілізація відчуттів ворушіння дитини. Перші відчуття ворушіння дитини починаються в середині другого триместру. Цей період є найбільш сприятливим для фізичного та емоційного самопочуття матері [7, с. 182] і супроводжується, як правило, гармонізацією психофізичного стану, стабілізацією емоційного стану та формуванням адекватного, найбільш повного образу дитини [4, с. 23]. Емоційне ставлення до ворушіння та його фізичне переживання дуже точно відображають зміст потребностно-емоційного і ціннісно-смислового блоків материнської сфери та динаміку цього змісту під час вагітності [7, с. 184]. 
4. Сьомий та восьмий місяці вагітності. Цей період охоплює фрагмент третього триместру і є достатньо важким як з медичної, так і з психологічної точки зору. У жінки погіршується самопочуття, підвищується втомлюваність, сповільнюється рухова активність, порушується сон. Емоційний стан характеризується підвищенням тривожності, появою страху перед майбутніми пологами та післяродовим періодом, нетерпінням в очікуванні зустрічі з дитиною. Сфера інтересів жінки зосереджена на всьому, що пов’язане з дитиною. Сам образ дитини набуває більш конкретний, реалістичний характер [7, с. 24].
5. Передпологовий період. Він характеризується поступовою психофізіологічною підготовкою до процесу пологів. Емоційний стан жінки в цей період, як правило, стабілізується, тривога знижується, страх перед пологами зникає. Такі особливості емоційного стану сприяють оптимальному сприйняттю процесу пологів і оптимальній поведінці в передпологовому періоді та під час пологів. Дуже важливим для вагітної жінки є відчуття процесів, які відбуваються в організмі на останніх неділях вагітності та знання їх фізіологічної та психологічної природи. Ці відчуття пов’язані з настанням біологічної готовності до пологів [4, с. 24-25]. 
6. Пологи і післяпологовий період. Процес пологів і післяпологової діяльності матері вимагає високого рівня її фізичної, інтелектуальної та емоційної активності. У пологах і післяпологовому періоді відбувається замикання еволюційно очікуваних умов для матері і дитини, що сприяють утворенню емоційного взаємозв'язку. В сучасних умовах еволюційно очікувана стимуляція для матері відсутня частково або повністю. В кращому випадку, матір має можливість контактувати з дитиною і годувати її, але практично завжди відсторонена від обробки дитини. Зміна еволюційно очікуваної ситуації в цьому періоді для матері полягає в наступному: перерозподіл материнських функцій, що збіднює стимуляцію, необхідну для виникнення емоційного зв'язку з дитиною; заміщення еволюційно очікуваних вражень в сензитивний період загостреної чутливості невідповідними еволюційній задачі (утворення материнсько-дитячого взаємозв'язку); наявність часткової або повної сепарації матері та дитини. Всі ці особливості можуть бути по-різному виражені, в залежності від цього різним буде їх внесок в динаміку розвитку материнської сфери [7, с. 190-194].
7. Період новонародженості. У цей період відбувається стабілізація всіх змістів; освоєння і розвиток операціонального складу; конкретизується ставлення до компонентів дитинства; виникнення переживань від взаємодії з дитиною формує остаточний зміст потреби в материнстві і потреби в турботі про дитину; інтерференція цінностей, конкретизуючись в умовах періоду новонародженості, набуває стійкого змісту. Усе це створює основу для переходу до наступного періоду п'ятого етапу, на якому мати і дитина стають «партнерами», які поділяють між собою спільну діяльність. Основні функції матері на цьому етапі - емоційне санкціонування ціледієвої ланки в розвитку структури діяльності і формування у дитини прихильності і базових структур ставлення до світу [7, с. 204].
8. Період спільно-розділеної діяльність матері з дитиною. У цей період в матері вже сформований певний стиль емоційного супроводу взаємодії з немовлям, закріплена операційно-поведінкова сторона материнства, життєва ситуація змінена з врахуванням наявності немовляти. Подальше наповнення материнської сфери відбувається в зв’язку з турботою та доглядом за дитиною у процесі її онтогенезу, виробленням стилю виховання, проживанням ситуацій, які потребують від матері реалізації її функцій як об’єкту прив’язаності дитини [4, с. 30].
9. Період виникнення інтересу до дитини як особистості. Цей період припадає на другий рік життя дитини. В цей період функції матері ускладнюються необхідністю зміни відношення до дитини. Материнське відношення повинне поєднувати в собі забезпечення безпечності та надання самостійності дитині. Формування гармонійного материнського відношення в цьому періоді залежить від рівня чутливості матері до потреб та проблем дитини, наявності в неї мотивації для прийняття участі в ігровій діяльності, інтерес до способів постановки та вирішення дитиною ігрових задач [4, с. 30].

