УДК 327.8(73:55) 

Желіховський Станіслав Вікторович

аспірант Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

 

  Анотація. У статті досліджено основні напрями політики Конгресу США відносно країн Близького Сходу за часів президентства Джорджа Буша-молодшого та Барака Обами. Автор визначив три основних напрями: військово-політична стратегія; економічна стратегія; культурно-гуманітарна стратегія. У статті доведено, що рішення Конгресу США щодо близькосхідного зовнішньополітичного вектору дозволяють контролювати ситуацію у регіоні.

  Ключові слова: зовнішньополітична стратегія, міжнародна дипломатія, Конгрес США, регіональне співробітництво.

 

  Желиховский С.В. Стратегические ориентиры политики Конгресса США на Ближнем Востоке

 

  Аннотация. В статье исследованы основные направления политики Конгресса США в отношении стран Ближнего Востока во времена президентства Джорджа Буша-младшего и Барака Обамы. Автор определил три основных направления: военно-политическая стратегия; экономическая стратегия; культурно-гуманитарная стратегия. В статье доказано, что решения Конгресса США по ближневосточному внешнеполитическому вектору позволяют контролировать ситуацию в регионе.

  Ключевые слова: внешнеполитическая стратегия, международная дипломатия, Конгресс США, региональное сотрудничество.

 

  Zhelikhovsky S. Strategic guidelines for the policy of the US Congress in the Middle East

 

  Annotation. The article examines the main directions of the US Congress policy towards the countries of the Middle East during the time of the presidency of George Walker Bush and Barack Obama. The author defined three main areas: military-political strategy; Economic strategy; Cultural and humanitarian strategy. The article proves that the decisions of the US Congress on the Middle East foreign policy vector allow to control the situation in the region.

  Keywords: foreign policy strategy, international diplomacy, the US Congress, regional cooperation.

 

  Актуальність теми. У період ускладенення міжнародних відносин актуальними аспектами політологічних наукових досліджень виступають джерела геополітичних світових змін, серед яких зовнішньополітична стратегія Сполучених Штатів Америки посідає ключове місце. Особливу роль у стратегічній політиці США відводиться близькосхідному регіону, який притягує увагу світових лідерів і на даний момент виступає плацдармом боротьби за світову політичну гегемонію — війна у Сирії давно вийшла поза рамки національного конфлікту. Багатий на енергетичні ресурси близькосхідний регіон став об’єктом цілих зовнішньополітичних доктрин і на даний момент світова політика знайшла своє практичне вираження саме у статус-кво наддержав у цьому регіоні. Саме тому, дослідження зовнішньополітичної стратегії американського парламенту по відношенню до Близького Сходу виступає важливою і актуальною науковою проблематикою політичної науки.

  Стан розробки проблеми. Зважаючи на очевидну актуальність теми даної статті, необхідно констатувати значну чисельність наукових розвідок у цьому напрямі. Зокрема, у роботах таких українських та зарубіжних дослідників, як В.О. Гусейнов, В.В. Євсєєв, Ф.А. Кхошайш, Л.І. Скороход, С.Ф. Стар, І.В. Сухопарова, О.І. Павлюк, Р.М. Хаддад сформульовано основні напрями америакнської близькосхідної стратегії, визначено фактори впливу на зміну стратегічного курсу тощо. Проте, у той же час, поза увагою досліджень залишилися такі аспекти, як вплив рішень Конгресу на динаміку стратегічних орієнтирів близькосхідної політики США.

  Мета і завдання статті. Метою даної статті є визначення основних стратегічних орієнтирів політики конгресу США на Близькому Сході за часів президентства Джорджа Вокера Буша (George Walker Bush) та Барака Обами (Barack Obama). Завданням статті виступає аналіз змісту реалізації оновних стратегічних напрямів у політиці Конгресу США щодо країн Близького Сходу.

  Основний матеріал. Стратегія американського парламенту у зовнішній політиці завжди здебільшого кореспондувалася із стратегічними векторами, сформульованими президентською адміністрацією. Саме тому реалізація парламентської зовнішньополітичної стратегії починалася із доповідей президента у парламенті. Близькосхідний стратегічний вектор американської політики, як один із найважливіших напрямів зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки, не став виключенням у даному процесі. На самому початку 2000-х років Конгрес США і президент Дж. Буш відводив близькосхідному вектору зовнішньо-політичного курсу другорядну роль і давав зрозуміти, що планує зменшити масштаби втручання Вашингтону у справи Близького Сходу.

