Зайчук Анастасія Вікторівна

Чорноморський національний університет ім. П. Могили,

м. Миколаїв, Україна 

 

  Анотація.  Розглянуто теоретичні основи формування конкурентоспроможності продукції вітчизняного овочепродуктового підкомплексу. Визначено проблеми й резерви підвищення конкурентоспроможності овочевої продукції на внутрішньому та  світовому ринках аграрного виробництва. 

  Ключові слова: овочівництво, овочева продукція, конкурентоспроможність овочевої продукції, конкурентоспроможність овочівництва, якість продукції.

 

  Постановка проблеми. Однією із складових рушійних сил розвитку економічної системи – є конкуренція, що є динамічною силою суспільного розвитку. На сучасному етапі ринок і конкуренція є основними механізмами підвищення ефективності АПК. Лише на засадах конкурентоспроможні підприємства здатні виробляти продукцію високої якості.

  Структурні зрушення, що відбулись в овочівництві України протягом останніх років негативно відобразились на конкурентоспроможності галузі і ефективному функціонуванні аграрних підприємств. Підвищення конкурентоспроможності в овочепродуктовому виробництві - є одним із пріоритетних завдань для виведення галузі із економічної кризи і забезпечення ефективного виробництва овочевої продукції з метою формування та забезпечення продовольчої безпеки країни. 

  Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз досліджень і літературних джерел, в яких розглядаються питання щодо конкуренції, її суті й ознак, видів і форм, механізмів функціонування та її ролі в економіці показав, що дана проблема завжди привертала і привертає увагу вчених. Значний вклад у розробку даної проблематики, в тому числі і у галузі сільського господарства зробили вітчизняні вчені - економісти: П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, В.Я. Амбросов, М.Й. Малік, М.Я. Кваша, О.М. Шпичак, О.В. Ульянченко, Л.А. Євчук, І.В. Саєнко, Б.М. Хусаінов, Я.Б. Базилюк, Р.М. Скупський, М.П. Канівський, О.О. Киях ,І.В. Гуторова тощо.

  У роботах цих вчених було висвітлено з різних точок зору сутність конкуренції, конкурентоспроможності, розкрито основні напрями забезпечення конкурентоспроможності аграрного виробництва, сільськогосподарських підприємств та стратегічні аспекти її формування. Проте, питання конкурентоспроможності в промисловому овочівництві досліджені недостатньо, особливо для нових умов господарювання: трансформаційних змін, переходу економіки на ринкові засади.

  Формулювання цілей статті. Дослідження теоретико-методологічних аспектів конкурентоспроможності аграрних підприємств овочепродуктової галузі та сформувати основні напрями її забезпечення.

  Виклад основного матеріалу дослідження. В сучасних умовах конкурентоспроможність продукції, не лише овочевої, є однією з провідних ознак стабільного функціонування підприємства, що визначає перспективи його подальшого розвитку. Зважаючи на специфіку українського овочівництва підвищення його конкурентоспроможності повинно здійснюватися через: 

1) впровадження у виробництво інноваційних технологій; 

2) формування та функціонування цивілізованого овочевого ринку, з відповідною інфраструктурою; 

3) державне регулювання ринкових відносин, зокрема: спрощення системи оподаткування, створення режиму спеціального пільгового кредитування, сприяння залученню інвестицій та інтенсифікація галузі; 

4) впровадження прогресивних форм організації та мотивації праці тощо. 

  Перехід вітчизняного аграрного виробництва на ринкові відносини і глобалізація економіки вимагають від овочівників розширення діяльності в сфері маркетингових досліджень. Тому підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється, на основі маркетингових досліджень є одним із стратегічних завдань кожного аграрного підприємства.

  Дослідження проблем та резервів підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного овочівництва на внутрішньому та  світовому ринках сільськогосподарського виробництва.

  Ключові фактори успіху або конкурентні переваги, які характерні для певної галузі чинники, що приносять  переваги одним підприємствам над іншими (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутковості або швидкості обороту капіталу), базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні підприємства; рівні персоналу тощо. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від: особливостей галузей; сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та етапу «життєвого циклу» галузі та підприємства. Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху, але для процвітаючого підприємства будь-якої галузі кожний із них може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі.