  І нарешті, шостий етап, який показує формування прив’язаності до дитини. Останній етап розвитку материнської сфери в онтогенезі характеризується формуванням у матері емоційної прив’язаності до дитини, особистого прийняття та особистого інтересу до внутрішнього світу дитини. Це відбувається на основі динаміки емоційних відносин матері та дитини в процесі її розвитку [4, с. 31].

  Таким чином, формування материнства носить онтогенетичний характер і проходить тривалий шлях становлення, має тонкі механізми регуляції, свої сенситивні періоди і стимули. Отже, до народження дитини жінка приходить з певною базою знань, установок, системою відносин, особистісних якостей, які в сукупності визначають її готовність до материнства. 

  Крім того, важливою умовою вироблення позитивної материнської поведінки є система відносин в родині, особливо між матір'ю та донькою. Якість цих взаємин визначається рівнем реалізації материнських функцій, характерних для актуального материнства в даному віці. До основних функцій матері в період юнацького розвитку дитини належать такі: рекреативна; регулятивна; виховна, що складається з функції статеворольового виховання і освіти; функція спілкування. До додаткових материнських функцій відносяться: функція самоактуалізації і самовиховання матері (дана функція є умовою реалізації всіх інших функцій материнства в цьому віці); адаптація і вільне орієнтування матері в сучасних тенденціях молодіжної субкультури; допомога в підготовці адекватної адаптації дитини до нового психофізіологічного стану та соціального статусу; прийняття нового соціального статусу дитини. [2, с. 4].

Література: 

1. Винникотт Д. В. Маленькие дети и их матери / Д. В. Винникотт ; [пер. с англ. Н. М. Падалко]. – М. : Независимая фирма «Класс», 1998. – 80 с. – (Библиотека психологии и психотерапии).

2. Захарук Н. С. Роль раннего онтогенеза в становлении материнской сферы современных девушек / Н. С. Захарук. – ФГБОУ ВПО «Сыктывкарский государственный университет», 2013. – 6 с.

3. Мещерякова С. Ю. Психологическая готовность к материнству / С. Ю. Мещерякова // Вопросы психологии. – 2000. – № 5. – С. 28-38.

4. Нечаева М. А. Психологические факторы онтогенеза материнской сферы, внутренней картины беременности и перинатального развития : Учебное пособие / М. А. Нечаев, Л. Ф. Рыбалова, А. В. Штрахова. – Челябинск : Издательство ЮУрГУ, 2005. – 59 с.

5. Проскурняк О. П. Чинники та етапи становлення материнства / О. П. Проскурняк // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – №3. – С. 13-16.

6. Филиппова Г. Г. Психологическая готовность к материнству – Хрестоматия по перинатальной психологии : Психология беременности, родов и послеродового периода / Г. Г. Филиппова ; [сост. А. Н. Васина]. – М. : Изд-во УРАО, 2005. – 328 с. – С. 62 – 65

7. Филиппова Г. Г. Психология материнства: Учебное пособие / Г. Г. Филиппова. – М. : Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 240 с.

8. Филиппова Г. Г. Развитие материнской потребностно-мотивационной сферы в онтогенезе - Хрестоматия по перинатальной психологии : Психология беременности, родов и послеродового периода / Г. Г. Филиппова ; [сост. А. Н. Васина].- М. : Изд-во УРАО, 2005. – 328 с. – С. 66 – 71