  У цей час в американських політичних колах багато говорилося про «близькосхідний порядок». У зв’язку з цим звертає на себе увагу документ під назвою «Регіональне співробітництво на Близькому Сході», який був підготовлений американським Міжнародним Агентством з розвитку і переданий на розгляд до Конгресу. У його підготовці взяли участь вісім міністерств і десять наукових центрів на чолі з Академією Наук США. Відповідно до цього документу, регіональне співробітництво мало будуватися на географічній та економічній (а не національній та політичній, як в разі з арабським регіональним порядком) основах. Воно передбачало визнання арабами Ізраїлю і його інтеграцію в регіональний порядок. У географічному плані йдеться про регіональну структуру, що об’єднує країни Арабського Сходу з Ізраїлем, Іраном та Туреччиною. Економічною же основою близькосхідного порядку, як йдеться в документі, є регіональне співробітництво в рамках короткострокових, середньострокових і довгострокових проектів [1, c. 69].

  Ситуація різко змінилася після трагічних терактів 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні. У зверненні американського президента до нації 29 січня 2002 р. проголошувалася необхідність розгортання широкомасштабної й довготермінової кампанії превентивної та упереджувальної ліквідації зовнішньої терористичної загрози для США, яка, за «доктриною Буша», передусім походила (окрім Аль-Каїди) від країн так званої «вісі зла» — саддамівського Іраку, Ірану, Північної Кореї та тих країн і політичних сил, які змикаються з цією «віссю» [2].

  На початку 2000-х років після терактів 11 вересня 2001 р. американський Конгрес разом із адміністрацією Дж. Буша молодшого розпочав формування і реалізацію новітньої безпекової близькосхідної стратегії. Про це говорять парламентські слухання у США: Дж. Буш-молодший у зверненні президента до Конгресу 29 січня 2002 р. використовує термін «вісь зла», поєднуючи метафоричний опис двох головних ворогів США в XX ст. — нацизму (держави «вісі») і комунізму («імперія зла»). Спочатку до групи «вісі зла» були занесені Іран, Ірак і Північна Корея, але вже 6 травня 2002 р. заступник держсекретаря Дж. Болтон оголосив про включення до неї Лівії, Сирії та Куби, завдяки чому терміни «вісь зла» і «держави-парії» стали фактично взаємозамінними [3, с. 34].

  Отже, першим і головним стратегічним напрямом зовнішньої близькосхідної політики слід вважати безпекову політику, побудовану на військово-політичному впливі у регіоні.

  В економічній сфері реалізація програм США фокусує свою увагу на розбудові необхідних засад для забезпечення поступального руху арабських країн до ринкової економіки, в якій визначальним буде приватний сектор. Економічна складова партнерства, за свідченням Л.І. Скороход, має на меті сприяти проведенню економічних реформ, які заохочуватимуть зростання інвестицій в економіку арабських країн, стимулюватимуть розвиток приватного бізнесу та ринкової економіки, підвищуватимуть конкурентоспроможність близькосхідного регіону. Конкретними кроками в цьому напрямку уявлялося створення зони вільної торгівлі між США та арабськими країнами (на основі укладення відповідних двосторонніх угод); підтримка з боку Вашингтона вступу арабських країн до СОТ; реформування законодавства у сфері торгівлі; створення Близькосхідної фінансової корпорації для сприяння інвестування в розвиток малого та середнього приватного бізнесу; програми підготовки фахівців тощо. Програми підтримки реформ у сфері освіти спрямовані на покращення шкільного навчання та освітніх програм (включаючи поширення комп’ютерної підготовки, підвищення рівня грамотності, особливо серед дівчат і жінок), що сприятиме підготовці молодого покоління для входження в глобальний міжнародний ринок праці [4, c. 52].

  Отже, Американську Близькосхідну Партнерську Ініціативу можна вважати економічним напрямом близькосхідної стратегії США, котрий, окрім інших, став основою партнерських відносин між країнами регіону та США, що особливо відзначалося у схвальних рішеннях Конгресу щодо затверджень подібних програм.

  Подібний підхід дослідники Близького Сходу оцінюють як потребу Сполучених Штатів Америки в отриманні економічних ресурсів близькосхідних країн. Зокрема, В.А. Гусейнов наголошує, що головними економічними геополітичними чинниками, що визначають стратегію США на Близькому Сході, вважаються наявність в регіоні величезних енергетичних та фінансових ресурсів, а також посилення ролі близькосхідних країн в світовій економіці. Розклад геополітичних сил в регіоні визначається тим, що тут зосереджено 64% розвіданих світових запасів нафти і, отже, Близький Схід, насамперед нафтовидобувні країни Перської затоки, будуть зберігати свій статус головної світової комори нафти в доступній перспективі [5, с. 21]. 

