Куценко Євгенія Костянтинівна

аспірант

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Україна, м. Київ

  В останні десятиріччя розвиток корпоративного управління відбувається під впливом концепції ціннісно-орієнтованого менеджменту, яка симбіотично поєднує філософію і практику сучасного бізнесу. У цьому контексті набуває особливої актуальності  проблематика дефіциту системних теоретичних розробок, які б забезпечили практичні потреби управління підприємством. 

  Витоками сучасної концепції ціннісно-орієнтованого управління (value-based management, VBM) цілком логічно вважають праці А. Раппапорта та Б. Стюарта, оприлюдненні у 1980-х – 1990-х роках, які актуалізують проблематику забезпечення інтересів акціонерів і сфокусовані на максимізації вартості бізнесу для його власників. При цьому діяльність зацікавлених осіб кореспондує з такими стандартними фінансовими показниками, як розмір грошових потоків підприємства і ризики діяльності, що знаходять відображення в ціні капіталу. Такий контекст зумовив розуміння сутності ціннісно-орієнтованого управління як довгострокового планування, основою стратегічною метою якого є зростання вартості підприємства [2, с. 37].

  На початку ХХІ с. концентрація концепції VBM виключно на вартості акціонерного капіталу стала піддаватися критиці, ключовими аргументами якої були наступні:

- цінність бізнесу повинна вимірюватися не тільки вигодами, які він приносить власникам, а й поєднанням фінансових результатів діяльності компанії та їх корисності для суспільства;

- акцентування уваги на ціні акцій відображає лише фінансові вигоди власників корпорації, при цьому ігноруються нефінансові аспекти бізнесу, що знаходяться у соціальній площині, в галузі охорони навколишнього середовища, в сфері ділової етики;

- орієнтація на зростанні вартості акцій у короткостроковому періоді здатна спровокувати негативні довгострокові наслідки і для акціонерів (відмова від інвестицій зі значним терміном окупності, маніпуляції з оборотним капіталом, ризикований авантюризм тощо).

  Як слушно зазначив М. Йенсен, встановлення мети довгострокової максимізації вартості бізнесу не забезпечить управління стратегією досягнення цієї мети [3, с. 11]. При цьому варто зауважити, що в англомовній інтерпретації відсутнє змістовне розмежування понять «вартість» та «цінність». 

  На подальший розвиток ціннісно-орієнтованого управління значно вплинули теорія зацікавлених осіб (Stakeholder Тheory) та концепція соціальної відповідальності бізнесу (Corporate Social Responsibility – CSR). Основні постулати цієї стейкхолдерської теорії зводяться до наступного: будь-яке підприємство є мережею взаємопов’язаних суб’єктів; кожний суб’єкт має певний внесок у здійснення його виробничо-господарської діяльності  з орієнтацією на отримання вигоди (чи відсутності некомпенсованого збитку); не зважаючи на різноспрямованість інтересів стейкхолдерів, їх сукупність є єдиним, хоча і певною мірою суперечливим цілим, що визначає траєкторію еволюції підприємства.

  Наслідком еволюції стейкхолдерської теорії стало розширення спектру зацікавлених осіб від «будь-яких індивідуумів, груп чи організацій, які мають суттєвий вплив на рішення, що приймаються фірмою, та/або знаходяться під впливом цих рішень» [4, с. 46] до «вкладників ресурсів фірми» [5]. Відповідно, можна стверджувати, що результатом ціннісно-орієнтованого управління у багатофакторному вимірі є формування оптимальної моделі ресурсного забезпечення функціонування підприємства, яка, з одного боку, створює унікальні комбінації ресурсів, а, з іншого – дозволяє підтримувати ефективне функціонування обраної ресурсної моделі підприємства.. 

  Органічним теоретичним базисом розвитку ціннісно-орієнтованого управління виступила і концепція соціальної відповільності бізнесу (Corporate Social Responsibility – CSR), яка, на думку багатьох дослідників, володіє високим стратегічним потенціалом. Її генезис відбувався на основі пошуку найбільш оптимальної стійкої моделі взаємодії бізнесу та суспільства. Витоки концепції CSR мали виключно нормативний характер, який визначав моральні засади бізнесу на інституційному, організаційному та індивідуальному рівнях. Найбільшу поширеність набула модель А. Керолла, який запропонував трактувати CSR, як багаторівневу відповідальність, представлену у вигляді піраміди, що включає в себе економічну, правову, етичну і філантропічну складові. 

  У подальшому нормативна концепція CSR була доповнена концепцією корпоративної соціальної сприйнятливості (Corporate Social Responsiveness), під якою розуміють здатність компанії сприймати громадське вплив, що провокує специфічні управлінські дії. На різних етапах розвитку цих концепцій вони розглядалися або як альтернативні, або як незалежні, або як взаємозв'язані концепції, проте саме остання із зазначених позицій стала в підсумку головною. Синтетичним поєднанням вищезазначених концепцій виступила концепція корпоративної соціальної діяльності (Corporate Social Performance), що дає відповіді на питання: яким чином повинна діяти сучасна компанія на основі тернарного поєднання  принципів, процесів, результатів, та, відповідно, зробила саму проблематику соціальної відповідальності бізнесу практично-орієнтованою.

  Залежно від виду та способу економічної діяльності кожне підприємство в процесі становлення, розвитку і функціонування знаходить свою специфічну ціннісну систему, яка визначає особливий стиль його життєдіяльносі та проявляється у сформованому іміджі.  Синтетичний перелік цінностей є оригінальною для кожної компанії сумішшю цінностей, відносин, норм, традицій, які не існуюють самі по собі, а знаходяться у постійній взаємодії, впливаючи одна на одну певним чином: посилюючи або нівелюючи значення інших - тобто утворюючи певну динамічну систему. Формування системи цінностей в управлінні підприємством пов'язане і знаходить свій прояв у формуванні цільових установок. Цінності, виражені в цілях, визначають специфіку управлінських рішень, а рівень їх досягнення визначається інтегрованістю інтересів корпоративних учасників у процес функціонування. Варто відзначити, що цінності можуть вступати в протиріччя між собою. Відповідно до діалектичного закону єдності і боротьби протилежностей, цей процес провокує прагнення будь-якої системи до утримання рівноважного стану, оскільки переважання однієї сили руйнує систему. Це визначає пріоритетність балансування інтересів зацікавлених осіб для збереження цілісності системи та генерування її внутрішньої енергії, що забепечує її функціонування та розвиток. 

Література:

1. Matheson J. Value-Based Management Defined. [Электронный ресурс]. – URL: http://smar torg.typepad.com/ smartorg_inc/valuebased_management.

2. Волков А.И. Управление на основе социально-экономического потенциала бизнеса. Построение системы ценностно-ориентированного управления на основе социально-экономического потенциала / А.И. Волков // Российское предпринимательство. - 2010. - № 4-2. - С. 35-39.

3. Jensen M. Value maximization, stakeholder theory, and the corporate objective function / M. Jensen // Journal of applied corporate finance. — № 14 (3). — Р. 8–21.

4. Freeman R.E. Strategic Management. A Stakeholder Approach / R.E. Freeman. - Boston: Pitman, - 1984. - Р. 46.

5. Frooman J. Stakeholderin fluence strategy / J. Frooman // Academy of Management Review. – 1999. - No. 24 (2). – Р. 191-205.