  В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах: 

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо; 

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

  Кожний продукт або послуга цінні настільки, наскільки вони можуть задовольняти потреби споживача, тому в усіх показниках, що характеризують той чи інший продукт або послугу, будуть використовуватися об’єктивні та суб’єктивні, кількісні та якісні параметри й показники, які більшою чи меншою мірою відбивають рівень задоволення потреб. Чим вищий цей рівень, тим більш конкурентоспроможний продукт випускає підприємство.

  Конкурентоспроможність продукції, як відносна характеристика, базується на порівнянні значень показників конкурентоспроможності оцінюваної продукції із базовими значеннями. Конкурентоспроможність продукції овочівництва можна трактувати як спроможність овочів або овочевої продукції бути проданими на даному ринку в даний часовий період.

  Рівень конкурентоспроможності овочевої продукції на різних ринках в різний часовий період залежить від: 

1) від тенденцій розвитку економіки на ринку, тенденцій науково-технічного прогресу, стійких зрушень у структурі споживання продуктів; 

2) коливання ринкової кон’юнктури; розмірів ринку збуту, які позначаються на величині попиту на продукцію; 

3) стабільності ринкової позиції виробництва, що зумовлюється сформованим іміджем та діловою репутацією виробника; 

4) позиціонування продукції на ринку, яке встановлюється на підставі конкурентних переваг продукції; 

5) ринкового потенціалу продукції, який формується залежно від етапів життєвого циклу продукції; 

6) кількості конкурентів-аналогів та конкурентів-субститутів (їх частки на ринку), яка зумовлюється ступенем новизни продукції тощо [1].

  Виробництво конкурентоспроможної продукції – головна вимога ринкової економіки. В умовах зростаючої складності господарського механізму діяльності агроформувань АПК, в більшості випадків їх інвестиційної та технологічної відсталості, фінансової нестабільності в державі конкурентоспроможна продукція овочівництва повинна відповідати таким вимогам: якість її повинна бути не нижчою аналогічної на ринку;  овочеве виробництво повинно бути рентабельним; овочева продукція повинна бути експортнопридатною.

  Якість овочевої продукції, включаючи новизну, агротехнічний рівень та екологічність її виробництва, високі господарські та смакові якості, формується на різних стадіях виробництва, зберігання, переробки та надходження до споживачів, і є ключовим чинником утримання позицій на ринку, забезпечення максимального рівня реалізації. За таких умов основними напрямами її підвищення можуть бути: 

• глибокі підходи до вивчення потреб ринку; 

• досконала розробка агротехнологій вирощування; 

• прямий зв’язок з виробниками засобів виробництва (мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, паливно-мастильних матеріалів, комплектуючих сільськогосподарської техніки тощо); 

• якість повинна стати принципом роботи всіх структурних підрозділів; 

• удосконалення системи управління якістю; 

• поліпшення рівня кваліфікації кадрового складу [2, 4]. 

  Основою формування якісної овочевої продукції є стандартизація її виробництва, мета якої гарантування якості продукції з урахуванням вимог ринку та забезпечення безпеки здоров'я населення.  З метою підвищення експортного потенціалу овочівництва та забезпечення відповідності вітчизняної продукції міжнародним вимогам до якості доцільним є впровадження у підприємствах аграрної сфери системи управління якістю, яка б відповідала міжнародній системі стандартизації, зокрема, ІСО-9000 – стандарт управління якістю та ІСО-14000 - стандарт управління якістю довкілля і екологічної безпеки. 

  Якість продукції не єдиний фактор, що визначає її конкурентоспроможність, хоча і є її важливою складовою. Крім якості, на нашу думку, конкурентоспроможність овочевої продукції також формують вимоги конкретного ринку та організаційні заходи її реалізації (сертифікація, реклама, гарантії виробника, умови оплати, терміни постачання, умови постачання тощо). Особливістю останніх факторів є те, що вони не пов’язані  з виробництвом овочів, а їх вплив на конкурентоспроможність відбувається поза його межами.