  Прагнення США забезпечити свою енергетичну безпеку передбачає визначення регіону Близького Сходу в якості найважливішого вектора своєї військово-політичної стратегії. Крім того, слід погодитись із близькосхідним дослідником Р.М. Хаддадом у тому, що країни регіону активно розвиваються в соціально-економічному плані. Доходи від експорту нафти, туризму та інших галузей економіки перетворюють окремі близькосхідні країни в джерело вільних фінансових коштів. Перетворення Близького Сходу в зростаючий ринок для американських виробників і джерело інвестицій в економіку США вимагає від Конгресу пріоритетного врахування даного чинника при розробці та реалізації своєї близькосхідної стратегії [6].

  Отже, слід констатувати, що Близький Схід у зовнішньоекономічній складовій стратегії Конгресу США розглядається як сировинний придаток. США здійснює невеликий обсяг імпортно-експортних операцій із країнами Близького Сходу: за даними статистики частка країн Близького Сходу й Африки, як в експорті, так і в імпорті США була як і раніше незначною. По Близькому Сходу ці показники за останні три роки складають у середньому відповідно 5,2% і 5,5%, а по Африці — 2,2% і 5,4% відповідно [7].

  Водночас, ураховуючи дані показники економічного співробітництва, у Сенаті США розробляється нова законодавча база для економік країн нових демократій, включно з країнами «Великого Близького Сходу» [8].

  Реалізація економічних інтересів США у близькосхідному регіоні, окрім військово-політичної присутності, здійснювалась шляхом упровадження стратегії «просування демократії на Близькому Сході». Реалізація даної стратегії зумовлена зміною парадигми сучасного зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів на Близькому Сході, яка полягала у переході від політики підтримки стабільності в регіоні будь-якою ціною до політики демократизації близькосхідних країн. Нова концепція «м’якої сили» втілилася у «Стратегії національної безпеки США», яка була продуктом підготовки республіканської команди Конгресу США і знайшла своє логічне завершення у доктрині Дж. Буша-молодшого (2006 р.). Війна з тероризмом та просування демократії на Близькому Сході стали її лейтмотивом: «Наша найбільша безпека пов’язана із розповсюдженням свободи, бо вільні нації не підтримуватимуть терор, не вбиватимуть сусідів та не будуть загрожувати світу зброєю масового терору». Визначено, що «представницькі уряди на Близькому Сході будуть відображувати свої власні культури. Демократичними державами можуть бути як конституційні монархії, так і парламентські системи. Модернізація суспільно-політичного простору повинна проходити з середини, а не нав’язуватися ззовні». У рамках цієї стратегії було окреслено декілька важливих ініціатив: «Хартія свободи Близького Сходу» (зобов’язання держав взяти на озброєння інститути та принципи демократії), укладання угод між НАТО та арабськими країнами про співробітництво у сфері безпеки, диверсифікація економічних зв’язків між США, Євросоюзом та Близьким Сходом [9, c. 22–25].

  Поширення демократії розглядається республіканськими конгресменами, по суті, "як альтернатива терору та насильству" [10, c. 93], а деякими політиками й взагалі як створення "альтернативи для поміркованих мусульман повсюди у світі... яка змінить історію... позбавить влади радикального ісламу" [11]. У цьому контексті принциповими уявляються, принаймні, два базові положення в позиції адміністрації Дж. Буша стосовно поширення демократії на Близькому Сході: 

  1) демократія в мусульманському світі, і, зокрема в арабських країнах, можлива. Дж. Буш зазначав із цього приводу: «Ми також чуємо сумніви стосовно того, що демократія є реалістичною метою для Великого Близького Сходу, де свобода зустрічається рідко. Проте помилково вважати, що цілі культури та великі релігії є несумісними зі свободою та самоуправлінням...» [12, c. 97]. 

  2) демократизація і вестернізація є різноплановими поняттями; не існує нерозривного зв’язку та залежності між ними. А, отже, процес демократизації мусульманських країн не пов’язаний із встановленням американського порядку у світі і не має супроводжуватися впровадженням американських цінностей і способу життя, «...заохочуючи реформи в регіоні, — наголошував американський президент, — ми пам’ятаємо, що модернізація не одне й те саме, що вестернізація. Представницькі уряди на Близькому Сході будуть відображати свої власні культури. Вони не будуть і не повинні бути схожими на нас. Демократичними державами можуть бути конституційні монархії, федеративні республіки чи парламентські системи» [13; 4, с. 49].

  Слід зауважити, що Близький Схід відразу став трактуватися розширено, як територія держав з переважно мусульманським населенням: від Марокко до Пакистану включно і від Туреччини до Судану. Так з’явилося поняття Великого Близького Сходу, який став включати Північну Африку, Близький і Середній Схід, Туреччину і Пакистан. Основними авторами концепції «Великий Близький Схід» стали Г. Кіссинджер, Г. Допрет, Д. Рамсфельд, Д. Чейні, К. Райс, Р. Перл, П. Вулфовіц, М. Гроссман та інші американські політологи і представники виконавчої влади. Автори зазначеної концепції виходили з того, що західна демократія як універсальний засіб забезпечує модернізацію, процвітання, справедливість і діалог культур. Отже, на основі реконструкціі «Великого Близького Сходу» потрібно створити таке співтовариство, яке б повністю відповідало національним інтересам США [14, c. 621].

  У цілому ж, слід констатувати, що близькосхідна політика США викликає значний суттєвий резонанс як у Конгресі, так і у американському суспільстві. Активне втручання у внутрішні справи країн Близького Сходу, що призводить до військових дій і величезних видатків із бюджету США, викликає опір серед громадськості. 

  Зокрема, величезні фінансові та людські втрати внаслідок військових кампаній в Афганістані і Іраку призвели до того, що США на додачу втратили і внутрішнє бажання бути одноосібним світовим лідером. Ці настрої американців наочно демонструють результати опитування, проведеного Дослідницьким центром П’ю в травні 2016 р. Згідно йому, 57% американців вважають, що США повинні займатися власними проблемами, дозволяючи іншим країнам самостійно вирішувати їх проблеми. Тільки 37% вважають, що США повинні "допомагати іншим країнам справлятися з їх проблемами". І все більше американців (41%) кажуть, що США роблять занадто багато, а не занадто мало (27%), для вирішення світових проблем [15]. Британська Financial Times з цього приводу зауважує, що "час американського безмежного впливу на Близькому Сході, мабуть, добігає кінця. У арабських та ізраїльських партнерів поступово міцніє впевненість, що Сполучені Штати більше не є надійним союзником в заплутаних інтригах і злісному суперництві на Близькому Сході. Одночасно з цим російська дипломатія на цьому напрямку здобула одну перемогу за іншою " [16].

  Проте, тероризм «Ісламської держави» (далі — ІД) не знімає із парламентського маргінесу актуальність забезпечення національної безпеки США шляхом необхідності військового втручання. Тому із цього питання у Конгресі США відбуваються регулярні парламентські слухання з метою формування консолідованих рішень. 

  Зокрема, у 2015 р. у квітневих обговореннях одним з найбільш гострих питань, що виникли у конгресменів, було питання наскільки великим має бути втручання США в справи регіону, і яким чином має співвідноситися участь США і регіональних держав в операціях проти ІД. За словами запрошених доповідачів, основну роль в операціях повинні грати країни регіону, а завдання США — допомогти і навчити регіональні сили. 

  Дж. Аллен зазначив, що дії США повинні носити допоміжний характер, але саме американське втручання необхідне в будь-якому випадку. При цьому ряд конгресменів висловили думку, що адміністрація швидше зацікавлена в тому, щоб зберегти цілісність Іраку, ніж чим у знищенні терористів ІД. Більш того, деякі навіть відзначили, що Ірак — це штучно створена держава, де занадто багато внутрішніх протиріч, і тому не варто намагатися зберегти його цілісність [17].

  Отже, слід констатувати відсутність єдиної позиції як у американському Конгресі, так і у суспільстві США щодо необхідності проведення подальшої витратної впливової політики у близькосхідному регіоні. Основними дискусивними аспектами тут слід виділити прагнення окремих конгресменів і суспільних груп щодо уникнення видатків на реалізацію близькосхідних стратегій, а з іншої сторони — обстоювання необхідності нанесення превентивних ударів щодо терористичних центрів ІД і тим самим забезпечення національної безпеки США.