  Важливим фактором підвищення конкурентоспроможності вітчизняного овочівництва є оптимізація використання біокліматичного потенціалу України та наявних виробничих ресурсів аграрних підприємств різних форм власності за рахунок впровадження екологічних та ресурсозберігаючих технологій виробництва овочевої продукції. Реалізація даного напряму підвищення  конкурентоспроможності, на наш погляд, повинна здійснюватися через:

• створення на основі використання сучасних методів селекції сортів (гібридів) овочевих культур, які характеризуються: 1) підвищеним антропоадаптивним потенціалом (продуктивністю); 2) адаптованістю до біотичних та абіотичних факторів (температури, фітопатологічних і ентомологічних, надлишку або нестачі елементів живлення і води, невластивого фотоперіоду і дефіциту світла в умовах закритого ґрунту тощо); 3) поєднанням високої потенційної продуктивності із стабільною по роках і агрокліматичних зонах урожайністю; 4) високою якістю товарної продукції (смакових якостей, харчової цінності, придатності тривалого зберігання, транспортування, консервування та різних способів переробки, зовнішній вигляд, колір, відсутність пошкоджень, біохімічний склад плодів (вміст сухих речовин, цукрів, вітамінів, радіопротекторів, шкідливих речовин) тощо; 5) придатністю до постійно вдосконалювальних тех¬нологій вирощування й механізованого збирання врожаю; 

• науково-обґрунтовану концентрацію (створення спеціалізованих сировинних зон вирощування овочевих культур) та спеціалізацію овочівництва з метою максимального урахування природно-економічних умов кожного регіону, що забезпечить максимальне використання генетичного потенціалу продуктивності нових сортів;

• запровадження інтегрованого захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб та одержання екологічно чистої овочевої продукції;

• виробництво комплексу вітчизняної сільськогосподарської техніки для овочівництва;

• впровадження у виробництво новітніх наукових досягнень застосування систем мікрозрошення з фертигацією;

• розширення обсягів зберігання та переробки товарної продукції безпосередньо на місцях її вирощування (прискорення темпів будівництва і реконструкції діючих овочесховищ)  та організацію фірмової торгівлі;

• покращення організації насінництва овочевих культур, підвищення його ефективності та виконання замовлень на насіння на державному та регіональному  рівнях;

• впровадження прогресивних форм організації і мотивації праці;

• впровадження в овочівництві закритого ґрунту енергозберігаючих технологій вирощування овочів у несезонний період та розсади для відкритого ґрунту з використанням комп'ютеризованої системи автоматизованого контролю за параметрами штучного клімату.

  Визначальна роль у регулюванні ринкових відносин має належати державі. Державне регулювання ринкових відносин може здійснюватися через цінову та кредитно-податкову політику, яка буде ефективною лише тоді, коли ціни на продукцію овочівництва забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва і одержання максимального прибутку на вкладений капітал. Цінову політику у овочівництві необхідно здійснювати на основі вільного ціноутворення у поєднанні з елементами державного регулювання цінового рівня, зокрема через субсидії, пільгові кредитування та страхування, податкові пільги, стимулювання експорту і обмеження імпорту тощо [3, 5].

  Висновки. З входженням країни в СОТ і інші міжнародні організації стає необхідним досягнення високоефективної роботи господарств, галузі в цілому шляхом використання всіх можливостей на зовнішньому і внутрішньому рівнях. Кінцевий результат ефективності повинен ґрунтуватися на одержанні конкурентоспроможної, високоякісної продукції, яка повинна відповідати міжнародним стандартам не тільки по споживчим показникам, але і за показниками витрат ресурсів, праці, окупності вкладеного у виробництво капіталу. 

  З метою реалізації інноваційної політики держави необхідно в Національній програмі розвитку овочепродуктового підкомплексу передбачати комплексність розвитку інноваційної діяльності у всіх її сегментах — наука, впровадження новацій і техніко-технологічне переоснащення виробництва, підготовка висококваліфікованих фахівців, маркетингові дослідження і консультаційно-інформаційне забезпечення, формування ринкової стратегії розвитку овочепродуктового виробництва в країні.

 

Література.

1. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Захарчин Г.М. та ін. Економіка підприємства: Підручник / За загальною редакцією Й.М. Петровича. - 2-ге вид., виправл. – Львів: «Магнолія плюс», видавець СПД ФО В.М. Піча. – 2006. – 580 с.

2. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.

3. Канінський М.П. Концептуальні положення підвищення рівня конкурентоспроможності продукції овочівництва /М.П. Канінський // Агроінком. -  2003. - №11-12. – С. 72-77.

4. Ульянченко О.В. Конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств та стратегічні аспекти її формування: [моногр.] / О.В. Ульянченко, Л.А. Євчук, І.В. Гуторова. – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2011. – 340 с.

5. Кіях О.О. Оцінка конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств галузі овочівництва та основні напрямки її забезпечення [Елетронний ресурс]/ О.О. Кіях. – Режим доступу: http://www.khntusg.com.ua/files/sbornik/vestnik_127/24.pdf