  Висновки. Таким чином, стратегічні основи політики Конгресу США на Близькому Сході можна сформулювати у наступних напрямах реалізації зовнішньої політики у регіоні:

• військово-політична стратегія. Зміст цієї стратегії полягає у прийнятті рішень Конгресом США щодо 1) військового втручання у збройні конфлікти (кампанії у Іраку, Афганістані, Лівії, ракетні удари по Сирії у квітні 2017 року тощо); 2) фінансування безпекових і оборонних програм шляхом виділення потрібних бюджетних асигнувань; 3) уведення економічних і політичних санкцій щодо окремих близькосхідних держав;
• економічна стратегія, яка полягає у прийнятті рішень Конгресом США щодо упровадження окремих близькосхідних програм, зокрема таких як Американська Близькосхідна Партнерська Ініціатива та інших;
• культурно-гуманітарна стратегія, яка полягає у просуванні демократії у країни Близького Сходу шляхом «м’якої» та «твердої» сили, реалізація програми «Великого Близького Сходу» та інших напрямів упровадження західних демократичних цінностей у регіоні.

  У цілому, слід констатувати, що закономірною політичною характерною тенденцією виступає прагнення Конгресу США ухвалювати зважені рішення та уникати тиску президентської адміністрації у чому формується конструктивний внутрішньополітичний діалог між гілками влади США, що є корисним досвідом і для України. Водночас, зважені рішення Конгресу США щодо близькосхідного зовнішньополітичного вектору дозволяють контролювати ситуацію у регіоні, одночасно уникаючи гіпертрофічних фінансових видатків з державного бюджету, що є прикладом зваженої та ефективної реалізації зовнішньополітичної стратегії.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кхошайш Фуад Али. Политика США на Ближнем Востоке, 1990-1998 гг.: Дис. ... канд. ист. наук : 07.00.15 – Москва, 1999 – 136 с.

2. President Delivers State of the Union Address. The President’s State of the Union Address. The United States Capitol Washington, D.C. - http/www.whitehouse.gov/news/releases/2002/01/ 20020129 - 11.html

3. Павлюк О. І. Зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів Америки щодо Ісламської Республіки Іран: від співробітництва до політики "стримування" [Текст]: Дис. ... канд. політ. наук : 23.00.04 / Павлюк Олеся Ігорівна ; Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці, 2016. – 249 с.

4. Скороход Л.І. США і проблема демократизації Близького Сходу / Л. І. Скороход // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2004. – Вип. 10(2). – С. 42-56.

5. Гусейнов В.А. и др. Большой Ближний Восток: стимулы и предварительные итоги демократизации. – М.: ОЛМА Медиа групп, 2007. - 

6. Хаддад Р.М. Современная ближневосточная стратегия США: геополитические и концептуальные основы / Р.М. Хаддад // Армия и общество. – № 4. – 2008. – С. 1 – 14.

7. Зовнішньоекономічна діяльність США [Електроний ресурс]. — Режим доступу: http://www.geograf.com.ua/usa/256-usazed

8. Starr S.F. A Greater Central Asia Partnership for Afghanistan and Its Neighbors Silk Road Paper. Central Asia-Caucasus Institute & Silk Road Studies Program A Joint Transatlantic Research and Policy Center Johns Hopkins University. Washington, D.C. (March 2005).

9. Швед В. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти / В. Швед. – К.: НІСД, 2006. – 242 с.

10. The President's Radio Address. January 17, 2004 // Weekly Compilation of Presidential Documents. - 2004. - 26 January. - Vol. 40. - №4. 

11. Congressional Record. - 2004. - March 17. - P. HI 149.

12. Address before a Joint Session of the Congress on the State of the Union. January 20, 2004 // Weekly Compilation of Presidential Documents. - 2004. - 26 January. - Vol. 40. - №4. 

13. Remarks on the 20th Anniversary of the National Endowment for Democracy. 6 November, 2003 // Weekly Compilation of Presidential Documents. - 2003. - 10 November. - Vol. 39. - №.45. - P.1545.

14. Евсеев В.В. Концепция «Большой Ближний Восток» под углом национальной безопасности // Национальная безопасность – 4(27) – 2013. – С. 620-628.

15. Public Uncertain, Divided Over America’s Place in the World // Pew Research Center 05.05.2016. URL: http://www.people-press.org/2016/05/05/public-uncertain-divided-over-americas-place-in-the-world/ (дата звернення: 19.03.2016).

16. Gardner D. Russia cannot replace America in the Middle East // The Financial Times. 20.11.2013. URL: http://www.ft.com/intl/cms/s/8d4e7e10-5074-11e3-befe-00144feabdc0,Authorised=false.html?_i_location=http%3A%2F%2Fwww.ft.com%2F-cms%2Fs%2F0%2F8 (дата звернення: 28.03.2016).

17. Сухопарова И.В. Конгресс США о стратегии администрации президента Б. Обамы по противодействию «Исламскому государству» [Електроний ресурс]. — Режим доступу: http://www.iimes.ru/?p=24364